Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №720/281/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року м. Чернівці Справа № 720/281/25

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Лисака І.Н.,

суддів: Кулянди М.І., Одинака О.О.,

за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Айквітас»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний виконавець виконавчого округу Чернівецької області Доготар Микола Вікторович, Приватне підприємство «Приватна фабрика «Черемшина», Відділ ЦНАП Новоселицької міської ради Чернівецького району,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Дороган Інна Григорівна, на ухвалу Новоселицького районного суду Чернівецької області від 26 червня 2026 року, постановлену під головуванням судді Оленчука І.В.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2025 року ТОВ «ФК «Айквітас» звернулося до суду із позовом до відповідачів про визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі підприємства та скасування відповідних реєстраційних дій.

Разом із позовною заявою було подано і заяву про забезпечення позову, в якій заявник просив постановити ухвалу, якою заборонити всім суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в тому числі нотаріусам, державним реєстраторам, іншим акредитованим суб`єктам посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчинення будь-яких реєстраційних дій, пов`язаних зі зміною та відчуженням частки у статутному капіталі ПП «ПФ «Черемшина», код ЄДР 02972405, юридична адреса: вул. Центральна, буд. 107, м. Новоселиця, Чернівецький район, Чернівецька область, 60300.

Провадження №22-ц/822/1642/25

Мотиви вказаної заяви зводяться до того, що між сторонами існує спір щодо визнання недійсним правочину, а саме договору дарування 100% частки у статутному капіталі ПП «ПФ «Черемшина», який було відчужено з метою уникнення виконання боргових зобов`язань, що ставить під сумнів добросовісність останніх та стало підставою звернення до суду.

Ухвалою Новоселицького районного суду Чернівецької області від 26 червня 2026 року заяву ТОВ «ФК «Айквітас» задоволено. Заборонено всім суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в тому числі нотаріусам, державним реєстраторам, іншим акредитованим суб`єктам посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчинення будь-яких реєстраційних дій, пов`язаних зі зміною та відчуженням частки у статутному капіталі ПП «ПФ «Черемшина», код ЄДР 02972405, юридична адреса: вул. Центральна, буд. 107, м. Новоселиця, Чернівецький район, Чернівецька область, 60300.

Виконання ухвали доручено Новоселицькому відділу Державної виконавчої служби у Чернівецькому районі Чернівецької області Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ).

Не погоджуючись із вказаним судовим рішення ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Дороган І.Г., оскаржила його в апеляційному порядку, а також просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали суду з підстав того, що її копію отримано тільки 06.07.2026 року.

Вказує, що судом першої інстанції при вирішенні питання щодо забезпечення позову не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.12.2020 року у справі №911/949/20, де зазначено: «29. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви».

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватись лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Відтак, при обранні заходів забезпечення позову слід також враховувати необхідність збереження балансу прав і законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб, не допускаючи використання заходу забезпечення позову у якості тиску на відповідача та третіх осіб.

Звернула увагу й на те, що відповідно до висновків Верхового Суду у постанові від 25.09.2020 року у справі №921/40/20, а саме: «колегія суддів зазначає, що такі заходи забезпечення позову, як заборона вчиняти певні дії, мають на меті запобігти невиправданому порушенню прав та інтересів позивача, тобто, невжиття таких заходів може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він і звернувся до суду. Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідач у справі є власником земельної ділянки, щодо якої прийнято оспорюване рішення органу місцевого самоврядування. 32. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, надавши належну правову оцінку доказам та обставинам справи, на підставі яких заявник просив суд вжити заходи забезпечення позову, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, адже заборона на вчинення реєстраційних дій в цілому щодо об`єкта нерухомого майна та заборона власнику приймати рішення та здійснювати будь-які дії щодо розпорядження, поділу, об`єднання, передання у власність чи надання в оренду може призвести до істотних негативних наслідків, а саме - порушення прав та охоронюваних законом інтересів власника земельної ділянки».

Вважає, що з урахуванням матеріалів заяви, позивачем не наведено достатніх та обґрунтованих підстав дійсної необхідності забезпечення позову шляхом заборони всім суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчинення будь-яких реєстраційних дій пов`язаних зі зміною та відчуженням частки у статутному капіталі ПП «ПФ «Черемшина».

Також звертає увагу на порушення судом процесуального права, а саме судом не вирішено питання щодо зустрічного забезпечення.

Просить ухвалу суду скасувати, в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Кредит Партнерс» (правонаступник ТОВ «ФК «Айквітас») просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, присутніх учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла наступного висновку.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Мотивація ухвали побудована на тому, що враховуючи наявність спору про визнання договору дарування недійсним, заява про вжиття заходів є обґрунтованою, оскільки невжиття таких може унеможливити в подальшому виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

З заяви вбачається, що між сторонами виник спір з приводу визнання недійсним договору дарування 100% статутного капіталу ПП «ПФ «Черемшина» (а.с.17-29).

Разом із позовною заявою ТОВ «ФК «Айквітас» подала заяву про забезпечення позову (а.с.1-3).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Згідно за частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року справа №623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі №761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі №361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті – це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Також, забезпечення позову – це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 року у справі №914/1570/20).

За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1).

Вид (спосіб) забезпечення позову в першу чергу повинен узгоджуватися з предметом та підставами позову, а в другу – бути співвмірним із заявленими вимогами (і це тільки у разі його доцільності, необхідності та доказовості).

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04 квітня 2023 року у справі №907/268/22.

Частиною 3 статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»: єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі (п.1.); розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи-підприємця; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням цих заходів (п.4.).

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року у справі №644/1482/22, від 01 травня 2024 року у справі №638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі №201/9686/23 та інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, під час використання механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, – навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.

Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі №201/9686/23.

Так, заборона вчинення реєстраційних дій є одним із визначених законом заходів забезпечення позову, який передбачений, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (див. постанови Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 915/508/18, від 12.03.2020 у справі № 916/3479/19, від 07.09.2020 у справі № 904/1766/20, від 19.10.2020 у справі № 916/30/20 від 16.12.2020 у справі № 915/2460/19).

Водночас, постановляючи ухвалу про заборону вчиняти певні дії суд має визначити, які саме дії забороняється вчиняти, а також визначити коло осіб, яким судом заборонено вчиняти певні дії з метою забезпечення позову. Відсутність вказівки у судовому рішенні на чітко окреслене вичерпне коло реєстраційних дій, що забороняються вчиняти, створює умови для потенційного обмеження прав та законних інтересів юридичної особи, ризик втручання в її господарську діяльність (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 910/8594/24, від 16.12.2025 у справі № 910/7726/25).

Так, приймаючи ухвалу про заборону вчиняти певні дії, суд має визначити, які саме дії забороняється вчиняти.

У справі, яка переглядається, ТОВ «ФК «Айувітас», подаючи заяву про забезпечення позову, просило заборонити всім суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в тому числі нотаріусам, державним реєстраторам, іншим акредитованим суб`єктам посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчинення будь-яких реєстраційних дій пов`язаних зі зміною та відчуженням частки у статутному капіталі ПП «ПФ «Черемшина».

Виходячи з системного тлумачення положень, що регулюють питання забезпечення позову, вбачається, що застосування заходів забезпечення позову необхідне через існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в даній справі, а захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль, витрат та спонукатиме позивача до ініціювання нових судових спорів.

Крім того, судом береться до уваги повідомлення державного виконавця Новоселицького ВДВС у Чернівецькому районі про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 09.07.2026 року з підстав п.6 ч.4 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження» (а.с.11).

Порушуючи питання про забезпечення позову ТОВ «ФК «Айквітас» посилалося на те, що попередня поведінка відповідачів свідчить про те, що до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом, що подається разом з цією заявою, ними можуть бути вчинені дії, спрямовані на подальше ускладнення поновлення порушеного права на відшкодування існуючої заборгованості і унеможливлення виконання рішення суду у цій справі про задоволення його позову шляхом проведення вищевказаних реєстраційних дій, зокрема, відповідачами може бути відчужено частку в статутному капіталі Товариства. У разі укладення нових правочинів будуть проведені нові реєстраційні дії, які будуть дійсними, допоки не будуть скасовані в судовому порядку.

Позивач вважає, що є наявність реальної загрози настання обставин, які можуть унеможливити ефективне поновлення порушеного його права на відшкодування боргових зобов`язань, за захистом якого він звернувся до суду, що є підставою для вжиття заходів забезпечення його позову.

Апеляційний суд погоджується з такими доводами, однак зазначає, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення в частині заборони «всім» суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в тому числі нотаріусам, державним реєстраторам, іншим акредитованим суб`єктам посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань проведення будь-яких реєстраційних дій виходить за межі предмета спору, не відповідає вимогам співмірності, адекватності, розумності, збалансованості інтересів сторін.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає співмірним і таким, що забезпечить баланс інтересів сторін, захід забезпечення позову у вигляді: «Заборонити державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в тому числі нотаріусам, посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань проводити реєстраційні дії щодо змін та відчуження частки у статутному капіталі ПП «ПФ «Черемшина».

Щодо аргументів апеляційної скарги про невирішення судом першої інстанції питання зустрічного забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.

Обов`язок суду застосовувати зустрічне забезпечення виникає лише у випадках, передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України, а саме, якщо 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

У цій справі таких обов`язкових підстав застосовування зустрічного забезпечення не встановлено.

Зустрічне забезпечення - по суті це гарантія відшкодування можливих для відповідача збитків та має на меті забезпечити певний баланс сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути внаслідок застосування судом забезпечувальних заходів. Згідно з частиною першою статті 154 ЦПК України метою цього інституту є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.

За приписами частини шостої статті 154 ЦПК України питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

Клопотання про зустрічне забезпечення може бути подане та вирішене судом після застосування судом заходів забезпечення позову та за клопотанням іншої сторони.

Відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та невирішення судом питання зустрічного забезпечення у спірному випадку не є підставою для скасування ухвали суду про забезпечення позову, оскільки не позбавляє права обтяженої сторони звернутися з клопотанням про таке зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку. Такі висновки в подібних правовідносинах викладені в постановах Верховного Суду від 21 грудня 2020 року в справі №487/5726/19, від 30 червня 2021 року в справі №752/2342/19 та від 24 грудня 2025 року в справі №991/2568/25.

З огляду на викладене, частково знайшли підтвердження доводи скаржника про те, що застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення у справі щодо заборони всім суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в тому числі нотаріусам, державним реєстраторам, іншим акредитованим суб`єктам посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, виходять за межі предмету спору.

Однак інші доводи скаржника є необґрунтованими. Зокрема, суд відхиляє аргументи сторони відповідача про те, що заява позивача не містить жодних відомостей про вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення суду (у випадку задоволення відповідного позову), та не містить жодного доказу щодо вжиття відповідачем буд-яких заходів (дій чи рішень), які б свідчили про об`єктивні існування ризиків незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача. Адже, як встановлено судами, відповідачем вже вчинено дії, які оскаржуються позивачем.

Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст.149, 150, 374, 376, 383, 384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Резолютивну частину ухвали Новоселицького районного суду Чернівецької області від 26 червня 2026 року у цій справі змінити, виклавши її у наступній редакції:

«1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Айквітас» про забезпечення позову задовольнити частково.

2. Заборонити суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в тому числі нотаріусам, державним реєстраторам, іншим акредитованим суб`єктам посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчинення будь-яких реєстраційних дій пов`язаних зі зміною та відчуженням частки у статутному капіталі Приватного підприємства «Приватна фабрика «Черемшина», код ЄДР 02972405, юридична адреса: вул. Центральна, буд. 107, м. Новоселиця, Чернівецький район, Чернівецька область, 60300».

В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач І.Н. Лисак

Судді: М.І. Кулянда

О.О. Одинак