Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №345/4570/26 — Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/4570/26

Провадження № 2/345/3127/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.09.2026 м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого - судді – Миговича О.М.

секретаря – Бабійчук Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Калуша у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Державна спеціалізована фінансова установа «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництві» про поділ майна подружжя, суд –

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою про поділ майна подружжя. Позов обґрунтовує тим, щосторони по справі, перебували у зареєстрованому шлюбі з 09.03.2009 по 19.02.2026 року. Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19.02.2026 року шлюб розірваний (справа №345/98/26, провадження № 2/345/726/2026). Як встановив суд, подружнє життя у сторін не склалося. Сім`я розпалася, сторони не змогли створити міцної сім`ї, між подружжям втрачено почуття любові та поваги, відсутнє взаєморозуміння. У період перебування у шлюбі ними була придбана квартира за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджує договір про інвестування в будівництво (реконструкцію) житла №02/05 від 16 вересня 2005 року та кредитний договір №34/05 від 16 вересня 2005 року. Вартість майна, що підлягає поділу, становить 2 236 038,00 грн., що і є ціною позову.

Після розлучення позивачка з відповідачем, не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, зокрема зазначеної квартири. Оскільки, майно було придбане ними в період шлюбу, воно належить їм, як подружжю на праві спільної сумісної власності, тому позивачка має намір поділити вищезазначене майно, шляхом визначення за нею частки квартири, в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Разом з тим придбана квартира знаходиться в іпотеці. Як відомо позивачці, Договір іпотеки квартири збудованої за рахунок коштів пільгового довготермінового кредиту №457986 від 10.09.2007 року, укладений між відповідачем ОСОБА_2 та Івано-Франківським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву». Проте перебування майна в іпотеці не перешкоджає його поділу між подружжям у судовому порядку та визнання права власності на нього, оскільки при поділі такого майна дія договору іпотеки не припиняється і такий поділ не є розпорядженням предметом іпотеки.

З огляду на викладене просила визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та стягнути судові витрати по справі.

28.08.2026 від відповідача ОСОБА_2 поступила заява, в якій він зазначив, що позовні вимоги визнає в повному обсязі, не заперечує щодо їх задоволення. Одночасно клопоче суд, повернути позивачці з державного бюджету 50% судового збору, у зв`язку із визнанням відповідачем позову.

28.09.2026 представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Державна спеціалізована фінансова установа «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництві» ОСОБА_3 подав пояснення по справі, яке зводиться до наступного. Між Івано-Франківським регіональним відділенням Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву (далі - Фонд) та від імені сім`ї – ОСОБА_2 (далі - Позичальник) був укладений Кредитний договір від 16 вересня 2005 року за № 34/05 (далі – Кредитний договір), відповідно до Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, затвердженого постановою Кабінету міністрів України «Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла» від 29.05.2001 № 584, згідно якого Позичальнику було надано кредит у сумі 123 713,00 грн. (сто двадцять три тисячі сімсот тринадцять) 00 коп., з терміном повернення 30 років з дати укладання кредитної угоди. (п.п. 1.1 кредитної угоди.). Станом на 09.09.2026 Позичальником сплачено всю суму грошових зобов`язань за кредитним договором – (123 713,00 грн.), зобов`язання за Кредитним договором виконано у повному обсязі.

Дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

На підставі копії свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 , встановлено, що 09.03.2002 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали шлюб, місце реєстрації відділ реєстрації актів громадянського стану Калуського міського управління юстиції Івано-Франківської області, актовий запис № 90 (а.с.9).

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19.02.2026 року, шлюб укладений 09.03.2002 року у відділі реєстрації актів громадянського стану Калуського міського управління юстиції Івано-Франківської області, актовий запис № 90 – розірвано (а.с.7-8).

З копії Витягу з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, квартира загальною площею 86,5 кв.м, житлова площа 47,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , частка власності 1/1. Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, б/н, 14.06.2007, Калуська міська рада. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 5629000 від 10.09.2007, приватний нотаріус Луцька Г.В. Підстава обтяження: договір іпотеки, реєстр №1633, 10.09.2007, об`єкт обтяження квартира трикімнатна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.25).

На підставі копії свідоцтва про право на нерухоме майно від 14.06.2007, встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності 1/1 належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.а.с.27).

Згідно договору іпотеки квартири збудованої за рахунок коштів пільгового довготермінового кредиту від 10.09.2007р. ОСОБА_2 та Івано-Франківське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», квартира за адресою: АДРЕСА_1 передана в іпотеку для забезпечення своєчасного виконання зобов`язань (а.с.11-15).

Відповідно до договору про інвестування в будівництво (реконструкцію) житла №02/05 від 16 вересня 2005 року узгоджено участь ОСОБА_2 у фінансуванні житла, якою є квартира за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16-17).

16.09.2005 між Івано-Франківським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №34/05, за умовами якого позичальнику надано 123 713,00 грн на будівництво (реконструкцію) житла за адресою АДРЕСА_1 (а.с.18-20).

Згідно довідки про середньостатистичну вартість квартири від 20.07.2026 вартість житла за адресою АДРЕСА_1 станом на 20.07.2026 становить 2 236 038,00 грн (а.с.28).

Вирішуючи спір відповідно до встановлених обставин та відповідних їм правовідносин, суд виходить з положень Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України та інших нормативних актів, які регулюють спірні відносини.

Відповідно до вимог ч. 3ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Крім того, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 3 ст. 61 СК України).

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей) приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007р. N 11).

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Зазначені вище норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Відповідачем не заперечуються обставини викладені у позовній заяві. Отже, суд приходить до висновку, що спірна квартира є спільною сумісною власністю, оскільки вона набута за час перебування сторін у шлюбі, а тому підлягає поділу в рівних частках.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною шостою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

За змістом цієї норми на особу, до якої перейшло право власності на майно, обтяжене іпотекою, навіть у випадках, коли до її відома не було доведено інформацію про обтяження майна іпотекою, переходять всі права та обов`язки іпотекодавця.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі за конституційною скаргою

щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя, шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності. Отже, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Тобто, якщо в іпотеку передано майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та на момент такої передачі зареєстровано на праві власності за одним із подружжя, то наступний поділ цього майна з визначенням часток кожного із подружжя, не припиняє іпотеку.

Такий висновок узгоджується із положеннями статті 17 Закону України «Про іпотеку», в якій визначено підстави припинення іпотеки, якими є, зокрема, припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору, реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, визнання іпотечного договору недійсним (частина перша), а також передбачено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина третя).

Оскільки Законом України «Про іпотеку» не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як визначення часток подружжя у спільному сумісному майні, то поділ майна подружжя у такий спосіб не припиняє іпотеку й відповідно не порушує прав іпотекодержателя.

Положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу поділ спільного майна між подружжям, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10 травня 2022 року у справі № 752/8858/18 (провадження № 61-14281св21), від 24 лютого 2021 року у справі № 311/491/18 провадження № 61-4637св19), від 08 липня 2019 року у справі № 522/17048/15-ц провадження № 61-33246св18).

Отже, перебування майна в іпотеці не перешкоджає його поділу між подружжям у судовому порядку та визнання права власності на нього, оскільки при поділі такого майна дія договору іпотеки не припиняється і такий поділ не є розпорядженням предметом іпотеки.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року у справі № 522/26382/15 (провадження № 61-8100св21) суд касаційної інстанції вказав, що перебування спірного майна в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною другою статті 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 201/6412/17 (провадження № 61-27532св18), від 04 листопада 2020 року у справі № 304/260/19 (провадження № 61-7979св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 2-4481/08 (провадження № 61-843св19), від 19 травня 2021 року у справі № 753/4368/13-ц (провадження № 61-13169св20), від 21 грудня 2021 року у справі № 640/12604/16-ц (провадження № 61-803св21).

Таким чином, враховуючи, що спірне майно набуте сторонами в період шлюбу та ведення спільного господарства, отже є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому суд дійшов висновку про їх поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири та право власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири.

Згідно положень ч. 1ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічне положення щодо повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, також передбачено ч. 3 ст. 7 Закону України про судовий збір.

Оскільки відповідачем позов визнано до початку розгляду справи по суті, позивачці необхідно повернути з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 8 320,00 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.60,61,65,69-72 СК України, ст. 368, 372 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Поділити між сторонами спільно нажите у шлюбі майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 .

-визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частину квартири;

-залишити у власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 1/2 частину квартири.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , 8 320,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області (м. Івано-Франківськ, вул. Дністровська, 14) повернути позивачці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителька АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 з державного бюджету 50% відсотків судового збору, сплаченого нею при поданні позову згідно квитанцій ПАТ АБ «Украгазбанк» №76460266 від 15.06.2026 року, та №76760794 від 22.07.2026 року, що становить 8 320,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя