Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №337/2262/26 — Хортицький районний суд м. Запоріжжя

08.09.2026

ЄУН 337/2262/26

№2/337/1947/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді – Мурашової Н.А.

за участю секретаря – Туяк О.К.

розглянувши у відкритому судовом засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр», місце знаходження: м. Київ, вул. Мечнікова, буд.3, офіс 306, до ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

09.04.2026 ТОВ «Коллект центр» (далі – позивач) через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі – відповідачка), який мотивує тим, що 25.08.2021 між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» та відповідачкою було укладено кредитний договір №2389410088-112233 (далі – кредитний договір 1), відповідно до якого відповідачка отримала в кредит грошові кошти в розмірі 3000,00грн., які зобов`язалася повернути та сплатити проценти за користування кредитними коштами, інші платежі в порядку та строк, погоджені в кредитному договорі. Відповідачка належним чином не виконала взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в загальному розмірі 23251,00грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 3000,00грн., заборгованості за процентами – 20251,00грн.

Крім того, 25.08.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачкою було укладено кредитний договір №75121951 (далі – кредитний договір 2), відповідно до якого відповідачка отримала в кредит грошові кошти в розмірі 4000,00грн., які зобов`язалася повернути та сплатити проценти за користування кредитними коштами, інші платежі в порядку та строк, погоджені в кредитному договорі. Відповідачка належним чином не виконала взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в загальному розмірі 13625,20грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 4000,00грн., заборгованості за процентами – 9552,00грн., інфляційних збитків – 64,00грн, 3% річних – 9,20грн.

Право вимоги до відповідачки як боржника за вказаними кредитними договорами наразі належить позивачу на підставі відповідних договорів факторингу. Загальний розмір боргу відповідачки за обома кредитними договорами становить 36876,20грн.

Просить стягнути з відповідачки вказану суму заборгованості, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 13000,00грн.

Ухвалою суду від 14.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом і призначено розгляд справи по суті у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

23.04.2026 до суду від відповідачки ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Працевитого Г.О. надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачка позовні вимоги не визнала та зазначила, що нарахування процентів за обома кредитними договорами здійснено кредитором поза межами строку кредитування. При цьому, жодні докази на здійснення нею оплат з метою продовження первісного строку кредитування відповідно до умов кредитних договорів відсутні. Реальна сума боргу за кредитним договором №2389410088-112233 в межах строку кредитування 20 днів становить 4180,00грн., за кредитним договором №75121951 в межах строку кредитування 30 днів - 6388,00грн. також зазначила, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу 13000,00грн є об`єктивно завищеним з огляду на шаблонність справи та незначну її складність, в справі відсутній детальний опис наданих послуг та витраченого на це часу. Тому у випадку задоволення позову просить зменшити цей витрат до 1500,00грн. Крім того, заявила про стягнення з позивача понесених нею у цій справі витрат на правничу допомогу, докази здійснення яких будуть надані протягом 5 днів з дня ухвалення рішення.

29.04.2026 до суду через систему «Електронний суд» від представника позивача Чайковської М.І. надійшла відповідь на відзив, в якій позивач повністю підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та зазначив, що позовні вимоги підтверджуються поданими позивачем належними, допустимими та достатніми доказами. Обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, відповідачкою не спростовані, доказів сплати боргу та альтернативного розрахунку суми заборгованості не надано. Щодо нарахування процентів, то за кредитним договором №2389410088-112233 було погоджено строк кредитування 24 місяці, проценти за користування кредитом погоджені в розмірі 702,00% річних, після закінчення строку кредитування проценти нараховуються на підставі ч.2 ст.625 ЦК України в розмірі 1404% річних. За кредитним договором №75121951 строк кредитування визначено 30 днів, знижена процентна ставка 1,99% в день, за понадстрокове користування кредитом – 2,70%. Кредитними договорами також передбачена можливість пролонгації/продовження строку кредитування. Підписанням кредитних договорів, відповідачка підтвердила, що ознайомилась з повною інформацією щодо умов кредитування та погодилась з ними. Щодо заперечень проти розміру витрат позивача на правничу допомогу, то відповідачка не наводить належного обґрунтування неспівмірності витрат зі складністю справи і не надає доказів на підтвердження своєї позиції. В той же час, позивачем надані належні та допустимі докази на здійснення таких витрат. Підстав для їх зменшення немає. Щодо витрат відповідачки на правничу допомогу, то заявлений розмір є неспівмірним з обсягом адвокатських послуг та є очевидно завищеним. Крім того, спір виник внаслідок протиправної поведінки відповідача, яка пов`язана з тривалим невиконанням умов кредитних договорів, тому стягнення з позивача витрат відповідачки на правничу допомогу не є розумним та справедливим. Тому підстав для їх стягнення немає. Просив позов задовольнити повністю.

Представник позивача в судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в заявах по суті, просив позов задовольнити повністю.

Відповідачка та/чи її представник в судове засідання не прибули, представник подав заяву про розгляд справи у їх відсутність на підставі поданого ними відзиву на позов.

Враховуючи вимоги ст.43, ч.1 ст.223 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до такого.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Згідно з ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до усталеної позиції Європейського суду з прав людини, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», №63566/00).

З`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв`язку, суд вважає позовні вимоги ТОВ «Коллект центр» частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Ухвалюючи рішення, суд виходить з того, що в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.3,6,626-629 ЦК України).

В силу положень ст.526,530,611 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ст.1056-1 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем визначається Законом України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015, згідно з яким електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11).

Відповідно до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: -електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; -електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; -аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

В силу приписів ст.204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №2-383/2010).

В цій справі суд вважає встановленим та доведеним, що ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс»як кредитор та відповідачка ОСОБА_1 як позичальник, діючи вільно, на власний розсуд, уклали 25.08.2021 кредитний договір №2389410088-112233 (кредитний договір 1).

Крім того, суд вважає встановленим та доведеним, що ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» як кредитор та відповідачка ОСОБА_1 як позичальник, діючи вільно, на власний розсуд, уклали 25.08.2021 кредитний договір №75121951 (кредитний договір 2).

Вказані кредитні договори укладені в електронній формі через ІТС Товариств – первісних кредиторів, підписаний сторонами в передбачений чинним законодавством спосіб (позичальником/відповідачкою – електронним цифровим підписом з одноразовим ідентифікатором), що узгоджується з положеннями ст.207,1055 ЦК України, ст.11,12 Закону України «Про електронну комерцію».

Жодних обставин, які б вказували на нікчемність (недійсність) вказаних кредитних договорів внаслідок недотримання обов`язкової письмової форми, судом в даному випадку не встановлено, тому вони є чинними і обов`язковими для виконання.

За змістом кредитних договорів надання кредиту позичальнику/відповідачці передбачалось шляхом безготівкового переказу кредитних коштів на зазначені нею при укладанні кредитних договорів реквізити платіжної картки - № НОМЕР_1 .

ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс»та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» як кредитори виконали свої зобов`язання за вказаними кредитними договорами і перерахували 25.08.2021 на вказану платіжну картку відповідачки грошові кошти відповідно в розмірі 3000,00грн та 4000,00грн.

Разом з тим, відповідачка порушила умови укладених кредитних договорів, належним чином не виконала свого зобов`язання щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування ним у погоджений сторонами в кредитних договорах строк та порядку, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, стягнення якої кредитор має право вимагати в судовому порядку.

Право вимагати з відповідачки стягнення заборгованості за вказаними кредитними договорами наразі належить позивачуТОВ «Коллект центр» на підставі договору факторингу №10-01/2023, укладеного 10.01.2023 з ТОВ «Вердикт Капітал». Останній, в свою чергу, набув право вимоги до відповідачки за кредитним договором №2389410088-112233 від 25.08.2021 на підставі договору факторингу № 21-12/21, укладеного 21.12.2021 з первісним кредитором ТОВ «ФК «Інкасо фінанс», за кредитним договором №75121951 від 25.08.2021 – на підставі договору факторингу №27/01/2022, укладеного 27.01.2022 з первісним кредитором ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів».

Вказані обставини достовірно підтверджуються наданими позивачем та безпосередньо дослідженими судом письмовими доказами – паспортами споживчого кредиту, правилами надання грошових коштів у позику ТОВ «ФК «Інкасо фінанс» та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», кредитними договорами з графіками платежів, довідками про успішність переказів коштів, договорами факторингу з додатками та розрахунками заборгованості, які суд вважає належними, допустимими та достатніми для ухвалення рішення у цій справі.

При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідачка та її представник жодних заперечень щодо факту укладання вказаних кредитних договорів, отримання грошових коштів на платіжну картку і неналежного виконання обов`язку з їх повернення та сплати процентів за користування ними не навели, відповідні обставини не оспорювали.

Таким чином, неналежне виконання відповідачкою як боржником добровільно узятих на себе зобов`язань за вказаними кредитними договорами є порушенням прав позивача як нового кредитора, які підлягають судовому захисту в обраний позивачем спосіб.

Так, в межах цієї справи позивач вимагає стягнення заборгованості за кредитним договором №2389410088-112233 від 25.08.2021 в загальному розмірі 23251,00грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 3000,00грн., заборгованості за процентами – 20251,00грн., за кредитним договором №75121951 від 25.08.2021 – в загальному розмірі 13625,20грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 4000,00грн., заборгованості за процентами – 9552,00грн., інфляційних збитків – 64,00грн, 3% річних – 9,20грн.

На підтвердження розміру заборгованості позивачем надано відповідні розрахунки, які суд вважає належними та допустимими доказами. При цьому, ні первісні кредитори, ні позивач як новий кредитор не є банківськими установами, а мають статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема, з надання кредитів без відкриття рахунку, тому не можуть надати виписку з особового рахунку позичальника, яка є первинними бухгалтерськими документами, обов`язковим для банківських установ.

Ухвалюючи рішення, суд виходить з того, що сторона відповідача у відзиві на позов виказала заперечення щодо правомірності та розміру нарахування процентів за користування кредитними коштами, зокрема, що вони нараховані кредиторами поза межами визначеного сторонами строку кредитування, без належних доказів здійснення нею дій на його пролонгацію/продовження.

Так, за умовами кредитного договору 1 сторонами було погоджено строк кредитування 20 днів, до 14.09.2021, з можливістю продовження цього строку шляхом направлення позичальником відповідного клопотання через особистий кабінет та його акцептування Товариством при умові відсутності у позичальника непогашеної заборгованості за процентами, неустойкою та іншими платежами (п.2.3, 3.19, 4.1.2 кредитного договору).

Відповідно до п.9.13 договору та графіку розрахунків процентна ставка за користування кредитом протягом строку - 20 днів становить 1,95% від суми кредиту за один день або 1180,00грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту 4180,00грн.

Після закінчення строку дії цього договору проценти за користування кредитом можуть бути нараховані згідно з ч.2 ст.625 ЦК України на всю суму боргу у розмірі 1404% річних (п.9.6 договору).

Згідно з розрахунком первісного кредитора ТОВ «Інкасо фінанс» заборгованість відповідачки за вказаним кредитним договором станом на 21.12.2021 (момент відступлення права вимоги ТОВ «Вердикт Капітал») становила 4180,00грн., з яких тіло кредиту – 3000,00грн, проценти за користування ними - 1180,00грн, які були нараховані за 20 днів погодженого строку кредитування за ставкою 1,95% від суми кредиту або 59,00грн. в день.

Згідно з розрахунком наступного кредитора ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість відповідачки за вказаним кредитним договором станом на 10.01.2023 (момент відступлення права вимоги позивачу) становила 23251,00грн., з яких тіло кредиту – 3000,00грн., проценти, нараховані первісним кредитором до 14.09.2021 – 1180,00грн, проценти, нараховані новим кредитором відповідно до п.5.4 договору факторингу №21-12/21 від 21.12.2021 за період з 15.09.2021 до 21.12.2021 – 11466,00грн, проценти, нараховані з 22.12.2021 до 23.02.2022 – 7605,00грн., усього процентів – 20251,00грн.

При цьому, фактично з вказаного розрахунку заборгованості встановлено, що проценти за період з 15.09.2021 до 23.02.2021 в сумі 19071,00грн були нараховані ТОВ «Вердикт Капітал» на підставі ч.2 ст.625 ЦК України та п.9.6 кредитного договору за ставкою 3,9% від суми боргу в день.

Згідно з розрахунком позивача як нового кредитора будь-які нарахування ним не здійснювались і заборгованість відповідачки за вказаним кредитним договором станом на 12.03.2026 становить загалом 23251,00грн.

Отже, проаналізувавши вказані розрахунки, суд вважає, що нарахування процентів за користування кредитом до 14.09.2021 здійснено кредитором в межах погоджених в кредитному договорі строку кредитування та розмірі, що узгоджується з приписами ст.631,1048 ЦК України, відповідно до яких сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки, зокрема, щодо нарахування та сплати процентів за користування позикою, лише протягом строку дії такого договору. Після 14.09.2021 проценти нараховані за понадстрокове користування кредитом відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, що є правомірним.

Разом з тим, суд виходить з того, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (абз.1 ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування»).

Згідно зі ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

У ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті. Зокрема, п.5 визначено, що несправедливими є умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

В цій справі загальний розмір заявленої позивачем до стягнення заборгованості за процентами, нарахованими за понадстрокове користування кредитними коштами – 19071,00грн, майже в три рази перевищує розмір тіла кредиту -3000,00грн.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що умови кредитного договору про нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом в розмірі 1404% річних або 3,9% в день є несправедливими, а розмір нарахованих відповідно процентів непропорційно високим, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, суперечить нормам Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про захист прав споживачів», що підтверджується правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постановах №132/1006/19 від 07.10.2020, 910/719/19 від 19.05.2020 та №363/1834/17 від 13.07.2022 та №910/12876/19 від 01.06.2021.

З огляду на вказане, суд вважає необхідним зменшити розмір процентів за понадстрокове користування кредитом до розміру основного боргу 3000,00грн.

Таким чином, стягненню з відповідачки на користь позивача за кредитним договором 1 підлягає заборгованість за тілом кредиту – 3000,00грн, за процентами за користування кредитом – 1180,00грн та проценти за понадстрокове користування кредитом – 3000,00, усього 7180,00грн.

За умовами кредитного договору 2 сторонами було погоджено строк кредитування 30 днів, тобто до 24.09.2021 без можливості продовження/пролонгації (п.2.2).

Згідно з п.2.3 договору процентна ставка за користування кредитом становить 1,99% від суми кредиту в день, за понадстрокове користування – 2,70% від суми боргу в день (не застосовується в період карантину). Орієнтовна загальна вартість кредиту 6388,00грн, з яких проценти – 2388,00грн.

Відповідно до п.17 кредитного договору якщо сума позики перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, за користування позикою понад встановлений договором строк нараховується процентна ставка за понадстрокове користування в розмірі, визначеному п.2 договору за кожен день такого користування.

Згідно з розрахунком первісного кредитора ТОВ «1Безпечне агентство необхідних кредитів» станом на 27.01.2022 (момент відступлення права вимоги ТОВ «Вердикт Кппітал») заборгованість відповідачки за вказаним кредитним договором становила 13552,00грн, з яких тіло кредиту -4000,00грн, проценти за користування кредитом – 9552,00грн, які нараховані фактично з 25.08.2021 до 23.12.2021 за ставкою 1,99% від суми кредиту або 79,60грн в день.

Згідно з розрахунком наступного кредитора ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість відповідачки за вказаним кредитним договором станом на 10.01.2023 (момент відступлення права вимоги позивачу) становила 13625,20грн, з яких тіло кредиту -4000,00грн, проценти за користування кредитом – 9552,00грн, 3% річних за період з 27.01.2022 до 23.02.2022 – 9,20грн., інфляційні втрати за лютий 2022 – 64,00грн.

Згідно з розрахунком позивача як нового кредитора будь-які нарахування ним не здійснювались і заборгованість відповідачки за вказаним кредитним договором станом на 12.03.2026 становить загалом 13625,20грн.

Проаналізувавши вказані розрахунки, суд вважає, що проценти за період з 25.08.2021 до 24.09.2021 в розмірі 2388,00грн були нараховані первісним кредитором як проценти за користування кредитом в межах погодженого в договорі строку кредитування, а з 25.09.2021 до 23.12.2021 в розмірі 7164,00грн відповідно до п.17 кредитного договору як проценти за понадстрокове користування кредитом на підставі ч.2 ст.625 ЦЦК України, що є правомірним.

Також правомірним є нарахуванням новим кредитором ТОВ «Вердикт Капітал» на підставі ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних в сумі 9,20грн. та інфляційних втрат в сумі 64,00грн.

Разом з тим, враховуючи вищевикладені вище норми чинного законодавства щодо несправедливості умов договорів із споживачами (ст.12 Закону України "Про споживче кредитування", ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»), виходячи з принципівсправедливості, добросовісності та розумності, суд вважає, що нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом в розмірі 1,99% в день (за період з 25.09.2021 до 23.12.2021) та 3% річних (за період з 27.01.2022 до 23.02.2022) є несправедливими, а загальний розмір нарахованих відповідно до ст.625 ЦК України сум – 7237,20грн (7164,00грн+9,20грн+64,00грн) непропорційно високим, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, у зв`язку з чим суд вважає необхідно зменшити цю суму до розміру основного боргу 4000,00грн.

Таким чином, стягненню з відповідачки на користь позивача за кредитним договором 2 підлягає заборгованість за тілом кредиту – 4000,00грн, за процентами за користування кредитом – 2388,00грн, та суми, нарахованої на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, - 4000,00грн, усього 10388,00грн.

Загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача за обома кредитними договорами становить відповідно 17568,00грн (7180,00грн + 10388,00грн).

На підставі вищевикладеного, позов ТОВ «Коллект центр» слід задовольнити частково.

Згідно з ст.141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідачки на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам на суму 17568,00грн або 47,64% від первісно заявлених вимог на суму 36876,20грн (17568,00грн. х 100% / 36876,20грн) витрати по сплаті судового збору в сумі 1268,37грн (2662,40грн х 47,64% / 100%).

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, понесених позивачем, суд зазначає, що згідно з ч.1-6 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, здійснення позивачем ТОВ «Коллект центр» витрат на правничу допомогу в цій справі підтверджується договором про надання правничої допомоги №02-09/2024-2 від 02.09.2024, укладеним з адвокатом Воронковим О.М., заявкою №5 від 02.02.2026 на надання юридичної допомоги, витягом з акту №18 від 27.02.2026 про надання правничої допомоги, платіжною інструкцією №0621820001 від 11.03.2026 про оплату адвокатських послуг, які суд вважає належними та допустимими доказами.

Разом з тим, вказані докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у визначеному позивачем розмірі – 13000,00грн., що згідно з актом №18 від 27.02.2026 складається з вартості послуг за усну консультацію з вивченням матеріалів - 4000,00грн за 2 години, складання позовної заяви – 9000,00грн. за 3 години.

Ухвалюючи рішення, суд виходить з того, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

За висновком, викладеним у п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, § 268).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату гонорару адвокату, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Оцінивши обставини справи та надані сторонами докази, суд частково погоджується з доводами відповідачки та, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації спірних правовідносин - стягнення кредитної заборгованості, усталеність законодавства та судової справи в цій категорії справ, обсяг фактично наданих адвокатом послуг (усну та письмові консультації, аналіз спірних правовідносин, складання позовної заяви та формування додатків до неї), виходячи з критеріїв реальності адвокатських послуг, розумності їх розміру, принципів верховенства права, справедливості та пропорційності, суд вважає заявлений відповідачем розмір витрат на правничу допомогу завищеним і неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову, у зв`язку з чим цей розмір необхідно зменшити до 5000,00грн, стягнувши відповідно до ст.137,141 ЦПК Україниз відповідачки на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам на суму 17568,00грн або 47,64% від первісно заявлених вимог на суму 36876,20грн (17568,00грн. х 100% / 36876,20грн) витрати на правничу допомогу в сумі 2382,00грн (5000,00грн х 47,64% / 100%).

Керуючись ст.3,6,11,15,16,204,207,525-530,610,611,625,631,625-629,638,640,1048-1050,1054,1055,1056-1 ЦК України, ст.2,4,5,12,13,76-82,89,137,141,259,263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр», ЄДРПОУ 44276926, місце знаходження: м.Київ, вул.Мечнікова, буд.3, офіс 306, заборгованість за кредитним договором №2389410088-112233від 25.08.2021 в загальному розмірі 7180,00грн., заборгованість за кредитним договором №75121951 від 25.08.2021 в загальному розмірі 10388,00грн, усього 17 568,00грн (сімнадцять тисяч п`ятсот шістдесят вісім гривень 00 копійок).

В іншій частині позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр», ЄДРПОУ 44276926, місце знаходження: м.Київ, вул.Мечнікова, буд.3, офіс 306, витрати по сплаті судового збору в сумі 1268,37грн, витрати на правничу допомогу в сумі 2382,00грн, усього 3650,37грн (три тисячі шістсот п`ятдесят гривень 37 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 15.09.2026.

Суддя Н.А. Мурашова