Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №725/943/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Чернівці

справа № 725/943/26

провадження № 22-ц/822/1593/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Височанської Н. К., Кулянди М. І.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – фізична особа-підприємиця ОСОБА_2

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу фізичної особи-підприємиці ОСОБА_2 , на рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 02 червня 2026 року та додаткове рішення від 16 червня 2026 року,

головуючий у суді першої інстанції суддя – Іщенко І. В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємиці ОСОБА_2 (далі – ФОП ОСОБА_2 )

Просив суд стягнути з відповідачки на його користь грошові кошти у сумі 12 000 гривень, з яких: грошові кошти у виді неповернутого авансу – 2 000 гривень; моральна шкода – 10 000 гривень. Крім того, позивач просить стягнути судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19 листопада 2025 року через оголошення на сайті «OLX» позивач домовився з відповідачкою про придбання зарядної станції EcoFlow Delta 3 MAX Plus вартістю 69 000 гривень. На виконання домовленостей позивач перерахував на рахунок ФОП ОСОБА_2 передоплату (аванс) у розмірі 2 000 гривень.

22 листопада 2025 року відповідачка повідомила про відсутність замовленої моделі та запропонувала інший товар – EcoFlow Delta 3 MAX, із чим позивач погодився

Однак 23 листопада 2025 року позивач знайшов потрібну йому початкову модель (версію Plus) у іншого продавця, після чого повідомив відповідачку про скасування замовлення та попросив повернути аванс. ОСОБА_2 відмовилася це зробити, мотивуючи це тим, що зазначена сума пішла на послуги доставки.

Позивач вважав, що утримання відповідачкою грошових коштів є безпідставним та протиправним в розумінні статті 1212 ЦК України (набуття майна без достатньої правової підстави).

Крім того, позивач стверджував, що протиправними діями відповідачки йому завдано моральну шкоду, яку він оцінив у 10 000 гривень.

Обґрунтовуючи цю вимогу, позивач вказував, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях через те, що відповідачка не виконала свого зобов`язання щодо поставлення замовленого товару та безпідставно відмовляється повернути сплачений аванс.

Позивач зазначав, що відчуває себе приниженим та обманутим, оскільки вимушений просити повернути власні грошові кошти. Додатково він наголошує, що витратив і продовжує витрачати безліч свого часу та уваги як на початкові пошуки продавця, який запевняв у виконанні замовлення, так і на подальші тривалі спроби повернути свою передоплату.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 02 червня 2026 року позов ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неповернуту суму авансу в розмірі 2 000 гривень.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2 000 гривень.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 331 гривні 20 копійок.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що аванс має бути повернутий покупцю у повному розмірі у разі розірвання договору з будь-яких причин. На відміну від завдатку, аванс не виконує забезпечувальної функції, тому незалежно від вини сторін та обставин, що перешкоджали виконанню зобов`язання, він підлягає поверненню. Оскільки угода між сторонами не відбулася, перераховані позивачем кошти в розмірі 2 000 гривень суд кваліфікував як аванс, який необхідно повернути.

Щодо відшкодування моральної шкоди, суд погодився із аргументами позивача про те, що внаслідок неправомірних дій відповідачки йому було завдано моральних страждань.

Суд зазначив, що право на компенсацію моральної шкоди виникає внаслідок самого факту порушення права особи (відповідно до ст. 16 і 23 ЦК України).

Відтак, з огляду на встановлені обставини справи, приймаючи до уваги принципи, які враховуються при вирішенні питання щодо відшкодування моральної шкоди, а також, виходячи із засад розумності та справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь позивача 2 000 гривень компенсації за завдану моральну шкоду.

Додатковим рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 16 червня 2026 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 гривень.

Додаткове рішення мотивоване тим, що оскільки позовні вимоги задоволено частково, а суд під час ухвалення рішення не вирішив питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, то у даній справі слід ухвалити додаткове рішення.

При визначені розміру понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції погодився із запереченнями відповідачки щодо їх неспівмірності та завищеного розміру, у зв`язку із чим виснував, що з огляду на критерії реальності та розумності, заявлений до стягнення розмір витрат слід зменшити.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_2 просить рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 02 червня 2026 року в частині стягнення з відповідачки на користь ОСОБА_1 моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні цієї позовної вимоги відмовити.

Також, апелянт просила скасувати додаткове рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 16 червня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 гривень.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з неповним з`ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків обставинам справи, а також з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив вимогу про стягнення моральної шкоди. Апелянт вказує, що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів (наприклад, медичних чи психологічних висновків), які б підтверджували факт заподіяння йому глибоких психоемоційних страждань, погіршення стану здоров`я або втрату нормальних життєвих зв`язків. Зазначає, що почуття приниженості та обману, на які посилається позивач, є виключно його суб`єктивною оцінкою.

Наголошує, що саме по собі звернення особи до контрагента з вимогою повернути кошти або витрачений час на пошуки товару не є автоматичною підставою для відшкодування моральної шкоди і не свідчать про її заподіяння.

Також апелянт звертає увагу на формальний підхід суду першої інстанції до вирішення цього питання. Вказує, що суд обмежився лише загальним посиланням на норми матеріального права та не навів жодних мотивів, міркувань чи розрахунків, на підставі яких він визначив розмір компенсації саме у сумі 2 000 гривень.

Щодо додаткового рішення про розподіл судових витрат, ФОП ОСОБА_2 стверджує, що суд ухвалив його з істотним порушенням норм процесуального права. Зокрема, суд розглянув заяву представника позивача без повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання, чим фактично позбавив відповідачку можливості взяти участь у розгляді та висловити свої аргументи.

Апелянт вважає стягнутий розмір витрат на професійну правничу допомогу (10 000 гривень) неспівмірним та завищеним. Наголошує, що наданий позивачем акт виконаних робіт не містить детального опису наданих послуг та витраченого на них часу, що позбавляє можливості оцінити їх дійсність та необхідність.

Стверджує, що представник позивача штучно збільшив обсяг робіт, включивши до переліку підготовку процесуальних документів (наприклад, відповідь на відзив), які лише дублювали інформацію з позовної заяви. Вважає, що з урахуванням малозначності та типовості справи, а також обсягу реально наданих адвокатом послуг, стягнута сума у п`ять разів перевищує розмір повернутого авансу, а тому не відповідає критеріям розумності та співмірності.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивачка у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідачки витрати на правову допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 13 443 гривень 00 копійок.

Позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважаючи їх безпідставними.

Щодо стягнення моральної шкоди зазначає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно оцінив усі обставини справи. Наголошує, що факт заподіяння моральної шкоди підтверджується самим фактом протиправної поведінки відповідачки, яка тривалий час (з 23 листопада 2025 року) безпідставно утримувала кошти, вигадувала неправдиві причини їх неповернення та вводила позивача в оману.

Вказує, що внаслідок цього він зазнав тривалих душевних страждань, емоційної напруги, стресу, почуття приниження та необхідності звертатися до суду за захистом своїх прав, що є достатньою підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі статтею 23 ЦК України.

Щодо додаткового рішення про розподіл судових витрат, зазначає, що згідно із частиною третьою статті 270 ЦПК України суд має право вирішувати питання про ухвалення додаткового рішення без повідомлення учасників справи. Також вказує, що відповідачка не була позбавлена права подати свої заперечення щодо розміру судових витрат і фактично скористалася ним, подавши відзив у суді першої інстанції.

Позивач вважає стягнутий судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу 10 000 гривень абсолютно співмірним із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та витраченим часом, що повністю відповідає критеріям, встановленим статтею 137 ЦПК України.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

19 листопада 2025 року ОСОБА_1 , маючи наміри придбати зарядну станцію EcoFlow Delta 3 Max Plus, оформив замовлення на сайті оголошень «OLX» у фізичної особи-підприємиці ОСОБА_2 .

Того ж дня, 19 листопада 2025 року, на виконання досягнутих домовленостей позивач перерахував на банківський рахунок відповідачки грошові кошти в розмірі 2 000 гривень як передоплату (аванс) за придбання вказаного товару.

Сторонами було погоджено, що відповідачка зобов`язується доставити позивачу раніше замовлений ним товар не пізніше 24 листопада 2025 року включно.

22 листопада 2025 року відповідачка повідомила ОСОБА_1 , що замовлений ним товар наразі відсутній, та запропонувала йому інший товар, із чим позивач погодився.

23 листопада 2025 року повідомив відповідачці про скасування свого замовлення та звернувся з вимогою про повернення передоплати (авансу) у розмірі 2 000 гривень.

Відповідачка скасування замовлення прийняла, проте відмовилася повертати позивачу передоплату (аванс) у розмірі 2 000 гривень, обґрунтувавши це тим, що вказана сума була витрачена нею на послугу з доставки цього товару.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні постанови

Відповідно до частини першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки відповідачка оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, а також додаткове рішення суду першої інстанції, то апеляційний суд переглядає справу лише в зазначеній частині та у межах вказаних вище доводів апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону, а додаткове рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону з огляду на наступне.

Щодо вирішення спору про відшкодування моральної шкоди по суті

Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (зокрема статті 4, 22 Закону про захист прав споживачів).

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частина перша, друга статті 614 ЦК України).

Разом з тим, апеляційний суд ураховує, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 288/1260/19 зазначено, що «у тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли».

Тлумачення статті 22, 614, 623 ЦК України свідчить, що презумпція вини особи має бути спростована тільки за умови, якщо буде встановлено, що саме внаслідок дій або бездіяльності конкретної особи завдано збитків. Тому тільки за умови встановлення конкретної особи, яка завдала збитків, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність збитків та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується із висновками наведеними Верховним Судом у постанові від 15 березня 2023 року у справі № 646/7970/19.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Задовольняючи позовну вимогу про стягнення моральної шкоди суд першої інстанції виходив із того, що сам по собі факт неправомірної поведінки відповідачки (неповернення грошових коштів) є безумовною та достатньою підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки порушення майнового права автоматично тягне за собою душевні страждання.

Однак колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження – емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

З огляду а особливості розподілу тягаря доказування у даній категорії справ саме на позивача покладається обов`язок із доведення зазначених вище обставин.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Засадничі принципи цивільного судочинства змагальність та диспозитивність покладають на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову (постанова Верховного Суду від 10 листопада 2025 року у справі № 761/15121/22, провадження № 61-6258св25).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, щоб реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань, погіршення стану здоров`я, порушення нормальних життєвих зв`язків або настання інших негативних наслідків, які б вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Посилання позивача на те, що він відчував себе приниженим, обманутим, а також витратив свій час та емоційні ресурси на спроби повернути кошти, є його суб`єктивною оцінкою. Сам по собі факт порушення відповідачкою грошового зобов`язання щодо повернення авансу у розмірі 2 000 гривень не є безумовним свідченням того, що позивачу було завдано моральної шкоди в розумінні статті 23 ЦК України. Позивачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачки та глибиною заявлених душевних страждань.

Відтак, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а обов`язок доведення наявності моральної шкоди покладено саме на позивача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з ФОП ОСОБА_2 моральної шкоди.

Також колегія суддів зазначає, що помилковими є доводи відзиву на апеляційну скаргу про те, що для відшкодування моральної шкоди достатньо доведення факту вчинення відповідачем протиправних дій, адже як вбачається із зазначеного вище, протиправність діяння є лише одним із елементом складу цивільного делікту, зокрема однією із обставин, які підлягають доведенню у цій категорії справ на рівні із наслідками та причинно-наслідковим зв`язком між ними та діяннями відповідача, а відтак, сторона позивача безпідставно ототожнює ці юридичні категорії.

У зв`язку з цим, рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо оскарження додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу

Згідно з частиною першою, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частинами другою-четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Щодо змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, Велика Палата Верховного суду у постанові від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18 виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Отже, помилковими у цій частині є доводи відповідачки про те, що з огляду на відсутність у наданому стороною позивача акті виконаних робіт детального опису наданих послуг та витраченого на них часу позбавляє суд можливості оцінити їх дійсність та необхідність, адже як вбачається із матеріалів справи, що переглядається, між позивачем та його представником узгоджено фіксований розмір обчислення гонорару.

Разом із цим, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Отже, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).

З матеріалів справи встановлено, що між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «ІН ТРАСТ» укладено договір про надання правничих (правових) послуг № 25/11/2025-АО від 25 листопада 2025 року, за умовами якого АО зобов`язалося надати в інтересах клієнта професійну правничу допомогу, а клієнт зобов`язався оплатити вартість наданих послуг (гонорар).

Згідно з Актом (звітом) приймання-передачі наданих правових послуг № 1 від 16 березня 2026 року та Рахунком № 1 від 16 березня 2026 року до договору № 25/11/2025-АО від 25 листопада 2025 року, загальна вартість виконаних робіт складає грошову суму в розмірі 22 065 гривень 00 копійок, що є еквівалентом 500 доларів США.

Сторона відповідача подавала до суду заперечення (клопотання) про зменшення витрат на правничу допомогу, стверджуючи, що заявлений розмір витрат є завищеним, не відповідає критеріям розумності й співмірності, а фактичні обставини справи є типовими та не потребували значних інтелектуальних затрат чи нестандартного підходу.

Суд першої інстанції, врахувавши складність справи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), принципів розумності, справедливості та пропорційності судових витрат, взявши до уваги доводи сторони відповідача про неспівмірність витрат, дійшов правильного висновку про необхідність зменшення заявленої позивачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції з 22 065 гривень до 10 000 гривень.

Із таким висновком суду першої інстанції також погоджується сторона позивача, про що зазначає у відзиві на апеляційну скаргу.

Разом із цим, частково задовольняючи позов, суд першої інстанції всупереч положенням статті 141 ЦПК України не стягнув судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, ціна позову у даній справі становить 12 000 гривень.

Разом із цим, рішенням Чернівецького районного суду від 02 червня 2026 року позов ОСОБА_1 частково та стягнуто з відповідачки на користь позивача неповернуту суму авансу у розмірі 2 000 гривень та 2 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, загалом 4 000 гривень.

З урахуванням наведеного, за наслідками розгляду справи в суді першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено на 33,33 % (4 000 * 100 / 12 000).

Відтак, суд першої інстанції всупереч положенням статті 141 ЦПК України дійшов помилкового висновку про стягнення із відповідачки на користь позивача судових витрат у розмірі 10 000 гривень, оскільки вони підлягали стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із цим, з мотивувальної частини цієї постанови вбачається, що в задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди слід було відмовити, а відтак позов ОСОБА_1 слід було задовольнити на 16,67 % (2 000 * 100 / 12 000).

З огляду на зазначене вище, додаткове рішення суду першої інстанції у цій частині слід змінити та з ФОП ОСОБА_2 на користь позивача слід стягнути понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 1 667 гривень (16,67% * 10 000).

Колегія суддів вважає помилковими доводи апеляційної скарги, щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права внаслідок ухвалення судом додаткового рішення щодо розподілу судових витрат без повідомлення учасників справи, оскільки відповідно до положень статті 270 ЦПК України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати – без повідомлення учасників справи, що й було зроблено судом першої інстанції у даній справі.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи наведене вище, рішення суду Чернівецького районного суду міста Чернівців від 02 червня 2026 року в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.

За змістом частини четвертої статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Додаткове рішення від 16 червня 2026 року ухвалено судом першої інстанції із порушенням норм процесуального права, а тому його мотивувальну частину слід змінити, виклавши її відповідно до змісту цієї постанови.

Також, слід змінити резолютивну частину додаткового рішення, виклавши її в такій редакції:

«Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємиці ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 1 667 (тисячу шістсот шістдесят сім) гривень.»

Щодо розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи

Визначаючись із розміром понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу, які підлягають компенсації за рахунок відповідача колегія суддів виходить із наступного.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції позивачка надала суду: договір про надання правничих (правових) послуг № 25/11/2025-АО від 25 листопада 2025 року, рахунок на оплату №2 від 25 липня 2026 року та акт №2 про прийняття-передачу виконаних/наданих правових послуг від 25 липня 2026 року.

У постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

«… не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

142. Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

143. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

144. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

145. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення – визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права».

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виокремити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що правнича допомога у справі надавалася позивачу Адвокатським об`єднанням «Ін Траст» в особі Лебеденка М. Б. на підставі договору про надання правничих (правових) послуг № 25/11/2025-АО від 25 листопада 2025 року.

Відповідно до рахунку на оплату №2 від 25.07.2026 р. вбачається, що вартість обсягу правових послуг визначена у розмірі 300 доларів США, що станом на 25 липня 2026 еквівалентно 13 443 гривень.

З рахунку на оплату та акту № 2 про прийняття-передачу виконаних/наданих правових послуг вбачається, що зміст правничої допомоги полягав у аналізі апеляційної скарги, консультуванні клієнта, аналізуванні судової практики, а також підготовці та поданні відзиву на апеляційну скаргу до Чернівецького апеляційного суду у справі № 725/943/26, а отже загальна вартість наданих правових послуг становить 13 443 гривні.

Відповідно до частин третьої та восьмої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Колегія суддів зауважує, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

– має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

– з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21, а також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у справі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у справі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі № 369/849/18).

ФОП ОСОБА_3 скористалась своїм правом та подала заперечення на заяву позивача про відшкодування судових витрат, у якій посилається на те, що заявлена сума є завищеною, неспівмірною зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та часом, необхідним для їх виконання.

Відповідачка також вказує, що такі дії, як аналіз апеляційної скарги, ознайомлення із судовою практикою, консультування клієнта щодо правової позиції та підготовка відзиву, є невід`ємними складовими процесу підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу, а тому не можуть розцінюватися як окремі самостійні види правничої допомоги

Керуючись положеннями частини третьої статті 137 та частини восьмої статті 141 ЦПК України, просила суд врахувати цю неспівмірність і повністю відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу, або ж зменшити їх розмір до 2 000 гривень.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East / West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, § 268).

