Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №629/3435/26 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/3435/26

Номер провадження 2/629/1563/26

Р I Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.09.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Солодовник І.С.,

при секретарі – Чередниченко М.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Лозова Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Балла Владислав Володимирович до ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Смірнова Наталія Андріївна про визначення розміру аліментів шляхом їх збільшення, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про визначення розміру аліментів шляхом їх збільшення, в якій зазначає, що позивач з ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який за рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 27.10.2020 року було розірвано.

Від шлюбу вони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На підставі заочного рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29.03.2021 р. з відповідача стягнуто аліменти на утримання дітей до їх повноліття у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу). На виконання вказаного рішення суду відкрито виконавче провадження № 65354371 у Лозівському відділі ДВС у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Представник позивача вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_3 старша дитина досягла повноліття, у зв`язку з чим, розмір аліментів зменшено з 1/3 до 1/6 від усіх видів доходу відповідача. Враховуючи, що відповідач не сплачує аліменти на старшу дитину вже більше ніж 3 місяці, його фінансовий стан покращився, а тому у нього наявна можливість сплачувати більший розмір аліментів на утримання молодшого сина.

У зв`язку з чим, представник позивача просить суд визначити розмір аліментів, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , шляхом їх збільшення до частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

23.06.2026 р. представником відповідача через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача до відповідача про визнання розміру аліментів шляхом їх збільшення у повному обсязі. Зазначивши, що позовні вимоги фактично зводяться до автоматичного збільшення розміру аліментів виключно у зв`язку з досягненням повноліття старшою дитиною сторін. Разом із тим, такий підхід, на думку представника відповідача, суперечить правовій природі інституту зміни розміру аліментів, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів може бути змінений у разі доведеної зміни матеріального або сімейного стану сторін, погіршення або поліпшення їх здоров`я чи настання інших істотних обставин. Сам по собі факт досягнення повноліття іншою дитиною, як зазначено у відзиві, не є юридично значимою обставиною, яка автоматично тягне збільшення розміру аліментів на іншу дитину. Такий висновок, за твердженням представника відповідача, узгоджується із судовою практикою Верховного Суду, відповідно до якої застосування статей 183 та 192 СК України можливе лише у системному зв`язку із встановленням фактичних змін матеріального стану сторін та оцінкою потреб дитини. Водночас позивачем не надано належного доказу, який би свідчив про суттєве покращення матеріального становища відповідача, збільшення його доходів або появу нових стабільних джерел прибутку. Так само не доведено, що потреби дитини істотно змінилися у бік збільшення або що існують додаткові витрати, які не покриваються вже встановленим розміром аліментів. У матеріалах справи відсутні фінансові документи, довідки про доходи, податкові декларації чи будь-які інші належні докази, які б підтверджували доводи позивача щодо підвищення платоспроможності відповідача. Окремо у відзиві зазначено, що посилання позивача на ч. 3 ст. 183 СК України є юридично необґрунтованим, оскільки ця норма регулює механізм визначення частки аліментів у разі досягнення повноліття однією з дітей, але не встановлює підстав для збільшення загального розміру аліментного зобов`язання. На думку представника відповідача, застосування цієї норми у відриві від ст. 192 СК України є неправильним. Крім того, представник відповідача посилається на ознаки зловживання позивачем процесуальними правами, оскільки позов, на її думку, побудований не на реальній зміні обставин, а на формальному використанні факту досягнення повноліття старшою дитиною як підстави для перегляду розміру аліментів. У поданій позовній заяві фактично відсутнє належне викладення обставин, які могли б свідчити про наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Позивачем не наведено жодних конкретних фактів, які б обґрунтовували предмет спору, не розкрито зміст спірних правовідносин, не визначено належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також не подано належних і допустимих доказів на підтвердження викладених вимог. Таким чином, позов носить формальний характер і не містить фактичної бази, необхідної для його розгляду по суті. Більше того, значна частина позовної заяви, фактично майже її основний зміст, присвячена викладенню норм процесуального права щодо судових витрат, а також питанням підтвердження оплати правничої допомоги адвоката. Водночас такі посилання не стосуються предмета спору, яким у даній справі є стягнення аліментів, та не можуть підміняти собою обов`язок позивача довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Отже, позов фактично зміщує акценти з матеріально-правових підстав спору на другорядні процесуальні питання, що не мають самостійного значення для вирішення справи по суті. За таких умов позовна заява не відповідає вимогам щодо повноти та обґрунтованості викладення позовних вимог, оскільки не містить належного фактичного та доказового обґрунтування, необхідного для встановлення обставин, які підлягають доказуванню у справі про стягнення аліментів.

Щодо матеріального становища відповідача представник зазначила, що ОСОБА_2 офіційно не працює, має ІІ групу інвалідності внаслідок війни, проблеми зі здоров`ям та потребує лікування.

Щодо поважності пропуску строку на подання доказів представник відповідача зазначила, що 09.06.2026 року між нею та відповідачем укладено угоду про надання правничої допомоги в рамках вказаної цивільної справи. У зв`язку з цим, враховуючи складність справи, принципи змагальності та пропорційності, а також необхідність забезпечення відповідачу можливості реалізувати право на захист, просить поновити строк для подання відзиву та долучити його до матеріалів справи (а.с. 40-43).

26.06.2026 р. представником позивача через систему «Електронний суд» подано відповідь на відзив, у якому представник просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а відзив відповідача та подані ним докази залишити без розгляду. В обґрунтування заперечень зазначив, що момент укладення відповідачем договору про надання правничої допомоги зі своїм адвокатом у цьому випадку не є об`єктивною та непереборною обставиною, яка може бути підставою для поновлення процесуального строку, не є тими труднощами, які не залежать від волі відповідача та унеможливили своєчасне подання відзиву на позовну заяву з доказами. Адже організація представництва та підготовка до участі у справі беззаперечно залежить насамперед від самого учасника справи, виключно від його волі, а жодних об`єктивних чи непереборних обставин, які б перешкоджали відповідачу своєчасно укласти договір про надання правничої допомоги, суду не наведено та належними доказами не підтверджено. Згідно з інформацією щодо стану доставки відправлення № 2034921, яким представник позивачки направив позовну заяву з додатками на адресу відповідача, 01.05.2026 р. вказане відправлення було вручено відповідачу. Отже, ще з вказаної дати відповідач розумів, що до нього було пред`явлено позовну заяву, тому йому може знадобитися професійна правнича допомога. Окрім того, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала від 11.05.2026 р. про прийняття справи до розгляду та відкриття провадження була доступна до загального доступу ще 13.05.2026 р. Таким чином, за 38 днів до укладання договору про надання правничої допомоги відповідач знав про пред`явлений позов і мав змогу ознайомитися з його змістом, а за 26 днів до укладання вказаного договору він мав усі можливості дізнатися про факт відкриття провадження у справі і своєчасно звернутись за правовою допомогою до свого представника, тим більше, що згідно з даними Єдиного реєстру судових рішень та інформації з офіційного сайту Судової влади України, представник відповідача у даній справі був його представником і в інших судових справах, що розглядались різними судами України в різні періоди, у спорах щодо стягнення витрат на утримання дітей, починаючи з 2022 р, тобто відповідач отримує правову допомогу і комунікує зі своїм представником на постійній основі і відповідно міг звернутись за правовою допомогою і укласти договір про надання правничої допомоги своєчасно.

Окрім того, відзив було подано до суду лише 23.06.2026 р., вже за 14 днів після укладання угоди, але сторона відповідача не вказала жодних обставин, які зумовлюють таку затримку між укладанням угоди та поданням відзиву. Враховуючи, що саме пасивна поведінка відповідача призвела до укладання угоди про надання правничої допомоги в рамках вказаної цивільної справи лише 09.06.2026 р., вважають, що відповідачем не доведено наявність об`єктивних обставин, які зумовлюють у нього наявність права на продовження строку подання відзиву. Таким чином, вважають, що відповідач пропустив встановлений судом процесуальний строк, встановлений судом на подання відзиву на позов та доказів, у зв`язку з чим він втратив право на подання відзиву та доказів по справі, а враховуючи, що відзив та докази були подані відповідачем після закінчення процесуального строку, встановленого судом для їх подання, подані відповідачем відзив та докази мають бути залишені судом без розгляду. Щодо фактичних заперечень відзиву, вважають обґрунтованим і беззаперечним, той факт, що коли відповідач перестав сплачувати аліменти на старшу дитину, то у нього стало в розпорядженні більше коштів, а тому його матеріальний стан поліпшився. Поліпшення матеріального стану відповідача в тому числі випливає і з поданих стороною позивачки доказів. Зокрема, у матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 65354371. Згідно з даними, наведеними виконавчою службою, у грудні 2025 р. відповідачу було нараховано 13652,10 грн. на двох дітей, що становить 33% від усіх доходів відповідача. Натомість у січні 2026 р. йому у зв`язку з досягненням старшою дитиною повноліття було нараховано лише 6826,05 грн., що становить 16.5% від його доходів. Окрім того, із зазначено розрахунку вбачається, що доходи відповідача з січня 2021 р. (коли було прийнято рішення суду про стягнення з відповідача аліментів) до березня 2026 р. збільшилися майже у 2 рази. Так, у січні 2021 р. доходи відповідача становили 25000,00 грн./міс., а вже у березні 2026 р. - 44707,91 грн./міс., що дає змогу зробити висновок про поліпшення матеріального стану відповідача. Разом з відзивом представник відповідача подала докази, що підтверджують наявність ІІ групи інвалідності у відповідача. У витягу № 6502/25/215/В від 03.04.2025 р. з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи у пункті 17.1.5. вказано, що інвалідність встановлена з 25.02.2025 р. Проте, згідно з даними розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у ВП № 65354371 станом на лютий 2025 р. доходи відповідача складали 31017,00 грн., а вже за період вересня 2025 – березня 2026 р. його доходи стабільно тримаються на рівні 41370 – 44707,91 грн/міс., що вище за рівень доходу відповідача до встановлення інвалідності. З наведеного вбачається, що стан здоров`я відповідача не вплинув негативно на рівень його доходів. Разом з тим, жодних належних і допустимих доказів витрат, а також погіршення матеріального стану у зв`язку з наявністю у відповідача інвалідності сторона відповідача не надала. Сам факт звернення матері відповідача до суду із позовом про стягнення аліментів на її утримання не свідчить про виникнення у відповідача обов`язку зі сплати коштів на її утримання у заявленому розмірі, оскільки такий обов`язок ще не встановлений судовим рішенням, яке набрало законної сили. Право на утримання має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом (Постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2018 № 301/160/17), а мати відповідача на скільки відомо стороні позивачки отримує пенсію, як мінімум. Будь-яке посилання на потенційний майбутній обов`язок відповідача, який може виникнути в майбутньому за результатами розгляду іншої справи, є передчасним та ґрунтується на припущеннях щодо результату судового розгляду, який ще триває, а відповідач не позбавлений права у разі погіршення його матеріального стану, в т.ч. внаслідок прийняття рішення судом у справі № 629/4701/26 звернутись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, що з нього стягуються. Отже, сама по собі зміна життєвих обставин (народження іншої дитини, перебування дружини у відпустці по догляду за дитиною, встановлення інвалідності тощо) є лише фактом з життя учасника, а не доказом погіршення його майнового стану. Для підтвердження зміни (погіршення) матеріального стану необхідно надати належні та допустимі докази, які свідчать про реальне зменшення доходів, збільшення необхідних витрат або інші обставини, що вплинули на співвідношення доходів і витрат відповідача та об`єктивно погіршили його здатність сплачувати аліменти. Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини. Новий розмір аліментів, які просить визначити позивачка шляхом їх збільшення до 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, відповідає вимогам сімейного законодавства, а стягнення аліментів в існуючому розмірі, суперечитиме інтересам дитини (а.с. 63-67).

29.06.2026 р. представником відповідача через систему «Електронний суд» подано заперечення на відповідь на відзив, в якому представник просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача до відповідача про визнання розміру аліментів шляхом їх збільшення у повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначила, що позиція позивача щодо нібито необґрунтованості доводів відповідача стосовно пропуску процесуальних строків не відповідає фактичним обставинам справи та нормам Цивільного процесуального кодексу України. Позивач фактично намагається підмінити критерій «поважності причин» суб`єктивною оцінкою поведінки відповідача, тоді як відповідно до статті 126 ЦПК України та усталеної практики ВС питання поновлення строку вирішується виключно з урахуванням наявності об`єктивних та непереборних обставин, які унеможливлювали своєчасне вчинення процесуальної дії. Сам по собі факт отримання кореспонденції або публікації ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень не може автоматично свідчити про реальну можливість особи ефективно реалізувати своє право на захист без правничої допомоги. Позивач у своїх доводах фактично ототожнює формальну обізнаність про наявність спору із можливістю повноцінної реалізації процесуальних прав, що суперечить принципу реального доступу до правосуддя, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Посилання позивача на нібито «пасивну поведінку» відповідача також є оціночним судженням, яке не підтверджене жодними належними доказами. При цьому сам факт укладення договору про правничу допомогу у конкретну дату не може бути кваліфікований як зловживання правом або як свідоме затягування процесу, оскільки вибір представника та момент звернення за правовою допомогою є дискреційним правом особи, яке не підлягає оцінці через призму процесуальних санкцій, якщо відсутні докази умисного затягування розгляду справи.

Безпідставними є також доводи позивача щодо нібито автоматичного збільшення доходу відповідача та покращення його матеріального становища. Зазначені твердження ґрунтуються виключно на односторонньому аналізі даних виконавчого провадження, які не можуть розглядатися як повний і належний фінансовий аналіз матеріального стану особи. Позивач фактично підміняє поняття «нарахований дохід» реальним «наявним доходом», не враховуючи обов`язкові витрати, утримання, податкові та інші відрахування, що є критично важливим при оцінці здатності особи виконувати аліментні зобов`язання. Твердження представника позивача, викладене у формі «вважаємо обґрунтованим і беззаперечним», не може підміняти собою належні та допустимі докази у розумінні ст.ст. 76–81 ЦПК України. Саме по собі припущення сторони спору не є доказом і не створює для суду обов`язку вважати його встановленим фактом. Позивачем не надано жодних доказів реального збільшення доходів відповідача або покращення його майнового стану. Відсутні будь-які дані щодо зміни в сторону збільшення його пенсії чи наявність будь - якого заробітку, отримання додаткових джерел доходу чи збільшення майнових активів відповідача. Більше того, така аргументація є спрощеним і однобічним тлумаченням життєвої ситуації, оскільки припущення про «вивільнення коштів» не враховує реального фінансового навантаження на відповідача, пов`язаного з його станом здоров`я та обов`язками щодо організації свого життя та власного утримання. Відповідач є особою з інвалідністю внаслідок виконання свого обов`язку із захисту держави, що об`єктивно зумовлює необхідність постійних витрат на лікування, реабілітаційні заходи та підтримання стану здоров`я. Вказані обставини безпосередньо впливають на його матеріальне становище та підлягають обов`язковому врахуванню при визначенні розміру аліментів відповідно до положень ст. 182 Сімейного кодексу України. Таким чином, доводи позивача про «покращення матеріального стану» ґрунтуються виключно на припущеннях, не підтверджені належними доказами та не можуть бути покладені в основу судового рішення. Щодо посилання позивача на факт встановлення інвалідності відповідача та твердження про відсутність впливу цього стану на його доходи слід зазначити, що такі аргументи є припущеннями та не відповідають принципу об`єктивного дослідження обставин справи, передбаченому статтями 12, 13 та 81 ЦПК України. Сам по собі рівень доходу в окремі періоди не може бути достатнім доказом відсутності негативного впливу стану здоров`я на загальний майновий стан особи, оскільки останній визначається сукупністю факторів, включаючи стабільність доходу, витрати на лікування та втрату працездатності. Також зазначає, що посилання позивача на іншу судову справу щодо можливого стягнення аліментів на користь матері відповідача є передчасним та ґрунтується виключно на припущеннях щодо можливого майбутнього рішення суду. Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому обставини, які ще не встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не можуть братися до уваги як підтвердження погіршення або покращення матеріального стану сторони. Отже, подана позивачем відповідь на відзив не містить нових належних, допустимих та достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, а зводиться до повторення позиції позовної заяви та розширеного тлумачення окремих фінансових показників без їх належної правової оцінки (а.с. 71-72).

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 у судове засідання не з`явилися, однак представником подано до суду телефонограму про розгляд справи за їх відсутності, позов задовольнити в повному обсязі (а.с. 100).

Віповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_6 у судове засідання не з`явилися, однак представником подано до суду телефонограму про розгляд справи за їх відсутності, просить врахувати доводи, викладені в запереченні, та не розглядати клопотання про зупинення провадження, оскільки 20.08.2026 р. у справі 629/4701/26 було ухвалено рішення, яке набрало чинності та з відповідача було стягнуто аліменти на утримання матері (звор. бік. а.с. 95).

Суд вирішив можливим розглянути справу у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 247 ч. 2 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, надані сторонами, оцінивши їх у сукупності, дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

З огляду на наведені відповідачем обставини щодо несвоєчасного залучення ним адвоката для надання правничої допомоги та підготовки відзиву на позовну заяву і доказів, а також з метою забезпечення принципів змагальності сторін та права на судовий захист, суд вважає причини пропуску строку поважними.

Тому строк на подання відзиву підлягає поновленню, а відзив та додані до нього докази - прийняттю та врахуванню під час розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який за рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 27.10.2020 р. у справі № 629/4094/20 було розірвано (а.с. 13).

Відповідач ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_1 є батьками повнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 21.12.2007 р. відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Лозова Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області, та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 10.10.2017 р. Лозівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області (а.с. 15).

З відповідача ОСОБА_2 на підставі заочного рішення від 29.03.2021 р. Лозівським міськрайонним судом Харківської області у справі № 629/404/21, стягувалися аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 26.01.2021 р. і до досягнення дітьми повноліття (а.с. 14).

Згідно з повідомленням Лозівського відділу державної виконавчої служби у Лозівському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України № 27770/20.10-30/4 від 08.04.2026 р., в провадженні відділу на виконанні перебуває виконавче провадження щодо стягнення із ОСОБА_2 аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини всіх видів доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення з 26.01.2021 р. і до досягнення дітьми повноліття. Станом на 01.04.2026 р. заборгованість зі сплати аліментів становить 485469,84 грн. У зв`язку з цим державним виконавцем направлено до ПФУ постанову про звернення стягнення на пенсію боржника для утримання поточних сум аліментів та заборгованості (а.с. 16).

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, складеного Лозівським відділом державної виконавчої служби у Лозівському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України старшим державним виконавцем Розіган О.В. у виконавчому провадженні № 65354371, станом на 07.04.2026 р. заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 485469,84 грн. (звор.бік. а.с. 16-17).

Відповідно до витягу № 6502/25/215/В з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, виданого КНП «Міська лікарня № 2» Краматорської міської ради Донецької області, рішенням № 6502/25/215/Р від 03.04.2025 р. ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності безстроково, починаючи з 25.02.2025 р., основний діагноз: М 16.0 – Первинний коксартроз, двобічний. Причиною інвалідності визначено порання (контузії, травми, каліцтва), захворювання або інші ушкодження здоров`я, одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті (а.с. 53-56), що також підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 02.06.2025 р., виданого ОСОБА_2 . Управлінням праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області, в якому зазначено, що пред`явник цього посвідчення є особою з інвалідністю ІІ групи та має право на пільги, встановлені Законом України для ветеранів війни — осіб з інвалідністю внаслідок війни, та копією посвідчення серії НОМЕР_4 від 01.10.2015 р., виданого Головним управлінням Національної гвардії України ОСОБА_2 , в якому зазначено, що пред`явник цього посвідчення має право на пільги, встановлені Законом України для ветеранів війни — учасників бойових дій (а.с. 51-52).

Згідно зі свідоцтвом про хворобу № 194/СНГ від 13.02.2025 р., виданим Державною установою «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Луганській області», за результатами медичного огляду ОСОБА_2 медичною військово-лікарською комісією встановлено причинний зв`язок захворювань, поранення (контузії, травми або каліцтва) з проходженням військової служби. Зокрема, встановлено діагноз: наслідки колото-різаної рани правої кисті від 09.03.2024 р. з пошкодженням сухожиль згиначів 4–5 пальців у вигляді зміни шкіри правої кисті, при цьому травму пов`язано з проходженням військової служби; стан після лікування від 07.10.2024 року — тотальне ендопротезування обох кульшових суглобів з приводу двобічного коксартрозу III ступеня; остеохондроз поперекового відділу хребта без порушення функції; лівобічний сколіоз поперекового відділу хребта II ступеня без порушення функції. За постановою медичної військово-лікарської комісії ОСОБА_2 визнано непридатним до військової служби (а.с. 57–58).

Відповідно до рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20.08.2026 р. у справі № 629/4701/26 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7 , ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері, суд вирішив стягувати із ОСОБА_7 та ОСОБА_2 аліменти на утримання матері у твердій грошовій сумі у розмірі 5000 грн. щомісячно з кожного, починаючи з 01.06.2026 р. і довічно (а.с. 97-99).

На підтвердження матеріального стану відповідача позивачем надано розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, виконаний старшим державним виконавцем Розіган О.В., у якому зазначено розмір доходу/середньої заробітної плати працівника відповідно до інформації Державної податкової служби України про джерела та/або суми доходів, нарахованих податковими агентами на користь боржників - фізичних осіб, та розміри утриманого податку з доходів боржників-фізичних осіб, та/або загальну суму річного доходу, задекларованого боржником - фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, та суму утриманого податку (для фізичних осіб, які є самозайнятими особами), та/або загальну суму доходу та суму податку за звітний період, задекларованих боржником - фізичною особою - підприємцем в податковій декларації платника єдиного податку - фізичної особи — підприємця, а саме: за вересень 2025 року — 41370,00 грн., жовтень 2025 року — 41370,00 грн., листопад 2025 року — 41370,00 грн., грудень 2025 року — 41370,00 грн., січень 2026 року — 41370,00 грн., лютий 2026 року — 41370,00 грн., березень 2026 року — 44707,91 грн., що загалом становить 292927,91 грн. (звор. бік. а.с. 16).

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частиною другою ст. 51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов`язок виховувати та розвивати дитину найважливіший обов`язок матері і батька. Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст.ст. 35-36, 90) і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

За приписами ст.ст. 150, 157 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, той з батьків, хто проживає окремо від дитини зобов`язаний брати участь у її вихованні та утриманні.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (ст. 141 СК України).

Стаття 180 Сімейного кодексу України передбачає, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері так і батька до досягнення нею повноліття.

Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 182 СК України).

Частиною 2 ст. 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. При цьому, суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Статтею 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У постанові від 27 листопада 2025 року у справі № 758/5829/24 Верховний Суд зазначив, що застосування частини третьої статті 183 СК України разом зі статтею 192 СК України не виключається. При вирішенні вимог про зміну раніше встановленого розміру аліментів застосуванню підлягає не лише стаття 192 СК України, а й положення статей 182, 184 СК України, які регулюють визначення розміру та способу виконання аліментного обов`язку.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка як на підставу для збільшення розміру аліментів зазначила, що заочним рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29.03.2021 р. з відповідача стягувались аліменти на двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На теперішній час донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вже повнолітня, у зв`язку з цим виконання заочного рішення суду від 29.03.2021 р. в частині стягнення аліментів на утримання доньки припинилося. Окрім того, припинення стягнення аліментів на старшу дитину збільшило його фінансові можливості, у зв`язку з чим він має можливість сплачувати більший розмір аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відтак на теперішній час за заочним рішенням суду від 29.03.2021 р. на утримання неповнолітнього сина фактично стягується лише 1/6 частина доходу відповідача, що, на думку позивачки, є недостатнім для належного забезпечення потреб дитини.

Частиною 3 статті 183 Сімейного кодексу України передбачено якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Отже, вказані обставини змінили обсяг аліментних зобов`язань відповідача. Зазначена обставина свідчить про зміну сімейного та матеріального стану сторін порівняно з обставинами, за яких було визначено попередній розмір аліментів, та надає підстави для вирішення судом питання про визначення належного розміру аліментів на дитину, яка не досягла повноліття.

При цьому сам факт наявності передбачених статтею 192 СК України підстав для перегляду розміру аліментів не означає автоматичного задоволення вимоги у заявленому розмірі. Визначаючи розмір аліментів, суд має врахувати обставини, передбачені статтею 182 СК України, та оцінити, з одного боку, потреби дитини, а з іншого - матеріальні можливості платника аліментів.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у нього інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною другою статті 182 СК України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.12.2019 р. у справі № 344/10971/16, факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини.

З матеріалів справи убачається, що відповідачу ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності безстроково у зв`язку з пораненнями, травмами та іншими ушкодженнями здоров`я, одержаними під час захисту Батьківщини та виконання обов`язків військової служби, пов`язаних із перебуванням на фронті. Згідно з медичними документами, відповідач переніс тотальне ендопротезування обох кульшових суглобів з приводу двобічного коксартрозу ІІІ ступеня, а постановою медичної військово-лікарської комісії його визнано непридатним до військової служби. Крім того, відповідно до рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20.08.2026 року у справі № 629/4701/26 із відповідача стягуються аліменти на утримання матері у твердій грошовій сумі 5000 грн щомісячно, починаючи з 01.06.2026 року і довічно. Вказані обставини підлягають врахуванню при визначенні розміру аліментів, оскільки характеризують матеріальне становище відповідача, стан його здоров`я та наявність інших аліментних зобов`язань.

Разом з тим, матеріали справи не містять безпосередніх відомостей про доходи відповідача, однак із наданого розрахунку заборгованості зі сплати аліментів видно, що протягом семи місяців, а саме з вересня 2025 року по березень 2026 року, відповідач отримував дохід на загальну суму 292927,91 грн., при цьому з вересня 2025 року по лютий 2026 року його щомісячний дохід становив по 41370,00 грн., а у березні 2026 року — 44707,91 грн., що свідчить про наявність у відповідача регулярного доходу, водночас сам по собі його розмір не свідчить про відсутність інших обставин, які впливають на матеріальне становище та можливість виконання аліментних зобов`язань, оскільки при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність інших осіб, яких він зобов`язаний утримувати, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Водночас з часу первісного визначення розміру аліментів у березні 2021 р. минуло понад п`ять років. Син сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час розгляду справи є неповнолітнім та досяг 8-річного віку. За цей час дитина подорослішала, у зв`язку з чим закономірно змінилися та збільшилися його потреби, а відтак і обсяг витрат, необхідних для забезпечення належного харчування, придбання одягу та взуття, навчання, фізичного, інтелектуального та соціального розвитку, а також задоволення інших повсякденних потреб.

У сукупності з тим, що після досягнення старшою дитиною повноліття обсяг аліментного обов`язку відповідача щодо двох дітей змінився, а також з урахуванням зміни потреб неповнолітнього сина, наведені обставини підлягають врахуванню судом при вирішенні питання щодо визначення належного розміру аліментів на його утримання.

Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, а розірвання шлюбу між батьками та проживання їх окремо не впливають на обсяг їхніх прав і не звільняють від обов`язків щодо дитини.

Рівність обов`язків батьків щодо утримання дитини при цьому не означає необхідності їх однакової за розміром грошової участі. Той із батьків, з ким проживає дитина, бере участь у її утриманні не лише шляхом безпосередніх матеріальних витрат, але й забезпечує житлом, харчуванням, доглядом, вихованням, організацією навчання та повсякденного життя дитини.

Відповідно до частини першої статті 18 та статті 27 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини та за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для її розвитку. Найкращі інтереси дитини мають бути одним із визначальних критеріїв при вирішенні питання щодо її утримання.

Верховний Суд у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 679/1429/15-ц звернув увагу на те, що припинення одного з аліментних зобов`язань платника, отримання ним стабільного доходу та матеріальні потреби дитини можуть свідчити про зміну матеріального становища та бути підставою для збільшення раніше встановленого розміру аліментів.

Оцінюючи у сукупності встановлені обставини, суд враховує, те, що дитина стала старшою, а обсяг витрат, необхідних для забезпечення її належного утримання та розвитку, об`єктивно зріс.

В будь-якому випадку, відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України право обирати та змінювати спосіб стягнення аліментів на утримання дітей належить їх стягувачу.

Аналізуючи зміст наведених вище норм законодавства суд зважує на те, що присуджуючи аліменти суд має чітко зазначити спосіб їх стягнення - у частці від доходу або у твердій грошовій сумі. Мінімальний розмір аліментів - законодавча гарантія, яка застосовуються незалежно від рішення суду.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім`ї. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів.

