Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №302/262/26 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 302/262/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

30 вересня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.,

суддів - Джуги С.Д., Собослоя Г.Г.

розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними в матеріалах справи доказами, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 17 квітня 2026 року та на додаткове рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 04 травня 2026 року, ухвалене головуючим суддею Кривка В.П., в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА-НОВА» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості

встановив:

У лютому 2026 року ТОВ «Іннова-Нова» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 29.03.2025 між ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання грошових коштів у позику №7606660325. Відповідно до договору позикодавець зобов`язується надати позичальнику кредит на суму у розмірі: 12 000 грн. 00 коп. шляхом перерахунку на поточний рахунок позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки ( НОМЕР_1 ) на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику у погоджений умовами договору строк або достроково та сплатити проценти за користування позикою.

ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» свої зобов`язання виконало в повному обсязі, надавши відповідачці грошові кошти у розмірі 12 000 грн. 00 коп. У той же час відповідачка всупереч умовам договору свої зобов`язання за договором належним чином не виконала, суму кредиту не повернула, проценти за користування грошовими коштами не сплатила.

Загальна заборгованість відповідачки перед позивачем за Договором про надання грошових коштів у позику № 7606660325 від 29.03.2025 станом на дату підготовки позовної заяви включно складає 27 346 грн. 80 коп., з яких: 12.000 грн. 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 15 346 грн. 80 коп. - заборгованість за процентами.

Розрахунок заборгованості у вищевказаному розмірі обумовлено тим, що відповідачкою були здійснені заходи, спрямовані на визнання боргу, а саме: проведені часткові сплати за Договором про надання грошових коштів у позику № 7606660325 від 29.03.2025 на загальну суму 23 400 грн. 00 коп., з якої даними зарахуваннями погашено: 21 600 грн. 00 коп. - проценти частково; 1 800 грн. 00 коп. - комісія за надання кредиту.

Враховуючи вищенаведене, позивач просив стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за Договором про надання грошових коштів у позику № 7606660325 від 29.03.2025 у розмірі 27 346,80 гривен та судовий збір у сумі 2 662,40 гривень.

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 17 квітня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Іннова-Нова» заборгованість за договором надання грошових коштів у кредит №7606660325 від 29.03.2025 в розмірі 27 346,80 гривень та судові витрати у виді судового збору в розмірі 2 662,40 гривень.

23.04.2026 ТОВ «Іннова-Нова» подало заяву про ухвалення додаткового рішення у справі та про стягнення з відповідачки на свою користь витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 гривень.

Додатковим рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 04 травня 2026 року заяву ТОВ «Іннова-Нова» задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 гривень.

Не погоджуючись із вказаним рішенням та додатковим рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення та додаткове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Вказує, що стороною позивача не надано доказів на підтвердження перерахування кредитних коштів на рахунок, який належить відповідачці. В матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт перерахування коштів відповідачці. Лист від АТ «Універсал Банк» від 14.04.2026 не може вважатися належним доказом перерахування коштів, оскільки не підтверджує факту платіжної операції за формою та змістом передбаченими Законом України «Про платіжні послуги» та постановою Національного банку України від 21.01.2004 №22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме додані позивачем до позовної заяви умови та тарифи розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи договір, а також, що такий документ містить умови щодо нарахування процентів.

Так само розрахунок заборгованості не є належним та допустимим доказом, який підтверджує факт наявності заборгованості. Посилається на несправедливість умов договору, які стали наслідком нарахування непропорційних відсотків.

Зазначає, що зверталась до позивача із пропозицією щодо реструктуризації боргу, оскільки на її утриманні перебуває батько та чоловік, які хворіють, що на її утриманні перебувають двоє неповнолітніх доньок, у зв`язку з чим у її сім`ї наявне важке матеріальне становище.

Щодо додаткового рішення суду першої інстанції просить звернути увагу на необґрунтованість заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу. Відповідачка не змогла подати заперечення на заявлену суму витрат, оскільки не отримувала заяви про ухвалення додаткового рішення та не мала можливості оцінити додані до такої заяви документи.

Відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «Іннова-Нова» не подано.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на те, що предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення суду у справі з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Апеляційним судом встановлено, що 29.03.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС», ЄДРПОУ-44127243, та ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , уклали Договір надання грошових коштів у кредит № 7606660325, де сторони обумовили таке:

- на умовах, встановлених Договором, Товариство надає Позичальнику кредит у гривні, а Позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити комісію за надання Кредиту (якщо умовами Договору передбачено сплату комісії за надання Кредиту), проценти за користування Кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором (п.2.2. договору);

- сума кредиту (загальний розмір) складає: 12 000 гривень (п.2.3. договору);

- строк кредиту (строк дії Договору) 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів, останній платіж з періодом внесення 30 дні (в). Детальні терміни (дати) повернення кредиту, сплати комісії за надання Кредиту (якщо умовами Договору передбачено сплату комісії за надання Кредиту) та процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для Позичальника та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору (п.2.5. договору);

- тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов: стандартна процентна ставка в день застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 2.5. цього Договору, та становить: 1% за кожен день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення цього Договору. 0.87% за кожен день користування Кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня з дати укладення цього Договору і до закінчення строку дії цього Договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту (до тієї із дат яка настане раніше) (п.2.6. договору);

- комісія за надання кредиту становить 15% від суми наданого Кредиту та нараховується на суму виданого за цим Договором Кредиту у день надання кредиту (п.2.7. договору);

- кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки: НОМЕР_3 (п.3.1. договору);

- проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод "факт/факт" (п.4.1. договору).

Згідно з квитанцією до платіжної інструкції №20176-1354-202899867 29.03.2025 року ТОВ «Іннова Фінанс», ЄДРПОУ 44127243, перерахувало 12000 грн з вказівкою призначення платежу: поповнення карток НОМЕР_1 .

Згідно з відповіддю АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» №БТ/Е-14121 від 14.04.2026 року на ім`я ОСОБА_1 банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_4 , за період з 29.03.2025 року на цю картку було зараховано кошти в сумі 12 000 грн, що також підтверджено випискою про рух коштів по картці № НОМЕР_4 за період з 29.03.2025-01.04.2025.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 7606660325 від 29.03.2025 ОСОБА_1 за вказаним договором має заборгованість у розмірі 27 346,80 грн, яка складається з тіла кредиту - 12 000 грн та процентів - 15 346,80 грн. При цьому ОСОБА_1 частково сплачувала заборгованість за цим договором, а саме 21 600 грн - проценти; 1 800 грн - комісія за надання кредиту.

Згідно з рішенням № 05-09/2025 від 05.09.2025 змінено назву товариства з «ІННОВА ФІНАНС» на «ІННОВА-НОВА» у зв`язку з чим викладено повне найменування в наступній редакції ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІННОВА-НОВА».

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів та не заперечується сторонами справи, 29.03.2025 ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» (наразі, - ТОВ «Іннова-Нова») та ОСОБА_1 уклали Договір надання грошових коштів у кредит №7606660325 (далі, - Договір).

Згідно умов укладеного Договору ОСОБА_1 отримала від товариства грошові кошти в розмірі 12 000,00 гривень строком на 360 днів.

За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов: стандартна процентна ставка в день застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 2.5. цього Договору, та становить: 1% за кожен день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення цього Договору. 0.87% за кожен день користування Кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня з дати укладення цього Договору і до закінчення строку дії цього Договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту (до тієї із дат яка настане раніше).

Пунктом 2.7. Договору передбачено комісію за надання кредиту 15% від суми наданого кредиту, що складає 1 800,00 гривень (12 000 х 15% = 1 800).

Кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Позичальника, включаючи використання реквізитів платіжної картки: НОМЕР_3 (п. 3.1. Договору).

