Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №754/10415/26 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/10929/26

Справа №754/10415/26

РІШЕННЯ

Іменем України

29 вересня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» (далі по тексту - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором позики.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20.06.2025 року між ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір надання коштів у кредит № 71833331. 18.03.2026 року між ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №18/03/26, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняло належні ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників, в тому числі і до відповідача. Відповідно до реєстру боржників № 2 від 18.03.2026 року до вказаного договору, позивач набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 18 405,00 грн., що складається з: 6000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 1800,00 грн. - сума заборгованості за відсотками, 9840,00 грн. - сума заборгованості за пенею, 765,00 грн. - комісія за надання кредиту.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просить стягнути з відповідача вищевказані суми заборгованості, а також судові витрати.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 12.06.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

25.06.2026 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву. У даному відзиві відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що вона є сумлінним позичальником і протягом дії договору та під час його пролонгацій сплатила на користь первісного кредитора грошові кошти на загальну суму 8745,00 грн., що значно перевищує суму отриманого тіла кредиту (6000,00 грн.). Первісний кредитор не здійснив належного зарахування сплачених нею коштів (8745,00 грн.) у рахунок зменшення основного зобов`язання, приховав ці платежі від нового кредитора, що призвело до штучного подвійного стягнення коштів та роздуття суми позову. На думку відповідача, оскільки сума отриманого кредиту повністю повернута з надлишком, то вимоги про стягнення тіла кредиту є незаконними. Відповідач також зазначила щодо неправомірності нарахування пені у розмірі 9840,00 грн. та її складного матеріального становища, вказуючи на те, що позивач просить стягнути пеню, яка майже вдвічі перевищує тіло кредиту, в той час, як відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», загальний розмір неустойки (штрафу, пені) за договорами про споживчий кредит не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем. Для кредиту в 6000,00 грн. пеня не може перевищувати 3000,00 грн за законом. Додатково відповідач просила суд врахувати вкрай складне матеріальне та сімейне становище на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, оскільки вона розлучена, самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину, аліментів від батька дитини не отримує. Дитина має хронічне захворювання - бронхіальну астму, потребує постійного дороговартісного лікування та медичного догляду. Також на її утриманні перебувають батьки-пенсіонери, які потребують фінансової допомоги та підтримки. Вона самостійно несе весь тягар утримання родини, оплати ліків та комунальних послуг, а тому стягнення роздутої колекторами пені є несправедливим та непомірним тягарем для родини. З урахуванням наведеного, відповідач вважає, що позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 9 840,00 грн. підлягають повній відмові.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначила і щодо нікчемності комісії за надання кредиту в розмірі 765,00 грн., оскільки включення до суми заборгованості комісії за надання кредиту суперечить ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Обслуговування та видача кредиту є прямим обов`язком фінансової установи та дією на власну користь, тому не є самостійною послугою, що підлягає оплаті споживачем. Цей висновок повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постановах від 14.09.2022 року (справа № 755/11636/21) та від 16.11.2022 року (справа № 755/9486/21). Обов`язок сплачувати таку комісію є нікчемним.

Посилаючись на викладене, відповідач просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у прохальній частині позову просить розглядати справу в його відсутність.

Відповідач, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилась, при цьому звернулася з заявою про розгляд справи в її відсутність, позовні вимоги визнає частково, не визнає в частині нарахування відсотків, пні то комісії.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 20.06.2025 року між ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 в електронному вигляді було укладено договір № 71833331 надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту), за умовами якого відповідач отримала кредит в розмірі 6000,00 грн. строком на 30 днів з датою повернення кредиту 19.07.2025 року із процентною ставкою 0,250 % на день, орієнтовною реальною річною процентною ставкою 1186,17 %, сплатою комісії за надання кредиту в розмірі 15 % від суми наданого кредиту - 900,00 грн., орієнтовна загальна вартість кредиту - 7350,00 грн., загальні витрати за кредитом - 1350,00 грн.

Згідно Додатку № 1 до вказаного договору, сторони погодили, що загальна вартість кредиту становить 7350,00 грн. та складається з: 6000,00 грн. - сума кредиту, 450,00 грн. - проценти за користування кредитом, 900,00 грн. - комісія за користування кредитом.

16.07.2025 року, 15.08.2025 року, 15.09.2025 року, 16.09.2025 року, 21.10.2025 року, 05.11.2025 року між ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 в електронному вигляді було укладено ряд додаткових угод до вказаного кредитного договору, згідно яких неодноразово збільшувався строк кредитування, розмір процентів, сума витрат за кредитом тощо.

Так, згідно останньої укладеної між ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 додаткової угоди № 16128532 від 05.11.2025 року сторонами кредитного договору було визначено, що строк кредитування становить 160 днів із датою повернення кредиту 05.12.205 року, денна процентна ставка - 1,00 % в день, орієнтовна реальна річна процентна ставка - 1310,91 грн., орієнтовна загальна вартість кредиту - 15 150,00 грн., загальні витрати за кредитом - 9150,00 грн.

Згідно додатку № 1 до вказаної додаткової угоди від 05.11.2025 року, сторони договору погодили, що загальна вартість кредиту становить 15 150,00 грн. та складається з: 6000,00 грн. - сума кредиту, 8250,00 грн. - проценти за користування кредитом, 900,00 грн. - комісія за користування кредитом.

Крім того, за умовами додаткових угод, для продовження строку кредитування відповідач мала сплачувати пеню, а саме: згідно угоди від 15.09.2025 року - 240,00 грн., від 16.09.2025 року - 480,00 грн., від 21.10.2025 року - 1200,00 грн., від 05.11.2025 року - 480,00 грн.

18.03.2026 року між ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №18/03/26, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняло належні ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників, в тому числі і до відповідача.

Відповідно до реєстру боржників № 2 від 18.03.2026 року до вказаного договору, позивач набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 18 405,00 грн., що складається з: 6000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 1800,00 грн. - сума заборгованості за відсотками, 9840,00 грн. - сума заборгованості за пенею, 765,00 грн. - комісія за надання кредиту.

Відповідно до розрахунку заборгованості, станом на 18.03.2026 року відповідач має заборгованість за даним договором у вищевказаному розмірі.

Судом також встановлено, що вищевказаний договір укладено в електронному вигляді у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» та їх було підписано позичальником з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором і зазначенням у договорі персональних даних відповідача.

Факт укладення кредитного договору та часткового виконання його умов відповідачем визнано, проте заявлено заперечення щодо наявності заборгованості із посиланням на неправомірність нарахувань пені та комісії, а також неврахування проведених платежів.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд керується наступними нормами права.

Так, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно із ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір. у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ч.12 ст. 11 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

У п.6 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Водночас договір, що укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді, про що вказано також у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст. 1077 ЦК України).

Частиною 1 статті 512 ЦК України передбачені підстави заміни кредитора у зобов`язанні в тому числі через передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ст. 514 ЦПК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, ст. 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним договором або законом.

Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно із Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 «…боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. … неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі».

Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, право вимоги за яким перейшло до нового кредитора.

З наданих доказів вбачається, що під час укладення вищевказаного кредитного договору, а також додаткових угод до нього, сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, строк кредиту, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Таким чином укладений договір є обов`язковими до виконання.

За вказаних обставин, а також з урахуванням позиції відповідача, суд приходить до висновку про те, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримала кредит за кредитним договором, проте не виконувала взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитними договорами, кошти в повному обсязі не повернула. Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена (доказів погашення заборгованості суду не надано).

Також, суду надані належні відповідні документи на підтвердження переходу права вимоги до відповідача ОСОБА_1 , як боржника, за вказаним кредитним договором у визначеному первісним кредитором розмірі (тобто, після переходу права вимоги жодні додаткові нарахування не здійснювалися). Таким чином позивач, як новий кредитор, отримав право вимоги до боржника ОСОБА_1 , а доказів визнання недійсним чи розірвання вказаних вище договорів факторингу, як і доказів того, що їх дійсність оскаржується у судовому порядку, стороною відповідача суду не надано. Також у судовому провадженні не заперечено факту правомірності укладення таких договорів факторингу.

Оскільки відповідач в порушення умов кредитного договору, а також статтей 509, 526, 1054 ЦК України свої зобов`язання не виконала, а саме не здійснила повне погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та в строки, то у нього утворилася заборгованість перед позивачем (як новим кредитором).

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6000,00 грн., а тому задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Однак суд не погоджується з розміром інших нарахувань та зазначає наступне.

Так, згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачу нараховувались проценти за користування кредитом за період з 20.06.2025 року по 04.12.2025 року, що відповідає строку кредитування, визначеному додатковою угодою від 05.11.2025 року, і загальний розмір заборгованості за процентами за вказаний період становить 8250,00 грн., виходячи із розміру погоджених сторонами процентних ставок.

Також, з вказаного поденного розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем частково оплачувались нараховані проценти, комісія та пеня, а саме за вказаний період:

тіло кредиту - нараховано 6000,00 грн., залишок - 6000,00 грн. ;

проценти - нараховано 8250,00 грн., сплачено - 6450,00 грн., залишок - 1800,00 грн.;

пеня - нараховано 12 000,00 грн., сплачено - 2160,00 грн., залишок - 9840,00 грн.;

комісія - нараховано 900,00 грн., сплачено - 135,00 грн., залишок - 765,00 грн.

Суд зазначає, що вказаний розмір процентів в сумі 8250,00 грн. відповідає умовам кредитування та погодженому у додатковій угоді від 05.11.2025 року розмірі та первісним кредитором проведено зарахування здійснених відповідачем платежів, чим спростовуються доводи відповідача у відзиві в частині неврахування її оплат на погашення кредиту.

В той же час, суд звертає увагу на те, що умовами кредитного договору передбачена комісія надання кредиту в розмірі 15 % від суми наданого кредиту, що становить 900,00 грн., з яких відповідачем сплачено 135,00 грн., залишок - 765,00 грн.

16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України № 3795-VI від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11Закону України«Про захистправ споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно з частиною 3 статті 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 ЦК України, принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемними. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Отже, суд приходить до висновку, що положення договору, укладеного між сторонами, про сплату комісії за надання кредиту є нікчемними в силу ст. 228 ЦК України, а тому сплачену відповідачем суму комісії слід зарахувати на погашення розміру процентів, в зв`язку із чим суд визначає такий розмір в сумі 1665,00 грн. (проценти за користування кредитом 1800,00 грн. - сплачена комісія 135,00 грн. = 1665,00 грн.). У стягненні решти комісії в розмірі 750,00 грн. належить відмовити.

Також, у позовній заяві позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 9840,00 грн.

Згідно розрахунку заборгованості, позивачем здійснено нарахування пені за період з 06.12.2025 року по 15.01.2025 року.

Крім того, за умовами додаткових угод, для продовження строку кредитування відповідач сплатила пеню, а саме: згідно угоди від 15.09.2025 року - 240,00 грн., від 16.09.2025 року - 480,00 грн., від 21.10.2025 року - 1200,00 грн., від 05.11.2025 року - 480,00 грн., а всього на загальну суму 2160,00 грн.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24лютого 2022 № 2102-ІХ, з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Дія режиму воєнного стану неодноразово продовжувалась і він діє на час ухвалення рішення у даній справі.

Враховуючи, що строк дії таких обмежень триває з 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, а позивачем нараховано пеню за невиконання грошових зобов`язань за кредитним договором в цей період, то підстави для стягнення з відповідача пені в розмірі 9840,00 грн. відсутні.

Також, сплачену відповідачем пеню в розмірі 2160,00 грн., що була неправомірно нарахована первісним кредитором, слід зарахувати в рахунок погашення загальної суми заборгованості, з урахуванням чого до стягнення з відповідача на користь позивача належить 5505,00 грн. (тіло кредиту 6000 грн. + 1665 грн. - 2160 грн. = 5505,00 грн.).

В зв`язку із цим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.

Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до висновку про те, що відповідач взятих на себе кредитних зобов`язань в строки, передбачені кредитним договором в повному обсязі належним чином не виконала, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором підлягають частковому задоволенню та стягує з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 5505,00 грн. В іншій частині позовних вимог слід відмовити. Інші доводи сторін на висновки суду не впливають та підстав для задоволення позову повністю або відмови в задоволенні позовних вимог у повному обсязі не дають.

У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позову до суд сплачено судовий збір у сумі 2662,40 грн., що підтверджено платіжним дорученням, яке міститься у матеріалах справи. Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 796,33 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5-13, 33-34, 76-81, 83, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 274-279 ЦПК України, суддя, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, заборгованість за договором надання коштів у кредит № 71833331 від 20.06.2025 року в розмірі 5505,00 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 796,33 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: