Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №280/2759/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 280/2759/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Чепурнова Д.В., Кальника В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року в адміністративній справі № 280/2759/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

31 березня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій, з урахуванням уточненої позовної заяви (вх. № 17879 від 03 квітня 2026 року), позивач просив:

скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 13 березня 2026 року № 083950028615 про відмову у призначенні пенсії;

зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01 березня 1993 року по 01 червня 1993 року, з 01 грудня 1993 року по 07 липня 1994 року, з 28 липня 1994 року по 12 грудня 1996 року, з 01 січня 2004 року по 10 грудня 2004 року та з 01 вересня 2006 року по 31 жовтня 2008 року;

зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу на пільгових умовах, із розрахунку один місяць служби за три місяці, періоди з 26 березня 2022 року по 26 липня 2023 року, з 06 серпня 2023 року по 12 вересня 2023 року, з 26 квітня 2024 року по 23 червня 2024 року;

зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 05 березня 2026 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після досягнення пенсійного віку позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 13 березня 2026 року № 083950028615 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Позивач вважав таке рішення протиправним, оскільки, на його думку, у відповідача не було правових підстав для неврахування до страхового стажу спірних періодів роботи. Зазначав, що працівник не може нести відповідальність за правильність оформлення роботодавцем трудової книжки та не повинен контролювати роботодавця щодо належності внесення до неї записів.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії від 13 березня 2026 року № 083950028615. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 01 березня 1993 року по 01 червня 1993 року, з 01 грудня 1993 року по 07 липня 1994 року, з 28 липня 1994 року по 12 грудня 1996 року, з 01 січня 2004 року по 10 грудня 2004 року та з 01 вересня 2006 року по 31 жовтня 2008 року відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14 липня 1989 року, та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 05 березня 2026 року з урахуванням висновків суду у цій справі. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглянута апеляційним судом у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 05 березня 2026 року позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 13 березня 2026 року № 083950028615 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

У вказаному рішенні зазначено, що пенсійний вік, визначений пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 55 років, а необхідний страховий стаж 25 років.

За даними відповідача страховий стаж заявника становить 20 років 03 місяці 28 днів.

При цьому до страхового стажу не зараховано, зокрема, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14 липня 1989 року:

період роботи з 01 березня 1993 року по 01 червня 1993 року — у зв`язку з відсутністю підпису відповідальної особи, яка внесла запис про звільнення з роботи;

період роботи з 01 грудня 1993 року у зв`язку з відсутністю дати звільнення та дати наказу про звільнення з роботи.

Вважаючи рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії протиправним, позивач звернувся до суду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог з огляду на таке.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку та виплати пенсій визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку або визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

За змістом частин першої, другої та четвертої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж це період, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України відпоідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку — на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Закон № 1058-IV набрав чинності 01 січня 2004 року. До цього часу пенсійні правоідносини регулювалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-XII).

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено трудову книжку основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі Порядок № 637).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, трудова книжка серії НОМЕР_1 від 14 липня 1989 року містить записи про трудову діяльність позивача у спірні періоди.

Зокрема, записами трудової книжки підтверджується робота позивача з 01 березня 1993 року по 01 червня 1993 року на «Фірмі «Деметра» та з 01 грудня 1993 року по 07 липня 1994 року на ЧПФ «Берлет» (записи № 6-8).

Із записів про роботу на «Фірмі «Деметра» вбачається, що записи про прийняття та звільнення містять відповідні дати, номери наказів та дати їх видання, а також засвідчені печаткою підприємства.

Запис про роботу на ЧПФ «Берлет» містить дату прийняття на роботу, номер наказу про прийняття, номер наказу про звільнення наказ № 14 від 07 липня 1994 року, а також засвідчений підписом відповідальної особи та печаткою.

Зазначені записи внесені в хронологічному порядку, є чіткими та засвідчені відповідно до вимог, які ставилися до оформлення трудових книжок.

При цьому, як вбачається з розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 , під час розгляду заяви про призначення пенсії відповідачем не зараховано до страхового стажу також періоди роботи з 28 липня 1994 року по 12 грудня 1996 року, з 01 січня 2004 року по 10 грудня 2004 року та з 01 вересня 2006 року по 31 жовтня 2008 року.

Щодо незарахування вказаних періодів роботи з підстав відсутності інформації про сплату страхових внесків колегія суддів зазначає таке.

Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що страхові внески це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, а також надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до Закону № 1058-IV.

Частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж — це період, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Водночас обов`язок щодо нарахування та сплати страхових внесків покладається на страхувальника.

Відповідно до статті 20 Закону № 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

У разі несвоєчасної або неповної сплати страхових внесків до страхувальника застосовуються фінансові санкції, передбачені законом, а посадові особи, винні у порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть відповідальність відповідно до закону.

Частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду України мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій та окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Аналогічні повноваження органів, що призначають пенсії, передбачені частиною першою статті 101 Закону № 1788-XII.

Також відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ, організацій та фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Таким чином, у разі виникнення сумнівів щодо права особи на пенсію територіальний орган Пенсійного фонду України вправі перевірити достовірність поданих відомостей, у тому числі відомостей про трудову діяльність особи.

Разом з тим така можливість не означає, що негативні наслідки неналежного виконання страхувальником обов`язку щодо сплати страхових внесків можуть бути покладені на застраховану особу.

Відсутність або несвоєчасність сплати страхових внесків роботодавцем за період фактичної роботи особи не може сама по собі позбавляти працівника права на зарахування відповідного періоду до страхового стажу, оскільки обов`язок щодо сплати таких внесків покладається саме на роботодавця.

Отже, позивач не повинен нести негативні наслідки неналежного виконання підприємством-страхувальником обов`язку щодо сплати страхових внесків.

За встановлених у справі обставин відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку відомостей про сплату страхових внесків не є достатньою правовою підставою для незарахування позивачу до страхового стажу періодів роботи з 28 липня 1994 року по 12 грудня 1996 року, з 01 січня 2004 року по 10 грудня 2004 року та з 01 вересня 2006 року по 31 жовтня 2008 року.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зарахування зазначених періодів до страхового стажу позивача.

Також суд першої інстанції обґрунтовано зобов`язав відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 01 березня 1993 року по 01 червня 1993 року, з 01 грудня 1993 року по 07 липня 1994 року, з 28 липня 1994 року по 12 грудня 1996 року, з 01 січня 2004 року по 10 грудня 2004 року та з 01 вересня 2006 року по 31 жовтня 2008 року відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14 липня 1989 року.

При цьому суд першої інстанції, не підміняючи суб`єкта владних повноважень у питаннях призначення пенсії, правомірно зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 05 березня 2026 року з урахуванням висновків суду у цій справі.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 13 березня 2026 року № 083950028615 та наявність підстав для задоволення позовних вимог у визначеній судом частині.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для іншого вирішення спору.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року в оскаржуваній частині відповідає вимогам законності та обґрунтованості, підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області -залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року у справі № 280/2759/26- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов

суддя В.В. Кальник