Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №521/2743/23 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа №521/2743/23

Провадження №2/522/9410/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі головуючої – судді Косіциної В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УКРГАЗБАНК» правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МАНІТУ» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2023 року ПАТ «УКРГАЗБАНК» звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 04.04.2023 вказану цивільну справу направлено за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Приморського районного суду м. Одеси.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Суворовій О.В.

Ухвалою судді Соворової О.В. від 12 травня 2023 року провадження у справі – відкрито. Встановлено, що справа розглядатиметься в порядку загального позовного провадження. Відповідачу надано 15-ти денний термін з моменту отримання копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 22 червня 2023 року підготовче провадження по цивільній справі №521/2743/23 – закрито.

Заочним рішенням Приморського районного суду від 17 серпня 2023 року у справі «521/2743/23 позовну заяву ПАТ «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 н користь ПАТ «УКРГАЗБАНК» заборгованість за кредитним договором №273-08/А-38 від 02 липня 2008 року у вигляді 3% річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 3 616,10 доларів США. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 н користь ПАТ «УКРГАЗБАНК» суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2 684,00 гривень (по 1 342,00 гривень з кожного).

Копію заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси було відправлено сторонам у справі листами з рекомендованими повідомленнями про вручення, що підтверджується наявним у матеріалах справи супровідним листом від 24.08.2023.

20 травня 2024 року від представника ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» – Поліщука Павла Анатолійовича надійшло дві однакові за змістом заяви про видачу виконавчого документу.

20 червня 2026 року від представника ТОВ «ФК МАНІТУ» – Мизиненко Ірини Олександрівни надійшла заява про заміну сторони виконавчого провадження.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Косіциній В.В.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 серпня 2025 року заяву ТОВ «ФК «МАНІТУ», заінтересовані особи – ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» (первісний стягувач), ОСОБА_1 (боржник), ОСОБА_2 (боржник), приватний виконавець виконавчого округу Одеської області – Притуляк Валерій Миколайович про заміну стягувача його правонаступником – задоволено. Замінено стягувача у виконавчому провадженні №75702364, боржник – ОСОБА_1 , що відкрите приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області – Притуляком Валерієм Миколайовичем на підставі виконавчого листа №521/2743/23, що виданий Приморським районним судом м. Одеси 21.05.2024 року про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» заборгованості за кредитним договором від 02.07.2008 року №273-08/А-38 у вигляді трьох процентів річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 3 616,10 Доларів США з первісного стягувача – ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» на його правонаступника – ТОВ «ФК «МАНІТУ». Замінено стягувача у виконавчому провадженні №75703055, боржник – ОСОБА_1 , що відкрите приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області – Притуляком Валерієм Миколайовичем на підставі виконавчого листа №521/2743/23, що виданий Приморським районним судом м. Одеси 21.05.2024 року про стягнення в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" сплачений судовий збір у розмірі 2 684,00 гривень по 1 342,00 гривень з кожного з первісного стягувача – ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» на його правонаступника – ТОВ «ФК «МАНІТУ». Замінено стягувача у виконавчому провадженні №75708827, боржник – ОСОБА_2 , що відкрите приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області – Притуляком Валерієм Миколайовичем на підставі виконавчого листа №521/2743/23, що виданий Приморським районним судом м. Одеси 21.05.2024 року про солідарне стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» заборгованості за кредитним договором від 02.07.2008 року №273-08/А-38 у вигляді трьох процентів річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 3 616,10 Доларів США з первісного стягувача – ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» на його правонаступника – ТОВ «ФК «МАНІТУ». Замінено стягувача у виконавчому провадженні №75709472, боржник – ОСОБА_2 , що відкрите приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області – Притуляком Валерієм Миколайовичем на підставі виконавчого листа №521/2743/23, що виданий Приморським районним судом м. Одеси 21.05.2024 року про стягнення в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" сплачений судовий збір у розмірі 2 684,00 гривень по 1 342,00 гривень з кожного з первісного стягувача – ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» на його правонаступника – ТОВ «ФК «МАНІТУ».

08 червня 2026 року від представника ОСОБА_1 – Раздорожного Германа Юрійовича надійшла заява про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 серпня 2023 року по справі №521/2743/23.

На підставі розпорядження керівника апарату суду від 08.06.2026 №1446/26 справі №521/2743/23 (провадження №2-п/522/137/26) було передано раніше визначеному складу суду – судді Косіциній В.В.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 – Раздорожного Германа Юрійовича надійшла про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 серпня 2023 року по справі №521/2743/23 – прийнято до розгляду.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 червня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 – Раздорожного Германа Юрійовича надійшла про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 серпня 2023 року по справі №521/2743/23 – задоволено. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 серпня 2023 року у справі №521/2743/23 Публічного акціонерного товариства «УКРГАЗБАНК», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МАНІТУ» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – скасовано.

02 вересня 2026 року від представника ОСОБА_1 – Раздорожного Германа Юрійовича надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.

11 вересня 2026 року від представника ОСОБА_1 – Раздорожного Германа Юрійовича надійшли додаткові пояснення у справі.

Будь яких інших заяв або клопотань від учасників справи – не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

02 липня 2008 року між ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №273-08/А-38, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 97 975 доларів США на строк з 02.07.2008 по 01.07.2018 зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 14,8% річних (пункт 1.1. договору).

02 липня 2018 року для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним вказаним договором між ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.

Згідно пункту 1.1. договору поруки від 02.07.2008, поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору від 02.07.2008 №273-08/А-38.

Відповідно до пунктів 1.2.-1.3. договору поруки від 02.07.2008, поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед кредитором за невиконання зобов`язань по кредитному договору. Поручитель відповідає за повернення заборгованості за кредитним договором в тому ж об`ємі, що і позичальник – за сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, неустойки (штрафи, пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язань – в повному обсязі.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси позовну заяву ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» в особі Одеської філії ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» – задоволено. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» заборгованість за кредитним договором №273-08/П-38 від 02.07.2008 в загальній, сумі 121 197,74 доларів США та 90 6682,64 гривень. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 02.07.2008 №273-08/П-38 звернуту стягнення на предмет іпотеки нерухоме майно – земельну ділянку площею 0,08 Га, що знаходиться за адресою: Одеська область. Комінтернівський район, Фонтанська селищна рада, кадастровий №5122786400:01:001:1454. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» в особі Одеської філії ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» суму державного мита в розмірі 1 700,00 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу стягнути в розмірі 30,00 гривень.

Позивачем ПАТ «УКРГАЗБАНК», правонаступником якого є ТОВ «ФК «МАНІТУ» заявлено позовну вимогу про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у вигляді 3% річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 3 616,10 доларів США.

Відповідно до ст. 223 ЦПК України, у редакції, що була чинною на момент винесення рішення суду: «Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 цього Кодексу, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом».

Відповідно до стаття 294 ЦПК України, у тій самій редакції, заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Оскільки Єдиний держаний реєстр судових рішень та матеріали справи не містять інформації про оскарження рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19.07.2010 у справі №2-944/10 до суду вищої інстанції, відповідно вказане рішення набрало законної сили 30.07.2010 (після спливу 10-денного строку для подання апеляційної скарги).

Щодо вимоги про стягнення 3% річних з ОСОБА_2 .

В ухвалі Малиновського районного суду м. Одеси від 24 березня 2022 року у справі №2-944/10 (провадження №6/521/88/22) встановлено, що дійсно заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеса від 19.07.2010 у справі №2-944/2010 позовні вимоги АБ «УКРГАЗБАНК» в особі Одеської філії АБ «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки - задоволено.

Також вказано, що на виконання вищезазначеного рішення суду було видано відповідний виконавчий лист. Окрім того встановлено, що згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.10.2016 державним виконавцем Задорожним М.І., Приморського ВДВС м. Одеса, відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-944/10, виданого 28.03.2011 Малиновським районним судом м. Одеси щодо ОСОБА_2 .

Зазначається, що ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» звернувся до суду із заявою в якій просило видати дублікат виконавчого листа та поновити строк для його пред`явлення.

Окрім того, з вказаної ухвали судом встановлено, що державний виконавець Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси вже звертався до суду з клопотанням про видачу дубліката виконавчого листа №2-944/10 щодо ОСОБА_2 , однак ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 14 січня 2019 року його заяву було залишено без руху, а ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2019 року – повернуту.

За наслідками розгляду вказаної заяви Малиновський районний суд м. Одеси встановив, що банк, маючи доступ до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, мав можливість цікавитись виконавчим провадженням та своєчасно отримати оригінал чи дублікат виконавчого листа та пред`явити його до виконання, у зв`язку із чим прийшов до висновку про байдуже ставлення банку щодо виконання судового рішення упродовж тривалого часу та відмовив з задоволенні клопотання про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Стаття 21 ЗУ «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 (в редакції від 16.02.2010) встановила, що виконавчі документи, а саме виконавчі листи та інші судові документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом 3 років.

