Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №686/26259/26 — Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/26259/26

Провадження № 2-а/686/466/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Стефанишина С.Л.

за участю секретаря судового засідання – Мороза А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хмельницький справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про визнання протиправними та скасування постанов у справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

31 серпня 2026 року до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області звернувся ОСОБА_1 з вказаним позовом, в якому просив скасувати постанови про накладення стягнення за адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.132-1 КпАП України посилаючись на те, що зазначені в позові постанови є незаконними та порушують його права та інтереси так, як позивач не вчиняв зазначених правопорушень, тобто не допускав руху транспортних засобів із перевищенням нормативних параметрів навантаження на одну вісь при визначеній нормі навантаження.

Просить суд визнати протиправними та скасувати постанови по справах про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування ( місцезнаходження юридичної особи) на території України серія АВ №00012169 від 14.08.2026 р. та серія АВ №00012279 від 19.08.2026 р. про накладення адміністративного стягнення.

Ухвалою суду від 07 вересня 2026 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду у спрощеному провадженні.

15.09.2026 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на поданий позов. В своєму відзиві відповідач позов не визнає, просить відмовити у його задоволенні.

17.09.2026 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засід анні з повідомленням (викликом) сторін відповідно до ч.5 ст.261 КАС України.

Згідно вимог ч.3 ст.261 КАС України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня в ідкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи та дослідивши наявні у ній докази, суд вважає що поданий позивачем позов є не обґрунтованим та не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що посадовими особами відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) Державної служби України з безпеки на транспорті було винесено постанови по справах про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування ( місцезнаходження юридичної особи ) на території України, відносно ОСОБА_1 , директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-будівельний сервіс «Пріорітет», а саме: постанова серії АВ №00012169 від 14.08.2026 р. про накладення штрафу в сумі 8500 грн. за те, що допустив руху транспортних засобів із перевищенням нормативних параметрів зазначених п.22.5 ПДР Укераїни навантаження на одну вісь транспортного засобу на 5,548% (0,638 т) при визначеній нормі навантаження на вісь 11,5 тонн., згідно даних зафіксованих у постанові загальна маса транспортного засобу становила 43200 кг., згідно товарно-транспортної накладної №82402509 від 24.06.2026р.загальна вага маса з вантажем та маса брутто 37,580т. та Постанова серія АВ №00012279 від 19.08.2026 р., про накладення штрафу у розмірі 8500 грн, за те, що допустив руху транспортних засобів із перевищенням нормативних параметрів зазначених п.22.5 ПДР Укераїни навантаження на одну вісь транспортного засобу на 6,643% (0.764 т) при визначеній нормі навантаження на вісь 11,5 тонн., згідно даних зафіксованих у зазначеній постанові загальна маса транспортного засобу становила 38800 кг., згідно товарно-транспортної накладної №82407449 від 30.06.2026 р. загальна вага/ маса з вантажем та маса брутто 37,580 т.

Суть порушень зазначених у вказаних постановах полягає у перевищені допустимих норм навантаження на одинарну вісь, відповідальність за які передбачена ч.2 ст.132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Особливості та порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставі і в порядку, встановлених законом, а провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлено Правилами дорожнього руху.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт», державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів івантажів на території України.

Частиною другою статті 29 Закону України «Про дорожній рух», з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги» рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному КабінетомМіністрівУкраїни.

Разом з цим, відповідно до пп. «в» п. 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують навантаження на одинарну вісь 11.5 тонн.

Рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоча б один з їх габаритних та/або вагових параметрів перевищує нормативи, визначені цим пунктом, здійснюється відповідно до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. № 30 «Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами» (надалі-Правила №30).

Рух транспортних засобів та їх составів, фактична маса та навантаження на вісь яких перевищують параметри, визначені підпунктами “б” та “в” цього пункту, у разі перевезення подільних вантажів забороняється.

Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують правила дорожнього руху несуть відповідальність згідно із законодавством.

У той же час, відповідно до пункту 3 Правил № 30, транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Пунктом 25 Правил № 30 встановлено, що забороняється проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів без дозволу, зазначеного у пункті 4 цих Правил, або документа, який підтверджує внесення плати за проїзд, що повинні знаходитися у водія і пред`являтися на вимогу уповноважених осіб.

Згідно пункту 4 Правил № 30, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього рухуна 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

Відповідно до частини 4 статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

За порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів та правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, згідно статті 132-1 КУпАП, передбачено адміністративну відповідальність.

Механізм фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі визначено Порядком фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки наавтомобільному транспорті в автоматичному режимі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2019 № 1174зі змінами від23.02.2024 (надалі – Порядок № 1174).

Так, згідно пункту 2 Порядку № 1174, система фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі (надалі – система) – взаємопов`язана сукупність автоматичних пунктів та інформаційно-телекомунікаційної системи.

Відповідно до пункту 7 зазначеного Порядку, фіксація правопорушень в автоматичному режимі здійснюється на автоматичних пунктах.

