Вирок від 27 вересня 2026 р. у справі №638/1921/25 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/1921/25

Провадження № 1-кп/638/902/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

захисника – ОСОБА_4 ,

обвинуваченого – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024221070001642 від 31.12.2024 року, за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Ізюм Харківської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одружений, неповнолітніх дітей та осіб похилого віку на утриманні не має, не є особою з інвалідністю, військовослужбовець на посаді водій-кранівник військової частини НОМЕР_1 , у званні солдат, раніше не судимий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи на обліку в

ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно довідки військово-лікарської комісії на ступень придатності до військової служби від 20.12.2024 року № 359/10 визнаний придатним за станом здоров?я для проходження військової служби, та таким чином, що не має правових підстав для відстрочки від призову на службу під час мобілізації, оголошеної указом Президента України від 25.02.2024 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію».

Так, 20 грудня 2024 року о 15 годині 20 хвилин працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 в приміщенні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , військовозобов?язаному ОСОБА_5 на виконання Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 65 «Про загальну мобілізацію» запропоновано отримати повістку з визначеним терміном прибуття на 15 годину 00 хвилин 23.12.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 для відбуття на навчальні збори та проходження військової служби.

Разом з цим, ОСОБА_5 , від отримання повістки відмовився, про що складено акт про відмову від отримання повістки та о 10 годині 00 хвилин 23.12.2024 та усупереч ст. 65 Конституції України, законам України «Про військовий обов?язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 1 додатку 1 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов?язаних, умисно без поважних причин не з?явився до вказаного центру та не повідомив причин своєї неявки.

Таким чином, ОСОБА_5 своїми умисними та протиправними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 Кримінального кодексу України, тобто ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, визнав повністю, підтвердивши вищезазначені обставини скоєння кримінального правопорушення в повному обсязі.

Показання ОСОБА_5 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_5 у повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, що прокурор не оспорював фактичні обставини провадження і судом встановлено, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, переконавшись у добровільності позиції ОСОБА_5 , роз`яснивши обвинуваченому про позбавлення в подальшому права оскаржувати обставини, що не досліджувалися судом першої інстанції, в апеляційному порядку, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

З урахуванням викладеного, суд, допитавши у судовому засіданні обвинуваченого та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, дійшов висновку, що подія правопорушення мала місце, винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті та вироку суду, доведена повністю, його дії вірно кваліфіковано органом досудового розслідування за ст. 336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

Суд враховує, що відповідно до ст. 50 КК України, складовими покарання є не тільки кара та виправлення засуджених, а й запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так й іншими особами, що є найбільш актуальним в обстановці, що склалася.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані, що характеризують особу, винну у вчиненні кримінального правопорушення, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Відповідно до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України відноситься до нетяжкого злочину.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Ізюм Харківської області, з середньою спеціальною освітою, не одружений, 28.10.2025 був призваний на військову службу до ЗСУ за мобілізацією, на теперішній час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді водій-кранівник, у званні солдат, раніше до кримінальної відповідальності не притягався, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_5 відповідно до ст. 66 КК України суд визнає щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_5 згідно ст. 67 КК України судом не виявлено.

З урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого, визнання ним вини, а також інших обставин кримінального провадження в їх сукупності, суд вважає за необхідне і достатнє обрати обвинуваченому ОСОБА_5 покарання в межах санкції ст. 336 КК України у виді позбавлення волі.

Водночас, враховуючи приписи ст. 50 КК України, беручи до уваги фактичне проходження обвинуваченим військової служби під час воєнного стану, що свідчить про переоцінку ОСОБА_5 власної поведінки, усвідомлення значущості конституційного обов`язку щодо захисту держави, суд доходить висновку, що ізоляція його від суспільства є невиправданою та надмірною на теперішній час.

Суд враховує обставини вчинення кримінального правопорушення та його наслідки, дані, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_5 , вчинення ним правопорушення вперше, обставину, яка пом`якшує покарання - щире каяття, відсутність обставин, які обтяжують покарання, ставлення обвинуваченого до скоєного, виконання ним військового обов`язку щодо захисту держави, та вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_5 можливо без ізоляції його від суспільства, із застосуванням до нього положень ст. 75 КК України, та звільняє його від відбування основного покарання з випробуванням та покладанням відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Під час судових дебатів сторона захисту зазначала про наявність підстав для звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності у зв`язку із зміною обстановки на підставі ст.48 КК України. З даного приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.48 КК України особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

У зазначеній статті передбачено дві самостійні підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності, зокрема: втрата суспільної небезпечності внаслідок зміни обстановки на час розгляду справи в суді 1) або діянням 2) або особою, яка його вчинила.

Для застосування статті 48 КК необхідно встановити, що після вчинення певного злочину обстановка змінилася таким чином, що вчинене діяння вже не є суспільно небезпечним. Також, особу можна визнати такою, що перестала бути суспільно небезпечною, у разі, коли вона сама або обстановка навколо неї зазнала таких змін, що унеможливлюють вчинення нею нового злочину.

Для встановлення того, що на час розгляду справи в суді обстановка змінилася, необхідно з`ясувати не тільки те, яка обстановка існувала під час вчинення кримінального правопорушення, а й те, у чому саме полягає її зміна на час розгляду справи.

Так, у державі діє воєнний стан, введений на території України Указом Президента України за від 24 лютого 2022 року № 64/2022. Його дія неодноразово продовжувалася указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» і триває на цей час, тому відсутні підстави стверджувати про втрату суспільної небезпечності внаслідок зміни обстановки на час розгляду справи в суді, оскільки продовжує діяти воєнний стан та не скасовано загальної мобілізації військовозобов`язаних.

Як зазначено в постанові Суду від 19 березня 2024 року (справа № 676/4559/22), суспільна небезпека кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК, полягає в тому, що мобілізація – це комплекс заходів, які здійснюються в державі з метою переведення органів державної влади, місцевого самоврядування та деяких інших органів на функціювання в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України чи інших військових формувань – на організацію і штати воєнного часу. Ефективно дати відсіч нападникам на країну чи виконати зобов`язання зі спільної оборони від агресора без швидкої і своєчасної мобілізації неможливо. Тому ухилення від призову до Збройних Сил України із числа військовозобов`язаних громадян під час воєнних дій, які розпочалися або передбачаються, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони.

Дана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові по справі №581/4/24 від 05.03.2026.

На час вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення та на час ухвалення рішення судом за результатами його розгляду збройна агресія проти України триває, що потребує постійного здійснення мобілізаційних заходів для надання збройної відсічі зовнішній агресії. Отже, відсутні підстави для висновку про втрату суспільної небезпечності самим вчиненим діянням.

Судом також встановлено, що кримінальне правопорушення ОСОБА_5 вчинив 23.12.2024 року, а був призваний на військову службу за мобілізацією до Збройних Сил України 28 жовтня 2025 року, тобто майже через рік від моменту вчинення кримінального правопорушення. Тобто, такі його дії не співвідносяться з вимогами статті 48 КК та не свідчить про зміну обстановки.

Стороною захисту не надано жодних документів, які б підтверджували, що обстановка змінилася таким чином, що унеможливлює вчинення ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, а скоєне діяння вже не може розглядатися як суспільно небезпечне.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що будь-яке втручання держави у права особи повинно відповідати вимозі пропорційності, тобто бути необхідним у демократичному суспільстві. Під час призначення та виконання покарання національні суди повинні враховувати індивідуальні обставини справи та поведінку особи після вчинення правопорушення, оскільки це є важливим елементом оцінки справедливості кримінально-правової реакції держави.

За правилами ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Ураховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності на підставі статті 48 КК у зв`язку зі зміною обстановки. Натомість, проходження військової служби ОСОБА_5 на час ухвалення вироку свідчить лише про зниження ступеня суспільної небезпечності його особи і в цьому випадку є підставою для застосування до нього положень ст.75 КК України.

Таким чином, суд дійшов висновку про доцільність призначення ОСОБА_5 покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням, оскільки, на переконання суду, саме таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Інститут умовного звільнення не є імперативним і прийняття відповідного рішення належить до дискреційних повноважень суду, який їх реалізує у кожному конкретному випадку, беручи до уваги встановлені у справі факти, які свідчать про суспільну небезпечність діяння та характеризують засуджену особу.

Дана позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові ККС ВС від 18 лютого 2025 року у справі № 226/1856/23.

Запобіжний захід ОСОБА_5 не обирався.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні, цивільний позов не заявлений.

Питання щодо речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 374, 376, 395 КПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити від відбування покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік.

Відповідно до ст. 76 КК України зобов`язати засудженого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

1) періодично з`являтися для реєстрації до командира військової частини за місцем проходження ним військової служби, а у випадку звільнення його з військової служби до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти командира військової частини за місцем проходження ним військової служби, а у випадку звільнення його з військової служби - уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з командиром військової частини за місцем проходження ним військової служби, а у випадку звільнення його з військової служби без погодження уповноваженого органу з питань пробації.

Нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, які є військовослужбовцями, здійснюється командиром військової частини, в якій засуджений проходить службу.

До набрання вироком суду законної сили ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід не обирати.

Речові докази, а саме: оригінал розписки про отримання повістки на призов за мобілізацією на ім?я ОСОБА_5 ; ориганіл акту відмови від отримання повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 – залишити зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів: засудженому з дня отримання копії вироку, іншим учасникам судового провадження з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя ОСОБА_1