Діюче законодавство надає позивачу право обирати спосіб стягнення аліментів на утримання дітей, а при необхідності - змінювати його. Позивач скористалася своїм правом, визначив способом стягнення аліментів - їх присудження у частці від доходу батька. Крім того, закон не встановлює обов`язку доведення мотивів, на підставі яких позивач бажає скористатися такою можливістю.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» в 2026 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком від 6 до 18 років становить 3512 гривень.

Встановлення аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що становить 1756 грн. на дитину, є лише мінімальним гарантованим державою рівнем утримання, тоді як відповідач має регулярний дохід, що згідно з наданими матеріалами за окремі місяці. Стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) відповідача дозволить забезпечити значно вищий, реальний рівень матеріального виховання та гармонійного розвитку дитини, що повністю відповідає фінансовій спроможності платника. За наявності у відповідача постійного офіційного доходу, штучне обмеження розміру аліментів мінімальною фіксованою сумою нівелює право дитини на достатній життєвий рівень, гарантований ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" та ст. 27 Конвенції ООН про права дитини.

Враховуючи встановлений законодавством розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, отримання відповідачем офіційного доходу, а також обставини, на які посилались позивач та відповідач, а саме на наявність обов`язку зі сплати аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/6 частини всіх видів доходів щомісячно, суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни розміру аліментів шляхом їх збільшення на 1/5 частину всіх видів заробітку (доходу) відповідача, що є достатнім та відповідає встановленим судом обставинам справи, наданим доказам та вимогам Сімейного кодексу України.

Визначений судом розмір аліментів у розмірі 1/5 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно є об`єктивним, виходячи з відомостей про доходи відповідача, зазначених у розрахунку заборгованості зі сплати аліментів та таким, що перевищує прожитковий мінімум, встановлений законом для дитини відповідного віку, спрямований на забезпечення якнайкращих інтересів дитини, які мають перевагу перед інтересами батьків, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку та буде достатнім для забезпечення її гармонійного розвитку.

Така зміна способу стягнення аліментів буде відповідати інтересам всіх учасників даних правовідносин та засадам справедливості, добросовісності та розумності.

За правилами ст. 191 СК України, лише для стягнення аліментів встановлено час, з якого вони присуджуються, а збільшення розміру аліментів відбувається за загальними правилами, а саме з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Щодо заявлених позивачем витрат по сплаті витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн., то суд виходить з таких положень Закону.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 лютого 2019 року (справа №756/2114/17) зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34 - 36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджені Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії документів: договору про надання правової (правничої) допомоги від 08.04.2026 р.; акту прийому-передачі послуг від 24.04.2026 р.; ордера на надання правничої допомоги від 08.04.2026 р.; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 2825 від 25.06.2019 р. (а.с. 9, 18-22).

З наданих документів, судом встановлено, позивачу надана професійна правнича допомога вартість якої оцінена в 5000 грн.

Від відповідача будь-яких заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу не надходило.

Враховуючи характер виконаних робіт з надання правової допомоги у зв`язку із розглядом справи, з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, враховуючи, що справа має невелику складність, а також зважаючи на те, що заява про зменшення судових витрат від відповідача на адресу суду не надходила, позовні вимоги задоволено частково, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у даній справі, суд зазначає про таке.

Позивач звільнена від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, на підставі пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідач є особою з інвалідністю ІІ групи, а тому у силу норм пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Таким чином, керуючись частиною 6 статті 141 ЦПК України, судові витрати належить компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 76, 81, 141, 258-259, 263-265, 274 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Балла Владислав Володимирович до ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Смірнова Наталія Андріївна про визначення розміру аліментів шляхом їх збільшення – задовольнити частково.

Розмір аліментів стягнутих за рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29.03.2021 р. з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_6 , на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , збільшити до 1/5 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи із дня набрання рішенням законної сили, і до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Виконавчий лист, виданий Лозівським міськрайонним судом Харківської області по справі № 629/404/21, відкликати з дня набрання рішенням законної сили, долучивши його до матеріалів справи.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м. Ош, Киргизстан, РНОКПП НОМЕР_5 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженки м. Лозова Харківської області, РНОКПП НОМЕР_6 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони справи:

Позивач: ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5

Повний текст рішення складений 28.09.2026 р.

Суддя: І.С. Солодовник