Вирок від 29 вересня 2026 р. у справі №636/5780/24 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/5780/24 Провадження 1-кп/636/580/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2026 місто Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілої ОСОБА_4 ,

представника потерпілої – адвоката ОСОБА_5 ,

захисника – адвоката ОСОБА_6 ,

обвинуваченої ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві кримінальне провадження №12024221240000408 від 17.04.2024 за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Чугуєва, Харківської області, громадянки України, одруженої, маючої на утриманні неповнолітню дитину – ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не працюючої, раніше не судимої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185, ч.1 ст. 361 КК України,

в с т а н о в и в:

На початку січня 2023 року ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримала від волонтерів речі знайомого цивільного чоловіка ОСОБА_11 - безвісті зниклого ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зник безвісті 29.12.2022 під час виконання бойового завдання в н.п. Курдюмівка, Бахмутського району, Донецької області, серед яких був особистий мобільний телефон «addо» моделі «сph2325» S\NQWHM5PZDOV7HUK9S ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 . 16 січня 2023 року у ОСОБА_10 виник умисел на викрадення грошових коштів ОСОБА_12 , які зберігаються на його картковому рахунку НОМЕР_3 , відкритому в АТ «А-БАНК». З метою реалізації свого протиправного умислу ОСОБА_10 16 січня 2023 року приблизно о 09:00 год, таємно від оточуючих, маючи доступ до карткового рахунку НОМЕР_4 , відкритого в АТ «А-БАНК» на ім`я ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без відома останнього, використовуючи мобільний телефон «addo» моделі «срh2325» S\NQWHM5PZDOV7HUK9S ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 та володіючи навичками роботи зі мобільним телефоном, відкрила мобільний додаток «АВаnк24» та, діючи умисно, протиправно, посягаючи на право власності потерпілого ОСОБА_12 шляхом використання його особистих анкетних даних (логіну та паролю), самостійно, без дозволу останнього, маючи прямий умисел, спрямований на несанкціоноване втручання в роботу облікового запису ОСОБА_12 в автоматизованій інформаційній системі «АВаnк24» АТ «А-БАНК», який згідно зі ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є таким, що становить банківську таємницю, усвідомлюючи, що вона не має права законного доступу до неї, з метою незаконного отримання відомостей щодо суми коштів, розміщених на картковому рахунку ОСОБА_12 № НОМЕР_4 відкритому в АТ «А-БАНК», з використанням всесвітньої інформаційної системи Інтернет, здійснила несанкціоноване втручання в роботу облікового запису потерпілого та отримала таким чином несанкціонований доступ та контроль над картковим рахунком ОСОБА_12 НОМЕР_4 , що призвело до незаконного втручання та отримання інформації про наявні грошові кошти на картковому рахунку потерпілого.

Крім того, 16 січня 2023 року, приблизно в 09:00 год., у період дії воєнного стану в Україні, у ОСОБА_10 , яка перебувала вдома за адресою: АДРЕСА_1 , виник злочинний умисел спрямований на викрадення чужого майна. Реалізуючи свій злочинний умисел ОСОБА_10 , діючи умисно, протиправно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, керуючись корисливим мотивом, з метою збагачення за рахунок інших осіб, впевнившись, що її дії будуть непоміченими сторонніми особами та потерпілому, діючи таємно, 16 січня 2023 року о 09.13 год., шляхом несанкціонованого втручання в роботу інформаційних (автоматизованих) систем з мобільного телефону «addo» моделі «cph2325», на якому встановлено додаток «ABank24» та заздалегідь знаючи пароль від додатку, перерахувала з рахунку НОМЕР_3 , відкритого в АТ «А-БАНК» на ім`я ОСОБА_12 , на свій поточний рахунок, відкритий в АТ КБ «Приватбанк», НОМЕР_5 (номер картки НОМЕР_6 ) грошові кошти в сумі 48300 гривень, тим самим звернула грошові кошти на свою користь та розпорядилась ними на власний розсуд.

Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_10 завдала потерпілій ОСОБА_4 матеріальну шкоду на загальну суму 48300 (сорок вісім тисяч триста) грн. 00 коп.

Вказані дії ОСОБА_13 органом досудового розслідування кваліфіковані:

-за ч.1 ст. 361 КК України – як несанкціоноване втручання у роботу інформаційних (автоматизованих) систем;

- за ч.4 ст. 185 КК України, - як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.

Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_7 свою винуватість у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 361, ч.4 ст. 185 КК України визнала та пояснила наступне: ОСОБА_12 - це друг її колишнього співмешканця. Вони обидва в 2022 році зникли безвісті під час проходження військової служби. До початку військової служби ОСОБА_12 певний час мешкав разом із ними, в неї вдома, в зв`язку із тим, що в нього були дуже погані стосунки із його матір`ю, яка виганяла його з дому. Він і на військову службу пішов для того, щоб заробити гроші на власне житло. За життя хлопці постійно перекидували один одному на карту гроші, для того щоб у випадку, якщо щось станеться – другий мав до цих грошей доступ. В неї також була інформація та можливість доступу до мобільних банківських додатків і співмешканця, і ОСОБА_12 , який надавав їй дозвіл, у випадку, якщо щось трапиться, використовувати його гроші на картці.

Після сповіщення про те, що ОСОБА_12 та її колишній співмешканець зникли безвісті, через деякий час знайомі волонтери повернули їй їхні особисті речі.

В неї дуже хворіла дитина і потрібні були значні кошти на лікування, в зв`язку із чим вона, отримавши мобільний телефон ОСОБА_12 , переказала його гроші на свою картку «Приватбанку» у сумі 48300 грн.

В подальшому до неї звернулась мати ОСОБА_12 та вимагала віддати їй його речі та телефон, потім зверталась до неї по допомогу – розблокувати телефон. В подальшому мати ОСОБА_12 дізналась про те, що вона переказала гроші з картки ОСОБА_12 та почала їй погрожувати, вимагати негайного повернення грошей, розпускала про неї погані чутки та звернулась до поліції.

Обвинувачена вказувала, що станом на вересень 2026 року вона повернула потерпілій всі гроші, що були нею зняті з картки ОСОБА_12 , та наполягала на тому, що діяла у відповідності до волі ОСОБА_14 , який надав їй дозвіл на використання його грошей у випадку необхідності. Вимоги цивільного позову визнавала частково – лише в частині відшкодування матеріальних збитків. Проти стягнення з неї на користь потерпілої моральної шкоди – заперечувала.

Враховуючи те, що ОСОБА_7 фактично не визнала себе винною у вчиненні кримінальних правопорушень, не визнала вимоги, заявлені потерпілою у поданому цивільному позові щодо відшкодування моральної шкоди, суд з урахуванням позиції учасників кримінального провадження, визнав необхідним дослідити докази в повному обсязі в наступному порядку: допитати обвинувачену, потерпілу, дослідити письмові та речові докази.

Не зважаючи на те, що обвинувачена фактично свою вину у пред`явленому обвинуваченні не визнала, пояснюючи свої дії тим, що діяла у відповідності до волі власника мобільного телефону та банківського рахунку - ОСОБА_12 , її вина підтверджується наступними доказами:

- поясненнями потерпілої ОСОБА_4 , яка в суді пояснила, що її син, ОСОБА_12 зник безвісті, про що вона отримала відповідне сповіщення. Через деякий час від сторонніх осіб вона дізналась, що речі її сина волонтери повернули ОСОБА_10 . Вона звернулась до останньої із вимогою повернути їй речі сина, в тому числі й його мобільний телефон. ОСОБА_10 вказані речі їй повернула. Потім від спільної знайомої вона дізналась про те, що ОСОБА_10 , використовуючи мобільний телефон її сина, зняла з його рахунку грошові кошти, які належали синові. Після цього звернулась до правоохоронних органів. Вказувала також, що станом на день розгляду справи в суді, на вересень 2026 року грошові кошти їй повернуто, але моральну шкоду не відшкодовано, в зв`язку із чим просила суд стягнути з обвинуваченої заявлені в цивільному позові збитки – моральну шкоду;

- даними протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 16.04.2024;

- копією сповіщення сім`ї №5 від 05.01.2023, адресованого ОСОБА_4 , про те, що її син ОСОБА_12 зник безвісті 29.12.2022;

- даними протоколу огляду предметів від 18.04.2024, в ході якого слідчим оглянутий мобільний телефон «addо» моделі «сph2325» S\NQWHM5PZDOV7HUK9S ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 ;

-довідкою по рахунку НОМЕР_5 , відкритому на ім`я ОСОБА_10 ;

- даними протоколу огляду предметів від 08.05.2024, в ході якого оглядався компакт-диск із інформацією про рух коштів по рахунку НОМЕР_5 , відкритому на ім`я ОСОБА_10 ;

- даними протоколу огляду предметів від 09.07.2024, в ході якого оглядався компакт-диск із інформацією отриманою в ході тимчасового доступу до інформації по банківському рахунку НОМЕР_5 , відкритому на ім`я ОСОБА_10 .

При цьому, суд вважає за доцільне зауважити, що в ході огляду судом наданого потерпілою ОСОБА_4 речового доказу – мобільного телефону «addо» моделі «сph2325» S\NQWHM5PZDOV7HUK9S ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , який був переданий останній на відповідальне зберігання слідчим, потерпіла повідомила суду, що вона користувалась мобільним телефоном у власних потребах.

З урахуванням таких обставин, зокрема того, що в ході експлуатації відомості на вказаному пристрої могли бути знищені, змінені, перетворені, тощо, а відтак вказаний речовий доказ не відповідає критеріям достовірності та не приймається судом до уваги.

З урахуванням всього вище наведеного, судом дії обвинуваченої ОСОБА_7 кваліфікує наступним чином:

- за ч.1 ст. 361 КК України – як несанкціоноване втручання у роботу інформаційних (автоматизованих) систем;

- за ч.4 ст. 185 КК України, - як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.

При призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_7 суд приймає до уваги ступень тяжкості скоєних кримінальних правопорушень, обставини що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченої, її ставлення до скоєного правопорушення та відомості про її особу.

Кримінальні правопорушення, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , відповідно до ст.12 КК України віднесено: за ч.1 ст. 361 КК України - до кримінальних проступків; за ч.4 ст. 185 КК України - до тяжких злочинів.

При визначенні виду та міри покарання ОСОБА_7 суд враховує тяжкість вчинених правопорушень, ту обставину, що від вчинення вказаних правопорушень тяжкі наслідки не настали, відомості про особу обвинуваченої, яка раніше не судима, має постійне місце реєстрації та мешкання, має на утриманні малолітню дочку, одружена, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем мешкання характеризується позитивно, повернула потерпілій грошові кошти, у заволодінні якими обвинувачується.

До обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченої, суд відносить добровільне відшкодування потерпілій завданих її синові, ОСОБА_12 , збитків.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої, передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Визначаючи вид та міру покарання суд керується положеннями частини 2 статті 50 КК України відповідно до якої покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

На підставі викладеного, з урахуванням відомостей про особу винного, її ставлення до скоєного правопорушення, з урахуванням думки потерпілої та її представника, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_7 необхідно призначити покарання в межах санкції статей, за якими остання притягнута до кримінальної відповідальності, із застосуванням положень ст. 70 КК України, - у вигляді позбавлення волі, та із подальшим застосуванням ст. 75 КК України, зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, одночасно поклавши на неї обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, які сприятимуть її виправленню, оскільки таке покарання, на думку суду, є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України.

Відповідно до ч. 3 ст. 76 КК України нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється уповноваженим органом пробації за місцем проживання, роботи, або навчання засудженого.

Запобіжні заходи на час розгляду справи судом стосовно ОСОБА_7 не обрані, клопотань про їх обрання в суді не заявлено.

Цивільний позов, заявлений по справі, на думку суду задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до ст.263 ч.1 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст. 316 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша - друга статті 321 ЦК України).

Згідно ч.ч.1,2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника. Підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.

Згідно ч.1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Згідно ст. 1192 ЦПК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ч. 2 цієї статті збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Ч. 4, 5 та 6 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У п. 4 постанови Пленуму зазначено, що з огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166ЦК України) особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, шостої та сьомої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Потерпіла (цивільний позивач) в обґрунтування завданої їй злочином моральної шкоди посилалась на неправомірні дії обвинуваченої, спрямовані на заволодіння грошовими коштами її сина. Судом встановлено, що ОСОБА_12 є військовослужбовцем, зниклим безвісті. Відомості про визнання його у встановленому законом порядку безвісно відсутнім, про оголошення померлим, - як на підставу для виникнення у його матері будь-яких прав на належне ОСОБА_12 майно (в т.ч. грошові кошти), в матеріалах судової справи відсутні. Сам по собі факт визнання особи потерпілою у кримінальному провадженні у відповідності до положень ч.6 ст. 55 КПК України, не встановлює та не підтверджує факт завдання збитків цій особі, та, відповідно, факт виникнення у вказаної особи права на відшкодування будь-якої, в тому числі й моральної шкоди.

У справі «Станков проти Болгарії» від 12.07.2007 року Європейський суд зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.

За приписами частини першої ст.1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. (п.1 частина друга ст.1167 ЦК).

Європейський Суд з прав людини зазначає, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. (STANKOV v. BULGARIA, N 68490/01, g 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Критеріями визначення розміру відшкодування моральної шкоди є характер правопорушення; глибина фізичних та душевних страждань; ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди; тривалість негативних наслідків (короткочасні, тривалі, довічні); істотність вимушених змін у способі життя потерпілого (неістотні, істотні). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина слід також враховувати характер стосунків позивача та померлого за час його життя: сімейний стан позивача, ступінь близькості, спільно чи окремо проживали, способи та регулярність спілкування тощо.

Суд при визначенні розміру морального відшкодування, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2020 року у справі №372/2085/16-ц (провадження № 61-18385св19) зазначено, що: «під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди».

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає, окрім іншого, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступені вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода завдана фізичній особі неправомірними діями, відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Верховний суд України в п. п. 1, 3 постанови Пленуму «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за №4 (з подальшими змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов`язаних з відшкодуванням такої шкоди. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Таким чином суд дійшов висновку про те, що цивільним позивачем до суду не надано жодних належних та допустимих доказів вчинення обвинуваченою ОСОБА_7 дій, внаслідок яких саме їй, ОСОБА_4 , було завдано моральну шкоду, цивільним позивачем не надано доказів щодо наявності причинного зв`язку між діями обвинуваченої та спричиненою їй, як потерпілій особі, моральної шкоди. В зв`язку із викладеним позовні вимоги потерпілої про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Процесуальні витрати у справі відсутні.

Долю речових доказів суд вирішує у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 100, 369-371, 373, 374 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 361, ч. 4 ст. 185 КК України, і призначити їй покарання:

За ч.1 ст. 361 КК України - у вигляді 1 (одного) року обмеження волі;

За ч.4 ст. 185 КК України – у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, за сукупністю злочинів призначити ОСОБА_7 покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 (два) роки, поклавши на неї обов`язки відповідно до ст. 76 КК України:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації, про зміну місця проживання.

Цивільний позов ОСОБА_4 – залишити без задоволення.

Речові докази – два компакт диски із інформацією щодо банківських рахунків – залишити зберігатися в матеріалах справи; мобільний телефон «addо» моделі «сph2325» S\NQWHM5PZDOV7HUK9S ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , - вважати повернутим законному володільцю.

Роз`яснити, що учасники судового провадження мають право подати клопотання про помилування, право на ознайомлення з журналом та технічним записом судового засідання і подати на них письмові зауваження.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1