Враховуючи вищенаведену аргументацію, 28.03.2014 було останнім днем пред`явлення виконавчого документа до виконання, після сливу якого стягувач втрачає право на примусове виконання рішення суду.

В Єдиному державному реєстрі боржників та Автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні будь які відомості щодо повторного звернення виконавчого документа після його повернення стягувачеві до виконання. Позивачем до позовної заяви також не було долучено жодних доказів підтверджуючих примусове виконання заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеса від 19.07.2010 у справі №2-944/2010.

Згідно із частиною першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори та інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України).

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають певні особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому в статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Зазначений висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження№14-16цс18).

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правова природа нарахувань за статтею 625 ЦК України полягає у тому, що вони є спеціальним заходом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов`язання. На відміну від неустойки, ці нарахування мають компенсаційний характер, оскільки спрямовані на захист майнового інтересу кредитора від знецінення коштів та отримання компенсації від боржника за користування ними.

Для правильного вирішення питання про можливість застосування статті 625 ЦК України ключове значення має визначення статусу зобов`язання: чи є воно таким, що підлягає примусовому виконанню, чи воно перейшло у категорію «натурального».

У постанові ВП ВС від 11.02.2026 у справі №754/511/23 (провадження №14-63цс25) колегія суддів зробила висновки, що втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації через пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання і відмову у його поновленні судом свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку.

У зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення - припиненою.

Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними.

З наведеного вбачається, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов`язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном.

Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.

Зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.

У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.

За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.

З урахуванням висновків у цій справі ВП ВС відступає від висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі №759/4755/19.

Отже, враховуючи вищевикладену аргументацію, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання щодо ОСОБА_2 у даній справі сплив 28.03.2014, при цьому доказів його пред`явлення до виконання або поновлення пропущеного строку матеріали справи не містять. Відтак стягувач втратив право на його примусове виконання. У зв`язку з цим заявлені позовні вимоги до ОСОБА_2 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення 3% річних з ОСОБА_1 .

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень щодо ОСОБА_1 було відкрито виконавче провадження у справі №2-944/10, що підтверджується ухвалами Малиновського районного суду м. Одеси від 18 червня 2024 року, від 05 серпня 2024 року та від 26 червня 2025 року. З урахуванням зазначеного суд доходить до висновку, що зобов`язання ОСОБА_1 перед ПАТ «УКРГАЗБАНК», правонаступником якого є ТОВ «ФК «МАНІТУ» не може бути визнано натуральним.

Більше того, як вбачається з інформації з автоматизованої системи виконавчого провадження ОСОБА_1 є божником у виконавчому провадженні №70559582, де стягувачем є ТОВ «ФК «МАНІТУ», що також підтверджується ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2024 року.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Зазначений висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі №6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

У постанові КЦС ВС від 28.06.2023 у справі № 760/15867/16-ц суд зазначив, що за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зазначено, що положення статті 625 ЦК України поширюється на невиконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі судового рішення. А тому доводи касаційної скарги про те, що стаття 625 ЦК України поширюється лише на договірні правовідносини є помилковим.

Тому, цивільно-правова відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України може також виникати на підставі рішення суду.

У позовній заяві ПАТ «УКРГАЗБАНК», правонаступником якого є ТОВ «ФК «МАНІТУ» просить суд стягнути з відповідачів виключно 3% річних за період з 12.03.2017 по 01.01.2021.

В додаткових поясненнях від 11.09.2026 представник ОСОБА_1 – Роздорожний Герман Юрійович просить суд застосувати позовну давність до вимог ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» за період з 12 березня 2017 року по 17 січня 2020 року та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд зазначає, що згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Законом №540-ІХ внесено зміни до пункту розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та передбачено, що строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі Постанова №211).

Закон №540-ІХ передбачив, що моментом, з якого продовжується позовна давність (у тому числі передбачена статтями 257, 258 ЦК України), є запровадження карантину відповідно до Постанови №211, тобто 12.03.2020. А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (наслідки спливу позовної давності). Така позиція наведена в постанові Верховного Суду від 25 серпня 2021 року у справі №914/1560/20.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

Проте, указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.

Згідно п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

04 вересня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо поновлення перебігу позовної давності», згідно з яким п. 19 розділу виключається.

Проте, позовна заява надійшла до суду 08.02.2023, тобто, в період, коли строк позовної давності було зупинено.

Тому, посилання відповідача на те, що позов подано поза межами строку позовної давності – не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам закону.

Окрім того, суд вважає за доцільне зазначити, що законодавством, чинним у період з 12 березня 2017 року по 01 січня 2021 року, за який позивачем здійснено нарахування 3 % річних, не було встановлено заборони на нарахування та стягнення 3 % річних на суму простроченого грошового зобов`язання. Отже, саме по собі нарахування позивачем 3% річних за вказаний період не суперечило вимогам чинного на той час законодавства та не може бути підставою для відмови у задоволенні відповідної вимоги.

В заяві про перегляд заочного рішення представник ОСОБА_1 – Роздорожний Герман Юрійович зазначає, що в заочному рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 17 серпня 2023 року у справі №521/2743/23 зазначено про рішення Приморського районного суду м Одеси від 19.07.2010 (справа №2-944/2010), хочу рішення з таким номером справи не існує та ніколи не існували.

Суд зазначає, що з матеріалів справи та тексту самого рішення чітко вбачається, що мова йде про заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19.07.2010 у справі №2-944/2010, а вказані представником обставини є нічим іншим як опискою.

Також у додаткових поясненнях від 11.09.2026 представник ОСОБА_1 – Роздорожний Герман Юрійович також вказує, про те що аналіз позовної заяви ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» виявляє істотну суперечність між її мотивувальною та прохальною частинами: мотивувальна частина позовної заяви та у доданому до неї розрахунку позивач зазначає, що розмір 3% річних за період з 12.03.2017 по 23.02.2022 становить 17 497,66 доларів США, натомість у прохальній частині позовної заяви позивач зазначає, що розмір 3% річних становить 3 616,10 доларів США. Вказує, що зазначена взаємовиключність у визначенні предмета та розміру позову свідчить про юридичну необґрунтованість заявлених вимог та позбавляє відповідача можливості ефективно захищати свої права.

Окрім того зазначає, що у наданому позивачем розрахунку заборгованості для нарахування 3% річних вказано такі суми: з 12.03.2017 по 08.06.2020 сума 118 247,71 доларів США; з 09.06.2020 по 23.02.2022 сума 116 611,20 доларів США, однак, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19.07.2010 у справі №2-944/2010 було стягнуто заборгованість у розмірі 121 197,74 доларів США та 90 668,64 гривень. Вказує, що позивач не надав суду жодного належного доказу, який би пояснював та підтверджував зміну розрахунку від 121 197,74 доларів США до 118 247,71 доларів США, а потім - до 116 611,20 доларів США. Заявник зазначає, що одночасно з наданих виписок за особовими рахунками неможливо встановити чіткий розподіл суми невиконаного рішення на тіло кредиту та проценти, що є критично важливим, оскільки нарахування 3 % річних має здійснюватися виключно на залишок дійсно невиконаного грошового зобов`язання, встановленого судовим рішенням, а відсутність належного фінансово-бухгалтерського обґрунтування бази нарахування робить доданий до позову розрахунок вірогідним, а не достовірним.

Однак, суд відхиляє доводи представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 , наведені у додаткових поясненнях від 11 вересня 2026 року, щодо наявності суперечностей у визначенні позивачем розміру 3% річних та бази їх нарахування з огляду на наступне.

Так, представник відповідача посилається на те, що у мотивувальній частині позовної заяви та доданому до неї розрахунку позивач зазначив розмір 3% річних за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року у сумі 17 497,66 доларів США, тоді як у прохальній частині позовної заяви просить стягнути 3% річних у розмірі 3 616,10 доларів США.

Наведена розбіжність не є підставою для висновку про неможливість визначення предмета спору чи порушення права відповідача на захист. Позивач у прохальній частині позовної заяви чітко визначив розмір грошової вимоги, яку просить стягнути, а тому саме цей розмір визначає межі розгляду справи. Відповідно до принципу диспозитивності суд не вправі самостійно змінювати предмет або розмір заявлених позовних вимог, виходити за їх межі чи самостійно обирати інший спосіб захисту або правову підставу позову.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі №2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі №523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі №760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі №642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі №390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справах №464/4574/15-ц, №756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі №697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі №635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі №686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі №287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі №287/587/16-ц).

Отже, з урахуванням визначеного позивачем у прохальній частині позову розміру вимоги суд не наділений повноваженнями самостійно визначати іншу суму 3% річних, виходячи з наведених у мотивувальній частині позову чи розрахунку показників.

Окрім того, вважає за доцільне зазначити, що ПАТ «УКРГАЗБАНК» та його правонаступником ТОВ «ФК «МАНІТУ» було отримано додаткові пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_4 до їх електронних кабінетів. Однак на момент розгляду справи від ПАТ «УКРГАЗБАНК» та/або від його правонаступником ТОВ «ФК «МАНІТУ» жодних заперечень, пояснень, заяв чи клопотань щодо наведених доводів та обставин не надходило.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини 2 статті 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У ч. 3 ст. 13 ЦПК України чітко визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частинами 1-4 статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, позивач, маючи можливість надати відповідні пояснення та уточнити свої позовні вимоги, такою процесуальною можливістю не скористався. За таких обставин суд виходить із того, що позивач не заявляв про зміну розміру позовних вимог та не вчиняв процесуальних дій, спрямованих на їх уточнення. Відтак суд при вирішенні спору повинен виходити саме з розміру позовних вимог, визначеного позивачем у прохальній частині позовної заяви, та не вправі самостійно змінювати його на підставі даних, наведених у мотивувальній частині позову чи доданому розрахунку.

Щодо посилань представника відповідача на те, що для нарахування 3% річних позивач використав різні суми заборгованості, а саме 118 247,71 доларів США за період з 12 березня 2017 року по 08 червня 2020 року та 116 611,20 доларів США за період з 09 червня 2020 року по 23 лютого 2022 року, тоді як рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 липня 2010 року у справі №2-944/2010 було стягнуто 121 197,74 доларів США та 90 668,64 грн, суд зазначає наступне.

Сам по собі факт відмінності суми, визначеної судовим рішенням, від сум, використаних позивачем як база для нарахування 3% річних, не свідчить про неправильність розрахунку. Відповідачем не наведено обґрунтованого розрахунку, який би свідчив про те, що заявлений позивачем до стягнення розмір 3% річних визначено неправильно, а також не зазначено, яка саме сума, на думку відповідача, повинна бути покладена в основу такого нарахування та яким є правильний розмір 3% річних за спірний період.

Посилання представника відповідача на неможливість встановлення з наданих позивачем виписок чіткого розподілу суми невиконаного рішення на тіло кредиту та проценти також не спростовує заявленого розрахунку, оскільки відповідачем не надано власного контррозрахунку, який би давав змогу перевірити наведені ним заперечення та встановити інший, на його думку, правильний розмір заборгованості.

При цьому сам по собі факт наявності у розрахунку різних сум заборгованості на різні періоди не свідчить про їх взаємовиключність, оскільки розмір фактично невиконаного грошового зобов`язання може змінюватися залежно від здійснених боржником платежів та інших обставин виконання судового рішення. Тому для спростування розрахунку позивача відповідач мав надати докази, які підтверджують інший розмір невиконаного зобов`язання у відповідні періоди, а також відповідний контррозрахунок 3% річних.

Таким чином, доводи представника відповідача фактично зводяться до критики порядку здійснення позивачем розрахунку, однак не містять конкретного розрахунку, який би спростовував заявлену до стягнення суму 3% річних. За таких обставин наведені заперечення самі по собі не можуть бути підставою для висновку про недостовірність чи необґрунтованість розрахунку позивача.

З урахуванням наведеного, оскільки зобов`язання ОСОБА_2 перед ПАТ «УКРГАЗБАНК», правонаступником якого є ТОВ «ФК «МАНІТУ» перетворилося на натуральне, у зв`язку із чим кредитом втратив право на його примусове виконання, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «МАНІТУ» підлягає стягненню заборгованість за 3% річних у розмірі 3 616,10 доларів США.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, ч. 4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «УКРГАЗБАНК» правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МАНІТУ» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з відповідача – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь правонаступника позивача – Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МАНІТУ», м. Харків, майдан Конституції, буд. 1, під. 6, кім. 66, ЄДРПОУ – 42585871, заборгованість за 3% річних у розмірі 3 616 (три тисячі шістсот шістнадцять) доларів США 10 (десять) центів.

У задоволенні позовних вимог щодо відповідача – ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення складено та підписано 30 вересня 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.

30.09.26