Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №337/5001/26 — Хортицький районний суд м. Запоріжжя

Справа № 337/5001/26

Номер провадження 2/337/3473/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокум. Запоріжжя

Хортицький районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Завгороднього Є.В., за участю секретаря судового засідання Лемонджави А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі за текстом – відповідач), про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В позові зазначив, що 30.09.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кошти у розмірі 10 900,00 гривень. У зв`язку з невиконанням умов договору щодо повернення кредиту виникла заборгованість у розмірі 33 725,44 грн, у тому числі 10 899,20 грн – за основною сумою боргу, 22 172,24 грн – за нарахованими відсотками, заборгованістю за комісією – 654,00 гривень.

02.12.2025 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги до відповідача на підставі договору факторингу.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 33 725,44 грн в судовому порядку. Крім того, просить стягнути судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу (5 000,00 гривень).

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13.08.2026 відкрито провадження у справі, відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

09.09.2026 від відповідача надійшов відзив, у якому остання визнала позовні вимоги в частині тіла кредиту (10 899,20 грн) та частково відсотків на ту ж суму (10 899,20 грн). Заперечила проти решти відсотків, вважаючи їхній розмір надмірним та несправедливим; заперечила проти законності нарахування комісії у розмірі 654,00 гривень. Крім того, відповідач заперечила проти витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи їхній розмір завищеним та неспівмірним ціні позову, а також заявила клопотання про розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців у зв`язку з важким фінансовим становищем.

В судове засідання, призначене на 01.10.2026 сторони не з`явилися, відповідач подала заяву про розгляд справи без її участі, позивач в позові зазначив про розгляд справи за наявними у справі матеріалами без повідомлення сторін, обидві сторони скористалися своїм правом надання заяв по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. З огляду на належне повідомлення сторін про дату, час і місце судового засідання, відсутність підстав для відкладення розгляду справи, наявність відзиву відповідача, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи на підставі наявних у ній доказів.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ст.ст 3, 6, 627 ЦК України в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

На підставі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення Цивільного кодексу України, що регулюють договір позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Суд встановив, що 30.09.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено договір № 910224378, відповідно до якого відповідач отримала кредит на загальну суму 10 900,00 гривень. Факт укладення договору та отримання коштів сторонами не спростовано та не оспорюється. Відповідач визнає позовні вимоги в частині тіла кредиту (10 899,20 грн) та відсотків на таку ж суму, що суд також враховує.

Факт набуття права вимоги позивачем підтверджується відповідним договором факторингу, витягом з реєстру прав вимоги до боржника і також сторонами не оспорюється.

Оцінюючи доводи відповідача, наведені у відзиві, суд зазначає наступне.

Щодо посилання відповідача на надмірно нараховану та необгрунтовану суму заборгованості, яка значно перевищує тіло кредиту.

Відповідач зазначає, що сума відсотків (22 172,24 грн) до стягнення є надмірною та несправедливою. Вона як споживач кредитних послуг є слабкою стороною в договорі, а тому потребує особливого правового захисту у відповідних правовідносинах.

Беручи до уваги доводи відповідача, суд констатує, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Первісний кредитор, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (п.п. 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору. Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2. п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення відсотків за користування кредитними коштами, які складають 22 172,24 грн, що перевищує тіло наданого кредиту майже у два рази (за період користування, що становить орієнтовно один рік), та враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає доцільним зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір відсотків за користування кредитними коштами до розміру основного боргу та стягнути з відповідача на користь позивача відсотки у розмірі 10 899,20 гривень.

Крім того, суд погоджується з доводами відповідача в частині необгрунтованості нарахування комісії, оскільки позивач належним чином не довів, якою «іншою складовою плати» за послуги є вказаний платіж та які послуги включає в себе ця плата.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відтак, суд, з`ясувавши обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного наданого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, керуючись стандартом доказування, що грунтується на балансі ймовірностей, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 21 798,40 грн, у тому числі 10 899,20 гривень – за основною сумою боргу, 10 899,20 грн – за нарахованими відсотками. Решта заборгованості (відсотки у розмірі 11 273,04 грн та комісія у розмірі 654,00 грн) стягненню не підлягає.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача.

Щодо стягнення судового збору судом встановлено, що позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір в розмірі 2 662,40 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 1980 від 14.07.2026.

З огляду на часткове задоволення позову, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача частина сплаченого судового збору у розмірі 1 720,84 гривень.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання розподілу судових витрат між сторонами.

Згідно з ч. 2-5 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

В обгрунтування понесених витрат стороною позивача надано договір про надання правничої допомоги № 5 від 02.12.2024, додаткова угода від 17.07.2026, акт прийому-передачі наданих послуг від 17.07.2026 на суму 5 000,00 гривень.

Беручи до уваги нескладний характер справи, її типовість, незначний обсяг робіт, виконаних адвокатом (відсутність додаткових процесуальних питань, що підлягають вирішенню, відсутність фактичної участі представника сторони в судових засіданнях), ціну позову та його часткове задоволення, суд дійшов висновку, що розмір витрат на правову допомогу, заявлених стороною позивача, є надмірним, необгрунтованим, та таким, що не відповідає обставинам справи.

Відтак, суд вбачає наявність підстав для зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, до обґрунтованого рівня – 3 500,00 гривень.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно з ч. 4 ст. 435 ЦПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

В обгрунтування необхідності надання розстрочки відповідач зазначила про своє скрутне фінансове становище, оскільки вона перебуває за кордоном, коштів, які вона отримує, вистачає лише на оплату житла та харчування. До клопотання додала копію паспорта та копію довідки ОК-5.

На переконання суду, подані відповідачем докази не є достатніми для того, щоб зробити впевнений висновок про наявність підстав для розстрочення виконання рішення суду.

З довідки ОК-5 можна отримати інформацію лише про трудові доходи (суму заробітної плати) застрахованої особи, отриманої від роботодавця в Україні, водночас, відповідач за кордоном може мати і інші доходи, які не охоплюються державним загальнообов`язковим пенсійним страхуванням.

Сторона не надала інших доказів скрутного матеріального становища (хвороба, інвалідність, стійка непрацездатність тощо), неможливості працевлаштування, доказів того, що відповідач є отримувачем соціальної допомоги, або доказів того, що отриманих доходів критично не вистачає для задоволення базових життєвих потреб.

Крім того, суд враховує положення ст.ст. 68-70 Закону України «Про виконавче провадження, якими обмежено граничний розмір відрахувань із заробітної плати та інших доходів боржника. Таким чином, суд критично ставиться до доводів відповідача щодо надмірного фінансового тягаря.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи сукупність наданих відповідачем доказів скрутного фінансового становища, суд критично ставиться до них як на підставу для розстрочення виконання судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12-13, 19, 58, 76-81, 95, 121, 126-127, 133, 137, 141-142, 191, 223, 264-265, 352-354 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 21 798,40 грн, судовий збір у розмірі 1 720,84 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500,00 гривень, всього на загальну суму 27 019,24 грн (двадцять сім тисяч дев`ятнадцять гривень 24 копійки).

В задоволення решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне найменування сторін:

Позивач – товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» (14017, м. Чернігів, вул. Жабинського, б. 13, код ЄДРПОУ 39700642).

Відповідач – ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Суддя Євген ЗАВГОРОДНІЙ