Відповідачка з власної волі зареєструвалась на сайті ТОВ «Іннова-Фінанс» (Finsfera), пройшла процедуру реєстрації та ідентифікації після чого заповнила анкету клієнта, в якій зазначила суму бажаного кредиту та особисті дані такі як: ПІБ, адресу проживання та реєстрації, РНОКПП, електронну пошту, фінансовий номер позичальниці та номер банківського рахунку для перерахування коштів.

Після відправки анкети клієнта товариство надає дозвіл та погоджує суму кредиту, після чого у відповідачки з`являється можливість ознайомитись із паспортом споживчого кредиту, де зазначені всі істотні умови кредитування: суму кредиту, строк кредитування, відсотки за користування кредитом, тощо.

Паспорт споживчого кредиту підписано ОСОБА_1 одноразовим цифровим ідентифікатором 7892.

Кредитний договір та додатки до нього підписано одноразовим цифровим ідентифікатором 3466.

Одноразові ідентифікатори надіслано смс-повідомленнями на вказаний відповідачкою фінансовий номер телефону НОМЕР_5 .

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08.04.2026 у справі №705/1938/25 виснував, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Пунктом 10.2 Договору визначено, що Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами сторін та діє протягом строку, вказаного в п. 2.5. Договору (включно), а у випадку, якщо після закінчення вказаного строку, за Договором будуть наявні невиконані грошові зобов`язання, Договір продовжує діяти до повного виконання Позичальником зобов`язань за ним.

З вищенаведеного вбачається, що сторони уклали електронний кредитний договір згідно вимог Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування» та такий продовжує діяти до моменту його повного виконання позичальником.

Щодо отримання кредитних коштів.

Факт укладення Договору відповідачкою не заперечується, водночас у своїх доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що стороною позивача не надано доказів на підтвердження перерахування кредитних коштів на рахунок, який належить відповідачці. В матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт перерахування коштів відповідачці. Лист від АТ «Універсал Банк» від 14.04.2026 не може вважатися належним доказом перерахування коштів, оскільки не підтверджує факту платіжної операції за формою та змістом передбаченими Законом України «Про платіжні послуги» та постановою Національного банку України від 21.01.2004 №22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».

З такими доводами апеляційної скарги колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Згідно з квитанцією до платіжної інструкції №20176-1354-202899867 29.03.2025 року ТОВ «Іннова Фінанс», ЄДРПОУ 44127243, перерахувало 12000 грн з вказівкою призначення платежу: поповнення карток НОМЕР_1 .

До позовної заяви товариством було долучено клопотання про витребування доказів, в якому ТОВ «Іннова-Нова» просило суд витребувати від АТ «Універсал Банк» відомості чи належить платіжна картка № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , надати відомості про повний номер даної платіжної картки та інформацію про рух коштів з 29.03.2025 по 01.04.2025.

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 27.02.2026 вищезгадане клопотання задоволено та витребувано дані з АТ «Універсал Банк».

Згідно відповіді АТ «Універсал Банк» від 15.04.2026 за вх. №БТ/Е-14121, було повідомлено, що на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_4 . За період з 29.03.2025 на платіжну картку було зарахування коштів в сумі 12 000,00 гривень. Згідно уточненої інформації призначення платежу: «кредитні кошти від ТОВ «Іннова Фінанс».

У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.01.2025 у справі №753/16762/15-ц, касаційний суд виснував, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Таким чином, факт отримання відповідачкою кредитних коштів 29.03.2025 в розмірі 12 000,00 гривень підтверджено належними та допустимими доказами.

Посилання відповідачки на те, що Лист від АТ «Універсал Банк» від 14.04.2026 не може вважатися належним доказом перерахування коштів, оскільки не підтверджує факту платіжної операції за формою та змістом передбаченими Законом України «Про платіжні послуги» та постановою Національного банку України від 21.01.2004 №22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» не заслуговує на увагу, оскільки АТ «Універсал Банк» є банком-екваєром на який здійснювалось зарахування кредитних коштів та такий має право на законну вимогу суду надавати відповідь та усвідомлює, що надання неправдивих відомостей є кримінально караним діянням.

В своїй постанові Верховний Суд у складі суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2024 у справі №760/9533/22 виснував, що для практичної реалізації конституційної засади змагальності сторін законом гарантуються однакові можливості сторонам в усьому, що стосується їх прав, оскільки дійсна змагальність буде можлива лише за умови дотримання рівних можливостей у збиранні, наданні та дослідженні доказів.

ЄСПЛ зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу, вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт. Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи. Тому на національні суди може покладатися обов`язок з`ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та, у разі потреби, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (рішення у справі «Харченко проти України», заява № 37666/13, від 03 жовтня 2019 року).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний(Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).

Враховуючи принцип змагальності сторін, відповідачка на спростування даних доводів могла надати суду виписку з власного карткового рахунку № НОМЕР_4 та спростувати доводи сторони позивача щодо отримання нею кредитних коштів, однак цього нею зроблено не було.

Крім цього, відповідачка вчинила конклюдентні дії, оскільки здійснила часткове погашення заборгованості на загальну суму 23 400,00 гривень, що додатково свідчить про її погодження з усіма істотними умовами кредитування та підтверджує факт отримання та користування кредитних коштів саме нею.

Щодо правил надання коштів у кредит

ОСОБА_1 зазначає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме додані позивачем до позовної заяви умови та тарифи та що саме їх розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи договір, а також, що такий документ містить умови щодо нарахування процентів.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами апеляційної скарги з огляду на таке.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.

Згідно п. 10.10 Договору, невід`ємною частиною цього Договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладення Договору. Уклавши цей Договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на Веб-сайті Товариства: https://finsfera.ua/.

Відповідно до п. 3.2. Правил надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «ІННОВА ФІНАНС», Товариство безоплатно надає актуальну інформацію, у тому числі щодо своєї фінансової діяльності, шляхом її розміщення на власному Веб-сайті Товариства.

Тобто, кредитодавець виконав свій обов`язок передбачений ч. 1 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки розмістив у вільному доступі інформацію необхідну для отримання споживчого кредиту, зокрема шляхом оприлюднення Правил надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» (далі, - Правила) та ОСОБА_1 підписанням Договору погодилась із фактом її належного ознайомлення з Правилами.

Згідно п. 1.4. Правил, такі набувають чинності з дати їх затвердження, якщо інше не вказано в Правилах та підлягають опублікуванню на Веб-сайті Товариства не пізніше наступного робочого дня після дати набрання ними чинності та діють до дати оприлюднення Правил в новій редакції.

Також, п. 15.2. Правил визначено, що ознайомившись з цими Правилами, інформацією на Веб-сайті, Клієнт/Споживач погоджується з тим, що він отримав від Товариства в повній мірі достовірну інформацію, яка може бути необхідною для прийняття рішення стосовно отримання Кредиту.

Таким чином, відповідачка перед укладенням кредиту ознайомилась з усіма відкритими умовами кредитування, які пропонує кредитор та погодилась з такими шляхом укладення з товариством Договору.

Колегія суддів не погоджується з твердженням відповідачки, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме додані позивачем до позовної заяви умови та тарифи та що саме їх розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи договір з огляду на вищезазначене.

Паспорт споживчого кредиту з яким відповідачка погодилась шляхом підписання такого одноразовим цифровим ідентифікатором 7892, містить всі істотні умови кредитування з якими ОСОБА_1 мала можливість ознайомитись перед укладенням Договору, зокрема щодо: суми наданого кредиту, строку кредитування, відсоткової ставки та наслідків прострочення виконання (сплата пені, штрафів).

Тільки після ознайомлення з Правилами та після підписання Паспорту споживчого кредиту, відповідачці було надано для ознайомлення примірник Договору, який споживачка підписала одноразовим цифровим ідентифікатором 3466, тобто погодилась, що усвідомлена щодо всіх правових наслідків такого підписання (зокрема, в частині повернення кредитних коштів разом з нарахованими відсотками) та знає про всі істотні умови кредитування.