Отже, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Близькі за змістом висновки наведено Верховним Судом у постанові від 01 квітня 2026 року у справі № 461/2942/23.

Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 640/8316/20, від 21 жовтня 2021 у справі №420/4820/19 тощо).

Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

У справі, що переглядається, з рахунку на оплату №2 та Акту № 2 про прийняття-передачу виконаних/наданих правових послуг від 25 липня 2026 року вбачається, що вартість послуг адвоката (до яких включено аналіз апеляційної скарги, ознайомлення із судовою практикою, консультування клієнта та підготовку відзиву) визначена у фіксованому розмірі 13 443 гривні (еквівалент 300 доларів США).

Матеріалами справи підтверджується факт надання адвокатом Лебеденком М. Б. позивачеві у цій справі послуг з підготовки та подачі відзиву на апеляційну скаргу. Колегія суддів враховує те, що зазначений відзив був поданий адвокатом у встановлені судом строки та містить викладення правової позиції позивача щодо доводів апелянта.

Разом з тим, апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи відповідачки щодо неспівмірності заявленої суми та не вбачає підстав для покладення на неї в повному обсязі витрат позивача на оплату виконаних його адвокатом робіт.

Зокрема, колегія суддів бере до уваги, що поданий позивачем відзив на апеляційну скаргу фактично зводиться до викладення незмінної правової позиції у справі та значною мірою дублює доводи, які вже були викладені під час розгляду по суті. Адвокат Лебеденко М. Б. надавав позивачеві правничу допомогу ще у суді першої інстанції, відтак був повністю обізнаний з усіма деталями справи, правовими питаннями та відповідною судовою практикою. Зазначені в акті дії (ознайомлення з матеріалами, аналіз скарги, консультація) є взаємопов`язаними та невід`ємними етапами підготовки відзиву і не потребували від кваліфікованого спеціаліста значного додаткового часу чи зусиль, які б виправдовували заявлену вартість послуг.

Фактичні обставини справи, незначна ціна позову та стала судова практика у подібних правовідносинах свідчать про те, що заявлений розмір витрат на правову допомогу є очевидно завищеним та неспівмірним зі складністю справи й обсягом фактично виконаних робіт.

Близькі за змістом висновки наведено Верховним Судом у постанові від 23 липня 2026 року у справі № 911/3646/25.

Керуючись принципами справедливості, співмірності та реальності адвокатських витрат, а також враховуючи подане відповідачкою клопотання про їх зменшення, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для часткового відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції та визначає їх у співмірному розмірі – 7 000 гривень.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, ціна позову у даній справі становить 12 000 гривень.

З мотивувальної частини цієї постанови вбачається, що позов ОСОБА_1 задоволено на 16,67 % (2 000 * 100 / 12 000).

Пропорційно до задоволених позовних вимог з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 1 166 гривень 90 копійок (16,67% * 7 000).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок апеляційного суд про часткове задоволення апеляційної скарги слід змінити розподіл судових витрат зі сплати судового збору.

За подання позову у цій справі позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1331 гривень 20 копійок, тоді як, з урахуванням того, що позовна заява подана в електронній формі підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1 064 гривні 96 копійок.

Пропорційно розміру задоволених позовних вимог з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 177 гривень 53 копійок (16,67 % * 1 064,96).

Колегія суддів також враховує, що за подання апеляційної скарги у цій справі ФОП ОСОБА_2 у встановленому порядку сплачено судовий збір у розмірі 1 597 гривень 44 копійки.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду позовні вимоги задоволено на 16,67 %, а в іншій частині (83,33 %) відмовлено, пропорційно до частини позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, із ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд справи у розмірі 1 331 гривня 15 копійок (1 597,44 х 83,33 %).

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З огляду на зазначене вище, за правилами частини десятої статті 141 ЦПК України з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 13 гривень 28 копійок ((1 166,9 + 177,53) – 1 331,15) в рахунок відшкодування судових витрат у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємиці ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 02 червня 2026 року в частині стягнення із фізичної особи-підприємиці ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги.

Змінити мотивувальну частину додаткового рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 16 червня 2026 року відповідно до змісту цієї постанови.

Резолютивну частину додаткового рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 16 червня 2026 року змінити, виклавши її в наступній редакції:

«Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємиці ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 1 667 (тисячу шістсот шістдесят сім) гривень.»

Стягнути із фізичної особи-підприємиці ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 гривень 28 копійок в рахунок відшкодування судових витрат у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 29 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді : Наталія ВИСОЧАНСЬКА

Мирослава КУЛЯНДА