Положеннями пункту 12 Порядку №1174 врегульовано, що автоматичний пункт може забезпечувати, зокрема, вимірювання загальної маси транспортного засобу; автентифікацію автоматичного пункту, контроль цілісності, авторства, доступності, а також неспростовності дій щодо інформації, що передається від автоматичного пункту до інформаційно-телекомунікаційної системи.

Інформація від автоматичних пунктів передається до інформаційно-телекомунікаційної системи у вигляді метаданих (пункт 14 Порядку фіксації адміністративних правопорушень).

Пункт 15 Порядку № 1174 визначає що безпосерденьо мають містити метадані, зокрема, дату і час фіксації здійснення вимірювання, смугу руху, напрямок руху, номерний знак транспортного засобу, тип транспортного засобу згідно з пунктом Г.2 додатка Г ДСТУ 8824:2019 “Автомобільні дороги. Визначення інтенсивності руху та складу транспортного потоку”, повну масу транспортного засобу, зовнішні габарити транспортного засобу (за можливості), розподіл навантаження за осями транспортного засобу (номер осі, фактичне навантаження на вісь, сумарне фактичне навантаження на осі, сукупність осей, фактичну міжосьову відстань, фактичну шинність (кількість коліс) на осі (за наявності); фотографії транспортного засобу: фронтальну, фотографію номерного знака транспортного засобу, оглядову фотографію із зображенням розпізнаного номерного знака;відеозапис руху транспортного засобу через автоматичний пункт (за наявності).

Під час передачі інформаційних файлів та метаданих Укртрансбезпекою впроваджуються організаційно-технічні заходи, які забезпечують захист інформації, що передається, відповідно до ступеня її конфіденційності (пункт 10 Порядку №1174).

Відтак, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному транспорті здійснюється за допомогою встановлених на автомобільних дорогах автоматичних пунктів – комплексів технічних засобів, що здатні в автоматичному режимі, вимірювати загальну масу транспортного засобу; визначати кількості осей транспортного засобу; вимірювати навантаження, що припадають на кожну вісь транспортного засобу тощо.

При цьому, система забезпечує автоматизоване формування проекту постанови про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі за допомогою автоматичних пунктів, відповідно до законодавства.

Тобто, суть процесу автофіксації правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті полягає у забезпеченні прозорості фіксації порушень, зменшення участі посадових осіб у вказаному процесі, що спрямовано на об`єктивну оцінку обставин та фактів вчинення правопорушення.

Посадові особи Укртрансбезпеки, уповноважені розглядати справи про правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі, під час їх розгляду використовують інформаційні файли, тобто упорядковану сукупність відомостей: про транспортний засіб; відповідальну особу, визначену статтею 14-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення; наявність/відсутність документа, який підтверджує внесення плати за проїзд, або дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та метаданих,сформованих автоматичним пунктом(пункти 2,16 Порядку №1174).

Отже, закріплений в законодавстві та реалізований на практиці механізм фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі унеможливлює механічне втручання в роботу системи, а також унеможливлює наявність корупційної складової.

Відповідно до абзацу двадцять сьомого глави 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна не є первинним документом, що підтверджує фактичну масу товарно-матеріальних цінностей, що перевозяться, а використовується виключно для обліку таких товарно-матеріальних цінностей в аспекті підтвердження факту.

Верховний Суд в постанові від 31.07.2019 р. у справі №802/518/17-а дійшов висновку, що товарно-транспортна накладна не є первинним документом, що підтверджує фактичну вагу товарно-матеріальних цінностей, що перевозяться, а використовується виключно для обліку таких товарно-матеріальних цінностей в аспекті підтвердження факту. Тому, сам факт наявності товарно-транспортної накладної не виключає перевезення, одночасно і інших товарно-матеріальних цінностей, не вказаних в первинних документах, що впливає на загальну вагу транспортного засобу.

Схожого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 28.02.2019 р. у справі №805/3598/16-а.

Тобто, товарно-транспортна накладна не може беззаперечно свідчити про достовірність важення транспортного засобу та вантажу з боку позивача, тому посилання позивача на те, що перевезення позивачем товару відповідно до товарно-транспортних накладних, з урахуванням ваги автомобіля та причепу, виключає перевантаження транспортних засобів, суд вважає необґрунтованими.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.06.2014 року № 1314-VII"Про метрологію та метрологічну діяльність"(далі Закон № 1314-VII), засоби вимірювальної техніки - засоби вимірювань, вимірювальні системи, матеріальні міри, стандартні зразки та будь-які частини засобів вимірювань або вимірювальних систем, якщо ці частини можуть бути об`єктом спеціальних вимог та окремого оцінювання відповідності.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 8 Закону № 1314-VII, у сфері законодавчо регульованої метрології застосовуються засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам щодо точності, регламентованим для таких засобів, у встановлених умовах їх експлуатації.

Експлуатація засобів вимірювальної техніки, які застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології (далі - законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки), здійснюється з дотриманням правил застосування таких засобів, встановлених у нормативно - правових актах, і вимог щодо їх експлуатації, встановлених в експлуатаційних документах на такі засоби.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону № 1314-VII, наукові метрологічні центри у сферах діяльності, визначених положеннями про них та нормативно-правовими актами, зокрема, проводять оцінку відповідності засобів вимірювальної техніки; проводять калібрування та повірку засобів вимірювальної техніки.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 16 Закону № 1314-VII, оцінка відповідності законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки вимогам технічних регламентів проводиться у разі, коли це передбачено відповідними технічними регламентами. Оцінку відповідності законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки вимогам технічних регламентів проводять виробники цих засобів, призначені органи з оцінки відповідності та інші суб`єкти, визначені у відповідних технічних регламентах або передбачених ними процедурах оцінки відповідності. Порядок проведення оцінки відповідності законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки встановлюється технічними регламентами та іншими нормативно - правовими актами.

Відповідно до ч.1,2 ст.17 Закону №1314-VII, законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту.

WIM-комплекси відносяться до законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що прямо вказано у п.52 Додатку 1 до Технічного регламенту законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.2016 № 94.

Суд звертає увагу на те, що все обладнання, яке встановлено і працює, проходить обов`язкову сертифікацію згідно ДСТУ OIML R 134-1:2010, який повністю транслює вимоги Європейського стандарту OIML R 134-1:2006 для зважування транспортних засобів у русі. Цей стандарт не обмежує використання сертифікованих систем в залежності від типу вантажу. Всі майданчики сертифікуються згідно цього стандарту і мають відповідати класу точності не гірше ніж 10F.

За цим Регламентом, засоби вимірювальної техніки, прилади автоматичні для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантажень на вісь, можуть бути надані на ринку та/або введені в експлуатацію тільки у разі, коли вони відповідають вимогам Регламенту.

Таким чином, щодо WIM-комплексів як приладів автоматичних для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантажень на вісь застосовується презумпція відповідності засобів вимірювальної техніки.

Така презумпція є вимогою застосування європейських гармонізованих стандартів або вітчизняних ДСТУ.

Укртрансбезпека має всі необхідні сертифікати для приладів автоматичних для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантажень на вісь та загальної маси транспортного засобу: сертифікати перевірки, сертифікати відповідності.

Суд вважає, що Укртрансбезпека у даному випадку дотрималась всіх вимог до засобів вимірювальної техніки, установлених Технічних регламентом №94 (п.2 Загальної частини Технічного регламенту).

Всі постанови про порушення містять посилання на технічний засіб вимірювання, що призводить до можливості його точної ідентифікації, а вимірювальна техніка за своїми характеристиками відповідає вимогам ДСТУ і враховує гранично допустимі похибки при зважуванні.

Суд не погоджується з твердженням позивача, що y автоматичному пункті габаритно-вагового контролю WIM 51 жодного разу не було зафіксовано порушення нормативних параметрів завантаження транспортних засобів, які є власністю ТОВ «ТБС «Пріорітет» так, як на автоматичному пункті габаритно-вагового контролю WIM 48 майже постійно фіксуються порушення параметрів навантаження двох транспортних засобів зазначеного товариства, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що транспортний засіб рухаючись по маршруту здійснював проїзд через інші рамки вагового контролю.

Крім того, надані позивачем докази не виключають можливість довантаження транспортного засобу по руху слідування, в результаті чого збільшена вага зафіксована лише WIM 48.

У справі існують три основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balanceofprobabilities) або «перевагадоказів» (preponderanceoftheevidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). У справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».

Слід також зазначити про те, що за правилами ст. ст. 9, 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст. 90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В даному випадку твердження позивача щодо порушення його прав мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та лише суб`єктивній думці останнього.

Інших належних доказів, які б свідчили про протиправність оспорюваних постанов відповідача, позивачем суду не надано.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України").

Пунктом 41 Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає, що представленими доказами, які дослідженні у судовому засіданні та додані відповідачем до відзиву підтверджується факт вчинення правопорушень позивачем.

На підставі викладеного суд вважає, що позов не є обґрунтованим, тому не підлягає до задоволення, а доводи позивача не спростовують позиції відповідача.

З огляду на вище наведене, суд вважає, що постанови АВ №00012169 від 14.08.2026 р. та серія АВ №00012279 від 19.08.2026 р. про накладення адміністративного стягнення, відповідають вимогам закону та прийняті в межах повноважень, у зв`язку з чим не підлягають скасуванню.

Зважаючи на викладене суд приходить до висновку, що позов є необґрунтованим, тому в його задоволенні слід відмовити.

У відповідності з ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 5, 72-77, 241-246, 257- 258, 260, 268 КАС України, суд –

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про визнання протиправними та скасування постанов у справі про адміністративне правопорушення – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя С. Стефанишин