Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №487/1750/26 — Миколаївський апеляційний суд

29.09.26

22-ц/812/1849/26

Провадження № 22-ц/812/1849/26 Суддя першої інстанції Щербина С.В.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 вересня 2026 року м. Миколаїв Справа № 487/1750/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання – Колосовій О.М.,

за участі позивача – ОСОБА_1 ,

представниці позивача – Проценко О.М.,

представниці відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 червня 2026 року, повне судове рішення складено 22 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Щербини С.В., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – профспілкового комітету локомотивного депо Миколаїв, про стягнення грошових коштів невиплачених при звільнені, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

05 березня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця – ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі – АТ «Укрзалізниця»), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – профспілкового комітету локомотивного депо Миколаїв, про стягнення грошових коштів невиплачених при звільнені, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що у період з 02 лютого 1989 року по 24 грудня 2024 року ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на різних посадах, а перед звільненням на посаді машиніста тепловоза Виробничого підрозділу Служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Миколаїв» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (який реорганізовувався та змінював назву).

24 грудня 2024 року згідно наказу від 19 грудня 2024 року № 184/ос про припинення трудового договору (контракту) він був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, відповідно до статті 38 КЗпП.

Відповідно до вказаного наказу та протоколу комісії з установлення трудового стажу від 19 грудня 2024 року на підставі пункту 4.17 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом ВП «Локомотивне депо Миколаїв» Регіональної філії «Одеська залізниця» на 2011-2015 роки, позивачу була передбачена виплата одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 10 середньомісячних заробітків, виплату роботодавець мав провести до особового розпорядження керівництва АТ «Укрзалізниця».

В день його звільнення відповідач письмово в наказі повідомив про всі нараховані суми належні при звільненні, зокрема про право позивача на виплату 10 середньомісячних заробітків передбачених пунктом 4.17 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом виробничого підрозділу «Локомотивне депо Миколаїв» Регіональної філії «Одеська залізниця» на 2011-2015 роки та не здійснив виплату коштів, на які він мав право, що є грубим порушенням частини 1 статті 116 КЗпП України.

Сума заборгованості, складає 263 882.60 грн (26 388.26 грн х 10), але до дня звернення до суду вказана виплата проведена не була.

Строк затримки виплати належних позивачеві при звільненні сум, з урахуванням дати звільнення – 24 грудня 2024 року, не проведення розрахунку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців тобто не пізніше ніж 24 червня 2025 року становить 6 місяців, що з урахуванням розміру середньомісячної зарплати позивача на день звільнення в сумі 26 388,26 грн свідчить про те, що розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців становить 158 329,56 грн (26 388,26 грн х 6 місяців).

Отже, загальна сума заборгованості станом на дату подання позову до суду становить 422 212,16 грн.

Відповідач, як підставу невиплати керується рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, ухвалене на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким призупинено працівникам АТ «Укрзалізниця» додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема посадових окладів при виході на пенсію, матеріальної допомоги, окрім матеріальної допомоги на лікування та поховання.

Позивач внаслідок дій відповідача зазнав моральної шкоди, яка була завдана порушенням його прав у вигляді несвоєчасної виплати належних грошових сум на час звільнення у сумі 263 882 грн, отже, порушення трудових прав позивача призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало додаткових зусиль для організації життя позивача, зокрема він перебував у постійному пошуку додаткових засобів існування, вживав зусилля, для відновлення своїх порушених трудових прав зокрема витрату часу на пошук грошових коштів для здійснення правового захисту, при цьому позивача постійно тривожили та тривожать думки про те, що він все своє життя віддав підприємству, яке обіцяло «вихідну допомогу», якої б вистачило для адаптації після виходу на пенсію, але це підприємство залишило його ні з чим враховуючи принцип розумності та справедливості позивач має право на відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000 грн.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з АТ «Укрзалізниця» на свою користь заробітну плату, невиплачену при звільненні у розмірі 422 212 грн 16 коп, з яких: заборгованість з виплати одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 10 середньомісячних заробітків в сумі 263 882 грн 60 коп., середній заробіток за весь період затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців в сумі 158 329 грн 56 коп. Стягнути з АТ «Укрзалізниця» на свою користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 червня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, у розмірі 420 568 грн 08 коп. із утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, яка складається із: заборгованості з виплати одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 10 середньомісячних заробітків, що складає 263 882,60 грн, середній заробіток за весь період затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців в сумі 156 685,48 грн.

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 1 293 грн 47 коп судового збору та 8 000 грн витрат на правову допомогу.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь держави 2 111 грн 06 коп судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем АТ «Укрзалізниця» зазначені виплати були призупинені на період дії воєнного стану в Україні. Вказане рішення було прийнято відповідачем на засіданні правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, що підтверджується наявним у справі витягом з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року.

