Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №348/1247/26 — Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

Справа №348/1247/26

Провадження № 2/348/1380/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Гундяка Т.Д.,

секретар судового засідання Дмитрук С.І.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_2 , інтереси якого представляє ОСОБА_1 , пред`явив позов до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним, як удаваного правочину, вчиненого під впливом обману.

В обґрунтування позову зазначає, що у провадженні Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області перебуває цивільна справа № 303/928/26 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики (головуючий суддя - Куцкір Ю.Ю.).

Вказана позовна заява обґрунтована тим, що 26.11.2025 до ОСОБА_3 звернувся відповідач ОСОБА_2 з проханням позичити йому 1 227 342 грн (один мільйон двісті двадцять сім тисяч триста сорок дві гривні). Враховуючи те, що він добре знав відповідача і на той час в нього була така сума грошей, він погодився позичити йому 1 227 342 гривні, за умови повернення зазначеної вище суми до 26.01.2026. Саме на цих умовах вони і уклали договір позики. На підтвердження передачі грошей відповідач власноруч написав позивачу розписку і отримав гроші. Однак, відповідач свої зобов`язання згідно договору та вказані в борговій розписці строки не виконав. Як зауважує ОСОБА_3 він неодноразово звертався до ОСОБА_2 з вимогою повернути гроші, однак ОСОБА_2 гроші не повертає, що і змусило його звернутися за захистом порушеного права до суду.

Дізнавшись про дану судову справу, ОСОБА_2 вимушений звернутися до суду з даною позовною заявою для захисту своїх порушених прав та законних інтересів, з огляду на наступне.

Безспірним є факт наявності розписки наданої ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_3 , однак вважає за доцільне зауважити, що ОСОБА_3 приховав факт перебування у трудових відносинах з ОСОБА_2 , що підтверджується розписками які долучено до позовної заяви.

Вказує, що ОСОБА_2 перебуваючи у матеріально правових відносинах з своїм роботодавцем (відповідачем по справі), за усною вказівкою керівника здійснював розвозку товару, під час чого склад за яким він закріплений, як відповідальна особа, залишався без нагляду та контролю з боку ОСОБА_2 . В подальшому, під час проведення ревізії було виявлено недостачу на певну суму, в якій керівником було звинувачено ОСОБА_2 .

Після погроз та психологічного тиску ОСОБА_3 змусив ОСОБА_2 надати декілька розписок та пояснень, що він визнає свої неправомірні дії, а в подальшому шляхом введення ОСОБА_2 в оману, вмовив надати йому спірну розписку, що є предметом розгляду у справі, обіцяючи, що вони врегулюють факт недостачі, що виник під час ревізії мирним шляхом та крім того, запевнивши ОСОБА_2 , що дана розписка виступатиме виключно як гарантія для нього.

Будучи залежним від ОСОБА_3 та перебуваючи з ним у матеріально-трудових відносинах, ОСОБА_2 погодився та надав дану розписку.

Відповідачем не надано факт підтвердження передачі коштів які нібито ОСОБА_2 взяв у борг за договором позики, крім того спірна розписка не укладалась у присутності свідків, а тому є сумніви щодо правдивості передачі коштів у борг як зазначає ОСОБА_3 .

Крім того, останній не надає підтвердження досудових вимог, або ж спроб мирного врегулювання повернення нібито взятих у борг коштів за договором позики.

Жодного договору позики між сторонами не укладалося і ніяких коштів ОСОБА_2 ніхто не передавав. Справжня воля сторін цього удаваного правочину була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені розпискою. Розписка фактично виступала гарантією того, що ОСОБА_2 , належним чином виконає зобов`язання повернути недостачу нібито, яка виникла внаслідок його неправомірних дій, ОСОБА_3 обіцяв йому якщо він надасть розписку, яка є предметом розгляду справи, яка вже перебуває на розгляді в суді, вони врегулюють спірну ситуацію, яка виникла під час ревізії мирним шляхом.

Таким чином, між сторонами за домовленістю наставали інші права та обов`язки, ніж ті, що передбачені цим удаваним правочином (розпискою). Цією розпискою (як стверджує ОСОБА_3 - договором «позики») вони приховували зовсім інший правочин. За своєю суттю той правочин, який вони таким чином мали намір приховати, містив ознаки і договору гарантії. У реальних домовленостях між позивачем та відповідачем дійсно були наявні певні ознаки вищенаведеного договору.

ОСОБА_2 переконали написати розписку, запевняючи в її удаваності задля досягнення однієї мети, а насправді просто домоглися від нього оформлення документу, який представили як доказ реального укладення договору позики. Розписка (нібито на підтвердження договору позики), як удаваний правочин з`явилася внаслідок застосування до нього обману зі сторони ОСОБА_3 ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ОСОБА_3 та був матеріально залежною особою від нього, сприймав розписку як гарантію і перестраховку для протилежної сторони - тобто як удаваний правочин, а інша сторона, як виявилося, отримувала цю розписку з іншою метою і бажала видати його за реальний правочин. Якби йому дійсно позичав би таку величезну суму коштів, то зважаючи на розмір позики, сторони уклали б відповідний договір належним чином, завіривши його у нотаріуса. Працюючи з ОСОБА_3 незадовго до позики не міг не знати про несприятливу внутрішню ситуацію в компанії, де він працює.

Враховуючи ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Враховуючи зміст ч. 1 ст. 235, ст. 1046, ч. 2 ст. 1047 ЦК України жодного договору позики між сторонами не укладалося, і ніяких коштів ОСОБА_2 ніхто не передавав. Тобто, справжня воля сторін цього удаваного правочину була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені розпискою. За вказаних обставин вважає є необхідність визнати недійсним договір позики, укладений між сторонами, як удаваний правочин, що був вчинений під впливом обману.

Фактично, цією розпискою сторони маскували зовсім інші домовленості, тобто приховували зовсім інший правочин. Отже, розписка (нібито на підтвердження договору позики) з`явилася внаслідок застосування до ОСОБА_2 обману зі сторони ОСОБА_3 , сприймав розписку як гарантію і перестраховку для протилежної сторони - тобто як удаваний правочин, а ОСОБА_3 , отримував цю розписку з іншою метою і бажав видати її за реальний правочин.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце тоді, коли сторона правочину заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочинів або замовчує їх існування. Під такими обставинами розуміється таке неправильне сприйняття стороною суб`єкта, предмета або інших істотних умов правочину, яке вплинуло на її волевиявлення, і за відсутності якої за обставинами справи можна вважати, що правочин не був би укладеним.

Таким чином, договір позики, укладений 26.11.2025 між сторонами на суму 1 227 342 грн (один мільйон двісті двадцять сім тисяч триста сорок дві гривні) є удаваним правочином, так як його було вчинено для приховання іншого правочину, який насправді вчинили. Той правочин, являв собою дію двох осіб, спрямовану на набуття зовсім інших цивільних прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені договором позики. Вчинений правочин насправді містив елементи договорів гарантії і не передбачав прав та обов`язків, які були б характерними для договору позики. Тобто, вчинений так званий договір позики насправді в розумінні ст. 235 ЦК України є удаваним правочином. Крім того, цей удаваний правочин сам по собі був вчинений під впливом обману зі сторони відповідача. За вказаних обставин та в силу положень ст. 230 ЦК України такий правочин (навіть удаваний) має бути визнаний судом недійсним.

Таким чином, є доведеним факт укладення правочину, що є удаваним, та спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин, настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

ОСОБА_2 було запропоновано надання послуги на умовах, викладених у нечіткий та незрозумілий спосіб, без надання доступної інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору при укладенні договору, тобто такий правочин був укладений під впливом обману, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. Неповідомлення позивачеві до укладення договору всіх істотних умов договору та негативних наслідків, пов`язаних із виконанням даного договору, зокрема позики грошових коштів, є обставинами, які мають істотне значення при укладанні сторонами договору та за відсутності яких можна вважати, що правочин позивачем не був би укладений.

На підставі викладеного, просить визнати недійсним договір позики, укладений 26.11.2025 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на суму 1 227 342 грн (один мільйон двісті двадцять сім тисяч триста сорок дві гривні), як удаваний правочин, що був вчинений під впливом обману.

У відзиві на позов відповідач зподаною позовною заявою не погоджується у повному обсязі, вважає її необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Вказує щодо безпідставності тверджень позивача про обман та примус, оскільки позивач у своїй позовній заяві стверджує, що після погроз та психологічного тиску відповідача надав декілька розписок та пояснення, однак у розписці від 26.11.2025 прямо зазначено, що вона складена добровільно та з власної волі, що прямо спростовує доводи позивача про нібито вчинення правочину під тиском, обманом чи примусом.

Більше того, саме розписка від 26.11.2025 підтверджує факт укладення договору позики між сторонами та передачі грошових коштів, а тому є належним доказом існування між сторонами правовідносин позики.

Також вказує щодо неналежності та недопустимості поданих позивачем доказів, оскільки до позовної заяви долучено ряд сумнівних документів, які містять суперечливі відомості та дати, що фактично ще не настали на момент їх подання до суду, що додатково ставить під сумнів достовірність усіх наданих позивачем доказів. Позивач посилається на акт, розписку від 26.10.2026 та письмові пояснення, однак зазначені документи не можуть вважатися належними та допустимими доказами у розумінні цивільного процесуального законодавства.

Акт, розписка від 26.10.2026 та пояснення, на які посилається позивач, датовані днем та роком, який ще не наступив, подані виключно у копіях, при цьому оригінали таких документів суду не надано. Відповідно до п.8 ч.3 ст. 175 ЦПК України, особа, яка подає копії письмових доказів, повинна зазначити про наявність у неї або іншої особи оригіналу письмового доказу. Однак у позовній заяві позивачем не зазначено, у кого знаходяться оригінали вказаних документів, що свідчить про недотримання процесуальних вимог щодо подання письмових доказів.

Подані письмові пояснення фактично складаються лише з одного аркуша, не містять підпису, не є завершеним документом та за своїм змістом очевидно мають неповний характер, оскільки текст обривається та не містить закінчення. Таким чином, зазначений документ не може вважатися належним та допустимим доказом у справі.

Окрім цього, одна із розписок датована 26.10.2026, тобто датою, яка станом на момент подання позову ще не настала, що викликає обґрунтовані сумніви щодо достовірності та справжності вказаного документа. Акт, який долучено позивачем до матеріалів справи, не відноситься до предмету спору, не містить підпису жодного із сторін спору, а відповідач такого документа не бачив і не підписував, що ставить під сумнів його достовірність, належність та допустимість як доказу у справі.

Зазначає, що позивачем допущено зловживання процесуальними правами. Так, одночасно із поданням даної позовної заяви до Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області позивачем також подано зустрічний позов у іншій цивільній справі, яка перебуває на розгляді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області, з аналогічним предметом спору та з тих самих підстав, а саме про визнання договору позики недійсним як удаваного правочину, вчиненого під впливом обману.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 44 ЦПК України подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; подання декількох тотожних позовів до різних судів одночасно суперечить принципам правової визначеності, процесуальної економії та свідчить про штучне створення паралельних судових процесів.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позивач у позовній заяві мав зазначити, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав. Отже, обставини на які посилається позивач в позові, не знайшли свого підтвердження, позов є необґрунтованим та таким, що не підтверджений жодними належними доказами,а наведені у ній доводи ґрунтуються виключно на припущеннях та не підлягає задоволенню.

Просить не брати до уваги подані позивачем письмові пояснення, акт та розписку від 26.10.2026 як неналежні, недопустимі та недостовірні докази, а також у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним, як удаваного правочину, вчиненого під впливом обману – відмовити повністю. Судові витрати просить покласти на позивача.

У відповіді на відзив, позивач вважає заперечення відповідача необґрунтованими. Виходячи з поданого відзиву можна зрозуміти, що не має чіткої аргументації своїх заперечень. З викладеним у відзиві не погоджується, вважає такий необґрунтованим, незаконним та таким, що порушує права позивача з огляду на наступне.

Жодного договору позики між сторонами не укладалося і ніяких коштів ОСОБА_2 ніхто не передавав. Справжня воля сторін цього удаваного правочину була спрямована на встановлення інших цивільноправових відносин, ніж ті, що передбачені розпискою. Розписка фактично виступала гарантією того, що ОСОБА_2 , належним чином виконає зобов`язання повернути недостачу нібито, яка виникла внаслідок його неправомірних дій, ОСОБА_3 обіцяв йому якщо він надасть розписку, яка є предметом розгляду справи, яка вже перебуває на розгляді в суді, вони врегулюють спірну ситуацію, яка виникла під час ревізії мирним шляхом. ОСОБА_2 переконали написати розписку, запевняючи в її удаваності задля досягнення однієї мети, а насправді просто домоглися від нього оформлення документу, який представили як доказ реального укладення договору позики.

Стверджує, що розписка (нібито на підтвердження договору позики), як удаваний правочин з`явилася внаслідок застосування до нього обману зі сторони ОСОБА_3 . ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ОСОБА_3 та був матеріально залежною особою від нього, сприймав розписку як гарантію і перестраховку для протилежної сторони - тобто як удаваний правочин, а інша сторона, як виявилося, отримувала цю розписку з іншою метою і бажала видати його за реальний правочин. Якби йому дійсно позичав би таку величезну суму коштів, то зважаючи на розмір позики, сторони уклали б відповідний договір належним чином, завіривши його у нотаріуса.

Працюючи з ОСОБА_3 незадовго до позики не міг не знати про несприятливу внутрішню ситуацію в компанії, де він працює. Відповідач не спростував та не надав пояснень або ж заперечень щодо факту перебування з ОСОБА_2 у трудових відносинах.

Наданий до позовної заяви акт про факт виявлення недостачі матеріальних цінностей ТОВ «АВІС АГРО» від 26.11.2025 підтверджує викладене у позовній заяві.

Щодо тверджень відповідача нібито що даний акт, який долучено позивачем до матеріалів справи, не відноситься до предмету спору, не містить підпису жодного із сторін спору, а відповідач такого документа не бачив і не підписував, що ставить під сумнів його достовірність, належність та допустимість як доказу у справі свідчить про намір ввести суд в оману надалі приховуючи дійсні обставини даної спірної ситуації, оскільки у акті наявні підписи інших осіб які, як вбачається так само перебувають у трудових відносинах з відповідачем. Крім того в акті ОСОБА_3 зазначений як директор, даний акт на фірмовому бланку ТОВ «АВІС АГРО» та дата даного акту співпадає з датою написання нібито «добровільно» ОСОБА_2 розписки. Після підписання решта сторонами акту ОСОБА_2 , відмовились надати примірник останнього. Крім того даний акт хоч і не підписаний відповідачем, однак підтверджує пояснення позивача викладені у позовній заяві.

Вважає, позивачем доведено підставність позовних вимог, оскільки розписка (нібито на підтвердження договору позики) з`явилася внаслідок застосування до ОСОБА_2 обману зі сторони ОСОБА_3 , сприймав розписку як гарантію і перестраховку для протилежної сторони - тобто як удаваний правочин, а ОСОБА_3 , отримував цю розписку з іншою метою і бажав видати її за реальний правочин.

Щодо твердження відповідача про нібито зловживання позивачем процесуальними правами зазначає, що відповідач вказує, що одночасно із поданням даної позовної заяви до Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області позивачем також подано зустрічний позов у іншій цивільній справі, яка перебуває на розгляді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області, з аналогічним предметом спору та з тих самих підстав, а саме про визнання договору позики недійсним як удаваного правочину, вчиненого під впливом обману. На спростування даної обставини повідомляє суду, що представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_1 заявила клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення іншої цивільної справи №348/1247/26, провадження №2/348/1380/26, яка знаходиться на розгляді в Надвірнянському районному суді Івано-Франківської області, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним, тобто той самий договір позики, який є підставою для стягнення боргу у цивільній справі №303/928/26, провадження 2/303/368/26 та на підтвердження надає суду ухвалу про зупинення провадження від 14 травня 2026 року.

Враховуючи наведене відзив на позовну заяву поданий ОСОБА_3 базується виключно на словах, є безпідставним та жодним чином не спростовує наведене у позовній заяві ОСОБА_2 . На противагу цьому вважає, що позивачем доведено факт удаваного правочину вчиненого під впливом обману, що в своє чергу є підставою для визнання договору позики недійсним.

Від відповідача надійшло заперечення (на відповідь на відзив), в якому він вказує, що ознайомившись із відповіддю на відзив, вважає викладені у ній доводи необґрунтованими та такими, що не спростовують обставин, наведених у відзиві.

Щодо доводів про відсутність договору позики позивач стверджує, що жодного договору позики між сторонами не укладалося та грошові кошти не передавалися. Разом із тим, зазначені твердження спростовуються власноручно написаною розпискою від 26.11.2025, у якій позивач підтвердив отримання грошових коштів та зазначив, що розписка складена добровільно та з власної волі. Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути подана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, боргова розписка є належним доказом укладення договору позики та підтвердженням факту передачі грошових коштів.

Доводи позивача про те, що договір позики мав бути посвідчений нотаріально, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, оскільки ЦК України не встановлює обов`язкового нотаріального посвідчення договору позики.

Щодо тверджень про перебування ОСОБА_3 на посаді директора ТОВ «АВІС АГРО» у відповіді на відзив представник позивача посилається на акт про виявлення недостачі та зазначає, що у вказаному акті ОСОБА_3 вказаний як директор ТОВ «АВІС АГРО».

Разом із тим такі твердження не відповідають дійсності. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником ТОВ «АВІС АГРО» є Грибовод Юлія Володимирівна, що підтверджується витягом з ЄДР, який додається до цих заперечень. Таким чином, твердження позивача про те, що Романюк Д.І. є директором ТОВ «АВІС АГРО», є недостовірними та спростовуються офіційними відомостями державного реєстру.

Щодо зловживання процесуальними правами у відповіді на відзив представник позивача намагається спростувати доводи щодо зловживання процесуальними правами, посилаючись на подання клопотання про зупинення провадження. Проте наведені обставини лише підтверджують факт такого зловживання. Так, 08.05.2026 позивач звернувся до Надвірнянського районного суду з позовом про визнання договору позики недійсним. Надалі 11.05.2026 представником позивача було подано зустрічний позов у справі №303/928/26, яка перебуває на розгляді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області, з аналогічним предметом спору та з тих самих підстав. При цьому провадження у справі Надвірнянським районним судом було відкрито лише 12.05.2026.

Тобто на момент подання зустрічного позову представнику позивача вже було достеменно відомо про існування окремого позову з тим самим предметом та підставами. Більше того, лише 14.05.2026 під час судового засідання у Мукачівському міськрайонному суді представником позивача було заявлено клопотання про зупинення провадження. Таким чином, спочатку було ініційовано два окремі судові процеси щодо одного й того самого договору позики, а вже після цього заявлено клопотання про зупинення провадження. Зазначені дії свідчать про недобросовісне користування процесуальними правами та відповідають ознакам зловживання процесуальними правами, передбаченим ст. 44 ЦПК України.

