Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №636/1706/26 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/1706/26 Провадження 2/636/2495/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2026 місто Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області в складі:

головуючого судді Золотоверхої О.О.,

за участю секретаря судового засідання Караулової О.М.,

представника позивача – адвоката Воробйова В.В.,

представника відповідача Богдан Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

УСТАНОВИВ:

22.02.2026 (зареєстровано 23.02.2026) представник позивача – адвокат Воробйов В.В. через систему «Електронний суд» звернувся з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 278805,69 грн., моральну шкоду у розмірі 43235.00 грн., завдану дорожньо-транспортною пригодою, яка трапилась 02.12.2024 на 536 км. а/ш Київ-Харків Довжанський в м. Чугуєві Харківської області за участю транспортного засобу Volkswagen Crafter, реєстраційний номер НОМЕР_2 яким керувала ОСОБА_3 та транспортного засобу БТР-4Е, реєстраційний номер Б/Н, яким керував ОСОБА_2 .

Позов обґрунтовано тим, що 02.12.2024 о 17:00 год. на 536 км. а/ш Київ-Харків-Довжанський в м. Чугуєві Харківської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Volkswagen Crafter, реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керувала ОСОБА_3 , та транспортного засобу БТР-4Е, реєстраційний номер Б/Н, яким керував ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП транспортний засіб Volkswagen Crafter, р.н. НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження. Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 17.06.2016 р. власником транспортного засобу Volkswagen Crafter, р.н. НОМЕР_2 є ОСОБА_1 .

Згідно постанови Чугуївського міського суду Харківської області від 28.02.2025 в справі №636/60/25 водія ОСОБА_2 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Згідно постанови Харківського апеляційного суду від 10.12.2025 в справі №636/60/25 водія ОСОБА_2 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП, провадження у справі закрито згідно п. 7 ч. ст. 247 КУпАП.

Водій ОСОБА_2 на момент ДТП 02.12.2024 проходив військову службу в складі військової частини НОМЕР_1 .

26.12.2024 позивач подав до Моторного Транспортного Страхового бюро України повідомлення про ДТП, заяву про виплату страхового відшкодування та копії наступних документів: паспорт, іпн. код, свідоцтво про реєстрацію ТЗ, посвідчення водія, адмін. протокол у відношенні ОСОБА_2 , схему місця ДТП. Відповідно до листа Моторного Транспортного Страхового бюро України від 14.03.2025 за вих. №3-01б/7195 позивачу відмовлено у виплаті регламентної виплати за ОСОБА_2 - водія БТР-4Е, реєстраційний номер Б/Н, оскільки до вказаного переліку такий тип пристрою як «військова техніка» не включено, то він у розумінні Закону не є транспортним засобом, і, відповідно, обов`язку у МТСБУ зі сплати відшкодування за шкоду, заподіяну таким пристроєм не виникає. Отже, оскільки Моторне Транспортне Страхове бюро України не має обов`язку зі сплати відшкодування за шкоду, заподіяну таким пристроєм - БТР-4Е, тому вся сума матеріальної та моральної шкоди, завдана ДТП, підлягає стягненню з відповідача.

15.01.2025 позивач та судовий експерт Шаповалов В.І. (виконавець) уклали договір про надання послуг з транспортної товарознавчого дослідження №5/25. Вартість послуг позивачем було сплачено 29.03.2025 у розмірі 6500,00 грн. Відповідно до п. 1 Договору предметом договору є замовник доручає, а виконавець приймає на себе надання послуг з проведення транспортної товарознавчого дослідження згідно поставлених питань: визначити суму матеріального збитку заподіяного власнику автомобіля марки Volkswagen Crafter, р.н. НОМЕР_2 пошкодженого внаслідок ДТП, що сталася 02.12.2024; визначити ринкову вартість автомобіля марки Volkswagen Crafter, р.н. НОМЕР_2 до настання пошкоджень 02.12.2024; яка вартість відновлювального ремонту автомобіля марки Volkswagen Crafter, р.н. НОМЕР_2 пошкодженого внаслідок ДТП, що сталася 02.12.2024; визначити ринкову вартість автомобіля марки Volkswagen Crafter, р.н. НОМЕР_2 пошкодженого внаслідок ДТП, що сталася 02.12.2024, після настання пошкоджень. 15.01.2025 виконавець засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» надіслав відповідачу та третій особі лист запрошення на огляд пошкодженого внаслідок ДТП 02.12.2024 автомобіля марки Volkswagen Crafter, р.н. НОМЕР_2 , який був призначений о 15:00 год. 27.01.2025. Третя особа лист запрошення не отримав, на огляд не з`явився. 27.01.2025 судовий експерт Шаповалов В.І. за участю позивача оглянув пошкоджений внаслідок ДТП 02.12.2025 автомобіль позивача Volkswagen Crafter, р.н. НОМЕР_2 та провів фотофіксацію пошкоджень автомобіля позивача. Згідно Висновку експерта №2В від 15.04.2025: сума матеріального збитку, заподіяного власнику ТЗ марки Volkswagen Crafter н.з. НОМЕР_2 , номер шасі (VIN) НОМЕР_4 , 2011 року виготовлення, пошкодженого в наслідок ДТП, що сталась 02.12.2024, дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент ДТП та складає 420269,43 грн.; ринкова вартість автомобіля марки Volkswagen Crafter, р.н. НОМЕР_2 , номер шасі (VIN) НОМЕР_4 , 2011 року виготовлення, до настання пошкоджень 02.12.2024 складає 420269,43 грн.; вартість відновлювального ремонту автомобіля марки Volkswagen Crafter, р.н. НОМЕР_2 , номер шасі (VIN) НОМЕР_4 , 2011 року виготовлення, пошкодженого в наслідок ДТП, що сталась 02.12.2024, складає 593646,51 грн. з ПДВ на складові частини та матеріали; ринкова вартість автомобіля марки Volkswagen Crafter, р.н. НОМЕР_2 , номер шасі (VIN) НОМЕР_4 , 2011 року виготовлення пошкодженого в наслідок ДТП що сталась 02.12.2024, після настання пошкоджень складає 147963,74 грн. Висновок експерта №2В від 15.04.2025 виконано судовим експертом Шаповаловим В.І., який обізнаний про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 384 КК України. Висновок експерта виконано у відповідності до законодавства про оцінку майна та судову експертизу, відповідає вимогам ст. ст. 102, 106 ЦПК України. В даному випадку вартість відновлювального ремонту автомобіля марки Volkswagen Crafter, р.н. НОМЕР_2 складає 593646,51 грн, що перевищує його ринкову вартість на момент ДТП, яка складає 420269,43 грн. Тому в цьому випадку транспортний засіб вважається знищеним. Відповідно до вимог ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди Таким чином, матеріальні збитки, які завдані власнику ТЗ, визначаються як різниця між ринковою вартістю транспортного засобу на день настання дорожньо-транспортної пригоди до його пошкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (420269,43 грн) та після пошкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (147963,74 грн), що становить 272305,69 грн (420269,43 - 147963,74). Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню матеріальна шкода у розмірі 272305,69 грн, завдана внаслідок ДТП. Крім того, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені витрати позивача на оплату послуг судового експерта в розмірі 6500 грн (ч. 4 ст. 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Отже, загалом сума, яку необхідно стягнути з відповідача в якості відшкодування матеріальної шкоди, завданої ДТП, складає: 278805,69 грн (272305,69 + 6500). Враховуючи приписи ст. ст. 1166, 1172, 1187, 1188 ЦК України та Постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) за матеріальну шкоду, завдану військовослужбовцем ОСОБА_2 під час несення військової служби є відповідальною військова частина НОМЕР_1 – відповідач, де ніс військову службу на момент ДТП 02.12.2024 ОСОБА_2 . Отже, саме з відповідача підлягає стягненню матеріальна шкода, завдана позивачу у зв`язку із пошкодженням внаслідок ДТП належного позивачу на праві приватної власності транспортного засобу.

Відповідач своїми протиправними діями завдав та завдає позивачу значної моральної шкоди. Заподіяна позивачу моральна шкода полягає у моральних переживаннях, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, позивач позбавлений можливості користуватися своїм транспортним засобом, оскільки він повністю знищений, економічна доцільність його відновлювати відсутня. Ситуація, що стала підставою цього позову, за звичайних умов суспільного життя є неодмінно психотравмуючою за своєю сутністю. Вона створює переживання, емоційну напруженість, порушує життєві плани та змінює звичайний життєвий устрій (необхідність участі в судовій тяганині, відвідування страхової компанії, експертних установ, юристів, адвокатів та судових органів для відновлення позивачу порушених своїх прав відповідачем). Це все спричиняє позивачу великі душевні страждання. Визначаючи розмір моральної шкоди, позивач виходить з того, що їй були завдані та тривають до теперішнього часу дуже тяжкі, сильні та глибокі моральні страждання. По аналогії закону, передбаченої ст. 8 ЦК України, враховуючи те, що на теперішній час законодавством не встановлений порядок розрахунку розміру моральної шкоди, позивач вважає за необхідне застосувати вимоги ст. 440-1 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, яка регулювала дані правовідносини до 01.01.2004. Згідно цієї норми розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Тобто, позивач вважає за розумне розрахувати розмір моральної шкоди у кратному розмірі до мінімальної заробітної плати, яка станом на 01.01.2026 складає 8647 грн. за місяць. Позивач вважає, що розмір моральної шкоди, яку необхідно стягнути з відповідача, має становити п`ять розмірів мінімальної заробітної плати, що складає: 43235 грн (5 х 8647).

Враховуючи викладене просять стягнути з відповідача матеріальну та моральну шкоду.

17.03.2026 з військової частини НОМЕР_1 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позов, в якому представник просить відмовити у задоволенні позову, виходячи з наступного. Відповідно до висновків, викладених Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №905/1391/19 за змістом частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування. Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси. Виходячи із наведених норм права, шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки — роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідний правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначається Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (далі Закон №3723-ІХ) Згідно статті 1 цього Закону військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку, а також акції, частки у статутному капіталі юридичних осіб (далі - корпоративні права) тощо Відповідно до статті 3 Закону №3723-ІХ військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна . Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Згідно статті 4 Закону №3723-ІХ військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо. У порядку, передбаченому частиною першою цієї статті, ведеться облік майна, закріпленого за підпорядкованими військовими частинами, у службах забезпечення органів військового управління, органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, на які покладаються завдання щодо забезпечення військових частин майном відповідно до затверджених норм та організації його ефективного використання. Механізм організації та ведення обліку військового майна, закріпленого в установленому законодавством порядку за військовими частинами, військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами вищих навчальних закладів, установами та організаціями Міноборони, Збройних Сил України (далі Збройні Сили), розвідувального органу Міноборони (далі - РО Міноборони) та Держспецтрансслужби, і є підставою для прийняття відповідних рішень посадовими особами Збройних Сил у межах наданих їм повноважень з питань обліку військового майна визначається Інструкцією з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 17 серпня 2017 року №440 (далі – Інструкція №440). Відповідно до пункту 5 розділу І Інструкції №440 облік військового майна у Збройних Силах є складовою частиною бухгалтерського обліку та являє собою систему обробки та підготовки інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень щодо забезпечення військових частин Збройних Сил матеріальними цінностями. Пунктом 6 розділу І Інструкції №440 визначено, що обліку підлягає все військове майно незалежно від його призначення та джерел надходження. Облік військового майна повинен бути своєчасним, достовірним і точним. Згідно пункту 1 розділу V Інструкції №440 облік військового майна у службах забезпечення військової частини організовують начальники відповідних служб забезпечення. Відповідно до пункту 34 розділу V Інструкції №440 (у редакції, яка діяла на момент події) військове майно, прийняте військовою частиною, оприбутковується у фінансово-економічному органі та відповідній службі забезпечення не пізніше наступного дня на підставі оформлених накладних (форма № З-3), актів приймання-передачі основних засобів або актів приймання-передачі військового майна у разі їх складання. Пунктом 1 розділу ХІІ Інструкції №440 (у редакції, яка діяла на момент події) визначено, що приймання майна, яке надійшло для військових частин (центрів забезпечення) як міжнародна допомога, від волонтерських організацій, як благодійна, гуманітарна допомога , здійснюється комісією військової частини (центру забезпечення) на підставі даних, відображених у супровідних документах, зі складанням акта приймання-передачі військового майна. Акт приймання-передачі військового майна є підставою для постановки майна, яке надійшло для військових частин (центрів забезпечення) як міжнародна допомога, від волонтерських організацій, як благодійна, гуманітарна допомога, на облік у службах забезпечення та фінансово-економічному органі військової частини (центру забезпечення). Також, загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі – Статут). Порядок вручення особовому складові озброєння, бойової та іншої техніки визначений Додатком 5 до Статуту. Відповідно до пункту 1 Додатку 5 до Статуту командир військової частини видає наказ про закріплення озброєння, бойової та іншої техніки за членами екіпажів (обслуг), водіями (механіками-водіями) та іншими особами. Таким чином, екіпаж бойової техніки, зокрема механік-водій, закріплюється наказом командира військової частини. Водночас, ОСОБА_2 , на момент дорожньо-транспортної пригоди, не був закріпленим механіком-водієм БТР-4Е, реєстраційний номер Б/Н. Таким чином, ОСОБА_2 , на момент дорожньо-транспортної пригоди, керував БТР-4Е, реєстраційний номер Б/Н без наявних на те правових підстав. У зв`язку із наведеним, Відповідач вважає, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди підлягає відшкодуванню ОСОБА_2 у повному обсязі.

19.03.2026 від представника позивача – адвоката Воробйова В.В. надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено наступне. Відзив на позовну заяву не може бути прийнятий судом з наступних підстав. По-перше. Відзив на позовну заяву поданий з порушенням строку, встановленого ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 27.02.2026, який закінчився 14.03.2026. По-друге, довіреність, додана до відзиву, не відповідає вимогам законодавства. Згідно ч. 2 ст. 245 ЦК України довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті (наш випадок не відноситься до виключення). Вказана довіреність не посвідчена у спосіб, встановлений статтями 245, 246 ЦК України.

