Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №645/9477/25 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/9477/25

Провадження № 2/645/1283/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Лисенко О.О.,

за участі секретаря судового засідання Кузьменко Т.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу №645/9477/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-

в с т а н о в и в :

29.12.2025 до Немишлянського районного суду міста Харкова надійшла вищевказана позовна заява, у якій позивач просить суд стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 780 000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 22 червня 2021 року позивач дав в борг відповідачу 780 000, 00 грн строком на два роки - до 22 червня 2023 року, на підтвердження отримання коштів відповідач надав відповідну боргову розписку. Однак у визначений строк до 22.06.2023 відповідачем борг не було погашено. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про повернення боргу, однак відповідач дані вимоги ігнорував, відмовився погашати борг, в подальшому змінив номер телефону. Наразі зв`язок у позивача з відповідачем відсутній, борг не погашено, у зв`язку з чим позивач вимушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, 29.12.2025 справу передано на розгляд головуючому судді Лисенко О.О.

Ухвалою судді від 30.12.2025 позовну заяву залишено без руху.

08.01.2026 позивачем усунено недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді від 13.01.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 29.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду.

У судове засідання, призначене на 29.09.2026 сторони не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Позивач будучи повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду в судове засідання не з`явився, надіслав до суду клопотання про проведення розгляду без його участі, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судової кореспонденції на адресу зазначену в позовній заяві, кореспонденція повернулась до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.20,22,29,36,37) та шляхом розміщення оголошення веб-сайті «Судова влада України». Клопотання про розгляд справи за його відсутності чи інших заяв по суті або з процесуальних питань від відповідача до суду не надходило. Відповідач не надав заперечень проти зазначених у позові обставин.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з розглядом судом справи за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

З оригіналу рукописної розписки від 22.06.2021 судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , цією розпискою підтвердив, що отримав у позику від ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у позику кошти в сумі 780 000,00 грн (сімсот вісімдесят тисяч гривень 00 копійок), в день складання цієї розписки. Гроші отримав в повному обсязі 22 червня 2021 року. Розписку укладено та кошти передано при свідках. Гроші в обсязі 780 000,00 грн (сімсот вісімдесят тисяч гривень 00 копійок), зобов`язався повернути на протязі двох років, до 22 червня 2023 року. Свідок: ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 (а.с.28).

У визначений борговою розпискою від 22.06.2021 строк відповідач взяті на себе зобов`язання за договором позика не виконав, у зв`язку з чим позивач вимушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.

Станом на день звернення до суду заборгованість відповідача за договором позики від 22.06.2021 становить 780 000,00 грн (сімсот вісімдесят тисяч гривень 00 копійок).

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ч. 1 ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви , а відповідач - разом з поданням відзиву.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв`язку з неможливістю їх самостійного надання та до суду сторонами по справі не подавалися.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, дослідивши письмові пояснення викладені у позовній заяві та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Вищевикладене узгоджується із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11.06.2021 у справі № 753/11670/17, від 14.07.2021 у справі № 750/2316/19, від 23.12.2021 у справі № 501/1243/20, від 26.04.2022 у справі № 753/1349/20, від 16.11.2022 у справі № 301/2052/18, від 06.01.2025 у справі № 569/8833/20, від 04.06.2025 у справі № 552/5712/23.

Аналізуючи зміст боргових розписок, суд прийшов висновку, що розписки власноручно складена відповідачем, містить відомості про сторони, суму отриманих у позику коштів, строк їх повернення та особистий підпис позичальника, а тому є належним і допустимим доказом укладення договору позики та передачі відповідачу грошових коштів.

Таким чином, сторони дотрималися письмової форми договору позики відповідно до вимог цивільного законодавства.

Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Вищевикладене узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 05.09.2018 у справі № 756/8630/14-ц, від 08.04.2021 у справі № 500/1755/17, від 05.10.2022 у справі № 463/9914/20.

Судом враховано, що сам факт підписання розписки відповідачем свідчить про укладення сторонами договору позики на зазначених у ньому умовах, а також засвідчує отримання боржником від кредитора обумовленої цим договором суми грошових коштів у розмірі визначеному у розписці, враховуючи при цьому відсутність належних та допустимих доказів на спростування цього факту.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 3 та ч. 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

У відповідності до ст. 203 ЦК України, судом встановлено, що зміст договору позики не суперечить Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідачка на момент укладення договору позики мала необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину на момент його укладення було вільним і відповідало його внутрішній волі. Воля сторін правочину на момент його укладення полягала в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки за договором, що й було здійснено позивачкою та відповідачкою. Ця воля була взаємною і спрямованою на досягнення певної мети. Правочин вчинено у формі, встановленій законом і спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Протилежного матеріали справи не містять.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Суд звертає увагу на те, що правомірність правочину презюмується.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з умов договору позики від 22.06.2021, відповідач отримав позику, яку зобов`язався повернути до 22.06.2023.

У визначений борговою розпискою від 22.06.2021 строк відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим строк дії розписки закінчився.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача, яка міститься в матеріалах справи, свідчить про те, що відповідачем грошові кошти не повернуто позивачу (а.с.28).

Вищевикладене узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 27.03.2024 у справі № 596/1123/19, від 05.06.2024 у справі № 640/15157/16-ц, від 04.06.2025 у справі № 552/5712/23.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідач могла б викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими вона не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористалась. Відповідачем не оспорювався факт отримання нею позики, а також розмір заборгованості, визначений позивачем. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».

Отже, судом встановлено, що взяте на себе зобов`язання відповідач не виконав, грошові кошти, отримані в позику, позивачу не повернув. Доказів протилежного суду відповідачем не надано.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості за договором позики від 22.06.2021 у розмірі 780 000,00 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 7800,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №АМ86-896В-1К9Т-001С від 07.01.2026 (а.с.1). Вказані кошти судового збору були зараховані до спеціального фонду державного бюджету України, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України (а.с. 10).

Зважаючи на те, що суд прийшов до висновку про задоволення позову, сума судового збору, сплаченого позивачем у розмірі 7800,00 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89,141, 247, 259, 263, 264-265, 279, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 22 червня 2021 року у розмірі 780 000,00 грн (сімсот вісімдесят тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 7800,00 грн (сім тисяч вісімсот гривень 00 копійок).

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 29.09.2026.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_3 , тел. НОМЕР_3 , відсутній зареєстрований кабінет в ЄСІТС;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , відсутній зареєстрований кабінет в ЄСІТС.

Суддя О.О. Лисенко