Між тим, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року при перегляді справи № 211/7338/23, залишено без змін рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким власне визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

З огляду на зазначене, відповідачем при звільненні позивача безпідставно, в порушення встановленого порядку, не виплатило всі суми, які підлягали виплаті, у зв`язку з виходом на пенсію, розмір яких відповідно до розрахунку становить 263 882,26 грн, тому вказана вимога підлягає задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи, що строк затримки виплати належних ОСОБА_1 при звільненні сум, з урахуванням дати звільнення – 24 грудня 2024 року, не проведення повного розрахунку, але не більш як шести місяців – становить 131 дні (з урахуванням частини 6 статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія статті 73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів), що з урахуванням розміру його середньогодинної заробітної плати та 8 годинного робочого дня становить 1 196,08 грн свідчить про те, що розмір середнього заробітку останнього за вказаний період становить 156 686,48 грн, а не 158 329,56 грн, які розраховані позивачем шляхом множення середньомісячного розрахунку на кількість місяців.

При цьому, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника відповідача та зменшення середнього заробітку, оскільки, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи конкретні обставини цієї справи, суд вважає, що обсяг відповідальності відповідача перед позивачем є пропорційним наслідкам порушення та має виключно компенсаційний характер. Сума середнього заробітку в розмірі 156 686,48 грн є справедливою та співмірною зі встановленим розміром заборгованості на день звільнення. Водночас, сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Що стосується пропуску строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд виходить з того, що порушення обов`язку роботодавця провести повний розрахунок при звільненні є триваючим, а отже, перебіг строку звернення до суду починається з моменту фактичного проведення повного розрахунку, а не з дати звільнення працівника.

Оскільки відповідач повний розрахунок з позивачем не здійснив, строк звернення до суду не був пропущений.

Враховуючи конкретні обставини цієї справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, суд вважає за потрібне стягнути з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Не погодившись з рішення суду, АТ «Укрзалізниця» подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. У разі якщо суд дійде висновку щодо не пропуску позивачем строку на звернення до суду, змінити рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, змінивши його розмір на 95% або до будь-якого іншого розміру, який суд вважатиме справедливим, розумним та пропорційним.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо незастосування наслідків пропуску строку звернення до суду суперечать нормам матеріального права.

Висновки Конституційного Суду України що офіційного тлумачення частини 2 статті 233 КЗПП України, викладені в рішенні від 15 жовтня 2013 року не підлягають застосуванню до правовідносин у даній справі.

Строк на звернення до суду з вимогами про стягнення сум, що належать працівникові при звільненні, почав свій перебіг з 25 грудня 2024 року та закінчився 25 березня 2025 року.

Проте позивач звернувся з позовними вимогами лише 05 березня 2026 року, тобто з пропуском строку звернення до суду, встановленого частиною 2 статті 233 КЗПП України.

При цьому початок відліку перебігу строку звернення до суду законодавець пов`язує з конкретною подією. У випадку, що розглядається, згідно частини 2 статті 233 КЗПП України такою подією є отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Позивач звернувся до суду з пропуском строку звернення до суду, який встановлений частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, а у зв`язку з тим, що судом першої інстанції при винесенні рішення не застосовані наслідки пропуску такого строку, рішення суду першої інстанції є таким, що прийнято всупереч нормам матеріального права та підлягає скасуванню.

З військовою агресією проти України пов`язане призупинення відповідачем окремих видів матеріальної допомоги, що передбачена умовами колективного договору. Покладення на відповідача додаткових матеріальних витрат значного розміру може призвести до унеможливлення виконання відповідачем покладених на нього безпосередніх завдань із забезпечення безпеки руху та процесу перевезення вантажів та пасажирів, у зв`язку з чим висновок суду щодо відсутності підстав для зменшення розміру відповідальності роботодавця вважають необґрунтованим.

ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця ОСОБА_3 , надав відзив на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві позивач зазначав, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, отже позивачем не пропущено строку для звернення до суду з даним позовом.

Про невиплату коштів одноразової матеріальної допомоги позивач дізнався з листа відповідача, наданого на запит адвоката 02 березня 2026 року, а звернувся з позовом до суду 05 березня 2026 року.

Зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку як зазначає скаржник є необґрунтованим та порушенням будь якого принципу балансу інтересів працівника та роботодавця, позбавляє захисту його на своєчасне отримання коштів та нівелює положення статті 117 КЗпП та дає роботодавцю маніпулювати правами працівника.

Позивач просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від третьої особи не надходило.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 02 лютого 1989 року по 24 грудня 2024 року перебував у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця», що підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_1 виданої на ім`я ОСОБА_4 .

Згідно з даними витягу з протоколу № Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

24 грудня 2024 року ОСОБА_4 був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, відповідно до статті 38 КЗПП України, згідно наказу від 19 грудня 2024 року № 184-ос.

Відповідно до вказаного наказу та протоколу комісії з установлення трудового стажу від 19 грудня 2024 року на підставі пункту 4.17 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом ВП «Локомотивне депо Миколаїв» Регіональної філії «Одеська залізниця» на 2011-2015 роки, позивачу була передбачена виплата одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 10 середньомісячних заробітків з встановленим трудовим стажем (40 років 02 місяці 28 днів), виплату роботодавець тимчасово призупинив до особового розпорядження керівництва АТ «Укрзалізниця».

В день звільнення позивач отримав розрахунковий лист, але не виплачені суми при звільненні позивачу у повній мірі не видавалися, а саме одноразова матеріальна допомога при звільненні у розмірі 10 середньомісячних заробітків.

Про суму нарахованих, але не випалених коштів одноразової матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію позивач дізнався лише з листа від 02 березня 2026 року № ТЧ-13-17/14 «Локомотивного депо Миколаїв», до якого було додано протокол комісії від 18 червня 2024 року з установлення трудового стажу у залізничній галузі, де і зазначений розмір одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію в сумі 263 882,60 грн, яка підлягає виплаті позивачу.

Як встановлено судом, матеріальна допомога у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 10 середньомісячних заробітків позивачу не виплачена як в день звільнення, так і наразі.

Відповідно до копії витягу з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, пунктом 1.1.4 передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, призупинено інші додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно із рішеннями правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

Згідно з копією повідомлення АТ «Укрзалізниця» від 06 вересня 2022 року № Ц/3-91/1459/ЦПРОФ/30-22, роз`яснено, що після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити зазначене рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить. Протоколом від 19 грудня 2024 року, встановлено, що стаж ОСОБА_1 становить 40 років 2 місяці 28 днів, що дає право на отримання основнім одноразової грошової допомоги в розмірі десяти середньомісячних заробітків згідно з пунктом 4.17 Колективного договору.

Згідно з копією витягу з протоколу від 14 жовтня 2024 року № Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця», на засіданні правління ухвалили виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14 березня 2022 року (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), відновлювати поетапно відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились/будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 в порядку черговості згідно з пунктом 2 цього рішення та з урахуванням пункту 3 цього рішення.

Відповідно до копії звіту Київської школи економіки «Звіт про прямі збитки інфраструктури від руйнувань внаслідок військової агресії Росії проти України станом на листопад 2024 року», станом на кінець 2024 року прямі збитки залізниці оцінюються в 4,3 мільярди доларів.

Відповідно до копії листа АТ «Укрзалізниця» від 04 квітня 2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25 у зв`язку з погіршенням фінансового стану товариства та проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01 квітня 2025 року та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено.

В контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції в частині вирішення вимог позову апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції відповідає.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною ю статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

За приписами статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Статтею 18 КЗпП України визначено, що положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до частини 2 статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Судом першої інстанції було встановлено, що згідно з пунктом 4.17 Колективного договору позивачу була передбачена виплата одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 10 середньомісячних заробітків з встановленим трудовим стажем (40 років, 02 місяці 28 днів).

Така одноразова допомога станом на час звільнення позивача була нарахована відповідачем у розмірі 263 882.60 грн. Проте, виплата цієї допомоги ні в день звільнення позивача, ні в подальшому не була здійснена, оскільки роботодавець тимчасово її призупинив до особового розпорядження керівництва АТ «Укрзалізниця».

Про суму нарахованих, але не виплачених коштів одноразової допомоги позивач дізнався лише з листа роботодавця від 02 березня 2026 року, наданого на запит адвокатки позивача.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Отже, як було встановлено судом, відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування пункту 1.1.4 протокольного рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року про призупинення виплати йому частки заробітної плати, а саме одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно виходив із того, що товариство призупинило виплати коштів, передбачених колективними договорами в односторонньому порядку, не повідомивши ОСОБА_1 про ухвалення вказаного рішення, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати одноразової допомоги при звільненні на пенсію, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.

Аналогічні висновки зазначались у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23, на які правильно послався суд першої інстанції.

Приписи статті 117 КЗпП України визначають відповідальність за затримку розрахунку при звільненні працівника.

Редакція цієї статті була викладена в новій редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX у зв`язку з перебуванням України у стані війни.

Приписи статті 117 КЗпП України передбачають:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Отже, наведеними нормами закону покладено на відповідача обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає, передбачена статтею 117 КЗпП України, відповідальність.

З огляду на встановлені обставини та наведені норми трудового права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність вини АТ «Укрзалізниця» у невиплаті ОСОБА_1 одноразової допомоги при звільненні, а тому правильно задовольнив вимоги позивача щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців у розмірі 156 687.48 грн.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 5 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди відповідно до частини 1 статті 237-1 КЗпП України, оскільки з урахуванням встановлених обставин даної справи та виходячи з засад розумності та справедливості вказаний розмір є співмірним із тривалістю порушень прав позивача та характером завданої немайнової шкоди. Апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди відповідача з вирішенням цих позовних вимог.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги АТ «Укрзалізниця» щодо пропуску позивачем строку для звернення з позовом до суду, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 статті 233 КЗпП України визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 частину 1 статті 233 КЗпП України визнано неконституційною саме в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду щодо стягнення заробітної плати та інших належних йому виплати, при цьому зазначене рішення стосується працівників, які перебувають у трудових відносинах, тоді як строки звернення до суду у справах про виплату всіх сум, належних працівникові при звільненні, врегульовані частиною 2 статті 233 КЗпП України, яка неконституційною не визнавалася, а тому позивач пропустив строк для звернення до суду, також не заслуговують на увагу.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 зауважив наступне: « Конституційний Суд України враховує свою юридичну позицію, викладену в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, згідно з якою «невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку» (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Конституційний Суд України вважає цю юридичну позицію застосовною mutatis mutandis у цьому конституційному провадженні».

У вказаному рішенні Конституційний Суд виснував, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України.

У Рішенні наголошується, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині 1 статті 8, частині 7 статті 43, частині 1 статті 55 Конституції України.

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення судом рішення про їх неконституційність.

Як встановлено позивач дізнався про нараховану та невиплачену йому одноразову допомогу 02 березня 2026 року, а до суду звернувся у 06 березня 2026 року, а тому суд першої інстанції вірно зазначив про відсутність будь-яких часових обмежень для захисту права працівника на отримання належних виплат при звільненні.

Отже, доводи апеляційної скарги про пропуск ОСОБА_1 строку для звернення до суду з вказаним позовом є необґрунтованими.

Аргументи апеляційної скарги про зменшення суми середнього заробітку під час затримки виплати одноразової допомоги при звільненні ОСОБА_1 з огляду на війську агресією рф проти України, що спричинила збитки внаслідок пошкодження та руйнуванням інфраструктури АТ «Укрзалізниця», є неприйнятними, виходячи з наступного.

Військова агресія рф та введення воєнного стану не звільняють роботодавця від обов`язку виплачувати належні працівнику виплати.

На працюючому підприємстві війна є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Вина роботодавця у несвоєчасному проведенні розрахунку з працівником при звільненні, зокрема, невиплата одноразової допомоги при звільненні на пенсію, виключається якщо роботодавець доведе безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між агресією рф та неможливістю провести розрахунки.

В силу частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (часина 1 статті 76 ЦПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 5, 6 статті 81 ЦПК України).

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі, яка переглядається, відповідач не заперечував факту несплати позивачу нарахованої одноразової допомоги при звільненні на пенсію, передбаченої умовами Колективного договору, але причиною такого зазначав військову агресією Росії проти України та збитки, завдані пошкодженням та руйнуванням інфраструктури АТ «Укрзалізниця». Зазначені обставини підтвердив надавши суду першої інстанції копію звіту про прямі збитки інфраструктури від руйнувань внаслідок військової агресії росії проти України станом на листопада 2024 року з інтернет ресурсу Міністерства розвитку громад та територій України, за яким надано оцінку прямих втрат по транспортній інфраструктурі, зокрема, активів АТ «Укрзалізниці». Між тим, з наданого звіту неможливо дійти до висновку про відсутність у АТ «Укрзалізниця» коштів на виплату позивачеві при звільнені на пенсію одноразової допомоги.

На підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався у порядку, передбаченому законодавством України, та діє на даний час.

Між тим, воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання. При цьому,

дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання свого обов`язку (своєчасна виплата роботодавцем всіх сум при звільненні працівника), повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Законодавство вимагає від роботодавця вживати всіх можливих заходів для реалізації прав працівників щодо виплати належних їм заробітної плати та прирівняних до них виплат.

АТ «Укрзалізниця» підприємство продовжує функціонувати під час воєнного стану, займається перевозкою пасажирів, відвантажує та перевозить продукцію, отримує прибуток, відповідач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що у товариства відсутні кошти, наявні інші проблеми, що об`єктивно унеможливлюють своєчасно розрахуватися з ОСОБА_1 , виплативши йому одноразову допомогу у зв`язку зі звільнення 24 грудня 2024 року на пенсію.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи, що при ухваленні рішення суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи та правильно застосував норми матеріального і процесуального права, внаслідок чого прийняв обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог, а отже, відповідно до статті 375 ЦПК України відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що апеляційним судом рішення суду залишено без змін, розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 червня 2026 року, залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 01 жовтня 2026 року.