Відзив на позовну заяву є безпідставним та необґрунтованим. Представник відповідача просить суд відмовити у позові до Військової частини НОМЕР_1 , оскільки ОСОБА_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди не був закріпленим наказом командира військової частини механіком-водієм БТР-4Е, реєстраційний номер Б/Н, на момент дорожньо-транспортної пригоди керував БТР-4Е без наявних на те правових підстав, а тому вся шкода підлягає стягненню з останнього. При цьому до відзиву не додані докази відсутності наказу командира військової частини про закріплення ОСОБА_2 механіком-водієм БТР-4Е. Крім того, про відсутність документу заявляє зацікавлена сторона і неможливо перевірити, чи дійсно такого наказу не існує. Сам ОСОБА_2 такого не заявляв. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження №14-497цс18) зроблено наступний правовий висновок: «Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм». Матеріалами справи доведено, що володільцем джерела підвищеної небезпеки БТР-4Е, реєстраційний номер Б/Н, є військова частина НОМЕР_1 , а ОСОБА_2 під час ДТП проходив військову службу в складі цієї військової частини у якості водія БТР-4Е. Ці факти ніким не оспорюються. Тому очевидним є та обставина, що шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував джерелом підвищеної небезпеки, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, тобто Військовою частиною НОМЕР_1 , а не безпосередньо винним водієм ОСОБА_2 . Посилання представника відповідача на те, що відсутній наказ командира військової частини про закріплення ОСОБА_2 механіком-водієм БТР-4Е не дає підстав стверджувати, що водій заволодів джерелом підвищеної небезпеки протиправно, всупереч наказам безпосереднього командира чи без відома командирів військової частини. До відзиву не додано доказів притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за самовільне заволодіння БТР-4Е. Наказ командира військової частини про закріплення ОСОБА_2 механіком-водієм БТР-4Е є внутрішнім документом військової частини, який деталізує трудові правовідносини між сторонами трудового договору. Наявність або відсутність такого наказу не свідчить про протиправність дій ОСОБА_2 щодо керування БТР-4Е і не може спростовувати правового зв`язку між ним та військовою частиною як працівником (військовослужбовцем) та роботодавцем (військовою частиною). Представником відповідача не надано суду обґрунтування того, що видання наказу командиром військової частини про закріплення певного військовослужбовця механіком-водієм БТР-4Е є обов`язковим. У випадку, якщо дійсно у командира існує такий обов`язок, чому представник відповідача не надав суду доказів притягнення до відповідальності командира військової частини НОМЕР_1 за невиконання цього обов`язку? Логічно було б в такому випадку представнику відповідача заявити, що необхідно стягнути всю суми шкоди, завданої ДТП, саме з командира військової частини НОМЕР_1 . Доводи, вказані представником відповідача у відзиві на позовну заяву є надуманими та необґрунтованими. Обставини справи свідчать про те, що механік-водій ОСОБА_2 під час ДТП керував БТР-4Е правомірно, діяв разом з іншими військовослужбовцями, БТР рухався в колонні інших транспортних засобів, все пересування техніки було ретельно організовано. Всі ці обставини встановлені під час розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності №636/60/25, підтверджені поясненнями самого водія, інших осіб та свідків, а тому не підлягають доказуванню. Ніхто з вказаних осіб не заявляв про те, що механік-водій незаконно заволодів бронетранспортером або керував ним всупереч наказам командирів.

25.09.2026 представник третьої особи – адвокат Конюшко Д.Б. через систему «Електронний суд» надав письмові пояснення третьої особи наступного змісту. У відзиві відповідач посилається на те, що військовослужбовець ОСОБА_2 нібито самовільно заволодів БТР-4Е, у зв`язку з чим відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, має покладатися безпосередньо на водія транспортного засобу. Проте, відповідно до частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом чи іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ч. 3 ст. 1187 ЦК України особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах. Водночас Відповідачем не наведено належного обґрунтування та не надано доказів того, що ОСОБА_2 саме неправомірно заволодів БТР-4Е, тобто протиправно вилучив його у власника всупереч його волі. Більше того, сторона Позивача надала суду на обґрунтування своїх вимог копію Постанови Харківського апеляційного суду від 10.12.2025 у справі № 636/60/25, де зазначено, що свідок ОСОБА_4 , який є заступником у роті, в якому ОСОБА_2 є техніком, повідомив, що вони з ОСОБА_2 отримали на заводі БТР-4Е та супроводжували його до смт. Шевченково. Наведені обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки свідчать про те, що передача БТР-4Е ОСОБА_2 відбулася у зв`язку з виконанням службового завдання, а не внаслідок його протиправного вилучення його у Військової частини НОМЕР_1 всупереч її волі. Більше того, у відзиві, Відповідач не надає жодних документів, що свідчили б про проведення службової перевірки за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом водієм або про притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, пов`язаної з незаконним заволодінням БТР-4Е. Відтак, даний аргумент Відповідача сприймаємо критично і як спосіб Відповідача захистити себе. У постанові Верховного суду від 20.05.2026 у справі № 162/675/23, суд зазначає, що сам собою факт дисциплінарного порушення або використання транспортного засобу з порушенням внутрішніх правил служби не свідчить про його неправомірне заволодіння у розумінні частини другої статті 1187 ЦК України. Для застосування цієї норми необхідно встановити протиправне вибуття джерела підвищеної небезпеки з володіння власника або законного володільця всупереч його волі (наприклад, у разі викрадення, захоплення чи інших дій, що позбавляють володільця можливості здійснювати контроль над майном). З огляду на викладене, твердження Відповідача про те, що ОСОБА_2 самовільно заволодів БТР-4Е та у зв`язку з цим саме він має нести відповідальність за завдану внаслідок ДТП шкоду, є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами.

Позивач в судове засідання не з`явилася.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення вимог заперечував, підтримав доводи наведені у поданому відзиві та вказував, що на момент ДТП третя особа був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , проте самовільно керував транспортним засобом, в зв`язку із чим відсутні підстави для відшкодування збитків відповідачем.

Третя особа в судове засідання не з`явився.

Представник третьої особи – адвокат Конюшко Д.Б. надав заяву, в якій просив провести розгляд без участі третьої особи та його представника.

Суд, розглянувши позовну заяву, повно та всебічно дослідивши надані докази, встановив такі обставини.

Згідно постанови Чугуївського міського суду Харківської області від 28.02.2025 у справі №636/60/25 визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення за фактом дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за наступних обставин: 02.12.2024 о 17-00 годині ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки «БТР-4Е», б/н, на 536 км а/ш Київ-Харків-Довжанський, в м. Чугуєві Харківської області, при зустрічному роз`їзді не дотримався безпечного інтервалу з автомобілем марки «Volkswagen Crafter», д.н.з. НОМЕР_5 , внаслідок чого сталося зіткнення, в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження (а.с.24). Постановою Харківського апеляційного суду від 10.12.2025 у справі №636/60/25 постанову Чугуївського міського суду Харківської області від 28.02.2025 скасовано та прийнято нову; визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та закрито провадження на підставі п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП (а.с.24-26). Крім того зі змісту постанови Харківського апеляційного суду вбачається наступне: «Винуватість ОСОБА_2 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди окрім протоколу, підтверджується, зокрема:

- схемою місця ДТП, яке мало місце 02.12.2024 року, в якій наявні необхідні та достатні відомості для з`ясування дійсних обставин ДТП, у тому числі відображено: напрямок руху транспортних засобів, місце зіткнення, прив`язку транспортних засобів учасників ДТП до сталих об`єктів, місце розташування автомобілів, отримані автомобілями-учасниками ДТП механічні пошкодження, інформацію про власників автомобілів. Схема місця ДТП підписана обома учасниками, і ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , без зауважень та заперечень;

- письмовими поясненнями потерпілої ОСОБА_3 від 02.12.2024 року, які вона підтвердила в судовому засіданні апеляційного суду та відповідно до яких, 02.12.2024 року о 17.00 год вона рухалась на автомобілі «Volkswagen Crafter», д.н.з. НОМЕР_5 в м. Чугуєві в напрямку м.Харкова та на 536 км. рухаючись по середині своє смуги. Назустріч їй рухались автомобілі за одну дві секунди до зіткнення вона побачила військовий БТР, який їхав у зустрічному напрямку та виїхав на її смугу на половину свого корпусу, внаслідок чого сталось зіткнення з її автомобілем. Також, БТР рухався без світла та без включених габаритів.

- письмовими поясненнями свідка ОСОБА_5 від 02.12.2024 року, які він підтвердив в судовому засіданні апеляційного суду про те, що 02.12.2024 року о 17.03 год він їхав з м.Чугуєва до м.Харкова на 536 км. дороги перед ним їхав автомобіль«Volkswagen Crafter», д.н.з. НОМЕР_5 . По зустрічній смузі їхала колона військових автомобілів, коли вони проїхали він хотів обігнати автомобіль «Volkswagen Crafter», д.н.з. НОМЕР_5 , однак передумав, оскільки вже було темна пора доби і в цей момент по зустрічній смузі проїхав автомобіль позашляховик з вимкненим світлом та за ним їхав БТР, який з невідомих йому причин виїхав на їх полосу руху та здійснив зіткнення з автомобілем «Volkswagen Crafter», д.н.з. НОМЕР_5 . Йому вдалось відвернути своє авто. Автомобіль БТР їхав під кутом вліво на їх проїзну частину, удар був лівою виступаючою частиною броні БТР.

- письмовими поясненнями ОСОБА_2 від 02.12.2024 року, відповідно до яких він рухався на транспортному засобі БТР-4Е з м.Харкова по м.Чугуєву на трасі Київ-Харків-Довжанськ в сторону смт Шевченково. На 536 км. автомобіль «Volkswagen Crafter», д.н.з. НОМЕР_5 , який робив випередження ще одного автомобіля в своїй полосі руху виїхав на його полосу руху. Він рухався в своїй полосі руху з супроводжуючим автомобілем у якого були ввімкнені аварійні маяки.

- фотографіями пошкодження автомобіля «Volkswagen Crafter», д.н.з. НОМЕР_5 ;

- поясненнями свідка ОСОБА_4 , наданими в судовому засіданні апеляційного суду, який пояснив, що він є заступником роти, в якій ОСОБА_2 є техніком, 02.12.2024 року на заводі вони отримали БТР-4Е та супроводжували його до смт Шевченково. Він перебував на пасажирському сидінні та їх автомобіль рухався на аварійці метрів за 20-50 перед БТР, для того, що попереджати інших водіїв про БТР. На зустрічній смузі руху вони побачили автомобіль«Volkswagen Crafter», який виїхав на їх смугу руху, у зв`язку з чим вони прийняли ближче до правої сторони дороги. Після цього почули удар позаду них. Мікроавтобус обганяв автомобіль, який рухався по своїй смузі руху.»

Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 ОСОБА_1 є власником транспортного засобу Volkswagen Crafter НОМЕР_5 , номер шасі НОМЕР_4 , 2011 р.н. (а.с.10).

08.12.2024 ОСОБА_1 звернулася із повідомленням про ДТП 02.12.2024 за участю ТЗ Volkswagen Crafter НОМЕР_5 , під керуванням ОСОБА_3 , та БТР-ЧЕ Б/Н, під керуванням ОСОБА_2 (а.с.12) та заявою до М(Т)СБУ про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті ДТП 02.12.2024 за участю ТЗ Volkswagen Crafter НОМЕР_5 , під керуванням ОСОБА_3 , та БТР-ЧЕ Б/Н, під керуванням ОСОБА_2 (а.с.11).

14.03.2025 М(Т)СБУ на ім`я ОСОБА_1 складено повідомлення №3-016/7195 «Про відмову у відшкодуванні шкоди, Номер справи МТСБУ: 111606», згідно якої зазначена шкода не підлягає відшкодуванню на умовах, передбачених ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) з огляду на наступне. Закон регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Згідно з пунктом 1.5 статті 1 Закону термін «наземні транспортні засоби (далі - транспортні засоби)» вживається у такому значення - «це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у відповідних підрозділах Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідні підрозділи МВС України) та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах. У цьому Законі не вважається транспортним засобом пристрій, який підпадає під ознаки, зазначені у цьому пункті, але щодо якого не встановлено коригуючий коефіцієнт залежно від типу транспортного засобу». Згідно з додатком 1 до Положення про перелік, значення та порядок застосування коригуючих коефіцієнтів під час укладання страховиками договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затверджено Постановою Правління Національного банку України 30.05.2022 № 108, встановлено коригуючі коефіцієнти у залежності від типу транспортного засобу: 1) легковий автомобіль; 2) причепи до легкових автомобілів; 3) автобуси; 4) вантажні автомобілі; 5) причепи до вантажних автомобілів; 6) мотоцикли та моторолери. Зазначений перелік є виключним і розширеному тлумаченню не підлягає. Оскільки до вказаного переліку такий тип пристрою як «військова техніка» не включено, то він у розумінні Закону не є транспортним засобом, і, відповідно, обов`язку у МТСБУ зі сплати відшкодування за шкоду, заподіяну таким пристроєм не виникає. На підставі зазначеного, у МТСБУ відсутні правові підстави для здійснення відшкодування у цій справі.

Відповідно до висновку експерта №2В за результатами транспортно товарознавчого дослідження для подання до суду, складений 15.04.2025 судовим експертом Шаповаловим В.І., нa вирішення експертизи поставлені наступні питання; визначити суму матеріального збитку заподіяного власнику автомобіля марки VOLKSWAGEN CRAFTER, реєстраційний номер НОМЕР_5 , номер шасі (VLN) НОМЕР_7 , 2011 року виготовлення, пошкодженого в наслідок дорожньо- транспортної пригоди, що сталась 02.12.2024; визначити ринкову вартість автомобіля марки VOLKSWAGEN CRAFTER, реєстраційний номер НОМЕР_5 , номер шасі (VIN) НОМЕР_4 , 2011 року виготовлення до настання пошкоджень 02.12.2024; яка вартість відновлювального ремонту автомобіля марки VOLKSWAGEN CRAFTER, реєстраційний номер НОМЕР_5 , номер шасі (VIN) НОМЕР_4 , 2011 року виготовлення, пошкодженого в наслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 02.12.2024; визначення ринкової вартість автомобіля марки VOLKSWAGEN CRAFTER, реєстраційний номер НОМЕР_5 , номер шасі (VIN) НОМЕР_4 ,2011 року виготовлення, пошкодженого в наслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 02.12.2024, після настання пошкоджень; висновки: сума матеріального збитку заподіяного власнику автомобіля марка VOLKSWAGEN CRAFTER, реєстраційний номер НОМЕР_8 , номер шасі (VIN) НОМЕР_4 , 2011 року виготовлення, пошкодженого в наслідок дорожньо- транспортної пригоди, що сталась 02.12.2024, дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент ДТП та складає 420269,43 гривень; ринкова вартість автомобіля марки VOLKSWAGEN СRAFTER, реєстраційний номер НОМЕР_5 , номер шасі (VIN) НОМЕР_4 , 2011 року виготовлення до настання пошкоджень 02.12.2024 складає 420269,43 гривень; вартість відновлювального ремонту автомобіля марки VOLKSWAGEN СRAFTER, реєстраційний номер НОМЕР_5 , номер шасі (VIN) НОМЕР_4 , 2011 року виготовлення, пошкодженого в наслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 02.12.2024 складає 593646,51 гривень з ПДВ на складові частини та матеріали; ринкова вартість автомобіля марки VOLKSWAGEN CRAFTER, реєстраційний номер НОМЕР_5 , номер шасі (VIN) НОМЕР_4 , 2011 року виготовлення, пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 02.12.2024, після настання пошкоджень складає 147963,74 гривень (а.с.14-22, в т.ч. фототаблиця, ремонтна калькуляція). За проведення транспортно товарознавчого дослідження позивачем сплачено 6500.00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 29.03.2025 (а.с.23).

Відповідно до ст.ст.55.124 Конституції України та ст. 4 ППК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з п.4 постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства про вирішення спорів про відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки» (далі-постанова Пленуму), розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що, відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавана за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ч. 2 цієї статті збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Ч. 4, 5 та 6 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У п. 4 постанови Пленуму зазначено, що з огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166ЦК України) особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавана за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

До джерел підвищеної небезпеки відноситься, зокрема, діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, (ч. 1 ст. 1187 ЦК України).

Згідно ч.ч.1,2 ст. 26 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається знищеним, якщо вартість відновлювального ремонту перевищує ринкову вартість транспортного засобу станом на день настання дорожньо-транспортної пригоди до його пошкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, страхова (регламентна) виплата розраховується як сума: матеріальних збитків, що визначаються як різниця між ринковою вартістю транспортного засобу на день настання дорожньо-транспортної пригоди до його пошкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та після пошкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди; документально підтверджених витрат, пов`язаних з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання потерпілої особи або до місця стоянки такого транспортного засобу на території України.

З огляду на вказане, виходячи із встановлених обставин справи та підстав пред`явлених та підтриманих позивачем вимог, беручи до уваги, що неправомірні дії третьої особи, яка перебувала у трудових відносинах з відповідачем та при виконання обов`язку військової служби призвели до завдання позивачу матеріальних збитків, суд з урахуванням заявлених позовних вимог дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача суми матеріальних збитків в розмірі 278805.69 грн. та розміру витрат у сумі 6500.00 грн., пов`язаних з оцінкою завданої транспортному засобу шкоди, а саме за виготовлення висновку №2В від 15.04.2025.

Встановлене Конституцією України та законами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, а також одним із засобів захисту порушених цивільних прав та інтересів, які передбачені ст. 16 Цивільного Кодексу України.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

У справі «Станков проти Болгарії» від 12.07.2007 року Європейський суд зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.

Відповідно до ст.23 Цивільного кодексу України (далі ЦК) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За приписами частини першої ст.1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: в інших випадках, встановлених законом (п.3 частина друга ст.1167 ЦК).

Вимогами ст.1187 ЦК, передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непоборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до роз`яснень п.2 постанови пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року із наступними змінами «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», при заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на його володільця не може бути покладено обов`язок по її відшкодуванню, якщо вона виникла внаслідок непоборної сили або умислу потерпілого, а у випадках, передбачених спеціальним законом-тільки умислу потерпілого.

