Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №643/11759/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 643/11759/25 Головуючий суддя І інстанції Задорожна А. М.

Провадження № 22-ц/818/1149/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Тичкової О.Ю., Маміної О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Барського Дмитра Олександровича на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2025 року у справі № 643/11759/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дітей та стягнення аліментів на утримання дружини по досягненню дитиною трьох років,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила розірвати шлюб, зареєстрований 03.11.2018 Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області; стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення нею повноліття та стягнути з ОСОБА_1 аліменти у розмірі 5000 грн щомісяця на її утримання до досягнення донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позовна заява мотивована тим, що 03.11.2018 в Харківському міському відділенні державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області вони з відповідачем уклали шлюб, актовий запис №5466. Від шлюбу мають двох дітей, сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Остаточно шлюбно-сімейні відносини між ними припинені рік тому, коли вона з дітьми вимушена була залишити відповідача і мешкати окремо. З цього часу ніяких відносин вони не підтримують, живуть окремо, ведуть окремо господарство, кожен з них має свій окремий бюджет. Причиною припинення шлюбних відносин стала поведінка відповідача, який з часом втратив інтерес до родини, до неї, до виховання їхніх спільних дітей. Через це між ними часто виникали сварки, які принижували їх обох. Маючи намір зберегти сім`ю заради їхніх дітей, вона неодноразово просила відповідача змінити своє ставлення до обов`язків, покладених на нього як на чоловіка та батька дітей, проте її зусилля залишилися безрезультатними. Окрім того, оскільки вони не дійшли згоди щодо утримання їхніх спільних дітей, а у добровільному порядку ОСОБА_1 матеріальної допомоги не надає, вона вимушена звернутися до суду із позовними вимогами про стягнення з нього аліментів. Разом з цим, на теперішній час, у зв`язку з тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася донька, вона не працює, здійснюючи за нею догляд, а тому просила також стягнути із відповідача аліменти на її утримання щомісяця до досягнення донькою трьох років.

Рішенням Салтівського районного суду м.Харкова від 14 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 03 листопада 2018 року, актовий запис №5466, Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області – розірвано.

Визначено, що документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу, є рішення суду, яке набрало законної сили.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16.07.2025 і до досягнення дітьми повноліття.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти у розмірі 2000 грн щомісячно, на утримання дружини ОСОБА_2 до досягнення дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи стягувати з 16.07.2025.

Постановлено допустити рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць до негайного виконання.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2500 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору у сумі 1211,20 грн

Стягнуто із ОСОБА_1 у дохід держави судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1211,20 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 – адвокат Барський Д.О. подав апеляційну скаргу, у якій просить змінити рішення та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/6 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16.07.2025 і до досягнення дітьми повноліття; відмовити ОСОБА_2 у стягненні аліментів на її утримання до досягнення дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трьох років; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим воно підлягає зміні судом апеляційної інстанції.

Зазначає, що на час розгляду справи відповідач офіційно не працює та не отримує жодного матеріального доходу, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 04.09.2025 №2029-25-05453. За період з червня 2024 року по липень 2025 року інформація щодо джерел/сум виплачених доходів та утриманих податків у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків відсутня.

Звертає увагу на те, що з огляду на рівність прав та обов`язків батьків щодо виховання та матеріального забезпечення спільних дітей суд першої інстанції мав установити орієнтовний розмір коштів, які несе або може нести позивачка на утримання спільних дітей, та визначити відповідний розмір аліментів, що підлягає стягненню з відповідача. Зазначає, що судом першої інстанції цього зроблено не було.

Просить також врахувати, що суд першої інстанції не врахував розмір доходу позивачки, який є вищим за дохід відповідача, стан здоров`я позивачки, а також інші її доходи, які безпосередньо впливають на матеріальне становище сторони та значно перевищують доходи відповідача як платника аліментів.

Зазначає, що у зв`язку з тимчасовою відсутністю доходу відповідач змушений забезпечувати свою життєдіяльність за рахунок коштів, отриманих у борг від рідних та близьких.

