Вирок від 29 вересня 2026 р. у справі №645/2870/21 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 645/2870/21 Номер провадження 11-кп/814/515/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

з участю:

секретаря

судового засідання ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

обвинуваченого ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава кримінальне провадження № 12021220460000157 року від 03.02.2021, за апеляційною скаргою прокурора Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_9 на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 07 серпня 2024 року відносно

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, громадянина України, освіта середня, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

- 31.03.2005 Ленінським районним судом м.Харкова за ч.1 ст. 263, ч.3 ст.187, ч.3 ст.289, ст.70 КК України (в ред. 2001 року) до 10 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. 23.12.2013 звільнений умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 6 місяців 7 днів,

В С Т А Н О В И Л А :

Цим вироком ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, п.6 ч.2 ст.115 КК України та призначено йому покарання за:

- ч.4 ст.187 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років;

- п.6 ч.2 ст.115 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

На підставі ст.100 КПК України вирішено долю речових доказів.

За вироком суду, 03 лютого 2021 року приблизно о 15 год 20 хв ОСОБА_8 , будучи особою, яка раніше вчинила розбій, перебуваючи в приміщенні пункту прийому металобрухту, що в будинку АДРЕСА_3 , умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я потерпілого із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, а також протиправного заподіяння смерті іншій особі, здійснив напад на ОСОБА_10 , який займався скупкою металобрухту та мав при собі грошові кошти в розмірі 3187 грн, а саме із заздалегідь заготовленої вогнепальної зброї невстановленого зразка здійснив постріл у його ліве око, спричинивши потерпілому вогнепальне поранення голови, яке супроводжувалося множинними переломами кісток мозкового і лицьового відділів черепа, ушкодженням речовини головного мозку, внутрішньочерепними крововиливами, яке мало ознаки тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя в момент заподіяння.

Продовжуючи свої злочинні дії, направлені на незаконне заволодіння чужим майном, ОСОБА_8 з корисливих мотивів надалі заволодів грошовими коштами ОСОБА_10 у розмірі 3187 гривень, а також рюкзаком з газовим балончиком, після чого місце вчинення злочину покинув, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.

Від отриманого вогнепального поранення ОСОБА_10 помер на місці.

У поданій апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через його м`якість, а також неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 засудити за ч.4 ст.187 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна; за п.6 ч.2 ст.115 КК України на 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією майна.

Свої вимоги прокурор обґрунтував тим, що судом не повністю враховано дані про особу обвинуваченого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, на шлях виправлення не став, не відшкодував потерпілому завдану шкоду. Крім того, санкцією п.6 ч.2 ст.115 та ч.4 ст.187 КК України встановлено обов`язкове додаткове покарання у виді конфіскацій майна, проте суд безпідставно не застосував указане покарання до обвинуваченого.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора на підтримку апеляційної скарги державного обвинувача, захисника та обвинуваченого, які заперечували проти поданої апеляційної скарги, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого п.6 ч.2 ст.115 та ч.4 ст.187 КК України за обставин, викладених у вироку суду та правильність правової кваліфікації його дій в апеляційній скарзі не оскаржуються, а тому, відповідно до ст. 404 КПК України, апеляційним судом не переглядаються.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в апеляційному суді є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого.

Пунктом 2 частини 1 статті 420 КПК України, передбачено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Призначаючи покарання, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким; дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий за вчинення корисливого злочину, ніде не працює, посередньо характеризується, відсутність обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Проте, місцевий суд не повною мірою врахував, що ОСОБА_8 раніше вчиняв тяжкі злочини, у тому числі розбій, за які відбував покарання у виді позбавлення волі та має непогашену судимість. Також судом першої інстанції не в повній мірі враховано непоправні наслідки, які настали внаслідок умисних дій обвинуваченого, а саме загибель потерпілого.

Вказане в цілому характеризує особу обвинуваченого як такого, що веде злочинний спосіб життя та схильний до продовження злочинної діяльності. Системний характер його протиправної поведінки свідчить про небажання ставати на шлях виправлення та про підвищену суспільну небезпеку особи.

З огляду на вищенаведене, що призначене судом першої інстанції покарання є недостатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, а отже є явно несправедливим через м`якість.

Враховуючи викладене, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного покарання в зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, з ухваленням в цій частині нового вироку.

Крім того, доводи прокурора щодо неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність в частині призначення покарання є цілком обґрунтованими.

Згідно зі ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК України. Санкція п.6 ч.2 ст.115 та ч.4 ст.187 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі із обов`язковим призначенням додаткового покарання — конфіскації майна.

Відповідно до імперативних приписів кримінального закону, якщо додаткове покарання в санкції статті зазначено як обов`язкове, суд зобов`язаний його призначити. Звільнення від обов`язкового додаткового покарання можливе лише у разі застосування ст. 69 КК України (за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення). Проте в матеріалах справи відсутні підстави для застосування ст. 69 КК України, і суд першої інстанції на них у вироку не посилався.

Непризначення судом першої інстанції обов`язкового додаткового покарання, передбаченого санкцією статті, є істотним порушенням вимог закону про кримінальну відповідальність, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України є підставою для скасування вироку суду в частині покарання та ухвалення апеляційним судом нового вироку на підставі ст. 420 КПК України.

При призначенні покарання ОСОБА_8 апеляційний суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є особливо тяжким, дані про особу засудженого, відсутність обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 409, 420, 615 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_9 - задовольнити частково.

Вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 07 серпня 2024 року відносно ОСОБА_8 , в частині призначення покарання - скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за:

- ч.4 ст.187 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю;

- п.6 ч.2 ст.115 КК України у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_8 , остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений до Касаційного кримінального суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а обвинуваченим із моменту вручення копії вироку.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4