Суд виходить з того, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки (в тому числі якщо така шкода завдала смерть фізичної особи), завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується шкода, у тому числі, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

У деліктних зобов`язаннях діє презумпція вини заподіювача шкоди, при цьому ключовим елементом при визначенні вини чи невинуватості є ступінь дбайливості та обачності деліквента.

Європейський Суд з прав людини зазначає, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. ( STANKOV v. BULGARIA, N 68490/01, g 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Критеріями визначення розміру відшкодування моральної шкоди є характер правопорушення; глибина фізичних та душевних страждань; ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди; тривалість негативних наслідків (короткочасні, тривалі, довічні); істотність вимушених змін у способі життя потерпілого (неістотні, істотні). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина слід також враховувати характер стосунків позивача та померлого за час його життя: сімейний стан позивача, ступінь близькості, спільно чи окремо проживали, способи та регулярність спілкування тощо.

Суд при визначенні розміру морального відшкодування, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2020 року у справі №372/2085/16-ц (провадження № 61-18385св19) зазначено, що: «під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди».

Визначаючи позивачу моральне відшкодування, суд враховує моральні страждання позивача, які зумовлені зміною способу життя, пов`язаного з тимчасовою втратою можливості керувати транспортним засобом, наявністю додаткового стресу, пов`язаного з втратою автомобіля та зміною способу життя.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Враховуючи, що в діях відповідача відсутній умисел на вчинення правопорушення, позивачем не доведено, що його моральні страждання оцінюються у вказану у позові суму, суд вважає за необхідне зменшити розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача.

Приймаючи до уваги вищенаведене, з огляду на істотність вимушених у житті позивача змін та розмір моральних страждань та з урахуванням вимог розумності і справедливості, суд вважає справедливою сумою компенсації заподіяної позивачу моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача - у розмірі 20000.00 грн.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Також суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин другої та п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду, завдану внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок.

Потерпілий має подати докази, що підтверджують факт завдання шкоди внаслідок ДТП, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) викладено висновок про те, що аналіз норм статей 1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної шкоди (немайнової) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Крім того, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Частиною першою статті 1167 ЦК України встановлені загальні підстави відповідальності за заподіяну моральну шкоду. Згідно з цією нормою моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У частині другій цієї статті передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Аналогічні висновки щодо застосування норми права викладені у пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».

В абзаці 1 пункту 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз`яснено, що особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Під час вирішення справ такої категорії суд зобов`язаний дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір заподіяної шкоди, з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Однією з обов`язкових умов настання відповідальності є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діянням особи та заподіянням шкоди, який полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

Доводи відповідача про те, що військова частина не повинна нести відповідальності за завдану шкоду є необґрунтованими.

Верховний Суд погоджується з тим, що за загальним правилом частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) джерела підвищеної небезпеки. У цій постанові вже зазначалося, що є джерелом підвищеної небезпеки (пункт 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», судова практика) і договір перевезення вантажів автомобільним транспортом не свідчить про те, що товариство є володільцем джерела підвищеної небезпеки, оскільки воно є лише замовником послуг перевезення.

Частина перша статті 1172 ЦК України передбачає, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Указане свідчить про те, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду», і «особа, яка відповідає за шкоду» (змішана система деліктів).

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 01 листопада 2021 року у справі № 920/343/20, від 15 червня 2018 року у справі № 911/3511/16 та інших.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15.07.2026 у справі №199/9026/23 (провадження № 61-2625 св 26).

ОСОБА_2 на момент ДТП перебував у складі військової частини НОМЕР_1 , виконував військовий обов`язок, що знайшло своє підтвердження у судовому засіданні, тому саме військова частина повинна нести відповідальність за моральну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, під час виконання водієм своїх трудових обов`язків.

Представником відповідача не надано до суду жодних належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження викладеного у відзиві щодо самовільного заволодіння ОСОБА_2 транспортним засобом БТД б/н.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, шостої та сьомої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача; у разі відмови в позові – на позивача; у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 19, 76, 81, 82, 141, 206, 264, 265, 279, 280 ЦПК України, ст. ст. 4,10-13,76-81,263-265,268,273 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди – задовольнити частково.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_9 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_10 , адреса: АДРЕСА_2 ) матеріальну шкоду у розмірі 278805.69 грн. (двісті сімдесят вісім гривень вісімсот п`ять гривень 69 копійок), моральну шкоду у розмірі 20000.00 грн. (двадцять тисяч гривень) та судові витрати у розмірі 3295.41 грн. (три тисячі двісті дев`яносто п`ять гривень 41 копійка) – судовий збір.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_10 , адреса: АДРЕСА_2 );

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_9 , адреса: АДРЕСА_1 );

Третя особа: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_11 , адреса: АДРЕСА_3 ).

Суддя О.О. Золотоверха