З урахуванням наведеного та з метою забезпечення належного захисту прав та інтересів дітей просить суд змінити розмір аліментів на їх утримання з 1/3 частини на 1/6.

Зазначає, що з аналізу нормативно-правових положень вбачається, що обов`язковою умовою для стягнення аліментів на утримання дружини, з якою проживає дитина віком до трьох років, є можливість чоловіка надавати таку матеріальну допомогу.

Робить висновок, що недоведеність позивачкою можливості відповідача надавати матеріальну допомогу є підставою для відмови у стягненні аліментів на утримання дружини. Зазначає, що відповідна норма закону містить імперативні приписи та не передбачає іншого тлумачення.

Посилається на аналогічний висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 27 травня 2020 року у справі №712/4702/19 (провадження №61-929св20), у якій суд звернув увагу на те, що право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи працює вона, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати їй матеріальну допомогу.

З апеляційної скарги та додатків до неї також вбачається, що судові витрати апелянта складаються зі сплаченого судового збору у розмірі 1453,44 грн.

Крім того, від ОСОБА_2 надійшла відповідь на апеляційну скаргу, в якій вона просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення Салтівського районного суду м.Харкова від 14 жовтня 2025 року без змін.

Зазначає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки наведені в ній доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив рішення за результатами повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи. Звертає увагу на те, що посилання представника відповідача на порушення судом норм процесуального права є загальними та неконкретизованими, а суд першої інстанції належним чином здійснював судочинство та сприяв повному й об`єктивному розгляду справи.

Зазначає, що відповідач в апеляційній скарзі як підставу для заперечення проти стягнення аліментів на утримання дітей та на її користь посилається на відсутність у нього доходу, а також на те, що суд першої інстанції мав установити орієнтовний розмір коштів, які несе або може нести позивачка на утримання спільних дітей.

Не погоджується з такими доводами відповідача та зазначає, що відповідно до ч.5 ст.183 СК України аліменти можуть стягуватися у частці від заробітку (доходу) платника аліментів, а саме: на одну дитину – однієї чверті, на двох дітей – однієї третини, на трьох і більше дітей – половини заробітку (доходу).

Звертає увагу на те, що відсутність офіційного доходу не звільняє батьків від обов`язку утримувати дітей до досягнення ними повноліття. Водночас зазначає, що відповідач має неофіційні доходи, оскільки забезпечує власні потреби, зокрема придбаває продукти харчування, одяг, взуття та оплачує послуги адвоката.

Зазначає, що відповідач ані в апеляційній скарзі, ані під час розгляду справи судом першої інстанції не посилався на докази того, що за станом здоров`я не може утримувати своїх дітей та дружину, а обґрунтовує свою позицію виключно відсутністю офіційного доходу.

Також звертає увагу на те, що відповідач не надав доказів вжиття заходів для отримання офіційного доходу, зокрема працевлаштування, постановки на облік у службі зайнятості, пошуку роботи тощо.

Вважає, що відповідач фактично займає пасивну позицію, посилаючись виключно на відсутність офіційного доходу як на підставу для звільнення від обов`язку щодо утримання малолітніх дітей.

З урахуванням наведеного, а також того, що діти проживають разом із нею, зазначає, що на неї покладено не лише обов`язок щодо їх матеріального забезпечення, а й повсякденне виховання, догляд, піклування про їхнє здоров`я та забезпечення інших потреб дітей.

Зазначає, що з урахуванням віку дітей, характеру покладених на неї обов`язків та фактичної участі відповідача в їх утриманні вважає рішення суду першої інстанції щодо стягнення аліментів законним та обґрунтованим.

Вважає, що наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи не є підставою для зміни розміру аліментів, установленого судом першої інстанції.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, відповідно до ст.367 ЦПК України, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з огляду на встановлені у справі обставини, дійшов висновку про обґрунтованість причин розірвання шлюбу, оскільки сторони не підтримують сімейно-шлюбних відносин, наміру їх поновлювати не мають, а збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам. У зв`язку з цим суд задовольнив позов у частині розірвання шлюбу.

Вирішуючи питання щодо стягнення аліментів на утримання дітей, суд врахував матеріальне становище позивачки, з якою проживають діти, їхній вік, необхідність забезпечення належних умов для їхнього утримання, розвитку та здоров`я, а також матеріальне та сімейне становище відповідача, який є працездатною особою, інших утриманців не має. З огляду на засади розумності та справедливості суд визначив розмір аліментів у 1/3 частині усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Суд зазначив, що визначений розмір аліментів забезпечить належне фізичне та моральне виховання і розвиток дітей, відповідатиме їхнім потребам та встановленому законом мінімальному розміру аліментів, не порушуючи при цьому прав відповідача.

Щодо вимог про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку суд дійшов висновку, що заявлений позивачкою розмір 5000 грн належним чином не обґрунтований та не підтверджений належними доказами. Водночас, врахувавши встановлені у справі обставини, суд частково задовольнив позов у цій частині та визначив розмір аліментів на утримання дружини до досягнення донькою ОСОБА_5 трирічного віку у сумі 2000 грн щомісячно.

На думку суду, визначений розмір аліментів забезпечить належну матеріальну підтримку дружини та водночас не порушуватиме прав відповідача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Висновки суду є законними та обґрунтованими, відповідають встановленим у справі обставинам, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Рішення суду першої інстанції в частині розірвання шлюбу не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.

Проте представником відповідача заявлено доводи в частині стягнення аліментів на утримання дітей, а також стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку, щодо яких колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі статтею 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до частини першої статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини другої статті 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Враховуючи положення частини першої статті 3 Конвенції про права дитини, частин сьомої, восьмої статті 7 СК України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд має виходити з якнайкращого забезпечення їхніх інтересів.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року №4059-IX передбачено, що прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років становить 2563 грн, для дітей віком від 6 до 18 років – 3196 грн, для працездатних осіб – 3028 грн.

Відповідно до частин першої-третьої статті 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка стягуватиметься як аліменти на дитину, визначається судом.

Судом встановлено, що 03.11.2018 Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, за актовим записом №5466, між сторонами зареєстрований шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 03.11.2018 (а.с.6).

Від даного шлюбу сторони мають малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 20.05.2020 Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 21.03.2024 Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м.Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с.7, 8).

Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання особи за відомостями Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 11.05.2019, місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11).

Згідно з довідкою від 20.04.2022 №6342-7500271876 про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , за фактичною адресою перебування: АДРЕСА_2 (а.с.13).

Згідно з довідкою від 20.04.2022 №6342-7500271877 про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , за фактичною адресою: АДРЕСА_2 (а.с.14).

Згідно з довідкою від 15.04.2024 №6342-5003234921 про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , за фактичною адресою: АДРЕСА_2 (а.с.15).

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 04.09.2025 №2029-25-05453, за період з червня 2024 року по липень 2025 року інформація щодо джерел/сум виплачених доходів та утриманих податків щодо ОСОБА_1 у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків відсутня (а.с.41).

Сім`я не склалася, шлюб існує формально, шлюбні відносини не підтримують. Сторони не живуть однією сім`єю, не ведуть спільне господарство та мають роздільний бюджет. Їхні спільні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають із позивачкою і перебувають повністю на її утриманні.

Положеннями статей 75, 80, 84 СК України передбачено, що право на утримання (аліменти) має той з подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до статті 79 СК України, аліменти одному з подружжя присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

Відповідно до частини другої статті 80 СК України, розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення.

Згідно з положеннями частин другої, четвертої статті 84 СК України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має і у разі розірвання шлюбу.

Визначальним на підставі цієї норми закону є наявність у дружини права на утримання, незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища. Розмір утримання не пов`язаний з розміром доходу дружини, а залежить від можливості чоловіка надавати матеріальну допомогу.

Визначаючи розмір аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_2 та дітей – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, правильно застосував наведені вище положення СК України, та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з відповідача аліментів на утримання дружини та малолітніх дітей.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є молодою, здоровою, працездатною особою, на обліку по безробіттю відповідач не перебуває, отже має змогу надавати матеріальну допомогу ОСОБА_2 , яка здійснює догляд за їхньою спільною дочкою, яка не досягла трирічного віку, у зв`язку з чим позбавлена можливості працювати та отримувати самостійний дохід.

Водночас у матеріалах справи відсутні докази, які б обґрунтовували позицію відповідача щодо неможливості сплачувати аліменти на утримання дітей та дружини у визначеному судом розмірі, зокрема докази щодо стану його здоров`я, наявності інших дітей, непрацездатних батьків чи інших осіб, яких він зобов`язаний утримувати, а також інших обставин, які могли б свідчити про його неспроможність виконувати визначений судом обов`язок зі сплати аліментів.

Визначений судом розмір аліментів на дружину відповідає обставинам справи, а доводи ОСОБА_1 про відсутність у нього можливості сплачувати аліменти на дружину є безпідставними, оскільки не підтверджені належними і допустимим доказами. Посилання відповідача на неможливість сплачувати аліменти з інших причин є недоведеними та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами.

Запропонований відповідачем в апеляційній скарзі розмір аліментів у розмірі 1/6 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно є недостатнім для забезпечення реалізації тих цілей, на які стягуються аліменти. Відповідач не довів відсутності у нього можливості надавати таку допомогу у визначеному судом розмірі.

Посилання ОСОБА_1 на те, що у нього є інші фінансові зобов`язання, зокрема борги, висновків суду не спростовують, оскільки він не надав належних і допустимих доказів про те, що він не в змозі отримувати дохід, необхідний для виконання своїх батьківських обов`язків та матеріальної допомогу матері його доньки у визначених судом розмірах.

Подальша зміна майнового чи сімейного стану платника аліментів не є підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду, а може бути підставою звернення до суду з вимогою про зменшення розміру аліментів.

Відповідач є працездатною особою, доказів наявності у нього обмежень за станом здоров`я не надано, що свідчить про можливість забезпечувати належне утримання себе та власних дітей.

Водночас відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що він вживав заходів для збільшення свого доходу, не має можливості отримувати дохід або перебуває у скрутному фінансовому чи матеріальному становищі.

Сама по собі згода батька дитини сплачувати певну суму аліментів для суду немає визначального значення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 10 червня 2020 року у справі №638/7760/18.

Відповідно до положень статті 3 Конвенції ООН «Про права дитини», яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.

За своєю суттю аліменти – це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Також, колегія суддів враховує, що відповідно до приписів ст.128 КЗпП України та ч.3 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження», при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п`ятдесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові. При відрахуванні із заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п`ятдесят процентів заробітку.

Аналогічні роз`яснення містить пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15 травня 2006 року, згідно з яким максимальний розмір аліментів, які стягуються з боржника відповідно до ч.3 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження» не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.

Апелянт не довів, що він неспроможний сплачувати аліменти на утримання матері своєї дитини, що, своєю чергою, забезпечує належне утримання матері та сприяє захисту прав і пріоритетних інтересів дитини.

Інші доводи апеляційної скарги були враховані у рішенні Салтівського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2025 року.

Колегія суддів відхиляє посилання у доводах скарги на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №712/4702/19 (провадження №61-929св20), з огляду на те, що фактичні обставини в цій справі є відмінними від обставин у справі, яка переглядається в апеляційній інстанції.

Відтак доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки суду першої інстанції відповідно до статей 89, 263 ЦПК України є належним чином вмотивованими, відповідають установленим судом обставинам справи, підтвердженим наявними у справі доказами, та нормам матеріального права, що підлягали застосуванню. Доводами апеляційної скарги зазначені висновки суду першої інстанції не спростовані.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду – без змін.

Передбачених статтею 141 ЦПК України підстав для перерозподілу судових витрат судом не встановлено.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Барського Дмитра Олександровича залишити без задоволення.

Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 30 вересня 2026 року.

Головуючий –

В.Б. Яцина

Судді -

О.Ю. Тичкова

О.В. Маміна.