Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №309/3118/23 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 309/3118/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 вересня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Джуги С.Д., Собослоя Г.Г.

за участю секретаря судового засідання: Тайстри І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лукачко Іван Йосипович, на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 22 квітня 2024 року, ухвалене головуючим суддею Сідей Я.Я. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна

встановив:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна.

Позов мотивує тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 14.05.1994 був укладений шлюб у виконкомі Вишківської селищної ради, про що в реєстраційній книзі зроблено запис №17. Під час спільного проживання в сторін народилася дитина та було побудовано житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який був збудований у 2004 році. Оскільки сімейне життя в сторін не склалося, рішенням Хустського районного суду Закарпатської області у справі №2-370/12 від 06.02.2012 шлюб було розірвано.

Відповідно до рішення виконкому Вишківської селищної ради № 43 від 09.08.2018 вказаний житловий будинок зареєстрований за відповідачем. ОСОБА_2 добровільно поділити спільне майно не бажає. У зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 просила суд визнати житловий будинок АДРЕСА_1 спільною частковою власністю по 1/2 частці.

Рішенням Хустського районного суду від 22 квітня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд вказав, що позивач не довела ті обставини, на які посилається, а тому відмовив у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю.

Не погоджуючись з рішенням ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лукачко І.Й., подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення, яке ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В своїх доводах посилається на те, що судом першої інстанції не враховано спільне проживання подружжя та будівництво будинку під час цього періоду, оскільки будинок було збудовано ще в 2002 року. Просить звернути увагу на будівельний паспорт від 16.04.2004, який було виготовлено саме тоді, коли вже було завершено будівництво по добудові даного житлового будинку. Судом не взято до уваги тієї обставини, що сторони проживали у будинку з 2002 року та зареєстрована в такому 28.03.2002. Однак, ОСОБА_2 не бажав раніше здійснити державну реєстрацію права власності, а таку провів після розірвання шлюбу.

Позивачка дотепер сплачує комунальні платежі, які приходять на її ім`я, оскільки вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , тобто за адресою місця знаходження нерухомого майна.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Козар М.В., вказує, що заперечує щодо доводів наведених ОСОБА_1 в поданій апеляційній скарзі та вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Позивач не подавала до суду першої інстанції копії доданих до апеляційної скарги квитанцій та довідку про місце реєстрації, крім цього не ставила питання про витребування доказів, а саме – матеріалів інвентарної справи.

ОСОБА_1 в позові та апеляційній скарзі взагалі не зазначає джерело коштів за які здійснювалося будівництво, чи приймала вона участь в ньому та чи вносила кошти до сімейного бюджету.

Позивач зазначає, що зареєстрована у вказаному будинку, проте не заявляє чи проживає фактично в ньому. Місце проживання зареєстроване у спірному майні, проте вона за цією адресою не проживає і спільне домогосподарство сторони з моменту розірвання шлюбу не ведуть.

Крім цього, позивачкою пропущеного трирічний строк позовної давності, оскільки з таким позовом вона повинна була звернутись після розірвання шлюбу або до 2015 року, чого нею зроблено не було.

У судовому засіданні представник відповідача адвокат Козар М.В., просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена своєчасно та належним чином. При цьому її представник адвокат Корпош І.В. подав до суду заяву про розгляд справи без їх участі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що сторони перебували в шлюбі, який рішенням Хустського районного суду Закарпатської області у справі №2-370/12 від 06.02.2012, укладений у виконкомі Вишківської селищної ради 14.05.1994 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 5003806636981, сформованого 29 травня 2023 року, за ОСОБА_2 26.10.2018 року на праві приватної власності зареєстровано житловий будинок в АДРЕСА_1 .

Висновком про вартість майна від 19.06.2023 житловий будинок в АДРЕСА_1 загальною площею 244,30 кв.м. оцінено в 204 609 тисяч гривень.

ОСОБА_1 вважає, що порушено її права щодо спільного майна подружжя, зокрема посилається на те, що за період спільного проживання в шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , ними було набуте нерухоме майно – житловий будинок АДРЕСА_1 , однак, вказаний житловий будинок 26.10.2018 зареєстрований за ОСОБА_2 .

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічне положення містить стаття 368 ЦК України.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (стаття 61 СК України).

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Як на підставу задоволення позову ОСОБА_1 вказувала, що спірний будинок було збудовано за час спільного проживання подружжя, у 2004 році.

Однак належних доказів, які б підтверджували те, що спірний будинок було збудовано саме в час перебування позивача в шлюбі з відповідачем, такою суду не надано.

Долучений позивачем будівельний паспорт, дозвіл на проведення будівельних робіт, проект забудови, виконавчий проект житлового будинку, є лише проектно-дозвільною документацією для виконання будівельних робіт та не підтверджують того, що будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 розпочато саме в 2003 році, тобто в період перебування сторін в шлюбі.

А звідси, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав повну оцінку та правильно застосував норми матеріального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Такі висновки суду першої інстанції апеляційний суд вважає законними та обґрунтованими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Зважуючи на встановлене та керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лукачко Іван Йосипович, залишити без задоволення.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 22 квітня 2024 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: