Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №335/9790/25 — Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 335/9790/25

Провадження №: 2/332/750/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Блажко У.В., за участі секретаря судового засідання Дубачової А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Малинівської сільської ради Пологівського району Запорізької області, Малинівської сільської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області про визнання права власності на майно в порядку набувальної давності,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 02.10.2025 року передана за підсудністю до Заводського районного суду м. Запоріжжя цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Малинівської сільської ради Пологівського району Запорізької області про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності.

04.11.2025 матеріали зазначеної цивільної справи надійшли до Заводського районного суду м. Запоріжжя. Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями визначено головуючим суддю Блажко У.В.

Ухвалою судді від 20.11.2025 року позов залишено без руху.

На виконання вимог ухвали суду позивачем 10.12.2025 року усунуто недоліки

24.12.2025 ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

02.02.2026 року до участі у справі в якості представника позивача залучено адвоката Фоменко С.І., який 16.02.2026 року через систему «Електронний суд» подав заяву про зміну підстав позову в порядку ст. 49 ЦПК України.

Позовні вимоги обґрунтовані таким: у 1997 році між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було досягнуто домовленості щодо купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість будинку була визначена в розмірі 3000 грн, саме цю суму позивач передала ОСОБА_2 . Жодних сумнівів, що будинок може не належати ОСОБА_2 у позивача не було, так як вони є корінними жителями зазначеного села, ОСОБА_1 знала, що будинок належить ОСОБА_2 , в якому остання та її сім`я проживали тривалий час. Невдовзі ОСОБА_2 виїхала до м. Київ до своїх синів, оскільки була людиною похилого віку та потребувала догляду. Після вчинених дій між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у 1997 році позивач разом із членами своєї сім`ї вселилася до будинку, зареєструвалася за адресою: АДРЕСА_1 , несе витрати з його утримання, сплачує податки за користування земельною ділянкою, сплачує спожиті комунальні послуги. Через деякий час ОСОБА_2 померла, її син ОСОБА_3 на підтвердження вчинення правочину щодо продажу будинку його матір`ю 05.10.2003 року склав розписку, в якій зазначив, що отримав кошти за продаж будинку, який йому належав в порядку спадкування після смерті матері. Жодних претензій до ОСОБА_1 не має. Проте договір нотаріально не оформлено. ОСОБА_3 помер, позивач залишилася проживати в спірному будинку, вважаючи, що таке володіння житловим будинком є законним. Посилаючись на те, що відкрито, добросовісно та безперервно володіє спірним будинком більше 29 років, несе тягар його утримання, просила суд на підставі ст. 344 ЦК України визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку набувальної давності на будинок АДРЕСА_1 , який складається із житлового будинку А, загальною площею 52,8 кв.м., житловою площею 24,6 кв.м., сараю-літньої кухні Б, площею 30,1 кв.м., сараю Г, площею 3,8 кв.м., сараю Д, площею 26,6 кв.м., сараю Ж, площею 13,6 кв.м., вбиральні-душу В, паркану № 1, воріт з хвірткою № 2, паркану № 3.

04.03.2026 та 07.04.2026 до суду від начальника Малинівської сільської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області Шиш В. надійшли заяви про розгляд справи за відсутності їх представника, додатково зазначено, що позов визнають у повному обсязі, не заперечують проти його задоволення.

05.05.2026 за клопотанням представника позивача адвоката Фоменка С.І. залучено до участі у справі в якості співвідповідача Малинівську сільську військову адміністрацію Пологівського району Запорізької області.

Ухвалою суду 13.04.2026 від року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Фоменко С.І. просив позовні вимоги задовольнити, підтримав усі доводи, викладені у позові, поданому до суду 16.02.2026. Додатково представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 , проживаючи у будинку з 1997 року, ніколи не вважала, що володіння будинком є незаконним, вона утримувала цей будинок, робила ремонт, сплачувала податки тощо. У 1997 році вони уклали з власником будинку ОСОБА_2 угоду, яку нотаріально не посвідчили. Вказує, що позивач добросовісно заволоділа «чужим» майном. У будинку зареєстровані позивач та її син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Від представника відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, позов визнають у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

За усною домовленістю позивач ОСОБА_1 за 3000 грн. придбала у ОСОБА_3 (спадкоємця після смерті ОСОБА_2 ) належне йому домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , про що між ними була складена відповідна письмова розписка (а.с.10), у зв`язку з чим вона заселилась до будинку, 05.05.1997 році зареєструвала своє місце проживання за вказаною адресою (а.с. 122) та з того моменту по березень 2022 року постійно проживала зі своєю сім`єю у спірному домоволодінні.

ОСОБА_3 помер, а тому позивач позбавлена можливості нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу спірного домоволодіння.

На підтвердження факту утримання спірного будинку позивачка надала суду: квитанції про сплату земельного податку №7700-15 від 17.06.2014 року, № 588-18 від 05.06.2015 року, № 3224327-13 від 05.06.2016 року, № 2425861-09 від 03.05.2017 року, № 2880974-5302-0815 від 19.04.2018 року, № 2563577-5307-0814 від 23.04.2019 року, № 14028751-5305-0814 від 06.04.2020 року, № 1623998-2408-0814 від 06.04.2021 року (інформація ДПС України ГУ ДПС у Запорізькій області вих. № 7539/6/08-01-24-13-13 від 27.02.2026 року) (а.с. 125-128); квитанції про сплату комунальних послуг (а.с. 34, 110-118).

Із листа виконавчого комітету Приютненської сілької ради Гуляйпільського району Запорізької області № 290 від 22.11.2019 року вбачається, що станом на момент надання відповіді ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у будинку АДРЕСА_1 з 05.05.1997 року (а.с. 12).

Довідкою виконавчого комітету Малинівської сільської ради Пологівського району Запорізької області № 59 від 26.08.2025 року підтверджено, що у період з 05.05.1997 року по березень 2022 року ОСОБА_1 зареєстрована та фактично проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Внаслідок артобстрілу військовими підрозділами рф вимушена була виїхати на більш безпечну територію України (а.с. 13).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки: 461427023 від 23.01.2026 , право власності за адресою: АДРЕСА_1 , ні за ким не зареєстровано (а.с.119).

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядженням своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також ч. 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

За твердженнями позивача ОСОБА_1 , спірний будинок вона придбала у 1997 році у ОСОБА_2 , сплативши за нього 3000 грн., що підтверджується розпискою, нотаріально договір купівлі продажу не посвідчувався. Протягом 29 років будь-яких дій щодо його утримання будинку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не вчиняли, комунальні послуги не сплачували, у належному стані будинок не утримували.

Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності за набувальною давністю на підставі ст. 344 ЦПК України, позивач стверджує, що будинком вона користується відкрито з 1997 року, сплачує податки за землю, за електроенергію, зареєстрована у даному будинку.

Відповідно до частини 1, 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Зі змісту ст.344 ЦК України вбачається, що право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а тому встановлення власника майна або безхазяйної речі є однією з обставин, що має значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивач має право довести факт існування такого нерухомого майна; відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст.344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, необхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Звідси йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі, безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦПК України.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17.

При вирішенні спорів, пов`язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності (див. постанови Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц, від 15 червня 2020 року у справі № 323/2677/17, 10 лютого 2022 року, у справі № 622/284/20, від 05 червня 2023 року у справі № 368/1297/20, від 25 квітня 2023 року у справі № 465/3716/18), Верховний Суд зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Зазначені вище висновки узгоджуються з роз`ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

Натомість, судом встановлено, що ОСОБА_1 знала про те, що власником спірного будинку була ОСОБА_2 , а потім її син як спадкоємець ОСОБА_3 , якому вона у 2003 році сплатила кошти за будинок, проте договір купівлі-продажу спірного майна не був укладений, а отже, позивачем не доведено всіх умов, передбачених ст. 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю.

Володіння майном вважатиметься добросовісним лише в тому випадку, якщо в момент набуття річчю її набувач не знав та не міг знати, що він володіє чужою річчю.

Користування майном, а також сплата спожитих комунальних послуг не підтверджують підстав для застосування правил ст. 344 ЦК України, оскільки сам лише факт проживання позивачки у спірному будинку, утримання його в належному стані та здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.

Такий висновок зроблено у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 461/5075/23, від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18, від 13 квітня 2022 року №740/3305/20.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Посилання позивача на придбання житлового будинку не може бути підставою для застосування положень ст. 344 ЦК України, оскільки за набувальною давністю може набуватися право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що у цій справі позивачем не доведено і судом не встановлено.

Тобто, укладення між позивачем та ОСОБА_3 угоди у вигляді розписки про сплату коштів за будинок, факт отримання останнім коштів від позивача не підтверджує згоди власника на відчуження нерухомого майна та не свідчить про наявність правових підстав набуття права власності на майно за набувальною давністю.

Отже, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем спірного житлового будинку, оскільки їй достеменно відомо, хто був власником спірного майна, а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами ст.344 ЦК України.

За набувальною давністю можна набути право власності на майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Таким чином, позивач не є добросовісним набувачем домоволодіння право власності, на яке просить визнати за набувальною давністю, а сам по собі факт користування позивачем цим майном не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст. 15, 16, 317, 344 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 259, 265, 273, 280, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Малинівської сільської ради Пологівського району Запорізької області, Малинівської сільської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області про визнання права власності на майно в порядку набувальної давності відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи http://court.gov.ua/fair.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , фактично мешкає: АДРЕСА_2 ;

відповідач: виконавчий комітет Малинівської сільської ради Пологівського району Запорізької області, код ЄДРПОУ 04353149, фактична адреса: м. Запоріжжя, вул. Фанатська, буд. 10, каб. 410;

відповідач: Малинівська сільська військова адміністрація Пологівського району Запорізької області, код ЄДРПОУ 45016178, фактична адреса: м. Запоріжжя, вул. Фанатська, буд. 10, каб. 410.

Суддя У. В. Блажко