Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №626/3726/24 — Берестинський районний суд Харківської області

Справа № 626/3726/24

Провадження № 2/626/268/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

30.09.2026 року м.Берестин

Берестинський районний суд Харківської області

у складі: головуючого судді Рибальченко І.Г.,

за участі секретаря Матюхової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Берестинської міської ради Харківської області про встановлення фактів та визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 від імені та в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Берестинської міської ради Харківської області про встановлення факту, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був прийнятий членом КСП "Зоря" та станом на 26.04.1995 року був членом КСП "Зоря" з числа пенсіонерів та встановлення факту, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 . відомості про якого зазначено в списку - Додатку до Державного акту на право колективної власності на землю серія ХР-17-00-000373 - одна й та сама особа, а також визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .

В обґрунтування позовних вимог представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Мирошниченко К.П. в позовній заяві заначила, що спадкодавець позивача ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . До спадкового майна померлого входить, право на земельну частку (пай) по КСП "Зоря" с. Миколо-Комишувата Красноградського району Харківської області. Відповідно до інформації наданої 05.02.2024 року ГУ Держгеокадастру в Харківській області, згідно Книги реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай) реформованого КСП "Зоря" сертифікат на паво на земельну частку (пай) на ім`я ОСОБА_3 не зареєстрований, однак згідно Додатку 1 до Державного акту на право колективної власності на землю серія ХР-17-00-000373 від 26.04.1995 року по КСП "Зоря" - ОСОБА_3 включений до відповідного списку громадян членів КСП "Зоря" за №23. Розмір земельної частки (паю) по вказаному підприємству становить 6,51 умовних кадастрових гектарів без визначення цієї частки в натурі (на місцевості). Державний акт на право власності на земельну ділянку взамін сертифікату на право на земельну частку (пай) ОСОБА_3 не отримував. Дану обставину позивач пов`язує з неотриманням останнім Сертифікату на право на земельну частку (пай) та допущення помилки в написанні прізвища спадкодавця, а саме " ОСОБА_4 " замість " ОСОБА_4 ". Відповідно до повідомлення Архівного відділу Красноградської районної державної адміністрації, інформація про прийняття в члени КСП "Зоря" ОСОБА_3 в архіві відсутня, однак в ході роботи з архівними документами виявлено, що ОСОБА_3 був членом колгоспу та працював шофером, підтверджується протоколом №3 та протоколом №23. Відповідно даних протоколів ОСОБА_3 , як члену колгоспу було здійснено наділ присадибної ділянки площею 0,40 га та останній був призначений на посаду шофера, як член колгоспу. Також ПАОП "Зоря" повідомило, що ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з КМУ "Зоря комунізму" з 1959 року по 1993 рік на підтвердження чого надано копії аркушів "Книги обліку трудового стажу і заробітку колгоспника" та копії аркушів "Книги обліку розрахунків по оплаті праці". В 1993 році ОСОБА_3 вийшов на пенсію, однак з членів КСП виключений не був, тому набув право на земельну частку (пай).

Членства в КСП ОСОБА_3 станом на день видачі Державного акту на право колективної власності на землю серія ХР-17-00-000373 підтверджено документами, що збереглися в ПАОП "Зоря" та Архівному відділі Красноградської РДА. Щодо різниці у написанні прізвища спадкодавця вказує, що відповідно до експертного висновку №056/295-m прізвища " ОСОБА_4 " та " ОСОБА_4 " є ідентичними. Спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняв його син ОСОБА_1 , який є позивачем по справі. Інших спадкоємців померлого ОСОБА_3 , які б прийняли спадщину немає. Родинні відносини спадкодавця із спадкоємцем підтверджуються свідоцтвом про народження позивача. Через відсутність правовстановлюючого документу, а саме сертифікату на право на земельну частку (пай), позивач позбавлений можливості оформити право на спадкове майно померлого батька.

Просила встановити факти, що мають юридичне значення та визнати за позивачем в порядку спадкування за законом право на земельну частку (пай) після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за рахунок невитребуваних, нерозподілених земельних часток (паїв) КСП "Зоря".

У судовому засіданні представник позивача адвокат Мирошниченко К.П та позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги, надала пояснення аналогічні викладеному у позовній заяві. Просили позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_6 під час судового розгляду заперечував проти позову ОСОБА_1 .

Допитані як свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 повідомили, що були тривалий час знайомі з ОСОБА_3 . За життя він проживав в с.Микола-Комишувата Красноградського району та працював в колгоспі водієм до виходу на пенсію як колгоспник, разом з тим, право на земельну частку (пай) не отримував.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 . Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 батьком позивача ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_3 , що підтверджує родинний зв`язок. Згідно свідоцтва про право на спадщину від 24.11.2000 року, спадкоємцем майна померлого ОСОБА_3 є ОСОБА_1 .

Під час розгляду справи судом було встановлено, що 24.11.2000 держаним нотаріусом Красноградької державної нотаріальної контори Поставним О.В. на підставі спадкової справи № 631/00 видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину як спадкоємцю майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно інформації наданої 05.02.2024 року Головним управлінням Держгеокадастру в Харківській області управління у Харківському районі за №1-101/0-0.25,4-113/336-24, згідно Книги реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай) реформованого КСП "Зоря" Красноградського району Харківської області сертифікат на право на земельну частку (пай) на ім`я ОСОБА_3 не зареєстрований, однак згідно Додатку 1 до Державного акту на право колективної власності на землю серія ХР17-00-000373 від 26.04.1995 року по КСП "Зоря" с. Миколо - Комишувата Миколо Комишуватської сільської ради Красноградського району Харківської області, ОСОБА_3 включений до відповідного списку громадян членів КСП "Зоря" за №23. Розмір земельної частки (паю) на вказаному підприємстві становить 6,51 умовних кадастрових гектарів без визначення цієї частки в натурі (на місцевості).

Приписами ч. 9 ст. 5 Земельного кодексу України (від 18 грудня 1990 року ) визначено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється (ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України (від 18 грудня 1990 року ).

Положеннями ч. 1, 2 ст. 23 Земельного кодексу України ( від 18 грудня 1990 року) унормовано що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

За п. 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям" право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

Статтею 1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначено, що право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай). Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до ст. 2 цього Закону основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" судам роз`яснено, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Таким чином, особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акту на право колективної власності на землю вона була його членом та включена до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.

Відповідно до пункту 6 Прикінцеві і перехідні положення ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК Української РСР 1963 року.

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки (стаття 79 ЦК УРСР 1963 року).

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу (стаття 76 ЦК УРСР 1963 року).

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР 1963 року).

Позовна давність не поширюється: на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом; на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян; на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у державні трудові ощадні каси і в Державний банк СРСР; у випадках, встановлених законодавством Союзу РСР, і на інші вимоги (стаття 83 ЦК УРСР 1963 року).

У постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року у справі № 3-176гс14 зазначено: "Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним, право на пред`явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), що діяв до 1 січня 2004 року, позовна давність - це строк, у межах якого особа, право якої порушено, може звернутися до суду з вимогою про його захист. Позовні вимоги про визнання угод недійсними не належали до вимог, на які відповідно до статті 83 ЦК УРСР не поширювалася позовна давність.

Тому до позовів про визнання угод недійсними застосовувався загальний строк позовної давності - три роки (стаття 71 ЦК УРСР). Згідно зі статтею 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. З огляду на викладене до позовних вимог про визнання угод недійсними застосовуються правила про позовну давність. При цьому правила про позовну давність, встановлені ЦК України, будуть застосовуватися за умови, що право на пред`явлення такого позову виникло лише після 1 січня 2004 року".

У постанові Верховного Суду України від 04 лютого 2015 року у справі № 3-216гс14 вказано: "Предметом спору є вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним зазначеного рішення загальних зборів учасників господарського товариства. Оспорюване рішення загальних зборів учасників ТОВ "Меркурій", оформлене протоколом № 1, було прийнято 01 травня 1997 року, тобто до 01 січня 2004 року - дня набрання чинності ЦК України. Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Таким чином, у спірних правовідносинах щодо позовної давності застосовуються правила ЦК УРСР, якщо на час набрання чинності ЦК України не сплив строк пред`явлення позовних вимог. Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), що діяв до 01 січня 2004 року, позовна давність - це строк, у межах якого особа, право якої порушено, може звернутися до суду з вимогою про його захист. Згідно зі статтею 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права (ЦК УРСР чи ЦК України), і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права. За загальним правилом статті 76 ЦК УРСР, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила..

У постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року в справі № 3-512гс16 вказано: "У постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року у цій справі зазначено, що визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права (ЦК УРСР чи ЦК України), і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 76 ЦК УРСР або статті 261 ЦК України.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому суд повинен встановити момент не лише, коли особа довідалася, але і коли могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила".

Суд зауважує, що: безпідставне невключення особи до списків порушує її право на отримання земельної частки (паю) та виділення її в натурі, поряд із тими особами, які були включені до такого списку; за захистом такого права особа може звернутися до суду з позовом про визнання права на земельну частку (пай), заявивши, зокрема, і вимогу про виділ земельної частки (паю) в натурі за рахунок нерозпайованих земель; позов про визнання права на земельну частку (пай) особи, яка не включена до списку членів КСП, є позовом про захист прав та інтересів у разі їх порушення, на який поширюється позовна давність; позовна давність за такою вимогою починає свій перебіг з моменту, коли така особа дізналася про невключення її до списку, доданого до державного акта на право колективної власності на землю, або могла дізнатися.

У справі, за позовом ОСОБА_1 встановлено, що відповідно до додатка № 1 до державного акта на право колективної власності на землю від 26 квітня 1995 року серії ХР-17-00-000373, виданого КСП "Зоря", прізвища ОСОБА_3 немає у списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, що мають право на земельну частку (пай). Разом з тим включено ОСОБА_3 .

Неотримання сертифіката не спростовує і не припиняє право особи на земельну частку (пай), а лише утруднює реалізацію такого права, фактично залишаючи лише один спосіб, передбачений частиною другою статті 2 Закону № 899-ІV, - звернення до суду з позовом про визнання права на земельну частку (пай), чим за життя ОСОБА_3 не скористався.

Таким чином, за життя спадкодавець не набув право на земельну частку (пай).

Матеріали справи не містять доказів того, що за життя ОСОБА_3 оскаржував дії КСП, в тому числі в судовому порядку, щодо невключення його до цих списків, чи іншим чином порушував питання про виділення йому земельної частки (паю) і видачу правовстановлюючого документу на неї.

Верховний Суд у постанові від 26 листопада 2018 у справі № 392/1660/16-ц зазначає, що дії підприємства щодо невключення спадкодавця до списку громадян-членів КСП, які мають право на земельний пай, спадкодавець за життя не оскаржував та, відповідно, питання про виділення земельної частки (паю) і видачу правовстановлюючих документів, які б підтверджували наявність у права власності на земельну частку (пай), за життя спадкодавця не вирішувалося. За таких обставин, підстави для визнання права власності на земельну частку (пай) у порядку спадкування відсутні, оскільки спадкодавець, такого права за життя не набув.

Така сама позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 березня 2020 у справі №396/1683/18-ц, від 24 березня 2020 року у справі N 538/302/19-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 384/642/17, від 03 червня 2020 року у справі N 748/1379/18, 16 червня 2021 року справа № 137/1642/19, від 30 червня 2021 року у справі N 283/187/19, від 05 грудня 2022 року у справі № 278/1593/20.

Разом з тим, у зв`язку зі смертю спадкодавця спадщина відкривається на те майно, яке належало останньому на день його смерті на праві приватної власності, або на його частку в спільному майні. Позивачу ОСОБА_1 було відомо, що ще під час розпаювання земель його батько не включений до списку, а тому не отримав сертифікат на земельну частку (пай) і він згідно свідоцтва про право на спадщину від 24.11.2000 після його смерті успадкував лише частину жилого будинку з надвірними будівлями.

Беручи до уваги, що ОСОБА_3 за життя не набув права на земельну частку (пай) із земель колишнього КСП "Зоря", а спадкоємці не можуть успадкувати те, що не належало спадкодавцю на час відкриття спадщини, тому це право не входить до складу спадщини після його смерті та не переходить до спадкоємців в порядку спадкування.

Також суд прийшов до переконання, що ОСОБА_1 було відомо про порушення його права як спадкоємця ОСОБА_3 у зв`язку з невключенням батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , до списку до державного акта від 26.04.1995 року на право колективної власності на землю та, відповідно, невиділенням йому земельних часток (паїв) з часу розпаювання земель у 1995 році.

Позивач з того часу у межах трирічної позовної давності не звертався до суду за захистом своїх прав з огляду на невключення спадкодавця ОСОБА_3 до списку громадян членів КСП "Зоря". Така трирічна позовна давність, встановлена статтею 71 ЦК УРСР, спливла до набрання чинності ЦК України 2003 року.

Доказів поважності підстав не звернення з позовом за захистом свого порушеного права протягом тривалого часу позивач не навів, що є самостійною підставою для відмови в позов.

Право особи на земельну частку (пай) виникає за наявності трьох умов: одержання КСП державного акта на право колективної власності на землю, перебування такої особи у членах КСП на час передання державного акта та включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю. Член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває право на земельну частку (пай) з дня видання цього акта, і в разі його смерті спадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Вказане право може бути реалізовано, зокрема, у судовому порядку шляхом визнання права на земельну частку (пай).

Неотримання сертифіката не спростовує і не припиняє право особи на земельну частку (пай), а лише утруднює реалізацію такого права, фактично залишаючи лише один спосіб, передбачений частиною другою статті 2 Закону № 899-ІV, - звернення до суду з позовом про визнання права на земельну частку (пай).

Сертифікат на право на земельну частку (пай) є документом, який засвідчує наявне право.

Слід розмежовувати позови про визнання права для захисту прав та інтересів у разі їх порушення, невизнання чи оспорення та позови про визнання права для підтвердження права у разі невидачі документа на земельну частку (пай), який засвідчує наявне право.

Право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акта про право колективної власності, у якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай), то до позовів про визнання права на земельну частку (пай) тих осіб, які включені до списку, проте не отримали сертифікат, позовна давність не застосовується. Це зумовлено тим, що позовна давність належить до строків захисту цивільного права. Оскільки основним засобом захисту порушеного права є позов, цей строк називається позовною давністю. Натомість позов про визнання права на земельну частку (пай) для підтвердження права у разі невидачі документа, який засвідчує наявне право на земельну частку (пай), спрямований на підтвердження наявного права, а не для його захисту.

Позов про визнання права на земельну частку (пай) особи, яка не включена до списку членів КСП, є позовом про захист прав та інтересів у разі їх порушення, на який поширюється позовна давність. Позовна давність за такою вимогою починає свій перебіг з моменту, коли така особа дізналася про невключення її до списку, доданого до державного акта на право колективної власності на землю, або могла дізнатися.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд зазначає, що, вирішуючи питання про право певної особи на земельну частку (пай), суд повинен з`ясувати, чи була ця особа членом КСП на час передання державного акта про право колективної власності на землю.

Право власності на земельну частку (пай) виникає не з часу внесення членів КСП до списків, доданих до державного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнення і затвердження цих списків, а з моменту передачі державного акта про право колективної власності на землю конкретному КСП, членом якого він є.

При цьому слід розмежовувати поняття трудової участі осіб у діяльності колгоспів (а потім і КСП) та членства в цих колективах.

Громадянин, якого помилкового (безпідставно) не внесено до списку чи виключеного з нього – додатка до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів колективного сільськогосподарського підприємства з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку. Особа мала звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в колективному сільськогосподарському підприємстві. Питання набуття та припинення членства в колективному сільськогосподарському підприємстві регулюється статутом підприємства.

Однак, на думку суду доказів членства саме в КСП "Зоря", а також доказів звернення із заявою про прийняття ОСОБА_3 до членів КСП "Зоря" , до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку, додатка до державного акта на право колективної власності на землю, позивач не надав. Крім того, без свого волевиявлення ОСОБА_3 не міг стати членом КСП "Зоря", оскільки це порушує право добровільності визначене статтею 5 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємств". Сам факт членства у колгоспі до створення КСП та до отримання підприємством державного акта на право колективної власності на землю не є підставою для отримання земельної частки у новоствореному КСП.

Отже, закон пов`язує набуття права на земельну частку пай перш за все з членством в самому сільськогосподарському підприємстві. Пояснення свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 суд оцінює критично, оскільки вони не підтверджують факт членства ОСОБА_3 саме в КСП "Зоря".

Оскільки позивачем не надано належних доказів того, що на момент видачі колективному сільськогосподарському підприємству "Зоря" державного акту на право колективної власності на землю ОСОБА_3 був його членом, та був включений до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю, суд вважає їх недоведеними та необґрунтованими, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на зазначені вимоги в цій справі слід застосовувати положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК УРСР.

Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

У пункті 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України вказано, що правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.

У статтях 71, 75 ЦК УРСР зазначено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.

Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Оскільки право на позов у ОСОБА_1 виникло після смерті ОСОБА_3 ще у 1996 році, то трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, сплинув до набрання чинності ЦК України 2003 року, тому суд зобов`язаний самостійно застосувати наслідки його спливу, без подання відповідної заяви іншими сторонами спору.

Отже, суд констатує пропуск строку позовної давності, однак, відмовляє у позові через його необґрунтованість. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

В силу ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В зв`язку з чим, в зв`язку з відмовою у позові, судові витрати покладаються на позивача

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 4, 5, 12, 19, 76, 77, 81, 82, 131, 133, 141, 142, 211, 223, 263-265, 273 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Берестинської міської ради Харківської області про встановлення фактів та визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.

Суддя