Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №646/8422/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 646/8422/26 Головуючий суддя І інстанції Чорна Б. М.

Провадження № 22-ц/818/5599/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: судовий наказ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» в особі представника Курбатової Катерини Сергіївни на ухвалу Основ`янського районного суду м. Харкова від 09 липня 2026 року по справі за заявою Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за комунальні послуги,-

в с т а н о в и в:

До суду надійшла заява представника Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за комунальні послуги.

Ухвалою Основ`янського районного суду м.Харкова від 09 липня 2026 року відмовлено у видачі судового наказу, роз`яснено заявникові право звернутися до суду з відповідними вимогами в спрощеному позовному провадженні.

В апеляційній скарзі представник ПрАТ «Харківенергозбут» - Курбатова К.С. просить ухвалу суду скасувати справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Вважає зазначену ухвалу необґрунтованою, безпідставною та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступних підстав.

Скарга мотивована тим, що системний аналіз наведених вище положень цивільного процесуального законодавства дає підстави стверджувати, що категорія «незначний розмір» (вжита у ч.3 ст.19 ЦПК України для наказного провадження) не може перевищувати межі категорії «малозначна справа» (вжитої у ч.6 ст.19 ЦПК України для спрощеного позовного провадження).

Вказує, що ототожнення судом першої інстанції встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб з критерієм “грошової суми незначного розміру”, у розумінні ч. 3 с. 19 ЦПК України є помилковим.

Окрім наведеного, суд першої інстанції, на думку апелянта обґрунтовуючи оскаржувану ухвалу, помилково послався на обставини, пов`язані із запровадженням воєнного стану в Україні.

У зв`язку з цим зазначає наступне. Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про ринок електричної енергії» державна політика в електроенергетиці спрямована на забезпечення надійного, безпечного постачання електричної енергії та створення умов для ефективного функціонування ліквідного ринку електричної енергії. Натомість, у Товариства утворилася значна дебіторська заборгованість, що виникла у зв`язку з встановленням воєнного стану, зокрема з втратою важелів впливу на споживачів після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», а саме: втрати можливості нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово комунальні послуги населенням, припинення/ зупинення надання житлово комунальних послуг у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі послуги населенням, та прийняття низки інших нормативно-правових документів, що обмежують електропостачальника у здійсненні своїх прав щодо грошових зобов`язань споживачів електричної енергії. До того ж, судовий наказ за своєю правовою природою є спрощеною формою судового рішення, що ухвалюється без виклику сторін, при цьому закон прямо передбачає ефективний та спрощений механізм його скасування за заявою боржника.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що заявлена сума стягнення за судовим наказом у розмірі 55795,36 грн більше ніж у 16 разів перевищує зазначений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому наявні підстави для відмови Приватному акціонерному товариству «Харківенергозбут» у видачі судового наказу.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

За змістом розділу ІІ ЦПК України наказне провадження - це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суд у встановлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Такий спрощений вид провадження застосовується у справах за вимогами, які мають очевидно достовірний характер.

Цей вид провадження не є свідченням відсутності спірних відносин між сторонами, однак в силу очевидності права вимоги заявника відсутній спір про наявність самого права.

Відповідно до статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 процентів річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.

Відповідно до частини 1 статті 163 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником.

У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги (частина 2 статті 163 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 2 - 1 ) заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; 4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 9) заяву подано з порушенням правил підсудності.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись із заявою до суду Приватне акціонерне товариство «Харківенергозбут» просило видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за електричну енергію за період з01.05.2025-01.05.2026 у розмірі 55735,36 грн та судові витрати.

Наказне провадження є особливим спрощеним видом провадження у цивільному судочинстві, спрямованим на прискорене надання судового захисту прав особи, які оцінюються як безспірні, шляхом видачі судового наказу, що одночасно є і судовим рішенням, і виконавчим документом, без проведення судового засідання та без здійснення виклику заявника (стягувача) і боржника.

За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу (ч.2 ст. 167 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Системний аналіз наведених вище положень цивільного процесуального законодавства дає підстави стверджувати, що категорія «незначний розмір» (вжита у ч.3 ст.19 ЦПК України для наказного провадження) не може перевищувати межі категорії «малозначна справа» (вжитої у ч.6 ст.19 ЦПК України для спрощеного позовного провадження).

У відповідності до ст.7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» установлено з 01 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 328 грн 00 коп. Отже, поріг малозначності становить 99 840 грн 00 коп. (3 328,00 ? 30).

Заявником пред`явлено вимогу про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги в загальному розмірі 55735,36 грн, що не перевищує законодавчо встановлений поріг малозначності (99 840 грн 00 коп.) і не може вважатись сумою значного розміру.

За наслідками системного текстуального аналізу вказаних вище норм процесуального закону колегія суддів приходить до висновку, що грошові суми незначного розміру, що підлягають стягненню в порядку наказного провадження, мають бути очевидно меншими, ніж ціна позову у малозначних справах, що визначені для розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

У цивільному судочинстві позовне провадження (загальне або спрощене) та наказне провадження здійснюється за різними правилами. І якщо в позовному провадженні суд має дискрецію щодо розгляду справи в порядку спрощеного провадження як з повідомленням, так і без повідомлення її учасників, із застосуванням принципу змагальності сторін, то у наказному провадженні може лише видати судовий наказ або відмовити у його видачі, постановивши відповідну ухвалу.

Грошова сума у розмірі 55735,36 грн не є істотною для майнового стану пересічного споживача комунальних послуг.

Розгляд вимоги такого розміру в порядку наказного провадження, тобто без виклику сторін, без проведення судового засідання та без заслуховування доводів боржника до моменту ухвалення рішення – не становить надмірний тягар для боржника і відповідає легітимній меті спрощення судочинства, визначеній Конституційним Судом України.

Суд першої інстанції зазначені обставини не звернув уваги.

Тому висновок суду про те, що заявлена до стягнення грошова сума не може уважатись незначною не відповідає вимогам закону.

Ухвала суду про відмову у видачі судового наказу судом постановлена з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до частини 6 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а тому ухвала суду підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» в особі представника Курбатової Катерини Сергіївни - задовольнити.

Ухвалу Основ`янського районного суду м. Харкова від 09 липня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення виготовлений 30 вересня 2026 року.

Головуючий В.Б.Яцина.

Судді О.В.Маміна.

Н.П.Пилипчук.