У Правилах зазначено, що ці Правила набувають чинності з 17 листопада 2024 року (п. 15.9 Правил), тобто на момент укладення Договору, тобто станом на 29.03.2025, слід вважати, що такі діяли та зберігали чинність, оскільки протилежного суду відповідачкою не доведено та не надано Правил у редакції відмінній від доданої позивачем до позовної заяви (наприклад, у редакції від лютого 2025 року).

З вищезазначених причин не підлягає застосуванню постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.01.2025 у справі №336/6542/21, на яку посилається відповідачка у своїх доводах апеляційної скарги.

Крім цього, апеляційний суд не бере до уваги посилання відповідачки на: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.04.2023 у справі №209/800/22, оскільки в такій йде мова про реструктуризацію боргу та іпотечне майно; постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.04.2023 у справі №569/21261/21, оскільки така стосується належного способу захисту та реструктуризації боргу; постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.02.2025 у справі №569/2405/24, оскільки така стосується дострокового звернення банку з вимогою повернути борг, а в нашій справі позивач звернувся вже після спливу строку кредитування; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.10.2025 у справі №761/32897/21, оскільки така стосується реструктуризації боргу.

Вищезгадані постанови Верховного Суду не заслуговують на увагу через нерелевантність таких, оскільки обставини даної цивільної справи та постанов, на які посилається відповідачка є різними за предметом спору та нормами права, які регулюють такі правовідносини.

Щодо розрахунку заборгованості як доказу наявності боргу.

ОСОБА_1 зазначає, що розрахунок заборгованості не є беззаперечним доказом, який доводить факт наявності у неї заборгованості у тому розмірі, який зазначений кредитором.

Слід частково погодитись, що сам по собі розрахунок заборгованості не може доводити наявність боргу у споживачки, бо такий є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум. Відповідні висновки також висвітлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 та Верховним Судом України в постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15.

Апеляційний суд звертає увагу, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Надані банком виписки за рахунками позичальника повинні бути досліджені судами з наданням оцінки у сукупності з іншими зібраними у справі доказами на предмет обставин видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у розрахунку позивача. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.12.2024 у справі №298/825/15-ц.

Таким чином, тільки сукупність доказів у справі, таких як: виписка з карткового рахунку відповідачки, істотні умови кредитування погоджені між сторонами, розрахунок заборгованості та надані контррозрахунки сторонами, є належними та допустимими доказами на підставі яких суд приймає рішення щодо наявності/відсутності заборгованості у споживачки.

В даному випадку, наявна саме сукупність наданих позивачем доказів з якої можна чітко встановити: суму наданого кредиту, строк кредитування, відсоткові ставки, порядок нарахування та сплати заборгованості, нарахування комісії, тощо.

Щодо розміру заборгованості та справедливості умов.

Серед інших доводів апеляційної скарги, ОСОБА_1 вказує на несправедливість умов кредитування, які формують суму заборгованості.

Однак, такі доводи апеляційної скарги не знаходять своє підтвердження в матеріалах справи.

Як уже встановлено судом першої інстанції та доведено позивачем належними та допустимими доказами, за користування кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов: стандартна процентна ставка в день застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 2.5. цього Договору, та становить: 1% за кожен день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення цього Договору. 0.87% за кожен день користування Кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня з дати укладення цього Договору і до закінчення строку дії цього Договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту (до тієї із дат яка настане раніше).

Законом України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо максимальної денної процентної ставки.

Так, пунктом 5 розділу I Закону України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX внесено зміни до Закону України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування», зокрема статтю 8 доповнено частиною п`ятою, за правилами якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %; Прикінцеві та перехідні положення доповнено пунктом 17 такого змісту: «17. Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %».

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3498-IX дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

У період з 24.12.2023 по 21.04.2024 максимальна денна процентна ставка становить 2,5% в день.

У період з 22.04.2024 по 19.08.2024 максимальна денна процентна ставка становить 1,5%.

Тобто, з 20.08.2024 по день звернення до суду з позовом максимальна денна процентна ставка відповідно до ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» становить 1%.

Кредитний договір між ТОВ «Іннова Фінанс» (наразі, - ТОВ «Іннова-Нова») та ОСОБА_1 укладено 29.03.2025 та денна відсоткова ставка не перевищує 1% законодавчо встановленого в ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», тобто така не суперечить чинному законодавству в сфері споживчого кредитування.

Споживачка підписуючи Договір, підтвердила, що умови цього Договору є розумними, справедливими, добросовісними та не містять дисбалансу прав та обов`язків Товариства та Позичальника. Сторони засвідчують, що укладення цього Договору відповідає вільному волевиявленню Сторін, жодна із Сторін не знаходиться під впливом тяжких обставин, не помиляється стосовно обставин, що мають суттєве значення (природа Договору, права та обов`язки Сторін, інші умови Договору), та умови Договору є взаємовигідними для кожної із Сторін (п. 10.22 Договору).

ОСОБА_1 підписувала Договір з власної волі, не під дією примусу чи обману, а тому повинна усвідомлювати всі істотні умови кредитування в тому числі нарахування заборгованості за погодженими між сторонами процентними ставками.

Крім цього, відповідачка здійснила наступні платежі: 27.04.2025 у розмірі 5 400,00 гривень; 28.05.2025 у розмірі 3 600,00 гривень; 27.06.2025 у розмірі 3 600,00 гривень; 27.07.2026 у сумі 3 600,00 гривень; 26.08.2025 у сумі 3 400 гривень; 27.08.2025 у сумі 320 гривень.

Такими конклюдентними діями ОСОБА_1 підтвердила не тільки факт отримання кредитних коштів, користування такими, але й свою згоду з умовами кредитування.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що відповідачкою на спростування наданого товариством розрахунку заборгованості не надано контррозрахунку та не спростовано, що сума заявлена до стягнення позивачем є незаконною чи значно завищеною, або не надано доказів повного погашення заборгованості. З наданої позивачем виписки чітко вбачається, що споживачка оплачувала за період з 27.04.2025 по 26.08.2025 тільки проценти за користування кредитом та не погашала тіло кредиту у зв`язку з чим нарахування відсотків продовжувалося до закінчення строку кредитування, який згідно погоджених сторонами умов становить 360 днів (протягом даного строку позивач наділений правом нараховувати відсотки, що випливає з підписаного сторонами Договору).

Крім цього, відповідачка не зверталась до суду із зустрічною позовною заявою щодо визнання певних умов договору нікчемними чи нечинними, а тому в силу положень ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, у зв`язку з чим всі положення підписаного споживачкою Договору є обов`язковими до виконання та презюмується, що такі є справедливими, доки не доведено зворотного.

Щодо добросовісної/недобросовісної поведінки кредитора під час досудового врегулювання спору.

ОСОБА_1 вказує, що зверталась до позивача із пропозицією щодо реструктуризації боргу, оскільки на її утриманні перебуває батько та чоловік, які хворіють, що на її утриманні перебувають двоє неповнолітніх доньок, у зв`язку з чим у її сім`ї наявне важке матеріальне становище, однак такі звернення виявились без результативними, що свідчить про недобросовісну поведінку позивача.

Проте, такі доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань. Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №147/66/17.

Отже, на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Добросовісність необхідно розуміти як реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 601/485/23 (пункт 75)).

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.12.2025 у справі №439/1225/14-ц зауважила, що потрібно розмежовувати матеріальну та процесуальну добру совість, зловживання процесуальними правами і зловживання матеріальними (цивільними) правами як за сферою застосування відповідних юридичних конструкцій, так і за наслідками такого застосування. Матеріальна добра совість визначається, зокрема, пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України, а процесуальна, - зокрема, статтею 44 ЦПК України (див. постанови Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 4 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 вересня 2025 року у справах № 758/10275/21 і № 754/3801/23 тощо).

