Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №712/4021/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/821/2072/26Головуючий по першій інстанції

Справа № 712/4021/26 Категорія: 308000000 Пересунько Я. В.

Доповідач в апеляційній інстанції

Сіренко Ю. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Сіренка Ю.В., Новікова О.М., Фетісової Т.Л.,

секретар: Широкова Г.К.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

особа, яка подає апеляційну скаргу – представник ОСОБА_1 – адвокат Коханій Олексій Володимирович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Коханія Олексія Володимировича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 червня 2026 року (у складі судді Пересунька Я.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим будинком,

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, в якому просив встановити порядок користування будинком за адресою АДРЕСА_1 , виділивши у користування ОСОБА_2 кімнати 1-4 площею 12,4 кв.м., кімнату 1-5 площею 8,2 кв.м.; у користування ОСОБА_1 кімнату 1?6 площею 10,8 кв.м., коридор 1-1- площею 4,8 кв.м., кімнату 1-2 площею 4,2 кв.м.; кімнату 1?3 площею 6,5 кв.м. у спільне користування.

Позов обґрунтовано тим, що 28 січня 1998 року ОСОБА_1 за договором № 60 набув у власність будинок за адресою: АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 .

На час придбання будинку позивач перебував у шлюбі з ОСОБА_3 , який рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 лютого 2012 року у справі № 2?5325-2011 було розірвано.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 червня 2012 року у справі № 2 - 1155-2012 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності у спільному майні подружжя.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на частку в спільному майні подружжя - 1/2 будинку АДРЕСА_2 та встановлено порядок користування будинком АДРЕСА_2 , виділивши:

ОСОБА_3 кімнату 1-3 площею 6,5 кв.м., кімнату 1-4 площею 12,4 кв.м., кімнату 1-5 площею 8,2 кв.м. – загальною площею 27,10 кв.м.;

ОСОБА_1 кімнату 1-6 площею 10,8 кв.м., коридор 1-1- площею 4,8 кв.м., кімнату 1-2 площею 4,2 кв.м. – загальною площею 19,80 кв.м.

При встановленні порядку користування будинком, за домовленістю сторін, було відступлено від рівності часток співвласників, оскільки з ОСОБА_3 після розлучення проживавала їх спільна дитина – малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому на той час було одинадцять років.

За цієї обставини ОСОБА_1 , як батько, не заперечував щодо відступу від рівності часток при встановленні порядку користування будинком, оскільки це відповідало інтересам малолітньої дитини.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкас від 01 липня 2012 року у справі № 712/6725/13-ц задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину майна. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини прибудови літ. «а», площею 4,8 кв.м. та на 1/2 частини огорожі №1-3, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .

15 грудня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі?продажу 1/2 частини будинку АДРЕСА_2 серія та номер 5490, згідно якого ОСОБА_3 продала належну їй у праві спільної часткової власності 1/2 будинку АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 набув у власність вказану частку.

За договором купівлі-продажу від 15.12.2021 ОСОБА_2 придбав не конкретні кімнати будинку (його частину), а умовну 1/2 будинку, оскільки за рішенням судів від 07 червня 2012 року у справі № 2-1155-2012 встановлений лише порядок користування будинком, а не його поділ.

ОСОБА_2 , без погодження із ОСОБА_1 , як співвласником, розпочав будівельні роботи із перебудови та реконструкції будинку для приведення його до площ згідно порядку користування. Зокрема, відповідач замурував вхід до кімнати 1-3 площею 6,5 кв.м. На сьогодні ОСОБА_2 користується частиною будинку, що не відповідає рівності часток співвласників і у його фактичному володінні перебуває частина будинку площею 27,10 кв.м., що на 7,30 кв.м. більше ніж у ОСОБА_1 .

Зважаючи на загальну площу будинку, його планування, така розбіжність є суттєвою внаслідок чого порушується права ОСОБА_1 , передбачені ч. 1 ст. 357 ЦК України. Домовленості між позивачем та відповідачем про зміну розміру часток у користуванні будинком немає.

Також позивач зазначав, що у травні 2022 року в провадженні Соснівського районного суду м. Черкаси перебувала справа № 712/3217/22 за позовом ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та поділ внатурі домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_2 , та за зустрічним позовом ОСОБА_2 про виділ майна внатурі.

Під час розгляду вказаної справи судовим експертом зроблено висновок від 28 листопада 2024 року № 1172/23-23, відповідно до якого реальний розподіл домоволодіння по АДРЕСА_2 у дві окремі ізольовані квартири у відповідно до ідеальних часток неможливий. Висновок обґрунтований тим що при будь-якій реконструкції (перепланування і переобладнання) існуючої будівлі неможливо забезпечити дотримання будівельних норм щодо площі житлових та допоміжних приміщень, яка має бути відведена кожному із співвласників.

У зв`язку з вказаним, на підставі заяв сторін, ухвалою суду від 20 червня 2025 року первісний та зустрічний позов залишено без розгляду.

Відповідач продовжує вчиняти дії з реконструкції будинку без отримання згоди позивача, в тому числі і щодо кімнати 1-3, а всі прохання та зауваження позивача ігноруються.

Листом за № 4953/6721-01-21 від 12 березня 2026 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю повідомило, що за результатами позапланової перевірки встановлені порушення вимог законодавства при проведенні реконструкції будинку, у зв`язку з чим відносно гр. ОСОБА_2 складено акт за результатами проведення позапланового заходу від 03 березня 2026 року № 3, протокол про адміністративне правопорушення від 03 березня 2026 року № 3, видано припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності від 03 березня 2026 року № 2 вимоги якого підлягають обов`язковому виконанню та винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення від 05 березня 2026 року № 2.

Вказані обставини свідчать, що між сторонами не досягнуто згоди щодо порядку користування будинком, який є спільною сумісною власністю. Причиною цього є те, що ОСОБА_2 сприймає кімнату 1-3 площею 6,5 кв.м., кімнату 1-4 площею 12,4 кв.м., кімнату 1-5 площею 8,2 кв.м. та 1/2 прибудови «а» в домоволодінні як свою приватну власність.

Вказаний спір та наявні протиріччя в добровільному пряду вирішити неможливо, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду про зміну порядку користування будинком між ним та відповідачем, встановленого рішенням суду у 2012 році з відступом від рівності часток співвласників.

На даний час обставини, які стали підставою для такого відступу, втратили актуальність, оскільки дитина досягла повноліття та не проживає за вказаною адресою. Крім того, відбулися зміни у складі співвласників щодо яких встановлювався порядок користування, оскільки частка у праві спільної власності відчужена іншій особі, відповідачу.

Відповідач набув право власності на ідеальну частку у праві спільної власності, а не на конкретні приміщення будинку. При цьому, фактичне користування будинком відповідачем призвело до того, що у його користуванні перебуває більша частина житлової площі, ніж це відповідає його частці у праві власності, що порушує права позивача як співвласника майна.

За таких обставин, позивач вважає, що встановлений раніше порядок користування будинком не відповідає принципу рівності часток співвласників, а тому підлягає зміні судом.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 09.06.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що позивач не довів підстав для зміни судом порядку користування між сторонами у справі спірним домоволодінням, встановленим рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 червня 2012 року у справі № 2-1155-2012, що набрало законної сили.

Окрім того, суд зазначив, що звертаючись до суду із даним позовом, позивач просив суд усунути перешкоди у користуванні будинковолодіння, шляхом виділенням кімнати 1-3 у спільне користування, посилаючись на те, що відповідач чинить перешкоди у користуванні вказаною кімнатою, проте жодного належного та допустимого доказу того, що відповідачем чиняться такі перешкоди позивачу до суду не надано.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, представником позивача – адвокатом Коханієм О.В. через підсистему «Електронний суд» подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задоволити позов в повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначає, що судом першої інстанції неправильно встановлено характер спірних правовідносини між сторонами, а відповідно і предмет спору та предмет доказування.

Звертає увагу на те, що предметом спору у даній справі є встановлення порядку користування будинком, в обґрунтування своїх вимог позивач посилався на ст. 358 ЦК України.

Вказує, що у позовній заяві не заявлялись вимоги про усунення перешкод у користуванні кімнатою, позивач просив встановити саме порядок користування житловим приміщенням.

Водночас, судом не надано оцінки ключовим доводам позивача, а саме про те, що досягнення дитиною повноліття, припинення проживання дитини у вказаному будинку, зміна співвласника, є самостійною достатньою підставою для встановлення нового порядку користування будинком.

13.08.2026 на адресу Черкаського апеляційного суду від представника відповідача – адвоката Горобця С.О. через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Вказує, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності рішення суду першої інстанції.

Зазначає, що сама по собі зміна життєвої обставини, яка у 2012 році мотивувала незначний відступ від рівності часток (проживання малолітньої дитини), не є автоматичною підставою для перегляду порядку користування, якщо відступ від ідеальних часток є незначним і сам по собі не порушує прав співвласників.

Звертає увагу на те, що обов`язок доведення того, що зміна життєвої обставини, яка у 2012 році зумовила незначний відступ від рівності часток, спричиняє суттєве порушення прав позивача як власника, що вимагає перегляду чинного порядку користування, покладається на позивача. Однак, таких доказів позивачем надано не було.

Заслухавши доповідь судді, представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів доходить таких висновків.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 3 ЦК України та статей 2, 4, 5, 12, 13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 28 січня 1998 року ОСОБА_1 за договором № 60 набув у власність будинок за адресою: АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 . Реєстрація права власності на будинок за позивачем підтверджуєтеся довідками ЧООБТІ від 09 квітня 2012 року та від 25 березня 2021 року № 21393о.

На час придбання будинку позивач перебував у шлюбі з ОСОБА_3 .

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 лютого 2012 року (справа № 2 - 5325-2011) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 червня 2012 року у справі № 2 - 1155-2012, що набрало законної сили, визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 та встановлено порядок користування будинком АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 , відповідно до якого:

– ОСОБА_3 виділено: кімнату 1-3 площею 6,5 кв.м, кімнату 1-4 площею 12,4 кв.м, кімнату 1-5 площею 8,2 кв.м - загальною площею 27,10 кв.м;

– ОСОБА_1 виділено: кімнату 1-6 площею 10,8 кв.м, коридор 1-1 площею 4,8 кв.м, кімнату 1-2 площею 4,2 кв.м - загальною площею 19,80 кв.м.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 липня 2012 року у справі № 712/6725/13-ц задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину майна. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини прибудови літ. «а», площею 4,8 кв.м. та на 1/2 частини огорожі № 1-3, за знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .

15 грудня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі?продажу 1/2 частини будинку АДРЕСА_2 серія та номер 5490, згідно якого ОСОБА_3 продала належну їй у праві спільної часткової власності 1/2 будинку АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 набув у власність вказану частку.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої, другої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Частиною першою статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Спірні правовідносини стосуються не поділу будинку, а встановлення порядку спільного користування ним. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому, допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 18 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 та постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц (провадження № 61-24395св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 639/2184/16-ц (провадження № 61-15936св18), від 15 листопада 2021 року у справі № 521/2949/18 (провадження № 61-5077св21).

Верховний Суд зауважував, що первинне значення у врегулюванні відносин щодо порядку користування жилим приміщенням має домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування жилим приміщенням, такий порядок користування може встановити суд. Право на визначення порядку користування жилим приміщенням не пов`язано з певними межами (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 753/95/21).

Так, судом встановлено, що сторонам по справі на праві спільної часткової власності належить по 1/2 частині будинку АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 .

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 червня 2012 року у справі № 2 - 1155-2012, що набрало законної сили, встановлено порядок користування будинком АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 , відповідно до якого:

– ОСОБА_3 виділено: кімнату 1-3 площею 6,5 кв.м, кімнату 1-4 площею 12,4 кв.м, кімнату 1-5 площею 8,2 кв.м - загальною площею 27,10 кв.м;

– ОСОБА_1 виділено: кімнату 1-6 площею 10,8 кв.м, коридор 1-1 площею 4,8 кв.м, кімнату 1-2 площею 4,2 кв.м - загальною площею 19,80 кв.м.

Апеляційний суд зауважує, що сама по собі зміна суб`єктного складу співвласників, а саме відчуження колишньою дружиною своєї частки відповідачу, не є самостійною та достатньою правовою підставою для зміни раніше встановленого судом порядку користування. Відповідач, як новий власник 1/2 частини будинку, перейняв право володіння та користування тією часткою нерухомого майна, яка належала продавцю, що не порушує балансу прав сторін.

В свою чергу, позивач не довів наявності будь-яких нових істотних обставин технічного чи правового характеру, які б обґрунтовували необхідність зміни раніше визначеного судом порядку користування спірним домоволодінням.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що згідно із установленим судом порядком користування спірним будинком виділена ОСОБА_2 у користування площа будинку значно перевищує належну йому частку у спільному майні, є необґрунтованими, оскільки цей спір не стосується порядку поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму, а судове рішення про встановлення порядку користування спільним майном не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно та не порушує їх прав як власників.

Також, звертаючись до суду із позовною заявою, ОСОБА_1 , зокрема, посилався на ч. 1 ст. 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Однак, жодного належного та допустимого доказу того, що відповідачем чиняться такі перешкоди позивачу, до суду надано не було.

Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо недоведеності факту чинення відповідачем перешкод позивачу у користуванні майном та відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду – залишенню без змін.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Коханія Олексія Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 червня 2026 року у даній справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 30 вересня 2026 року.

Судді Ю.В. Сіренко

О.М. Новіков

Т.Л. Фетісова