Вирок від 30 вересня 2026 р. у справі №331/2372/26 — Олександрівський районний суд міста Запоріжжя

Справа № 331/2372/26

Провадження № 1-кп/331/623/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2026

Олександрівський районний суд м.Запоріжжя у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю:

секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя в режимі відеоконференції кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025080100005102 від 09 липня 2025 року стосовно

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Тернівка Дніпропетровської області, громадянин України, який перебував на посаді кухара їдальні взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні солдат, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 ,раніше не судимий

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України

ВСТАНОВИВ:

Наказом командира військової частини (по стройовій частині) НОМЕР_1 від 04.02.2025 № 35, військовослужбовець ОСОБА_5 вважається таким, що прибув до військової частини НОМЕР_2 та приступив до виконання службових обов`язків.

Відповідно до наказу командира військової частини (по стройовій частині) від 09.04.2025 № 101, ОСОБА_5 , призначений наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 01.04.2025 № 22-РС на посаду кухаря їдальні взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , вважається таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

У подальшому, відповідними Указами Президента України, правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Разом з цим, солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за обставин.

Так, 08.06.2025, солдат ОСОБА_5 , в умовах воєнного стану, усвідомлюючи небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від проходження військової без поважних причин, самовільно залишив місце служби, а саме місце дислокації і підрозділів військової частини НОМЕР_1 в районі населеного пункту АДРЕСА_2 , після чого, свої службові обов`язки не виконує, час проводить на власний розсуд, заходи для повернення до місця служби та військової частини не приймає та місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляє та незаконно перебуває за межами місця служби.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.408 КК України не визнав , суду пояснив, що військову частину він покинув відповідно до наказу командира військової частини про звільнення. Наказ про звільнення йому особисто не вручали , а був оголошений командиром. Після того як покинув частину, постійно перебував за місцем своєї реєстрації , в розшуку не перебував. Коли вийшов на зв`язок з командиром, йому пояснили, що він має можливість повернутися до військової частини. Він приїхав сам до ВСП для уточнення даних. На питання прокурора щодо подій 08.06.2025 року ОСОБА_5 відмовився відповідати. Наголосив суду ,що повертися на службу він не має бажання, прохає виправдати його, так як він не вчиняв злочину.

Вина ОСОБА_5 у скоєнні кримінального правопорушення підтверджується наступними доказами.

У судовому засіданні допитаний свідок ОСОБА_6 , суду пояснив, що він виконував обов`язки командира військової частини № НОМЕР_4 . ОСОБА_7 знаходився у військовій частині протягом місяця, перейшов з іншої бригади і поки не пройшов ВЛК був переведений на посаду кухаря їдальні взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 . Він розвантажував продукти на складі , бойові завдання не виконував так як не пройшов ще комісію. Обвинувачений характеризувався за місцем служби незадовільно, проявляв агресію, у виписках ВЛК було вказано, що він мав обмежено придатний стан по алкогольній залежності. Залишив частину ОСОБА_7 08.06.2025 року, в цей день отримав заробітну плату. Він йому подзвонив на телефон, але на дзвінки не відповідав, лише скинув геолокацію, що вже знаходиться у м.Київ. На смс повідомлення відповідав ОСОБА_7 , він запропонував йому повернутися до частини, але була відмова, повертатися не бажав на службу. Чому покинув частину та за яких обставин йому не повідомляв обвинувачений.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що перебував на посаді водія у військовій частині № НОМЕР_4 , доставляв продукти до підрозділів. З ОСОБА_9 мешкав в одному будинку протягом неділі. Він практично ні з ким не спілкувався, постійно ходив та дивився чим займалися хлопці, але не допомагав їм, був якийсь неадекватний. Виявили що він покинув військову частину вже ввечері, так як був відсутній у будинку. Особисто йому не дзвонив, так як не було навіть номеру телефону. В цей же день ОСОБА_10 подали до СЗЧ. У військовій частині постійно роз`яснювали наслідки військовим , якщо полишимо частину.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що спілкувався вперше з обвинуваченим ОСОБА_9 20.01.2026 року , коли його доставили до відділу як особу, яка перебувала в СЗЧ. Він був доставлений працівниками поліції. При спілкуванні з обвинуваченим , він повідомляв його, що може повернутися до військової частини № НОМЕР_4 або до іншої частини. ОСОБА_7 відмовився від проходження служби.

У судовому засіданні дослідженні письмові докази, надані стороною обвинувачення.

Так досліджені документи, щодо початку досудового розслідування кримінального провадження (витяг із ЄРДР), а також відповідні процесуальні рішення щодо визначення групи слідчих та групи прокурорів у кримінальному провадженні, та визначення органу, який буде здійснювати досудове розслідування,

Учасники судового провадження не ставили під сумнів наявність відповідних повноважень слідчим та прокурорів, не встановлені такі факти і судом. Орган досудового розслідування визначений згідно вимог ст. 216 КПК України. Слідчі і процесуальні дії проведені особами із відповідними повноваженнями.

Підставою для реєстрації кримінального провадження є заява про злочин командира військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_12 про вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до якого кухар їдальні взводу матеріально-технічного забезпечення солдат ОСОБА_5 в умовах воєнного стану , з метою ухилитися від військової служби , 09.06.2025 самовільно залишив місце несення служби в районі АДРЕСА_2 та без поважних причин відсутній по теперішній час.

У судовому засіданні також досліджені наступні письмові докази:

- витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.02.2025 року про прибуття та те що приступив до виконання службових обов`язків солдат ОСОБА_5

- витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.04.2025 року про призначення ОСОБА_5 на посаду кухаря їдальні взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 .

- витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.06.2025 року про проведення службового розслідування за фактом самовільного залишення частини ОСОБА_5

- рапорт командира взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 від 09.06.2025 про самовільне залишення частини ОСОБА_5

- довідка - доповідь командира військової частини НОМЕР_1 по факту самовільного залишення частини військовослужбовцем за мобілізацією солдатом ОСОБА_5 військової частини НОМЕР_1 .

-акт службового розслідування від 12 червня 2025 року за фактом самовільного залишення військової частини кухарем їдальні взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_5 солдатом ОСОБА_5 . Як встановлено службовим розслідуванням, вина солдата ОСОБА_5 полягає у невиконанні вимог Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, особистих моральних та ділових якостях, відчуття обов`язку та відповідальності у складний для країни час.

-витяг із наказу командира частини НОМЕР_1 від 13.06.2025 про підсумки проведення службового розслідування за фактом самовільного залишення частини солдатом ОСОБА_5 .

Наведені вище докази взаємопов`язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено особу винного, подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини, зазначені у ст.91 КПК України. Всі докази взаємодоповнюють один одного і в сукупності підтверджують вину ОСОБА_5 в інкримінованому йому злочині, передбаченому ч.4 ст. 408 КК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Клопотання про подання та дослідження доказів сторони захисту, обвинуваченим ОСОБА_5 та захисником адвокатом ОСОБА_4 заявлено не було.

Клопотань про визнання доказів сторони обвинувачення недопустимими, стороною захисту не було заявлено.

Суд приймає рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Крім того Верховним Судом України у постанові від 1 грудня 2022 р. констатовано, що «для наявності складу дезертирства немає значення, у який момент в особи виник намір ухилитися від служби — безпосередньо в момент самовільного залишення частини або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії повинні кваліфікуватись як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів» (ВС ККС, справа № 297/2178/21 від 1 грудня 2022 р.)

Суд зазначає, що згідно правової позиції, наведеної у постанові Верховного суду від 30.01.2024 року у справі № 336/5209/22, об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 408 КК України є встановлений законодавством України порядок проходження військової служби. Суб`єктом злочину може бути лише військовослужбовець, тобто той, хто проходить військову службу. Об`єктивна сторона цього кримінального правопорушення полягає у: 1. самовільному залишенні військової частини або місця служби; 2. нез`явленні на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу. У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб`єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з`явився в частину (до місця служби) в установлений строк. Суб`єктивна сторона дезертирства завжди характеризується прямим умислом. Крім того, обов`язковою ознакою цього складу кримінального правопорушення є мета: при дезертирстві військовослужбовець має намір ухилитися від військової служби не тимчасово, а назавжди.

Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання.

Аналізуючи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку суд вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 повністю знайшла своє підтвердження в ході судового провадження, а тому його дії суд кваліфікує за ч.4 ст. 408 КК України, як дезертирство, тобто самовільне залишення місця Служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_5 про відсутність в його діях складу кримінального правопорушення не заслуговують на увагу, так як його вина підтверджується доказами зібраними та дослідженими в судому засіданні і ставити їх під сумнів, суд не знаходить підстав.

Жоден із досліджених у судовому засіданні доказів не вказує на можливість інших подій, які суперечать тим, що встановлені судом.

Таким чином, не визнання вини обвинуваченим ОСОБА_5 суд розцінює як обраний ним спосіб захисту.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд враховує відповідно до ст.ст.65-67 КК України та п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Визначаючи ступінь тяжкості цього злочину, суд повинен виходити із усіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву та мети, способу і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали, тощо.

Відповідно до ст.66 КК України, обставини, які пом`якшують покарання ОСОБА_5 судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання відповідно до ст. 67 КК України – судом не встановлено.

Відповідно до ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Санкцією частини 4 статті 408 Кримінального кодексу України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років.

Крім того, при обранні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься відповідно до вимог ст. 12 КК України до особливо тяжкого злочину, обставини вчинення кримінального правопорушення, наслідки від вчиненого злочину, його відношення до вчиненого, не визнання своєї вини, дані про його особу, те що раніше не судимий , не перебуває на обліку у лікаря психіатра та нарколога, має місце реєстрації, неодружений, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей немає, за останнім місцем проходження служби має негативну характеристику, до адміністративної відповідальності не притягувався, враховує думку прокурора щодо покарання і його виду, суд вважає доцільним призначити відбування покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції статті.

При цьому суд зазначає, що обвинуваченому ОСОБА_5 було роз`яснено право звернутися до суду із клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у відповідності до ч. 5 ст. 401 КК України, але обвинувачений не скористався таким правом.

На думку суду, обрана міра покарання, є необхідною та достатньою для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Призначення ОСОБА_5 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду». Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових.

Речові докази та судові витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

З метою забезпечення кримінального провадження для запобіганню ризику переховування обвинуваченого від суду, враховуючи призначення обвинуваченому покарання у вигляді реального позбавлення волі, суд вважає за необхідне продовжити йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Керуючись ст.ст. 373 , 374 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України і призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.

Строк тримання під вартою ОСОБА_5 обчислювати з часу його фактичного затримання , а саме з 29.01.2026 з 10.45 год.

Зарахувати обвинуваченому ОСОБА_5 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 29.01.2026 по дату набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

До набрання вироком законної сили, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити без змін.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Олександрівський районний суд м. Запоріжжя протягом 30 днів з моменту його проголошення. Для осіб, які перебувають під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення копії судового рішення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1