Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №751/9741/25 — Городнянський районний суд Чернігівської області

Справа № 751/9741/25

Провадження № 2/732/233/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

29 вересня 2026 року м. Городня

Городнянський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді - Бойко А. О.,

у присутності секретаря судового засідання - Пінчук С. М.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городня в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини,

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Новозаводського районного суду міста Чернігова із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, в якому просив визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 . Також позивач просив стягнути з відповідачки понесені судові витрати.

В обґрунтування позову позивач зазначив про те, що з 08.11.2018 сторони перебували у шлюбі. За час шлюбу сторони придбали квартиру з правом власності по частині кожному за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач зареєстрований за вказаною адресою і фактично проживає разом із сином у вказаній квартирі. Відповідач зареєстрована за іншою адресою та фактично не проживає із позивачем та сином з березня 2025 року. Під час шлюбу сторони усиновили у 2021 році дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якому на той час було 8 місяців. Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 28.10.2025 шлюб між сторонами розірваний. Позивач зазначає, що шлюбні відносини із відповідачкою вони припинили з березня 2025 року, коли остання почала зловживати алкоголем та пішла від позивача до іншого чоловіка. З того часу відповідачка постійно проживає з іншим чоловіком і за місцем свої реєстрації не з`являється та не приймає участі у виховання дитини, життям сина не цікавиться, коштів на утримання дитини не надає, продукти харчування і одяг для сина не купує. З березня 2025 року позивач самостійно виховує дитину, матеріально її забезпечує, водить дитину у дитячий садок, водить дитину до логопеда та до поліклініки; проводить із сином свій вільний час і в повному обсязі виконує свої батьківські обов`язки. Позивач має постійне місце роботи, отримує стабільний дохід. Сторони між собою не спілкуються, відповідачка також не підтримує жодних стосунків з дитиною.

Позивач стверджує, що проживання дитини з ним буде найкращим чином відповідати інтересам дитини. Проживання сина із відповідачкою зовсім неможливе, оскільки вона не цікавиться життям сина, його фізичним та духовним розвитком, зловживає алкоголем, доходу та можливості утримувати, щоб забезпечити дитину та її повноцінний розвиток, не має. У зв`язку з викладеним вище позивач звертається до суду.

Ухвалою судді Новозаводського районного суду міста Чернігова Овсієнка Ю. К. від 15.12.2025 справу передано за підсудністю до Городнянського районного суду Чернігівської області.

Ухвалою судді Городнянського районного суду Чернігівської області Бойко А. О. від 30 січня 2026 року прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Городнянського районного суду Чернігівської області від 21 травня 2026 року закрито підготовче судове засідання і призначено справу до судового розгляду.

Чергове судове засідання призначено на 29.09.2026 на 09 год 00 хв.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та наполягав на задоволенні позовної заяви з підстав, викладених у позові; щодо проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце судового розгляду повідомлялася належним чином, але направлена судова кореспонденція за адресою місця її реєстрації та місця фактичного проживання поверталася неврученою адресату із відмітками поштового відділення зв`язку «адресат відсутній» (а. с. 50, 73, 74, 108, 119, 120, 121, 124, 128).

У тому випадку, якщо зазначено, що «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до положень пунктів 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України та правової позиції ВП ВС, викладеною у постановах від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, КЦС ВС від 21 грудня 2022 у справі № 757/15603/19 судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, і особа вважається повідомленою.

Від відповідачки відзиву на позов не надійшло, про поважні причини неявки суд не повідомлений. У порядку, визначеному ЦПК України, заяв чи клопотань від неї не надходило.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання третя особа повідомлена належним чином.

13.02.2026, 13.03.2026, 22.04.2026, 10.07.2026, 13.08.2026 від представника третьої особи через систему «Електронний суд» надходили заяви про розгляд справи без участі представника, рішення просив ухвалити з урахуванням інтересів дитини.

Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Заяви про розгляд справи без участі представника третьої особи судом задоволені.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання належним чином повідомленого учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

За змістом ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, якщо відповідач не повідомив суд про причини неявки та якщо від нього не надійшов відзив, суд вирішує справу на підставі наявних у справі доказів, у разі згоди на це позивача.

Враховуючи той факт, що відповідачка ОСОБА_2 у розумінні ст. 130 ЦПК України належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду справи, в судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, не надала заяви про розгляд справи за її відсутності, не надала відзиву на позов, позивач не заперечує проти проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення, суд приходить до висновку щодо можливості проведення заочного розгляду справи та ухвалення у справі заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, про що постановлена ухвала від 29.09.2026.

На виконання ухвали суду від 01.07.2026 від третьої особи надійшов витяг із рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 02.07.2026 № 356 та висновок щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заслухавши доводи позивача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх наявними в матеріалах справи доказами, суд встановив таке.

Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 08 листопада 2018 року по 28 жовтня 2025 року, який був розірваний рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 28.10.2025 (а. с. 23-24).

Під час шлюбу сторони усиновили дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 10 листопада 2021 року (а. с. 16-19).

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , що видане повторно - 21 грудня 2021 року, батьками ОСОБА_3 , 24 січня 2021 року зазначені: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (а. с. 20).

ОСОБА_4 відвідує Чернігівський дошкільний навчальний заклад №57 з 04.12.2023, наказ №40-Р/Д від 04.12.2023. Батько дитини ОСОБА_1 бере активну участь у вихованні та розвитку дитини. Постійно приводить та забирає дитину із садочка, цікавиться життям групи, активно взаємодіє з педагогічним колективом групи та ДНЗ. Дитина охайна, доглянута та забезпечена всім необхідним для перебування у дошкільному закладі. Мати хлопчика ОСОБА_2 не приходить до дошкільного закладу з червня 2025 року, періодично телефонує вихователю уточнити як дитина. Сина в садочок не приводить та не забирає, що підтверджується довідками директора ДНЗ №57 Антоніни Слєсаревої №01/17 від 04.11.2025 та № 12 від 16.09.2026 (а. с. 21, 129).

ОСОБА_1 , 2021 року народження, регулярно з вересня 2025 року відвідує логопеда ФОП ОСОБА_5 . Дитина завжди приходить у супроводі батька ОСОБА_1 (а. с. 22, 130).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №436151402 від 21.07.2025 ОСОБА_1 є власником частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 25). Іншим власником частки вказаної квартири значиться ОСОБА_2 (а. с. 26).

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 02.07.2026 №356 затверджений висновок щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 115).

Згідно з висновком про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 орган опіки та піклування встановив наступне. Від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають малолітнього сина ОСОБА_3 , 2021 року народження. Спільне життя не склалося, а тому 28.05.2025 шлюб розірваний. Батько проживає разом із сином за адресою: АДРЕСА_1 , де необхідні умови для перебування, виховання та розвитку дитини. ОСОБА_6 надала до управління (служби) у справах дітей Чернігівської міської ради заяву, в якій зазначила, що не заперечує проти задоволення позовних вимог. Як убачається із довідки Чернігівського ДНЗ №57, в якому виховується ОСОБА_7 , батько бере активну участь у вихованні дитини, постійно приводить та забирає дитину із садочка. Мати не приходить до садочка з червня 2025 року, періодично телефонує вихователю.

Питання щодо надання висновку про визначення місця проживання дитини було розглянуте на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 22 червня 2026 року у присутності батька дитини. Після з`ясування всіх обставин справи комісія з питань захисту прав дитини вважає, що спір між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини відсутній.

На підставі викладеного вище та враховуючи пропозиції комісії з питань захисту прав дитини, керуючись ст. 160 Сімейного кодексу України, пунктом 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року №866, орган опіки та піклування вважає, що місце проживання дитини визначено обома батьками за їхньою згодою (а. с. 116-117).

Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_8 показав, що він є сусідом сторін у вказаній справі, знає і позивача, і відповідачку. Особисто він проживає у будинку з 1989 року, а родину знає близько 5-6 років. Показав, що сином займається виключно позивач ОСОБА_9 , а його колишня дружина ОСОБА_10 участі у вихованні дитини не приймає, сином не цікавиться, зловживає спиртними напоями, близько одного року не проживає разом з сином та позивачем. Вказав, що дитину одягає, годує, фінансово забезпечує, приводить і забирає із садка, влаштовує на різні гуртки лише батько, і коли дитина хворіла, то до лікарні водив теж лише батько.

На підставі досліджених доказів суд установив, що сторони з 2018 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від шлюбу вони мають малолітню дитину ОСОБА_7 , 2021 року народження, у 2025 році шлюб між позивачем та відповідачкою розірваний. Малолітній син

сторін проживає разом із позивачем у квартирі, яка належить на праві сумісної спільної власності сторонам; дитина відвідує дошкільний навчальний заклад, також хлопчик відвідує логопеда. За інформацією дошкільного навчального закладу, який відвідує дитина, всіма питаннями щодо перебування сина у садочку займається позивач, відповідачка з червня 2025 року не приходила в садочок, лише іноді телефонує вихователю щодо сина.

Отже, судом встановлено, що зміст правовідносин, які виникли на даний час між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 , є правовідносинами, пов`язаними із здійсненням батьківських прав та обов`язків щодо їхньої малолітньої дитини, зокрема визначенням місця проживання дитини.

Згідно із частиною 1 статті 161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки піклування або судом.

Відповідно до частини 5 статті 19 Сімейного кодексу України орган опіки піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору.

На виконання вимоги ухвали суду від 01.07.026 про витребування доказів, Управління (Служба) у справах дітей Чернігівської міської ради надало суду висновок щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 .

У висновку зазначено, що за результатами засідання комісії з питань захисту прав дитини, орган опіки та піклування вважає, що місце проживання дитини визначено обома батьками за їхньою згодою (а. с. 116-117).

Згідно із частинами 2, 8, 9 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини 1 статті 18, частини 1 статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком

випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно із статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині 1 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді даної справи щодо місця проживання дитини насамперед, суд має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 , а мати дитини разом із дитиною не проживає, мешкає окремо, дитину не виховує та не підтримує, лише періодично цікавиться сином у дошкільному навчальному закладі.

Вказане підтвердив і свідок ОСОБА_8 . У суду немає підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідком. Дані про його заінтересованість в результаті розгляду справи відсутні, показання свідка об`єктивно підтверджуються і не суперечать іншим зібраним у справі доказам.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Позивачем доведено, що встановлення місця проживання дитини разом із ним, враховує найкращі інтереси дитини. У цій справі суд врахував, що дитина була наділена особливим статусом, є усиновленою дитиною, у якої відсутні інші близькі родичі, члени родини, а тому особливо потребує стабільного психоемоційного стану та визначеного місця проживання.

За змістом частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Верховний Суд у постанові від 16.09.2026 у справі № 677/1822/24 вказав, що суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом. І суд може задовольнити позов у справі щодо дитини лише тоді, коли дійде висновку, що це є необхідним і корисним для інтересів та благополуччя дитини.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем підлягають задоволенню.

Статтею 141 ЦПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, а тому сума судового збору в розмірі 1211,20 грн, яка сплачена позивачем, підлягає стягненню з відповідачки.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 5, 10-13, 76-81, 89, 133, 141, 259-268, 273, 280-283, 352, 354, 355 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, задовольнити повністю.

Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його батьком ОСОБА_1 за адресою місця проживання батька: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Направити ОСОБА_2 рекомендованим листом з повідомленням копію заочного рішення протягом двох днів з дня його проголошення і роз`яснити, що вона має право протягом тридцяти днів з дня його проголошення, подати до суду заяву про перегляд заочного рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст заочного рішення складений і підписаний 01.10.2026.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_2 ),

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_3 ),

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради (вул. Івана Мазепи, 19, м. Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ 43649710).

Суддя А. О. Бойко