Крім того, такі дії створюють штучні перешкоди для своєчасного розгляду справи №303/928/26 та порушують право відповідача на розгляд справи у розумний строк.

Щодо доказів, які не були спростовані позивачем відповідь на відзив також не містить жодних пояснень та заперечень щодо наведених відповідачем обставин стосовно розписки, датованої 26.10.2026, тобто датою, яка на момент подання позову ще не настала, письмових пояснень, які складаються лише з одного аркуша, не містять підпису та є незавершеним документом, а також щодо подання до суду виключно копій документів без підтвердження наявності їх оригіналів.

Таким чином, наведені у відзиві зауваження щодо належності, допустимості та достовірності зазначених доказів залишилися позивачем неспростованими. При цьому у відповіді на відзив позивач не надав жодних доказів на підтвердження наявності оригіналів зазначених документів та не усунув виявлених недоліків таких доказів.

Ухвалою судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати у в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 08.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених в позовній заяві, просила їх задовольнити. Додатково вказала, що було написано декілька розписок, одна з них оспорювана. Відповідач ввів в оману позивача, будь-яких коштів не передавав, не позичав, натомість на позивача чинився тиск щодо повернення коштів в касу підприємства. Трудові відносини у позивача були з ФОП ОСОБА_3 . Оспорюваний правочин є удаваним та вчинений під впливом обману, бо позивач був працевлаштований у відповідача, був матеріально-відповідальною особою, відповідач змушував повертати кошти за розпискою, при цьому позивач не звертався до відповідача за коштами. Також вказала, що позивач не звертався до правоохоронних органів по вказаному факту.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.Також в цій заяві вказав, що відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив підтримує повністю. Позовні вимоги вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, у зв`язку з чим просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали цивільної справи, заслухавши представника позивача, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Статтею ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19).

Частинами 1, 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що відповідно до копії розписки від 26.11.2025, складеної в м. Мукачево, ОСОБА_2 26.11.2025 одержав у борг від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 1 227 342 (один мільйон двісті двадцять сім тисяч триста сорок дві) грн для особистих потреб. Також у розписці ОСОБА_2 вказує, що зобов`язується повернути отримані кошти в повному обсязі своєчасно до 26.01.2026. У разі недотримання цього зобов`язується виплатити пеню в розмірі одного відсотка від запозиченої суми за кожен тиждень прострочення виплати. Розписка підписана власноручним підписом ОСОБА_2 . На звороті вказаної розписки вказано, що дана розписка написана власноручно без будь-якого стороннього тиску, при повному розумінні всього написаного та містить дату 26.11.2025, підпис ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Як вбачається із розписки, складеної 26.11.2025 в м. Мукачево, ОСОБА_2 одержав у борг від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 1 227 342 (один мільйон двісті двадцять сім тисяч триста сорок дві) грн для особистих потреб, тобто текст розписки містить відомості про отримання коштів в борг саме в момент її написання. Така розписка підписана позивачем, що ним не заперечується.

Також у розписці ОСОБА_2 вказує, що зобов`язується повернути отримані кошти в повному обсязі своєчасно до 26.01.2026. У разі недотримання цього зобов`язується виплатити пеню в розмірі одного відсотка від запозиченої суми за кожен тиждень прострочення виплати.

Таким чином, складена власноруч ОСОБА_2 розписка підтверджує як факт укладення договору позики та зміст умов цього договору, так і факт отримання ним від ОСОБА_3 грошової суми та обов`язок її повернути.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року при розгляді справи № 388/1354/17-ц (провадження № 61-45859св18), у якому зазначено, що письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Згідно копії ухвали Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 травня 2026 року про зупинення провадження у справі №303/928/26, провадження 2/303/368/26 за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі №348/1247/26, провадження 2/348/1380/26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (стаття 1051 ЦК України).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вказувала, що: поряд із вимогою в правовідношенні існує й заперечення. Заперечення - це своєрідна субправомочність особи, яка бере участь у відповідному правовідношенні, заявити про те, що така особа з певної причини не є зобов`язана перед суб`єктом вимоги. Щонайменше можна вести мову про кілька видів заперечення: заперечення ipso jure та ексцепцію. Заперечення ipso jure стосується необґрунтованості вимоги іншої особи (наприклад, заперечення про нікчемність правочину), і таке заперечення може застосуватися навіть без посилання сторони. Ексцепція ж стосується обґрунтованої вимоги іншої особи (зокрема, заперечення про позовну давність). В такому разі потрібна відповідна заява; стаття 1051 ЦК України хоча й має назву про оспорювання договору позики, проте про жодне оспорювання в традиційному його розумінні як оспорюваного правочину не йдеться. Заперечення позичальника, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця відбувається в порядку ексцепції. Заперечення про те, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця не піддається позовній давності, як і більшість інших заперечень. Це означає, що коли б позикодавець не подав позов до позичальника, останній завжди може заперечити про відсутність боргу; тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, який за допомогою ексцепції заперечує проти позову. Експертиза про ймовірність виконання підпису на власноручній розписці про отримання позики позичальником не свідчить про те, що кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця, за наявності саме власноручної розписки, не спростовує отримання коштів позичальником. Така експертиза відповідає лише на питання автентичності підпису, а не про факт передачі грошей. Спірність підпису («ймовірно не відповідач») сама по собі не доводить відсутність позики, не веде до визнання не передавання коштів. Тягар доказування підробки підпису лежить на позичальникові (відповідачеві). Висновок експерта про ймовірність виконання підпису на власноручній розписці про отримання позики позичальником не підтверджує те, що кошти насправді не були отримані позичальником від позикодавця, як і не спростовує його; коли боргова розписка складена власноручно позичальником, оспорюючи факт укладення договору позики (одержання грошових коштів у борг), спростуванню підлягає не лише належність підпису на розписці позичальнику, але й факт її виконання відповідачем. При цьому за наявності оригіналу розписки у позикодавця (позивача) простого заперечення позичальником (відповідачем) недостатньо (заперечення факту), якщо останній заперечує справжність підпису та факт отримання грошей, це заперечення потребує доведення цих обставин і тягар їх доведення лежить на відповідачеві (позичальникові) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2026 року у справі № 368/1257/21 (провадження № 61-16707сво24)).

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Отже, під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3- 11гс14 міститься висновок, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Верховний Суд неодноразово зазначав, зокрема у постанові від 03.11.2022 у справі №912/3747/20, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 346/2238/15-ц).

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права.

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За змістом частин 1, 2 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

При цьому, згідно частин 1, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись із позовом про визнання договору позики недійсним, ОСОБА_2 зазначав, що такий договір є недійсним, оскільки при його укладенні недодержані вимоги статті 203 ЦК України, фактично кошти за розпискою ОСОБА_3 йому не передавав, а він з ОСОБА_3 не укладав жодного договору позики, укладений договір позики є удаваним правочином, що був вчинений під впливом обману. Дійсною метою договору є покладення на нього матеріальної відповідальності як на працівника у зв`язку з виконанням трудових функцій.

ОСОБА_2 не надав належних і допустимих доказів неотримання коштів за договором позики, заперечуючи факт отримання коштів у позику.

Факт написання тексту розписки та підпис в ній позивачем визнається.

На звороті розписки, складеної 26.11.2025 в м. Мукачево,вказано, що дана розписка написана власноручно без будь-якого стороннього тиску, при повному розумінні всього написаного та містить дату 26.11.2025, підпис ОСОБА_2 .

При цьому, оспорюючи договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця, з посиланням на те, що договір був укладений під впливом обману, сторона позивача не надала належних і допустимих доказів щодо того, що відповідач приховав від позивача існування певних обставини, які мають істотне значення, або заперечував наявність таких обставин при укладенні правочину.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 07.05.2026 15:38:10 повна назва: Товариство з обмеженою відповідальністю "АВІС АГРО", код: 13655286, реєстраційний номер: 11191200000004345, місцезнаходження реєстраційної справи: Рогатинська районна державна адміністрація, дата реєстрації: 20.02.2004, дата запису: 11.09.2006, адреса: Україна, 77006, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, село Залужжя, вул.Незалежності, будинок 1, статус: зареєстровано, керівник: ОСОБА_4 , засновник: ПРИВАТНА НАУКОВО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "ІНТЕРБІЗНЕС", адреса: Україна, 03115, місто Київ, пр. Берестейський, будинок 121В, офіс 106, статутний внесок: 136 511 354 (100%), кінцевий бенефіціарний власник: Піацца Ніколас Ентоні Адреса: Сполучені Штати Америки, 82414, МІСТО КОУДІ, ВАЙОМІНГ, 14-ТА СТРІТ, ОФІС 414 Статутний капітал: 136 511 354 грн, види діяльності основний: 01.47 Розведення свійської птиці; Додаткові: 10.91 Виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами, 46.39 Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, 01.49 Розведення інших тварин, 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві, 10.12 Виробництво м`яса свійської птиці, 10.41 Виробництво олії та тваринних жирів, 10.89 Виробництво інших харчових продуктів, н.в.і.у., 38.21 Оброблення та видалення безпечних відходів, 46.32 Оптова торгівля м`ясом і м`ясними продуктами, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, 52.10 Складське господарство, 35.11 Виробництво електроенергії, 35.12 Передача електроенергії, 35.13 Розподілення електроенергії, 35.14 Торгівля електроенергією, 75.00 Ветеринарна діяльність.

Будь-яких доказів перебування позивача із відповідачем у трудових відносинах, спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин, позивач не надав.

На підтвердження позовних вимог надано копію акта встановлення факту недостачі матеріальних цінностей ТОВ АВІС АГРО від 26.11.2025, складений директором Романюком Д.І., начальником відділу логістики Черковською Юлією Богданівною, начальником охорони ОСОБА_5 , бухгалтером Перец Олександрою Володимирівною, зав. складом ОСОБА_2 , комірником ОСОБА_6 , який не підписаний всіма особами, які зазначені у ньому, а саме ОСОБА_3 , ОСОБА_7 . Також долучена копія розписки ОСОБА_2 директору філії ТОВ Авіс Романюку Д.І., яка містить дату 26.10.2026, згідно якої ОСОБА_2 зобов`язується відшкодувати завдані ним збитки, що сталися в результаті його неправомірних дій, а саме взяття продукції у розмірі 186730 шт. яйця курячого. При цьому, такий акт та розписка не містять даних щодо обставин, що підтверджують неотримання коштів за договором позики, наявність у сторін мети приховати інший правочин, приховування відповідачем певних обставини, які мають істотне значення, або заперечення ним наявності таких обставин при укладенні договору позики.

Долучені стороною позивача копія пояснення, наданого завідувачем складу ОСОБА_2 директору філії Авангард Романюку Д.І., не містить підпису особи.

Будь-яких клопотань про витребування доказів представник позивача не заявляла.

При цьому, не заслуговують на увагу посилання сторони позивача на те, що за своєю суттю той правочин, який сторони мали намір приховати, містив ознаки і договору гарантії та у реальних домовленостях між позивачем та відповідачем дійсно були наявні певні ознаки вищенаведеного договору, оскільки згідно статті 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку, тому сторони не відносяться до осіб, які можуть надавати гарантію та у правовідношенні позивач є боржником, а не гарантом.

З огляду на вищевикладене, суд на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши такі на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 4, 19, 141, 247, 258, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України,

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя Гундяк Т.Д.

Повний текст рішення складено 30.09.2026.