Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №398/7645/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 вересня 2026 року м. Кропивницький

справа № 398/7645/25

провадження № 22-ц/4809/1311/26

Кропивницький апеляційний суд у складі:

головуючого судді - Письменного О.А.,

суддів - Дьомич Л.М., Карпенка О.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гулий Андрій Васильович, на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 квітня 2026 року (суддя Авраменко О.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

У грудні 2025 року ТОВ «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №3920717 від 23.08.2023 року у розмірі 70 320,00 грн. та судових витрат.

Вказаний позов було обґрунтовано тим, що 23.08.2023 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір №3920717 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до якого відповідач отримала кредит в розмірі 12 000,00 грн., строком на 360 днів, зі сплатою 2% в день. 24.04.2024 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» укладено договір відступлення прав вимоги №24/04/24, відповідно до якого до ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» перейшло право вимоги до відповідача за договором №3920717 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 23.08.2023.

Вказав, що взяті на себе зобов`язання відповідач належним чином не виконала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором в розмірі 70 320,00 грн., з яких: 12 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 58 320,00 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» заборгованість за договором №3920717 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 23.08.2023 станом на 24.04.2024 в загальному розмірі 70 320 (сімдесят тисяч триста двадцять) грн. 00 коп., яка складається з: 12 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 58 320,00 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом за період з 23.08.2023 до 24.04.2024 включно.

Також вказаним рішенням стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» судовий збір в розмірі 2 422 грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гулий Андрій Васильович, просить оскаржуване рішення місцевого суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог ТОВ «ФК`УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» в повному обсязі.

Апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що доводи позивача не можуть вважатися підтвердженням фактичного волевиявлення відповідачки, оскільки будь-які технічні докази відправлення та введення коду саме нею відсутні, та не доведено їй належність номера телефону.

Зазначає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Такі розрахунки не є первинними бухгалтерськими документами, оскільки не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а тому такі розрахунки без надання доказів отримання кредитних коштів позичальником не є підтвердженням наявної заборгованості. Договір факторингу та витяг з реєстру боржників, які є похідними від кредитного договору, не є безумовними доказами підтвердження достовірності існування заборгованості і її розміру.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду залишити без змін, а скаргу без задоволення. Вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, а доводи представника відповідача є необґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно вимог ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом встановлено, що 23.08.2023 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачем укладено договір №3920717 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до якого відповідач отримала кредит в розмірі 12 000,00 грн., строком на 350 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0,10% - знижена процентна ставка та 2% в день - стандартна процентна ставка. Договір містить додаток №1 «Графік платежів» та паспорт споживчого кредиту. Кредитний договір, додаток до нього та паспорт споживчого кредиту відповідачем підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором, направленим на вказаний відповідачем номер телефону НОМЕР_1 , який відповідно до відповіді АТ КБ «ПриватБанк» є фінансовим номером телефону за карткою № НОМЕР_2 , яка емітована банком на ім`я відповідача.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконала передбачені кредитним договором і законом зобов`язання ні перед первісним кредитором, ні перед новим кредитором - позивачем, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором, тому позов підлягає задоволенню в межах заявлених позовних вимог шляхом стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в розмірі 70 320,00 грн.

Перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за № 3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1, 3 ЦК України, ст.ст.2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

В силу ст. ст. 509, 525-526, 598, 610, 611, 622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов`язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов`язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов`язань, які не виконані належним чином.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Статтею 1081 ЦК України передбачено, що клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред`явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли кредитні правовідносини на підставі договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3920717 від 23.08.2023, укладеного в електронній формі відповідно до вимог законодавства.

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надало кредит відповідачці в розмірі 12 000,00 грн. шляхом безготівкового перерахування на її банківську платіжну картку № НОМЕР_3 , що підтверджується довідкою №20240426-2277 від 26.04.2024 року та інформацією, наданою АТ КБ «ПриватБанк».

Пунктом 1.4.2 кредитного договору, передбачена знижена процентна ставка, яка становить 0,10% в день та застосовується, якщо клієнт до 26.08.2023 (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Клієнт як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою. У випадку невиконання Клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для Клієнта здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим Договором та доступні для інших клієнтів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки.

З наданого розрахунку вбачається, що відсотки за користування кредитом нараховані позивачем за період з 23.08.2023 до 17.09.2023 в розмірі 0,10 %, які 21.09.2023 були перераховані по стандартній ставці в розмірі 2,00%, в зв`язку з порушенням відповідачем п.1.4.2 договору. В період з 22.09.2023 до 24.04.2024 відсотки за користування кредитом нараховані позивачем в розмірі 2,00% та в межах строку кредитування, визначеного договором.

При цьому з наданої банком інформації вбачається, що банківська картка № НОМЕР_2 емітована та видана на ім`я ОСОБА_1 та 23.08.2023 на вказану картку зараховано кошти в сумі 12 000,00 грн.

Також зазначений номер картки вказано у кредитному договорі як особистий платіжний засіб відповідача (п.2.1. кредитного договору).

Отже, наданими позивачем доказами підтверджується факт отримання відповідачкою кредитних коштів у розмірі 12000,00 грн., що узгоджується як з умовами договору, так і з інформацією платіжної системи щодо здійснення відповідного переказу на банківську картку відповідачки, та не спростовано останньою.

Даних про те, що позичальницею були повернуті кошти за вказаним договором, матеріали справи не містять.

В апеляційній скарзі факт укладення та підписання кредитного договору одноразовим ідентифікатором відповідачка заперечує.

Проте, зі змісту договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3920717 від 23.08.2023, встановлено, що ОСОБА_1 при її оформленні зазначила свої персональні дані, зокрема номер телефону, електронну адресу, дату народження, реквізити паспорта, адресу місця реєстрації та проживання, номер банківської карти для здійснення зарахування кредитних коштів, номери телефонів контактної особи ( ОСОБА_2 ).

Із зазначеного позивачем алгоритму укладення договору вбачається, що ОСОБА_1 здійснено усі необхідні дії, спрямовані на укладення договору для отримання 12000 грн. траншу кредиту за цим договором.

Без здійснення вказаних дій відповідачкою, кредитний договір не був б укладений між первісним кредитором та позичальником, тому цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Згідно зі ст.3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за своїм правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису у визначених законом випадках, а електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через його електронну форму. Аналогічно, у цивільному праві діє загальна презумпція правомірності правочину, встановлена статтею 204 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або не визнана судом.

У контексті електронного правочину, вчинення дій з використанням особистого кабінету, логіну, паролю та/або одноразового ідентифікатора, наданого особі при реєстрації, створює презумпцію того, що ці дії вчинені саме цією особою. Якщо відповідач заперечує факт власного волевиявлення на укладення кредитного договору в електронній формі або стверджує, що електронний підпис був вчинений не ним, а іншою особою, тягар доведення цих обставин покладається саме на відповідача відповідно до ст.81 ЦПК України.

Отже, просте заперечення факту авторизації та підписання договору без надання належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність вад волевиявлення або вчинення електронного підпису іншою особою, не є достатньою підставою для спростування презумпції дійсності правочину та вчинення електронного підпису саме відповідачем.

Відповідачка не надала жодних доказів несанкціонованого доступу до її особистого кабінету, використання її персональних даних третіми особами чи будь-яких інших обставин, які б свідчили про відсутність її вільної волі на укладення договору або фальсифікацію електронного підпису.

Заперечення належності відповідачці номера телефону, за допомогою якого здійснено підпис договору, не приймаються до уваги апеляційним судом.

З матеріалів справи слідує, що договір №3920717 від 23.08.2023 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 був укладений в електронній формі. Вказаний договір був підписаний з боку позичальника електронним підписом, одноразовим ідентифікатором К641 (23.08.2023 час 15.43.26 ), направленим на вказаний відповідачкою номер телефону НОМЕР_1 , який відповідно до відповіді АТ КБ «ПриватБанк» є фінансовим номером телефону за карткою № НОМЕР_2 , яка емітована банком на ім`я ОСОБА_1 .

При цьому, як правильно вказав місцевий суд, відповідачем суду не надано жодних доказів на спростування неналежності їй вказаного номеру мобільного телефону.

Колегія суддів не погоджується з аргументами відповідачки, щодо недоведеності позовних вимог, у зв`язку з не наданням первинних бухгалтерських документів щодо видачі кредиту, з огляду на таке.

Відповідно до договору №3920717 від 23.08.2023 ОСОБА_1 надано кредит шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_4 .

Оскільки ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий позивачем розрахунок, колегія суддів вважає належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Таким чином, позивачем надані суду належні та допустимі докази отримання таких коштів відповідачкою за кредитним договором.

Доказів протилежного суду надано не було.

Відповідачкою не спростовано, що рахунок з відповідним номером їй не належить.

Відповідачка, зазначаючи про відсутність належних доказів про отримання нею кредиту та належності підтвердження заборгованості, не надала жодних доказів на підтвердження цього, зокрема не зверталась до суду із позовом про визнання цього договору недійсним або до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій, не надала відомостей щодо неналежності їй банківської картки, зазначеної у договорі, або виписки з рахунку, з якого б вбачалось не отримання коштів тощо.

Також відповідачка не надала виписки з особового рахунку за вказаним розрахунком на спростування обставин отримання кредиту та користування картковим рахунком за спірним кредитним договором.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 26 жовтня 2022 року у справі №333/5483/20.

У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі №274/7221/19 (провадження №61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Згідно з пунктами 61,62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (яке є чинним на час вирішення справи судом апеляційної інстанції), форма клієнтських рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Клієнтські рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер клієнтського рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код Єдиного ідентифікатора Національного банку України (далі - ID НБУ) банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; сума вхідного залишку за рахунком; код ID НБУ банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); сума оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Відповідно до п. 62 Постанови «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.

Відповідно до пункту 2 статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду.

Окрім того, відповідно до пункту 5 ч. 1 статті 10 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.

Отже, виписка за рахунком може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св19), від 20 жовтня 2020 року у справі №456/3643/17 (провадження №61-9882св20), від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц (провадження №61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що у цій справі, сукупність наданих позивачем доказів на підтвердження надання перерахування відповідачці кредитних коштів на суму 12000,00 грн. не викликає сумніву, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем надано належні та допустимі докази як укладення кредитного договору, так і отримання відповідачкою кредитних коштів, отже доводи апеляційної скарги є безпідставними.

З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Суд не бере до уваги доводи апеляційної скарги щодо неналежності позивача, оскільки матеріали справи містять договір відступлення права вимоги та підтвердження переходу права вимоги до позивача.

Долученими позивачем доказами підтверджується, що 24.04.2024 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» укладено договір відступлення прав вимоги №24/04/24, у відповідності до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» передає (відступає) ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» приймає належні ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.

Відповідно до Витягу з Реєстру боржників від 24.04.2024 до Договору відступлення прав вимоги №24/04/24від 24.04.2024, ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором №3920717 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 23.08.2023.

Відповідно до ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Відступлення права вимоги - це договірна передача зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові.

Згідно з ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Заміна осіб у зобов`язанні пов`язана з тим, що попередні учасники зобов`язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов`язки переходять до суб`єктів, які їх замінюють.

Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання зобов`язання є належним.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги до відповідача за договором №3920717 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 23.08.2023.

Всупереч апеляційних доводів матеріали справи містять належні докази переходу права вимоги до позивача на підставі договору факторингу, при цьому обсяг переданого права вимоги ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» підтверджується витягом з реєстру боржників від 24.04.2024 року до договору відступлення прав вимоги №24/04/24 від 24.04.2024, та становить 70320,00 грн., що становить 12000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 58 320,00 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Враховуючи те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гулий Андрій Васильович - залишити без задоволення.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст. 389 ЦПК України.

Судді:

О.А.Письменний Л.М. Дьомич О.Л. Карпенко