Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №759/29210/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 759/29210/25

Провадження № 2/761/12508/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(Заочне)

28 вересня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Матвєєвої Ю.О., при секретарі Каніковському Б.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансово-економічний ліцей «Мета» про припинення трудових відносин, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансово-економічний ліцей «Мета» про припинення трудових відносин, у якій позивача просить визнати припиненими трудові відносини між нею та ТОВ «Фінансово-економічний ліцей «Мета» у зв`язку зі звільненням за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю.

Позов обґрунтовує тим, що з 01.05.2025р. позивач перебував у трудових відносинах із ТОВ «Фінансово-Економічний ліцей «Мета», що підтверджується наказом № 33 від 30.04.2025р. В подальшому, 30.09.2025р. позивач направив на адресу відповідача заяву про звільнення за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України.

У зв`язку із неможливістю зв`язатися з керівництвом ТОВ «Фінансово-Економічний ліцей «Мета» та особисто подати заяву на звільнення із займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України безпосередньо керівникові, 30.09.2025р. засобами поштового зв`язку на офіційну адресу відповідача ОСОБА_1 надіслано заяву про звільнення із займаної посади (штрих код відправлення АТ «Укрпошта» 0100100789765).

Однак, станом на день звернення до суду із позовною заявою, відповідач ТОВ «Фінансово-Економічний ліцей «Мета» не відреагував на подану позивачем заяву про звільнення і не звільнив із займаної посади на підставі ч.1 ст. 38 Кодексу законів про працю України та не повідомив органи Пенсійного фонду України про припинення трудових відносини, у зв`язку з чим, вимушений звернутися до суду з вказаним позовом.

У грудні 2025 року позивач звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із позовною заявою до ТОВ «Фінансово-економічний ліцей «Мета» про припинення трудових відносин.

Ухвалою суду від 11.03.2026 року вищевказану цивільну справу направлено за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2026 року матеріали позовної заяви передані на розгляд судді Матвєєвої Ю.О.

Ухвалою судді від 08 червня 2026 року відкрито провадження за вказаною позовною заявою, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.

Позивач в судове засідання не з`явився, матеріли справи містять заяву про розгляд справи в її відсутність, підтримує позовні вимоги, просить позов задовольнити.

Відповідач належним чином повідомлявся про розгляд справи в суді за місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а також шляхом розміщення судової повістки на сайті суду, між тим в судові засідання не з`являвся, відзиву не подав, заяв про розгляд справи в його відсутність до суду не надходило.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Враховуючи те, що сторони в судове засідання не з`явились, суд, керуючись ч.2 ст.247 ЦПК України, розглянув справу без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, керуючись вимогами ст.ст.130, 280 ЦПК України вважає за можливим заслухати справу у відсутності відповідача та постановити заочне рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно копії наказу (розпорядження) №33 від 30.04.2025р. позивача прийнято на посаду обліковець.

Судом встановлено, що 30.09.2025р. позивач направив на адресу ТОВ «Фінансово-Економічний ліцей «Мета» цінним листом з описом заяву про звільнення з посади за власним бажанням, штрих код Укрпошти 0100100789765, яка вручена представнику відповідачу 08.10.2025р.

В обґрунтування звернення до суду з даним позовом позивач вказує, що позбавлений можливості влаштуватись на нове місце основної роботи, оскільки досі перебуває у трудових відносинах з відповідачем.

Даний факт підтверджується відомостями витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ОСОБА_1 за якими основним місцем роботи останнього значиться ТОВ «Фінансово-Економічний ліцей «Мета», код ЄДРПОУ 45840729.

Згідно з частиною першою статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, N 21722/11, § 165)).

Згідно зі статтями 21, 24 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється (стаття 43 Конституції України).

Відповідно до пункту четвертого частини першої cтатті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

За вказівками частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в інші місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Як свідчать матеріали справи, 30.09.2025р. позивач направив на адресу відповідача заяву про звільнення з роботи за власним бажанням.

В порушення зазначених вище вимог відповідач допустив протиправну бездіяльність, оскільки не вчинив юридично значимих дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення позивача з займаної посади, що свідчить про порушення вимог трудового законодавства і обмеження трудових прав позивача щодо можливості вільно обирати працю, як це передбачено вказаною статтею 43 Конституції України.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року, № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

За таких обставин, суд приходить до висновку про порушення права позивача на звільнення з роботи з ініціативи працівника, передбачене частиною першою статті 38 КЗпП України.

Частиною другою статті 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до частини першої cтатті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (частина перша статті 3 КЗпП України). Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (cтаття 4 КЗпП України).

За змістом частини першої ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудових відносин, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Відповідно до вимог частини другої статті 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин, суд вважає, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як припинення трудових відносин між позивачем та ТОВ «Фінансово-Економічний ліцей «Мета» з 06.10.2025р., у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 із займаної посади обліковець за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Керуючись ст. ст. 12, 14, 81,82, 89, 130, 259, 263 265, 273, 280 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансово-економічний ліцей «Мета» про припинення трудових відносин - задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансово-економічний ліцей «Мета» з 06.10.2025 р., за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ю.О. Матвєєва

28 вересня 2026 року