На переконання ОСОБА_1 , дії ТОВ «Іннова-Нова», які полягають у тому, що товариство не бажає реструктуризувати борг не зважаючи на важке матеріальне становище споживачки є недобросовісними, з чим, в загальному, колегія суддів не може погодитись.

Розділом 7 Правил визначається порядок реструктуризації боргу, шляхом укладення додаткової угоди в якій сторони визначають умови реструктуризації.

Водночас, п. 7.1. Правил визначено, що за Кредитним договором, укладеним з клієнтом, товариство має право, але не обов`язок, проводити реструктуризацію зобов`язань.

Тобто реструктуризація боргу є правом товариства та не зобов`язує таке проводити реструктуризацію за заявою споживачки.

У статті 17 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що Кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію зобов`язань за договором про споживчий кредит. Реструктуризація зобов`язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.

З цього слідує, що як ст. 17 Закону України «Про споживче кредитування», так і умовами Правил визначено право, а не обов`язок кредитора проводити реструктуризацію боргу за заявою боржника.

Таким чином, дії ТОВ «Іннова-Нова» з приводу ігнорування чи відмови у реструктуризації боргу споживачці не можна трактувати як недобросовісну поведінку, оскільки товариство має повне право вимагати виконання відповідачкою взятих на себе зобов`язань за Договором на погоджених між сторонами умовах.

Щодо ліцензії ТОВ «Іннова-Нова».

У додаткових поясненнях ОСОБА_1 звертала увагу, що у ТОВ «Іннова-Нова» відсутня ліцензія від НБУ на здійснення діяльності у сфері видачі кредитів у зв`язку з чим зверталась з відповідними листами до відповідних органів з метою проведення перевірок у товаристві.

У відповіді НБУ від 18.05.2026, яка долучена відповідачкою до додаткових пояснень від 23.06.2026, зазначається, що згідно з інформацією, яка міститься на сторінках офіційного Інтернет-представництва Національного банку у Комплексній інформаційній системі Національного банку, зазначена Вами фінансова установа, а саме ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» (код за ЄДРПОУ 44127243) виключена з Державного реєстру фінансових установ, у зв`язку з чим не відноситься до надавачів фінансових послуг, державне регулювання і нагляд за якими здійснює Національний банк.

Дане виключення, згідно інформації розміщеної на сторінці офіційного Інтернет-представництва Національного банку у Комплексній інформаційній системі Національного банку, ТОВ «Іннова Фінанс» позбавлено ліцензії на здійснення фінансової послуги з надання коштів та банківських металів у кредит рішенням Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських фінансових послуг від 25.07.2025.

Водночас, НБУ зазначив, що в силу положень частини четвертої статті 50 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» зобов`язання за раніше укладеними договорами про надання такої фінансової послуги виконуються сторонами в повному обсязі до моменту виконання договору.

До матеріалів позовної заяви ТОВ «Іннова-Нова» долучено витяг з Державного реєстру фінансових установ, згідно якого станом на 12.07.2024 у товариства є ліцензія на здійснення діяльності у сфері надання коштів та банківських металів у кредит.

Згідно долученої до матеріалів справи позивачем 30.06.2026, виписки з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 10.02.2025 у ТОВ «Іннова-Фінанс» ще було право на здійснення діяльності у сфері надання коштів та банківських металів у кредит.

Оскільки, ліцензії на здійснення діяльності у сфері надання коштів та банківських металів у кредит позивач був позбавлений 25.07.2025, а кредит надано відповідачці 29.03.2025, то на момент оформлення кредитних правовідносин товариство мало право на надання коштів у сфері споживчого кредитування.

Враховуючи принцип обов`язковості цивільно-правового договору закріплений ч. 1 ст. 629 ЦК України, відповідачка не позбавлена обов`язку повернення грошових коштів не зважаючи на той факт, що наразі товариство не має права надавати кошти в кредит. Даний факт свідчить тільки про те, що товариство не може видавати на даний момент нові кредити, однак не позбавляє відповідачку від обов`язку виконання взятих на себе зобов`язань згідно укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки товариство мало ліцензію на здійснення такої діяльності на момент укладення Договору.

Отже, підсумовуючи все вищезазначене, апеляційний суд констатує, що відповідачкою не спростовано законності та обґрунтованості рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 17 квітня 2026 року, оскільки таке ухвалене з дотриманням норм процесуального права, за правильного застосування норм матеріального права та за повного, всебічного з`ясування обставин справи. У зв`язку з чим судове рішення на підставі ст. 375 ЦПК України, колегія суддів залишає без змін, а подану ОСОБА_1 апеляційну скаргу - без задоволення.

Щодо додаткового рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 04 травня 2026 року.

У своїх доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 не погоджується з розміром задоволених судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу понесених позивачем під час розгляду справи в Міжгірському районному суді Закарпатської області. Також, звертає увагу на пропуск п`ятиденного строку для подання заяви про ухвалення додаткового рішення.

Щодо п`ятиденного строку, то рішення першої інстанції ухвалене 17.04.2026 та отримано товариством 19.04.2026, згідно довідки про доставку електронного документу. Заяву про ухвалення додаткового рішення подано 23.04.2026, тобто на четвертий день з моменту отримання судового рішення в підсистемі «Електронний суд», а тому слід вважати, що строк подання заяви не пропущено.

Крім цього, відповідачка, звертає увагу, що не була повідомлена про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення, у зв`язку з чим не змогла подати свої заперечення. Проте, згідно квитанції №6823420 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС, ОСОБА_1 отримала копію заяви про ухвалення додаткового рішення 23.04.2026 у підсистемі «Електронний суд» (а.с.72-73). Також, відповідачка отримала судову повістки про виклик на розгляд даної заяви 02.05.2025 у особистому кабінеті підсистеми «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного документу від 02.05.2025(а.с.77).

Оцінюючи розмір витрат на професійну правничу допомогу та суму задоволену судом першої інстанції, колегія суддів керується таким.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.

З огляду на викладене вище відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У позовній заяві позивач заявив попередню, орієнтовну суму витрат на професійну правову допомогу в розмірі 5 000,00 гривень.

До заяви про ухвалення додаткового рішення позивачем долучено: Договір №06-05/2025 про надання правничої допомоги від 06.05.2025 між адвокатом Андрущенком М.В. та ТОВ «Іннова Фінанс»; заявка №3200310669 про надання послуг; акт №3200310669 приймання-передачі послуг; платіжна інструкція №117 від 21.04.2025 про сплату 5 000,00 гривень на правничу допомогу.

Згідно акту приймання-передачі, адвокат оцінив свої послуги з складення правової документації процесуального характеру (позовної заяви та клопотання про витребування доказів) та супровід процесу розгляду справи в суді з питань, пов`язаних із правами та інтересами замовника в будь-якому форматі судочинства у суму 5 000,00 гривень.

На переконання колегії суддів, заявлена та задоволена судом першої інстанції сума судових витрат понесених позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідає критеріям реальності, розумності та об`єктивності. Така сума цілком співвідноситься до часу затраченого адвокатом на підготовку позову та зі складністю виконаної роботи, а тому підстав для зміни чи скасування даного додаткового рішення колегія суддів не вбачає.

Отже, апеляційна скарга в частині оскарження додаткового рішення не містить обґрунтованих аргументів та об`єктивних підстав для скасування законного додаткового рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 04 травня 2026 року, а тому подану ОСОБА_1 апеляційну скаргу на додаткове рішення, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України, залишає без задоволення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись нормами статей 12, 81, 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 17 квітня 2026 року та додаткове рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 04 травня 2026 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач:

Судді: