Вирок від 29 вересня 2026 р. у справі №307/1760/23 — Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/1760/23

Провадження № 1-кп/307/108/23

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області

у складі головуючої судді ОСОБА_1 ,

секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

провівши у відкритому судовому засіданні в залі суду судовий розгляд у кримінальному провадженні № 12022071160000600 про обвинувачення

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, працюючого водієм "Мале підприємство Рута", із базовою середньою освітою, одруженого, раніше не судимого,-

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,

за участю прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,

потерпілого ОСОБА_17 ,

його представника - адвоката ОСОБА_18 ,

обвинуваченого ОСОБА_5

та його захисника ОСОБА_19 (в режимі відеоконференції),

в с т а н о в и в:

ОСОБА_5 , 30 вересня 2022 року, приблизно о 03 год., знаходячись неподалік малого приватного підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_2 » по АДРЕСА_2 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, їх кримінальну караність та наслідки, маючи на меті спричинити шкоду здоров?ю ОСОБА_17 , на грунті раптово виниклих неприязних відносин, тримаючи в руках тупий дерев`яний предмет, схожий на палку, наніс ним ОСОБА_17 декілька ударів в область голови, тулуба, правої та лівої верхніх кінцівок, в результаті чого спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому нижньої третини тіла правої ліктьової кістки зі зміщенням та перелому 7 ребра зліва, які згідно висновку судово-медичної експертизи відносяться до групи тілесних ушкоджень середньої тяжкості, так як подібного характеру тілесні ушкодження викликають розлад здоров?я більше 21-го дня, а саме ОСОБА_5 заподіяв умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров?я, а саме, вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 122 КК України.

Потерпілий ОСОБА_17 14 листопада 2023 року, до початку судового розгляду пред`явив цивільний позов про стягнення із ОСОБА_5 в його користь 300 000,00 гривень моральної шкоди та 272 857,50 грн. матеріальної шкоди, у тому числі, не отриманого заробітку 150 000 (сто п?ятдесят тисяч) грн., витрат на лікування 102 837, 50 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

В обгрунтування позову посилався на те, що з 2019 року він працює майстром з ремонту автомобілів, що підтверджується витягом з єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців громадських формувань, отримує прибуток та забезпечує фінансово свою сім?ю шляхом виконання робіт із фізичним навантаженням. У зв?язку із нанесенням йому тілесних ушкоджень, перенесених за наслідком операцій та перебуванням на лікуванні, він не мав можливості здійснювати виконання робіт, а отже і отримувати прибуток протягом майже чотирьох місяців взагалі, а в подальшому міг виконувати нескладні роботи, що не потребували значної сили. В середньому його середньомісячний дохід становив приблизно 30 000,00 грн., а за період лікування ним були понесені витрати в розмірі майже 80 000 (вісімдесят тисяч) грн.

Крім цього, у зв`язку із даною ситуацією він, для захисту своїх порушених прав, вимушений був звернутися до адвоката, що також є матеріальної частиною витрат, яку зобов?язаний відшкодувати відвідач (обвинувачений) в розмірі 20 000,00 грн.

Внаслідок вчиненого ОСОБА_5 злочину, йому також завдані значні моральні страждання, які проявилися у неспокої за життя та здоров?я як його самого, так і його сім?ї, порушення нормального ритму життя, а втрачені доходи відзначилися на фінансовому становищі його сім?ї. Зважаючи на викладене, моральну шкоду, завдану ОСОБА_5 , ОСОБА_17 оцінює у розмірі 300 000,00 грн. (том 1 а.к.п 62-65).

Під час судового розгляду ОСОБА_5 винуватим себе не визнав та показав, що у вересні 2022 року він їхав з міста Києва. Біля стадіону, який знаходиться у місті Тячів, його автомобіль обігнав водій автомобіля марки "Шкода", сріблястого кольору, різко загальмував, показав пальцями непристойний знак та поїхав далі. Продовжуючи рух у напрямку села Бедевля, перед блок - постом ОСОБА_17 , який їхав за його автомобілем із вимкненим світлом ближніх фар, здійснив маневр обгону та різко загальмував, внаслідок чого він, ОСОБА_5 також був змушений різко гальмувати, а керований ним автомобіль, який був завантажений лісовою продукцією об"ємом 25 кубометрів, ледь не перекинувся та не злетів у кювет. Після проїзду блок-посту між населеними пунктами Тячів - Бедевля, ОСОБА_17 , продовжуючи керувати даним автомобілем, знову його наздогнав та в черговий раз здійснив маневр обгону його автомобіля, при цьому, здійснив два постріли із свого транспортного засобу у його сторону. Під час досудового розслідування він, ОСОБА_5 , про дану подію повідомляв слідчого, однак свідків цього не було, оскільки подія відбулася на автодорозі в нічний час доби та між населеними пунктами.

Протяжністю дороги від с. Бедевля до с. Нижня Апша, ОСОБА_17 неодноразово здійнював маневри щодо здійснення його обгону, однак він, ОСОБА_5 , не давав йому цього зробити протягом всього руху транспортних засобів від с. Бедевля і до населеного пункту Нижня Апша. Відстань від автодороги до місця розташування МПП " ІНФОРМАЦІЯ_2 " приблизно 1 км, дорогою ніхто не проживає.

Його керівник, котрий є комерційним директором МПП " ІНФОРМАЦІЯ_2 " ОСОБА_20 був у той час на підприємстві, так як чекав його. Подія відбувалася вночі, після 12 год. місцевого часу, 01 год. киівського. Після його приїзду він відкрив йому ворота, оскільки ОСОБА_5 необхідно було розгрузити лісову продукцію. Дорогою до підприємтсва він ОСОБА_20 не телефонував, оскільки в нього розрядився телефон, керівник знав, що ОСОБА_5 має приїхати і чекав на нього. Він заїхав на автомобілі до задніх воріт, оскільки там відбувається вивантаження. Директор ОСОБА_20 зустрів ОСОБА_17 біля передніх воріт, він з ним говорив, про що не знає, але чув крики, а він, ОСОБА_5 , в той час був біля автомобіля, на відстані, приблизно 500-600 метрів від вхідних воріт. На території був ОСОБА_20 і ОСОБА_17 приїхавши за ним, зайшов на територію та спровокував конфлікт, кричав, що закидає їх, румунів, гранатами, уб"є. Він, ОСОБА_5 , особисто чув погрози, він припаркував автомобіль через задні ворота, підійшов до передніх і почув як ОСОБА_17 , рухаючись територією, висловлює погрози. Особисто йому ОСОБА_17 погрози не висловлював і фізичну силу не застосовував. Однак, він чув як ОСОБА_17 кричав, після чого ОСОБА_20 пішов телефонувати до поліції. Коли ОСОБА_20 із ОСОБА_17 розмовляли, то між ними виник словесний конфлікт, під час якого потерпілий ОСОБА_17 кидав у ОСОБА_20 своїм телефоном. Після того, як він залишив транспортний засіб на розвантаження, він, ОСОБА_5 , додому не пішов через те, що ОСОБА_17 дебоширив, був агресивний, через що не хотів залишати керівника самого із ОСОБА_17 , так як вважав, що ОСОБА_17 у той час перебував в стані алкогольного сп"яніння. Керівник телефонував до поліції декілька разів, він не чув, що саме той говорив під час першого телефонного дзвінка, а коли зателефонував вдруге - то чув, як ОСОБА_20 повідомив, що необхідно взяти апарат драгер, оскільки ОСОБА_17 перебуває в стані алкогольного сп"яніння, який протягом двох годин бігає по приватній території та дебоширить. Дві оперативні групи приїхали без драгера, через що ОСОБА_20 викликав третю, і коли ті приїхали, теж без драгера, то ОСОБА_17 з ними обіймався, ствердив, що має можливість сплатити штраф у розмірі 17 000 грн. та йому нічого за це не буде, оскільки він в поліції має зв"язки. ОСОБА_17 , рухючись дорогою під час вказаної події, теж телефонував до поліції та повідомляв, що автомобіль, який рухається попереду нього, не дає йому можливості здійснити обгін, і це підтвердив один із поліцейських, який приїхав на виклик. В той час поліцейські підійшли до нього та ОСОБА_20 сказали, що ОСОБА_17 дуже хороша людина, однак коли вип"є, стає дуже агресивний та після того як протверезіє прийде до них і попросить пробачення, щоб ні він, ні ОСОБА_20 не писали заяву про вказану подію. Саме через ці обставини він не звернувся до правоохоронних органів із заявою про висловлені йому ОСОБА_17 погрози про його вбивство. Коли перша група приїхала то він давав пояснення, однак точно не пам"ятає, зокрема те, що він відкинув телефон ОСОБА_17 , оскільки вважав, що це пістолет. Самого ОСОБА_17 із території підприємтва після події забрали працівники поліції. До приїзду працівників поліції на території МПП " ІНФОРМАЦІЯ_2 " він окрім ОСОБА_17 та ОСОБА_20 , із посторонніх осіб нікого не бачив. Чи був на території підприємства ОСОБА_21 - син керівника ОСОБА_20 він не знає, оскільки особисто його не бачив. ОСОБА_17 він жодних фізичних ударів не наносив, під час спілкування із ОСОБА_17 сторонніх предметів у нього в руках не було і таких він не бачив, так як був нічний час доби. Телефон, який належить ОСОБА_17 , він не підбирав і не викидував. Хто на відеозаписі стояв у футболці червоного чи рожевого кольору із палкою він не знає, на відео нікого не впізнає, голос не його, а особа на відео - точно не він. Хто наніс ОСОБА_17 тілесні ушкодження він не знає. Також не визнає, що відео, яке долучено ОСОБА_17 із відеокамер МПП " ІНФОРМАЦІЯ_2 " саме відео із місця події. Зазначив, що після події, невідома особа вночі прийшла до автомобіля ОСОБА_17 , який у цей час стояв припаркований на площадці перед МПП " ІНФОРМАЦІЯ_2 " та щось забрав з нього, що саме він не знає і сам цього не бачив, однак йому повідомили інші особи, які це бачили. Про кримінальне провадження він дізнався від адвоката ОСОБА_18 під час зустрічі з ним у місті Тячів. Він ОСОБА_5 , звернувся за медичною допомогою вже після того, як приїхав додому, оскільки його фізичний стан різко погіршився. Цивільний позов про відшкодування майнової та моральної шкоди не визнав. Важає, що саме потерпілий ОСОБА_17 має попросити у нього вибачення, а його, обвинуваченого, суд повинен виправдати.

Проте, винуватість ОСОБА_5 у вчиненні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але такого, що спричинило тривалий розлад здоров?я, доведена наступними доказами.

Показаннями потерпілого ОСОБА_17 про те, що у 2022 році, точно не пам`ятає дату, їхала вантажівка у напрямку населеного пункту Солотвино. Водій їхав посеред дороги, не давав йому здійснити обгін, він світлом дальніх фар подавав йому сигнал, однак водій тривалістю декілька населених пунктів їхав посеред дороги та не давав здійснити маневр обгону. Він ОСОБА_17 , думав, що водій вантажівки перебуває в стані алкогольного сп"яніння або йому погано. Із населеного пункту Тересва він подзвонив на 102, однак не додзвонився, хоча намагався декілька разів. Після того, як він повідомив полцію, то вже їхав за вказаним водієм. На блоку-посту його зупинили працівники прикордонної служби, які перевірили його документи і він поїхав далі. Він заїхав на територію фірми у селищі Солотвино, зупинився на вулиці, сказав адресу поліції, двигун автомобіля був заведений. Після цього якийсь чоловік вийшов із території підприємтсва та підійшов до нього, він спустив вікно і сказав про те, що чекає поліцію, але той не хотів слухати і почав бити по машині, внаслідок ударів пошкодив дах автомобіля та зламав вітровики. У той час на території підприємства було двоє осіб. Після цього він вийшов з автомоблія та зайшов на територію. ОСОБА_5 наносив йому удари палкою - деревяним бруском. Перший удар, нанесений ОСОБА_5 в голову він отримав зі сторони телефону, так як він в той час розмовляв, через що ОСОБА_5 вибив телефон із його рук та викинув його на територію фірми. Від нанесеного удару він впав на землю, після чого, ОСОБА_5 підібрав телефон і викинув його. Він захищав голову і закрився рукою, перший удар прийшовся по руці, в якій був телефон, в голову, а потім по ребрах. Після удару він отримав перелом руки, через що не міг працювати. Він самостійно оплатив повністю лікування і лише через три місяці зміг виконувати легку роботу. Цивільний позов підтримав посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 30 вересня 2022 року із якого видно, що ОСОБА_17 звернувся із заявою до поліції про те, що 30 вересня 2022 року о 02 год. у с. Нижня Апша, біля підприємства " ІНФОРМАЦІЯ_2 " у нього виник конфлікт із ОСОБА_5 , внаслідок якого ОСОБА_5 наніс йому тілесні ушкодження дерев"яною палкою ( том 1 а. к. п. 137).

Рапортом події від 30 вересня 2022 року, із якого вбачається, що 30 вересня 2022 року о 02 год. 07 хв. надійшло повідомлення зі служби 102, яке зареєстроване в ЖЄО за № 7505 про те, що за адресою: Тячівський район, с. Нижня Апша, на автомодорозі Н09, водій транспортного засобу "Шкода Октавія", номерний знак НОМЕР_1 , створив аварійну ситуацію. Перед переїздом фірма " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", даний водій конфліктує та погрожує фізичною розправою; заявником є громадянин із контактним номером телефону - НОМЕР_2 ; виїздом ГРПП на місце події встановлено, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_17 виник конфлікт, внаслідок чого ОСОБА_5 наніс ОСОБА_17 тілесні ушкодження та його доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 ; від ОСОБА_17 відібрано заяву та пояснення, а також освідчено на стан алкогольного сп"яніння, результат якого - 1, 69 проміле (том 1 а. к. п. 135 - 136).

Із згоди ОСОБА_20 вбачається, що він 05 жовтня 2022 року надав згоду працівникам поліції для огляду місця події на території підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_2 » по АДРЕСА_2 та протоколу огляду місця події від 05 жовтня 2022 року і фототаблиці до протоколу огляду місця події відомо, що об`єктом огляду була територія приватного підприємства « ОСОБА_22 », яке розташоване по АДРЕСА_2 . Під час огляду, який проведений старшим слідчим ОСОБА_23 , у присутності понятих ОСОБА_24 та ОСОБА_25 за участю власника майна ОСОБА_20 вбачається, що під`їзд до вказаного підприємства здійснюється по грунтовій дорозі, його територія огороджена. Всередині території з правої сторони, на відстані 200 метрів розташована споруда, деревообробний цех, біля якого розташована перероблена деревина. З лівої сторони складено деревину, ближче до якої біля дерев`яних палет на землі розміщений пошкоджений телефон марки «Iphone», моделі «ХS», біля якого, на відстані приблизно 1 метр, розташований резиновий чохол чорного кольору, які вилучено та упаковано до паперового конверту (том 1 а. к. п. 138 – 143).

Протоколом огляду предмету від 05 жовтня 2022 року та фототаблиці до нього, із яких вбачається, що об`єктом безпосереднього огляду є мобільний телефон марки «Iphone», моделі «ХS», білого кольору, який вилучено з території приватного підприємства « ОСОБА_22 » по АДРЕСА_2 ; в ході огляду встановлено, що даний телефон пошкоджений та знаходиться в резиновому чохлі чорного кольору, знявши який на задній частині даного телефону наявне скло білого кольору, яке також пошкоджене, на ньому наявний логотип марки «Аpрle»; в слоті для сім-карти наявна карта оператора мобільного зв`язку ПраТ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » за номером НОМЕР_3 (том 1 а. к. п. 145 - 148).

Медичною документацією та висновком експерта № 235 від 31 жовтня 2022 року, із якого відомо, що у ОСОБА_17 в процесі судово-медичної експертизи були виявлені наступні тілесні ушкодження: закритий перелом нижньої третини тіла правої ліктьової кістки зі зміщенням; перелом сьомого лівого ребра; закритий перелом нижньої третини тіла ліктьової кістки зі зміщенням виник в результаті однієї або більше локальних дій за механізмом удару в ділянку нижньої третини правого передпліччя. Удар було нанесено предметом, що в момент виникнення тілесного ушкодження мав характеристики твердого тупого предмету. Інші індивідуальні особливості контактної поверхні предмету в тілесному ушкодженні не відобразилися. Перелом сьомого лівого ребра виник у результаті однієї або більше локальних дій за механізмом удару в ділянку лівої половини грудної клітки на рівні 7-го ребра. Удар було нанесено предметом, що в момент виникнення тілесного ушкодження мав характеристики твердого тупого предмету. Інші індивідуальні особливості контактної поверхні предмету в тілесному ушкодженні не відобразились. Згідно Наказу № 6 МОЗ України п. п. 2.2.2. від 17.01.1995 року, вказані тілесні ушкодження відносяться до групи тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, так-як подібного характеру тілесні ушкодження викликають розлад здоров?я більше 21-го дня. Згідно даних медичної документації давність виникнення даних тілесних ушкоджень відповідає заявленій даті 30.09.2022. Даних, що свідчать чи заперечують про виникнення даних тілесних ушкоджень в результаті падіння з висоти власного зросту, в процесі судово-медичної експертизи виявлено не було. Даних, що заперечують можливість виникнення даних тілесних ушкоджень при обставинах вказаної вище події і процесі судово – медичної експертизи виявлено не було (том 1 а. к. п. 125 – 133, 150 - 154).

Заявою – клопотанням потерпілого ОСОБА_17 від 03.01.2023 про долучення до матеріалів кримінального провадження № 12022071160000600 від 30.09.2022 в якості речового доказу флеш – накопичувач «T&G» 8 GB, на якому міститься відеозапис з камер спостереження із зафіксованим моментом нанесення йому, потерпілому, тілесних ушкоджень ОСОБА_5 біля підприємства « ОСОБА_26 (том 1 а.к.п. 103).

Під час огляду предмету, флеш – накопичувача «T&G» 8 GB, долученого ОСОБА_17 встановлено, що даний флеш-накопичувач має наступний зміст носія інформації: один відеофайл із назвою 30.09.2022 та загальним об?ємом 13 МВ. Відкривши даний відеозапис на ньому наявний фрагмент відеозапису на якому в нижньому правому куті надпис «doroga». В лівому куті наявний легковий автомобіль сірого кольору типу кузова універсал, який, зі слів потерпілого ОСОБА_17 , належний йому автомобіль марки «Skoda», моделі «Octavia», номерний знак НОМЕР_4 . Біля даного автомобіля наявна особа чоловічої статі, яка одягнута в червону футболку, темні штани - скріншот № 1. Надалі в лівому куті біля автомобіля з?являється особа чоловічої статі, яка одягнута в чорний светр та чорні штани - скріншот № 2. Надалі, з автомобіля марки «Skoda», моделі «Octavia», номерний знак НОМЕР_4 виходить, зі слів потерпілого, особисто він, а в руках особи в червоному светрі наявний предмет схожий на дерев`яну палицю довжиною, приблизно 1,3 м – скриншот №3. В подальшому особа чоловічої статі одягнута в червоний светр наносить удар в область кисті потерпілому ОСОБА_17 , від чого на землю випадає належний потерпілому мобільний телефон марки «Iphone», моделі «XS» - скріншот № 4. Особа, одягнута в червоний светр підіймає телефон та кидає його в сторону МПП « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де в подальшому його було вилучено протоколом огляду місця події - скриншот № 5. Особа, одягнута в червоний светр наносить удар потерпілому ОСОБА_17 предметом схожим на дерев`яну палицю в область голови - скриншот №6. Особа, одягнута в червоний светр наносить удари потерпілому ОСОБА_17 предметом схожим на дерев`яну палицю в область тулуба - скриншот № 7 та скріншот № 8. Після отриманих тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_17 втікає від особи чоловічої статі, яка одягнута в червоний светр, та на цьому даний відеозапис завершується - скриншот № 9 (том 1 а. к. п. 156 - 163).

Протоколом проведення слідчого експерименту від 21.02.2023, проведеного слідчим СВ Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_23 біля території СПП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у АДРЕСА_2 за участі потерпілого ОСОБА_17 та понятих ОСОБА_27 та ОСОБА_28 з метою перевірки і уточнення відомостей події, яка відбулася 30 вересня 2022 року, приблизно о 02 год. за адресою: АДРЕСА_2 , за фактом нанесення потерпілому ОСОБА_17 тілесних ушкоджень. Слідчим експерементом встановлено, що потерпілий ОСОБА_17 добровільно продемонстрував в якому саме місці він зупинив автомобіль марки «Skoda», моделі «Octavia», номерний знак НОМЕР_4 та потерпілий пояснив звідки саме до нього підійшла особа чоловічої статі та вибила у нього з рук мобільний телефон, нанесла йому тілесні ушкодження у вигляді перелому кінцівки та перелому ребра. Також потерпілий продемонстрував в якому саме напрямку він відійшов від кривдника (том й а.к.п. 164 - 167, 172).

Також, під час судового розгляду 03 листопада 2025 року прокурор ОСОБА_29 відмовився від допиту свідків сторони обвинувачення - ОСОБА_20 та ОСОБА_21 і така відмова була прийнята судом.

У той же час, захисник обвинуваченого ОСОБА_5 – ОСОБА_19 заявив клопотання про допит вказаних свідків стороною захисту та просив надати можливість забезпечити їх явку до суду самостійно, для чого йому були вручені судові повістки про виклик до суду.

Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_5 від 23 лютого 2026 року, у зв"язку із тим, що стороною захисту в особі захисника обвинуваченого ОСОБА_5 – ОСОБА_19 не забезпечено явку у судове засідання, зокрема, свідка ОСОБА_21 , судом встановлено стороні захисту строк для подання доказів, а саме забезпечення проведення допиту вказаного свідка у судовому засіданні, однак такий стороною захисту забезпечений у судове засідання для його допиту не був.

Показаннями свідка ОСОБА_20 , який показав, що того дня, він точно дату не пригадує по АДРЕСА_3 , ОСОБА_30 , де він працює комерційним директором фірми, чекав ОСОБА_5 , котрий автомобілем марки "Вольво" повертався із м. Київ. ОСОБА_5 вийшов з автомобіля і він почув як на територію зайшов ОСОБА_17 , який перебував в стані алкогольного сп"яніння, хитався та висловлювався нецензурною лайкою і погрожував, що закидає їх гранатами. Він попросив ОСОБА_17 покинути приватну територію та питав його, що він йому зробив. Ніхто ОСОБА_17 не чіпав та не наносив йому жодних тілесних ушкоджень. Після чого він, ОСОБА_20 , тричі телефонував на службу НОМЕР_5 , повідомив про те, що якась особа перебуває на його приватній території в стані алкогольного сп"яніння. Після чого приїхали працівники поліції, котрі забрали ОСОБА_17 , однак його автомобіль залишився стояти на дорозі. Між ним, свідком, та ОСОБА_17 відбулася словесна перепалка. Перший наряд прибув через 10-15 хв. після дзвінка, а через деякий час приїхав другий наряд, однак ОСОБА_17 відмовився проходити огляд на стан алкогольного сп"яніння, погодився такий пройти лише в лікарні. Після чого працівники поліції забрали ОСОБА_17 до лікарні, звідки зателефонували та повідомили про те, що той перебуває в стані алкогольного сп"яніння. Під час його перепалки із ОСОБА_17 ОСОБА_5 до них не підходив, а стояв осторонь, а підійшов туди лише після того, коли забрали ОСОБА_17 . Заперечив факт добровільного надання ним та його дружиною працівникм поліції записів із камер відеоспостереження, розташованих на території підприємства. Йому не відомо про те, як відеозапис появився у матеріалах так як нікому такий не надавав, а в офісі працівники поліції не були, тільки на території. Вважає, що телефон викинув сам ОСОБА_17 , так як був нетверезий. При демонстрації, під час судового розгляду, свідку ОСОБА_20 відеозапису він зазначив, що не може ні підтвердити ні спростувати, що цей відеозапис із території його підприємства, так як із наявного зображення не впізнає місцевість. Чи були відеокамери на момент події не пригадує.

Однак, суд критично оцінює показання вказаного свідка та не враховує їх як докази, оскільки вони не підтверджують алібі ОСОБА_5 та не спростовують жодних обставин і не ставлять під сумнів інші досліджені докази, а суд розцінює їх як такі, що надані свідком з метою створення обвинуваченому алібі та уникнення ОСОБА_5 кримінальної відповідальності.

Захисник ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_19 13 грудня 2024 року подав клопотання про визнання недопустимим та неналежним доказом відеозапису, долученого потерпілим ОСОБА_17 .

В обгрунтування клопотання посилався на те, що долучений потрепілим ОСОБА_17 диск отримано у позапроцесуальному порядку.

Також захисник ОСОБА_19 зазначив, що протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 30.09.2022 не зареєстровананий у встановленому законом порядку (журнал ЄО) та подана особою, яка перебувала у стані алкогольного сп`яніння та не усвідомлювала значення своїх дій;

згоду свідка ОСОБА_20 на проведення огляду, яка використовується в якості доказу стороною обвинувачення не варто брати до уваги, оскільки ОСОБА_20 підписав чистий аркуш паперу А4 без жодної дати, а почерк не належить ОСОБА_20 ;

під видом огляду місця події фактично було проведено обшук МПП « ІНФОРМАЦІЯ_2 », за відсутності ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку, відомості щодо звернення слідчого до суду після проведення огляду в матеріалах справи відсутні, а сам огляд (протокол) місця події від 05.10.2022 року не фіксувався за допомогою відеокамери незважаючи на те, що процесуальним законом, який діяв на час проведення цієї процесуальної дії було передбачено обов`язкової фіксації за допомогою аудіо та відеозапису, такі зміни у статті 107, 236 КПК України були внесені Законом № 2213-VIII від 16 листопада 2017 року;

орган досудового розслідування незаконно утримував мобільний телефон громадянина ОСОБА_17 23 дні, оскільки слідчий нібито вилучив мобільний телефон 05.10.2022, а повернув його ОСОБА_17 тільки 28.10.2022, замість того, щоб звернутися до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно;

хоча подія мала місце 30.09.2022, однак потерпілий ОСОБА_17 тільки 03.10.2022, на третій день, звернувся за медичною допомогою до КНП « ІНФОРМАЦІЯ_3 », сторона захисту вважає, що саме у ці три дні ОСОБА_17 і отримав ці тілесні ушкодження;

слідчий експеримент проведений з інтервалом часу у 4 місяці, з моменту події, а в якості понятих було залучено ОСОБА_31 та ОСОБА_28 , які постійно беруть участь у необхідний слідчих діях;

повідомлення про підозру погоджено прокурором Тячівської окружної прокуратури ОСОБА_6 , особою, яка не мала повноважень та яккий перебуває у дружніх відносинах з представником потерпілого ОСОБА_18 ; із змісту постанови про призначення групи прокурорів від 30.09.2022 вбачається, що у даному кримінальному провадженні призначено групу прокурорів у складі ОСОБА_32 , ОСОБА_8 , ОСОБА_33 , а прізвище ОСОБА_6 відсутнє. 13.01.2023 року повноважним прокурором Тячівської окружної прокуратури ОСОБА_34 відмовлено у погодженні повідомлення про підозру, а в подальшому прокурор ОСОБА_6 , який діяв без повноважень, погодив повідомлення про підозру;

слідчий тільки через 10 днів - 11.10.2024 призначив судово-медичну експертизу, що може свідчити про те, що потерпілий ОСОБА_17 отримав тілесні ушкодження в іншому місці.

Щодо твердження сторони захисту про недопустимість відеозапису, долученого потерпілим ОСОБА_17 , суд зазначає наступне.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду роз`яснив, що добровільна передача речей або документів слідчому повністю відповідає вимогам кримінального процесу. Зокрема, якщо особа, у розпорядженні якої знаходяться речі, документи та інші матеріали, які мають доказове значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, добровільно надає їх слідчому, це не свідчить про здобуття таких доказів органом досудового розслідування у позапроцесуальний спосіб та не є підставою для визнання їх недопустимими. Такий висновок зробила Третя судова палата ККС ВС у справі № 529/1660/22.

У судовому засіданні потерпілий ОСОБА_17 зазначив, що відеозапис із камер відеспостережння йому надали працівники поліції, котрі приїхали на місце події на територію малого підприємтва " ІНФОРМАЦІЯ_2 " і такий доказ він просив долучити до матеріалів криіманального провадження, про що подав відповідне клопотання.

З огляду на положення статті 87 КПК України, відсутні безумовні підстави для визнання результатів вказаного запису, долученого потерпілим ОСОБА_17 , недопустимим як доказу.

Щодо твердження сторони захисту про те, що протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення не зареєстровананий у встановленому законом порядку та подана особою, яка перебувала у стані алкогольного сп`яніння, не усвідомлювала значення своїх дій, суд зазначає наступне.

Вказане кримінальне провадження внесене до ЄРДР на підставі рапорту від 30 вересня 2022 року, із якого слідує, що 30 вересня 2022 року о 02 год. 07 хв. надійшло повідомлення зі служби 102, яке зареєстроване в ЖЄО за № 7505 про те, що за адресою: Тячівський район, с. Нижня Апша, на автодорозі Н09, водій транспортного засобу "Шкода Октавія", номерний знак НОМЕР_1 , створив аварійну ситуацію. Перед переїздом фірма " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", даний водій конфліктує та погрожує фізичною розправою; заявником є громадянин із контактним номером телефону - НОМЕР_2 ; виїздом ГРПП на місце події встановлено, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_17 виник конфлікт, внаслідок чого ОСОБА_5 наніс ОСОБА_17 тілесні ушкодження та його доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 ; від ОСОБА_17 відібрано заяву та пояснення, а також освідчено на стан алкогольного сп"яніння, результат якого - 1, 69 проміле.

Саме даний рапорт зареєстрований в ЖЄО про що свідчить відповідна відмітка на нього про реєстрацію 30 вересня 2022 року за номером 7505 ( том 1 а.к.п. 135-136).

На підставі чого розпочате досудове розслідування та зібрані всі докази, які в подальшому долучені до даного кримінального провадження.

Щодо твердження сторони захисту стосовно ненадання свідком ОСОБА_20 згоди на проведення огляду території малого підприємства та проведення обшуку, замість огляду, слід зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 223 КПК України, слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Відповідно до частини 1, 2 статті 237 КПК України, з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Так, згідно ст. 237 КПК України у даному кримінальному провадженні проводився огляд місця події. У протоколі огляду вказано, що огляд фіксувався технічним засобом, а саме цифровим фотоапаратом марки «Саnon».

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 104 КПК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі.

У випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається у протоколі.

Запис, здійснений за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів під час проведення слідчим, прокурором обшуку, є невід`ємним додатком до протоколу. Дії та обставини проведення обшуку, не зафіксовані у записі, не можуть бути внесені до протоколу обшуку та використані як доказ у кримінальному провадженні.

Згідно ч. 4, 5 та 6 ст. 104 КПК України, перед підписанням протоколу учасникам процесуальної дії надається можливість ознайомитися із текстом протоколу. Зауваження і доповнення зазначаються у протоколі перед підписами. Протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії. Якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то ознайомлення такої особи з протоколом здійснюється у присутності її захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його підписання особою. Якщо особа, яка брала участь у проведенні процесуальної дії, відмовилася підписати протокол, про це зазначається в протоколі. Такій особі надається право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень особи щодо причин такої відмови засвідчується підписом її захисника (законного представника), а у разі його відсутності - понятих.

Згідно із частиною 6 статті 107 КПК незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження у випадках, якщо воно є обов`язковим, тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів, за винятком випадків, якщо сторони не заперечують проти визнання такої дії та результатів її здійснення чинними.

Так, вимоги, передбачені частиною 10 статті 236 КПК, частиною 2 статті 104 КПК, частинами 1 та 6 статті 107 КПК, спрямовані на удосконалення порядку проведення обшуку житла чи іншого приміщення органами досудового розслідування, зокрема, коли до протоколів слідчих дій вноситься недостовірна інформація про докази, отримані під час їх проведення.

З огляду на зміст частини 6 статті 107 КПК України, негативні наслідки у виді визнання процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів недійсними можуть наступати лише у разі незастосування технічних засобів фіксування.

Проте навіть у цьому випадку це не є безумовною підставою для визнання доказів, отриманих під час обшуку, недопустимими, оскільки частиною 6 статті 107 КПК передбачені винятки з цього правила, коли підстави визнання фактичних даних недопустимими як докази можуть бути «переборені» консенсусом сторін кримінального провадження (так звані умовно-консенсуальні підстави визнання фактичних даних допустимими як докази).

Так з матеріалів кримінального провадження вбачається, що слідчим у кримінальному провадженні 05 жовтня 2022 року було проведено огляд території МПП " ІНФОРМАЦІЯ_2 " у АДРЕСА_2 на підставі добровільної згоди його власника ОСОБА_20 , під час проведення якого було виявлено та вилучено розбитий мобільний телефон марки «Iphone», моделі «ХS».

З протоколу проведення слідчої дії слідує, що хід огляду фіксувався технічними засобами, зокрема цифровим фотоапаратом марки «Саnon» і відповідні дії зафіксовані у вигляді фототаблиці та долучені до протоколу огляду місця події. Вказаний протокол підписаний учасниками у тому числі власником ОСОБА_20 , понятими та слідчим, жодних зауважень щодо проведених дій, переліку вилучених речей та його складання висловлено не було та зауважень до протоколу не внесено, таких відомостей не було заявлено протягом усього строку досудового розслідування.

Так, згідно ч. 7 ст. 236 КПК України, при обшуку слідчий має право проводити у тому числі фотографування, звуко-чи відеозапис, виготовляти графічні зображення обшукуваного житла.

Таким чином, у даному кримінальному провадженні відсутні підстави стверджувати про порушення вимог частини 10 статті 236 КПК та частин 1 і 6 статті 107 КПК України.

Щодо твердежння сторони захисту про те, що на вилучений у потерпілого телефон не накладено арешт, слід зазначити наступне.

Згідно ч. 5 ст. 40 КПК України, слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов`язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.

Відповідно до ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій або бездіяльності суду, прокурора, слідчого в порядку, встановленим цим Кодексом.

Згідно п. 1) ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні може бути оскаржена, зокрема, бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом.

Тобто дані статті регулюють повноваження слідчого під час здійснення досудового розслідування, однак під час його проведення сторонами не оскаржувалися дії слідчого щодо його бездіяльності у даному кримінальному провадженні.

Щодо твердження сторони захисту про звернення потерпілого до медичного закладу лише через 3 дні після події, слід зазначити наступне.

Днем звернення ОСОБА_17 до медичного закладу є 3 жовтня 2022 року; із дослідженої медичної документації відомо, що ОСОБА_17 станом на день зверенння хворіє 3 дні, у той час висновком експерта № 235 від 31 жовтня 2022 року стверджується те, що згідно даних медичної документації давність виникнення тілесних ушкоджень у ОСОБА_17 відповідає заявленій даті 30 вересня 2022 року ( том 1 а.к.п 150-154).

Відтак безпідставним є посилання сторони захисту про те, що дані тілесні ушкодження ОСОБА_17 отримав у період після 30 вересня 2022 року до 3 жовтня 2022 року.

Щодо твердження сторони захисту про те, що слідчий експеримент проведений з інтервалом часу у 4 місяці, з моменту події, а залучені поняті постійно беруть участь у необхідних слідчих діях, слід зазначити наступне.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 84 КПК України, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Разом із тим протокол слідчого експерименту, відповідно до п. 3) ч. 2 ст. 99 КПК України належать до документів.

Слідчий експеримент може бути визнаний судом недопустимим доказом у разі істотного порушення прав людини або вимог кримінального процесуального закону під час його проведення (статті 86, 87 КПК України).

Сама по собі зміна часу або проведення слідчого експерименту через значний проміжок часу після події не є автоматичною підставою для визнання його результатів недопустимим доказом, оскільки ключовим критерієм є не календарний час, що минув, а відповідність умов експерименту тим умовам, що мали місце під час реальної події.

Згідно з ч. 1 ст. 240 КПК України, метою слідчого експерименту є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Вказане вимагає, щоб слідчий експеримент здійснювався в умовах, максимально наближених до тих, що існували на момент події, водночас відтворення під час слідчого експерименту всіх умов, які існували на час події, не вимагається.

З огляду на те, що КПК не передбачає обов`язкового залучення підозрюваного до участі у слідчому експерименті протокол цієї слідчої дії не може бути визнаний недопустимим доказом лише на цій підставі.

Обов`язковими учасниками є: посадова особа, яка проводить експеремент і поняті. Факультативними учасниками є: підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, законний представник, спеціалісти, працівники поліції, технічні учасники.

Посадовою особою, яка проводить слідчий експеримент є слідчий, прокурор (оперативний працівник – за дорученням слідчого). Вона є керівником та організатором цієї слідчої (розшукової) дії.

Понятих повинно бути не менше двох, поняті не повинні підміняти технічних учасників і безпосередньо брати участь в проведенні слідчого експерименту. Вони лише спостерігають за ходом та результатами слідчого експерименту. Як понятих не слід запрошувати осіб, які мають психічні і фізичні вади (поганий зір, слух).

Особа може бути залучена понятим під час проведення кількох слідчих дій в одному і тому ж кримінальному провадженні. Сам собою факт участі одного і того ж понятого у проведенні різних слідчих дій не може свідчити про наявність у нього зацікавленості.

Орган досудового розслідування не зобов`язаний залучати до участі в слідчому експерименті підозрюваного та захисника.

Враховуючи викладене, посилання сторони захисту про визнання слідчого експерименту недопустимим доказом не заслуговує на увагу, оскільки судом не встановлено, що такий проведено із істотним порушення прав людини або вимог кримінального процесуального закону.

Саме по собі заперечення стороною захисту обставин чи відомостей, зафіксованих під час експерименту, або незгода із участю конкретних понятих, не робить протокол автоматично недопустимим.

Щодо твердження сторони захисту про те, що підозру ОСОБА_5 погоджено неуповноваженою особою та який перебуває у дружніх відносинах з представником потерпілого ОСОБА_18 , слід зазначити наступне.

Постановою першого заступника прокурора Тячівської окружної прокуртаури ОСОБА_35 30 вересня 2022 року призначено групу прокурорів у складі ОСОБА_32 , ОСОБА_8 , ОСОБА_36 .

13.01.2023 року прокурором Тячівської окружної прокуратури ОСОБА_34 відмовлено у погодженні повідомлення про підозру ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 122 КК України, а матеріали криімнального провадження № 12022071160000600 від 30 вересня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України повернуто до СВ Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області) (том 1 а.к.п. 217-218).

Наведене свідчить, що прокурорм ОСОБА_34 відмовлено у погодженні підозри ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 122 КК України, у той же час прокурорм ОСОБА_6 скеровано до суду обвинувальний акт про обвинувачення ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 122 КК України.

Твердження захисника ОСОБА_19 про дружні відносини між представником потерпілого ОСОБА_18 та прокурорм ОСОБА_6 на увагу не заслуговують, так як нічим не підтвердженні, а відтак є голослівними.

Із обвинувального акта, завтердженого прокурором Тячівської окружної прокуратури ОСОБА_6 05 травня 2023 року, вбачається, що прокурорам, які здійснювали нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі проццесуального керівника є ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_37 та ОСОБА_38 ( том 1 а.к.п 1-3).

Постановою керівника органу прокуратури - першого заступника прокурора Тячівської окружної прокуратури ОСОБА_35 16 жовтня 2023 року, змінено групу прокурорів, яку визначено у складі прокурорів Тячівської окружної прокуратури: ОСОБА_39 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_40 та ОСОБА_8 , після чого 14 листопада 2023 року ще раз змінено групу прокурорів, старшим групи визначено прокурора ОСОБА_6 і окрім цього, протягом судового розгляду група прокурорів неодноразово змінювалася ( том 1 а.к.п. 54).

Окрім цього, пунктом 10 ч. 1 ст. 303 КПК України передбачено, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, а саме: повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником.

Однак, стороною захисту такі дії прокурора ОСОБА_6 під час здійснення досудового росзлідування, оскаржені не були.

Щодо твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_17 під час зазначеної події перебував у стані алкогольного сп"яніння та не усвідомлював своїх дій, суд зазначає наступне.

Посилання захисника на те, що ОСОБА_17 перебував у стані алкогольного сп"яніння про що свідчить 1,69 проміле алкоголю, виявленого у нього в крові не заслуговує на увагу, оскільки постановою судді ІНФОРМАЦІЯ_5 від 12 жовтня 2022 року про закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_17 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст. 130 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, яка набрала законної сили 24 жовтня 2022 року (том 1 а.к.п. 182).

В той же час імовірність перебування ОСОБА_17 у стані алкогольного сп"яніння не спростовує та не виправдовує дії ОСОБА_5 відносно нього та нанесення потерпілому тілесних ушкоджень.

Крім того, суд не бере до уваги ймовірність висловлених потерпілим у бік обвинуваченого погроз, на які посилається сторона захисту, оскільки під час допиту обвинувачений підтвердив, що він не бачив у потерпілого жодних посторонніх предметів, які могли нести загрозу життю чи здоров"ю ОСОБА_41 .

Також, захисник обвинуваченого ОСОБА_5 – ОСОБА_19 15.06.2026 подав клопотання про визнання недопустимим висновку судово-медичного експерта ОСОБА_42 №235 від 31.10.2022.

В обгрунтування клопотання посилався на те, що такий отриманий з порушенням порядку, встановленого КПК України та акцентує увагу на істотне порушення норм КПК України, а саме відсутність ухвал слідчого судді про надання тимчасового доступу слідчому до медичної документації потерпілого ОСОБА_17 . У даному випадку органи досудового розслідування з метою збирання доказів медичної інформації про стан здоров`я нібито потерпілого ОСОБА_17 отримали доступ до них без ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей та документів. Так, слідчий після призначення судово-медичної експертизи мав звернутися до слідчого судді із клопотання про надання тимчасового доступу до матеріалів медичної документації потерпілого. Однак, слідчий цього не зробив, а без достатніх повноважень отримав доступ до медичної інформації про нібито потерпілого ОСОБА_17 та надав їх експерту для виготовлення висновку. Отже, збирання доказів відбулося з порушенням ст. 8 Конвенції. Всі процесуальні та інші документи починаючи з моменту незаконного отримання слідчим доступу до медичної інформації про стан здоров`я нібито потерпілого ОСОБА_17 та в подальшому використання цих даних для проведення відповідних експертиз є недопустимими доказами. Відповідно висновок експерта № 235 вих. 857 від 31.10.2022 є незаконним (недопустимим), оскільки є похідними від незаконних дій державних органів. В цьому випадку є всі підстави застосувати теорію «плодів отруєного дерева». Відповідно до правила «про плоди отруєного дерева», доказ визначається недопустимим, якщо його отримано на підставі іншого доказу, добутого з порушенням закону. Правило «про плоди отруєного дерева» є запозиченим з англосаксонського доказового права. Відповідно до нього, якщо на підставі незаконно добутих доказів отримані інші докази, то вони виключаються з розгляду справи, тому що є похідними від незаконно отриманих доказів.

Під час судового розгляду, судом досліджено постанову, винесену слідчим СВ Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області лейтенантом поліції ОСОБА_43 про призначення судово – медичної експертизи від 11 жовтня 2022 року, із якої видно, що в кримінальному провадженні № 12022071160000600 від 30.09.2022 призначено судово – медичну експертизу, виконання якої доручено експертам ІНФОРМАЦІЯ_6 , на вирішення якої поставлено наступні запитання: Які тілесні ушкодження є на тілі ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , їх локалізація, механізм утворення, до якого ступеню тяжкості відносяться і чи відповідає строк їх заподіяння заявленому строку? Чи могли наявні тілесні ушкодження виникнути при падінні та ударі об тверду поверхню (землю), з наданням тілу попереднього прискорення або без такого? Чи могли наявні тілесні ушкодження виникнути при обставинах вказаної вище події? Та зазначено, що для ознайомлення експерту при необхідності слід надати матеріали кримінального провадження № 12022071160000600 ( том 1 а.к.п. 219-220).

Оцінюючи висновок експерта ОСОБА_42 № 235 від 31 жовтня 2022 року, який захисник ОСОБА_19 просить визнати недопустимим доказом, слід зазначити наступне.

Так, критеріями допустимості доказів є належні суб`єкт, джерело, процесуальна форма, фіксація, належна процедура та вид способу формування доказової основи, що за відповідними процесуальними приводами суд перевіряє додержання передбаченого кримінальним процесуальним законом порядку їх отримання.

КПК України встановлює критерії допустимості доказів, які в разі їх належного застосування є дієвим засобом втілення такої засади кримінального провадження, як законність, у контексті дотримання вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд зобов`язаний перевіряти законність, повноту і правильність порядку отримання доказів і відхиляти ті з них, які були одержані зі значними непоправними порушеннями встановленого порядку.

Відповідно до ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно ст. 85 цього Кодексу, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Статтею 86 КПК України встановлено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 27 січня 2020 року, справа № 754/14281/17, зазначила, що на підставі статей 3, 56 КПК України, потерпіла є стороною кримінального провадження і має право подавати докази не тільки суду, але й і слідчому. Крім того, за правилами ч. 2 ст. 84 вказаного Кодексу показання потерпілої єпроцесуальним джерелом доказу.

Отже, виходячи із законодавчих норм, потерпілий наділений правом безпосередньо надавати слідчому медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються завданої злочином шкоди його здоров`ю, а слідчий зобов`язаний прийняти ці документи для виконання завдань кримінального провадження та з`ясування всіх обставин, що згідно зі ст. 91 КПК належать до предмета доказування, у тому числі шляхом призначення судово-медичної експертизи за медичною документацією, отриманою від указаної сторони. У такому випадку разом із відповідною постановою, слідчий скеровує до експертної установи медичну документацію, яка є об`єктом експертного дослідження. За інших обставин, тобто якщо потерпілий не згодний надати наявні в його розпорядженні необхідні документи, для отримання дозволу на тимчасовий доступ до них слідчий, застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження, звертається до суду за правилами глави 15 розділу II КПК України.

Крім того, у силу ч. 2 ст. 242 вказаного Кодексу призначення експертизи для встановлення ступеня тяжкості та характеру тілесних ушкоджень є обов`язковим.

Якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок з детальним аналізом медичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК. Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт. За відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 вказаного Кодексу слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом на відкриття їй також і медичної документації.

Так, частиною 1 ст. 101 КПК України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Так, згідно ст. 102 КПК України, у висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) та на якій підставі була проведена експертиза; місце і час проведення експертизи; хто був присутній при проведенні експертизи; перелік питань, що були поставлені експертові; опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були використані експертом; докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, застосовані у дослідженні, отримані результати та їх експертна оцінка; обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання.

У висновку експерта обов`язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Якщо при проведенні експертизи будуть виявлені відомості, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких не ставилися питання, експерт має право зазначити про них у своєму висновку. Висновок підписується експертом.

Пунктом 4.14. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 з наступними змінами) висновок експерта повинен містити дані про методики, застосовані при дослідженні, докладний опис проведених досліджень, отримані результати, обґрунтовані висновки.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведенні належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення.

Положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Оцінка доказів, як визначено ст. 94 КПК України, є виключною компетенцією суду, який постановив вирок.

Згідно з положеннями ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його скоєння.

Для роз`яснення висновку, складеного експертом ОСОБА_44 , за клопотанням сторони захисту було викликано експерта ОСОБА_42 , однак сторона захисту під час допиту експерта відмовилася від його допиту та такий був допитаний за клопотанням сторони обвинувачення, який чітко та послідовно, в повному обсязі роз`яснив висновок, складений ним за наслідками проведення експертизи та надав вичерпні відповіді на запитання, які були поставленні перед ним учасниками судового провадження.

Зокрема, експерт ОСОБА_45 підтвердив, що на момент проведення експертизи у потерпілого ОСОБА_17 встановлено наступні травми: ізольований удар по ребру, тобто удар предметом із обмеженою контактною поверхнею, оскільки більш широкий удар ламає декілька ребер або не ламає жодного через щільне розташування ребер; щодо перелому нижньої третини променевої кістки, то характерним є механізм виникнення удару. Для падіння із висоту власного зросту такі переломи не характерні, оскільки якщо йде мова про координоване падіння, коли людина рухається, то йдеться про перелом променевої кістки, так як вона приймає перший удар на себе; за умови, що людина падає на лікоть, може бути перелом ліктьової кістки, але знову ж таки не нижньої третини, ця локація характерна саме для удару. Чи міг виникнути цей удар в результаті падіння, він цього виключити не може, оскільки людина, теоретично могла впасти на якийсь предмет, однак розташування даного перелому є характерним для оборонної травми, розташування даної кістки є таким, що під час підняття руки нижня третина захищає голову від удару, це саме та ділянка, куди приходиться удар і особа отримує перелом нижньої третини ліктьової кістки. Щодо розбіжностей у висновку № 235 на підставі постанови кого проведена судово – медична експертиза, слідчого ОСОБА_46 чи дізнавача ОСОБА_46 , експерт пояснив це технічною опискою, яка виникла під час перенесення ним відомостей до текстового документу на робочому комп`ютері і не впливає на підсумки, які викладені у висновку.

Враховуючи викладене, відсутні підстави для висновку есперта ОСОБА_42 №235 недопустимим доказом, оскільки медичну документацію, на підставі, в тому числі, якої експерт склав даний висновок, долучена самим потерпілим, а отже така отримана в установленому КПК України порядку щодо отримання доказів.

Відтак, обставини, зазначені у клопотаннях сторони захисту щодо недопустимості доказів, що передбачено вимогами ст. 87-89 КПК України, судом не встановлено, оскільки всі письмові докази встановлені, зібрані та перевірені органом досудового розслідування, та в подальшому досліджені судом, відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства України.

Істотних порушень прав та свобод людини, визначених ст. 87 КПК України, судом не встановлено, а досліджені в судовому засіданні документи відповідають вимогам щодо їх отримання, проведення та оформлення, складені уповноваженими процесуальними особами відповідно, узгоджуються між собою, та не викликають сумнівів у суду. Порушень вимог КПК України, які б могли спростувати висновки суду під час розгляду справи, судом не встановлено.

Доводи обвинуваченого про те, що він не наносив потерпілому ударів, взагалі не знає хто ті удари наносив, і потерпілий ОСОБА_17 перебував на території МПП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у стані алкогольного сп`яніння, спростовуються показаннями потерпілого, відеозаписом події, зафіксованої камерами відеоспостереження, протоколом слідчого експерименту, медичною документацією, висновком експерта щодо ступнею тяжкості спричинених потерпілому тілесних ушкоджень та постановою судді ІНФОРМАЦІЯ_5 від 12 жовтня 2022 року про закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_17 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст. 130 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, яка набрала законної сили 24 жовтня 2022 року.

Вказані докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають обґрунтованих сумнівів у їх недостовірності.

Факт неприязних відносин та словесного конфлікту між обвинуваченим та потерпілим не є підставою вважати показання потерпілого недостовірними, враховуючи, що він надав показання під присягою та такі об`єктивно підтверджуються сукупністю інших зібраних у справі доказів.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження, створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.

Одними з основних засад кримінального провадження, згідно п. п. 10), 15) ст. 7 КПК України є презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до загальних засад кримінального судочинства обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням. Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Так, чинний КПК України не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.

Навпаки, ст. 94 КПК України визначає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Дослідивши у змагальній процедурі й зіставивши зазначені докази, оцінивши їх в аспекті ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості та достовірності, а також з`ясувавши передбачені ст. 91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, суд вважає, що ці докази у своїй сукупності та взаємозв`язку доводять факт вчинення ОСОБА_5 висунутого йому обвинувачення.

Показання обвинуваченого ОСОБА_5 суд розцінює як обраний ним спосіб захисту, а його показання, як такі, що дані з метою уникнення кримінальної відповідальності чи зменшення такої відповідальності.

Ураховуючи наведене, аналіз досліджених доказів під час судового розгляду, свідчить про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні вказаного злочину.

Згідно з ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Пленум Верховного суду України у п. 1 Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року (зі змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини і захистом інтересів держави й суспільства.

Питання щодо призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

При призначенні покарання суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 злочину, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

ОСОБА_5 вчинив нетяжкий злочин, а саме, середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, яке карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

До кримінальної відповідальності він притягується вперше, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря психіатра, нарколога та фтизіатра не перебуває.

Пом`якшуючих покарання ОСОБА_5 обставини – не встановлено.

Обтяжуючих його покарання обставин – не встановлено.

Згідно ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що не визнання ОСОБА_5 своєї вини свідчить про відсутність каяття у вчиненому, відсутність усвідомлення суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, а відтак і відсутність пом`якшуючих його покарання обставин, у зв"язку із чим, враховуючи умисну форму вини обвинуваченого та тяжкість наслідків, які настали для потерпілого ОСОБА_17 в результаті спричинених ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, а також для досягнення цілей покарання, суд вважає, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції даної статті, і саме таке покарання буде достатнім для досягнення мети покарання, яке буде необхідним та достатнім для його виправлення і запобігання новим кримінальним правопорушенням.

Оскільки, ОСОБА_47 вперше призначається покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, позитивну характеристику ОСОБА_48 , висновок органу пробації про середній рівень небезпеки обвинуваченого для суспільства і можливість виправлення його без ізоляції від суспільства, обставини при яких було вчинено злочин, а також його сімейний стан, думку потерпілого, який просив призначити ОСОБА_5 покарання згідно закону, суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_48 без відбування покарання і тому є підстави звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

Питання щодо речових доказів слід вирішити згідно ст. 100 КПК України.

Щодо цивільного позову слід зазначити наступне.

Згідно ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 цього Кодексу, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Цивільний позов про відшкодування майнової шкоди підлягає частковому задоволенню у розмірі 22 500,00 грн., що буде дорівнювати вартості набору титанових фіксаторів для остеосинтезу кісток передпліччя, які документально підтверджені (том 1 а.к.п. 72), в іншій частині позову, а саме, про відшкодування витрат на лікування у розмірі 80 337,50, слід відмовити, оскільки потерпілим не надано жодних доказів про понесення ним витрат на лікування саме в такому розмірі.

Щодо матеріальної шкоди у розмірі 150 000,00 грн. не отриманого заробітку у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності (втрачений заробіток), то така не може бути взята до уваги через відсутність належного розрахунку, а наданий на підтвердження ведення підприємницької діяльності витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань не підтверджує наявність доходу потерпілого у заявленому розмірі, який ним втрачено через тимчасову непрацездатність, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення вказаної вимоги.

У роз`ясненнях, які містяться у п. п. 3,7 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 (із змінами, внесеними згідно з постановою №5 від 25.05.2001) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає зокрема: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно, зокрема: від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 (справа №752/17832/14-ц), відповідно до якої, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Суд вважає доведеним факт спричинення ОСОБА_17 моральної шкоди, що виразилося в неспокої щодо його та життя і здоров`я його сім`ї, порушення нормального ритму життя.

Таким чином, враховуючи характер вчиненого злочину, його наслідки, глибину й тривалість моральних та фізичних страждань потерпілого, пов`язаних з вчиненням щодо нього протиправних дій, ступінь змін у звичайному ритмі життя потерпілого, характер отриманих ушкоджень здоров`я, час та рівень зусиль, які потерпілий вимушений був прикладати для відновлення стану здоров`я, зважуючи на обставини вчиненого злочину, що було встановлено судом на підставі досліджених доказів, суд дійшов висновку, що заявлена потерпілим сума моральної шкоди в розмірі 300 000,00 грн. не співвідноситься із засадами розумності, виваженості, справедливості та може призвести до безпідставного збагачення позивача, а тому цивільний позов в цій частині підлягає частковому задоволенню та із ОСОБА_5 слід стягнути на користь потерпілого ОСОБА_17 моральну шкоди, завдану кримінальним правопорушенням, у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн., а в решті частині позову про стягнення із ОСОБА_5 моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн. слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Що стосується позовних вимог потерпілого ОСОБА_17 в частині стягнення з обвинуваченого ОСОБА_49 на його користь процесуальних витрат на правничу допомогу адвоката, в розмірі 20 000 грн., то слід зазначити про наступне.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Такі витрати складаються, у тому числі, з витрат на правову допомогу (п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, потрібних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (ч. 3 ст. 141 ЦПК України).

У постановах від 19.02.2022 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) та від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 (провадження №12-43гс22) Велика ІНФОРМАЦІЯ_8 прийшла до висновку, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Згідно зі статтею 30 Закону України від 05.07. 2012 №5076-VI «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у рішеннях у справах «Меріт проти України» від 30.03.2004, «Двойних проти України» від 12.10.2006, «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23.01.2014, «Баришевський проти України» від 26.02.2015 зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу, однак зобов`язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на правову допомогу, що входить до предмета доказування у кримінальному провадженні ст. 91 КПК України.

В той же час, відповідно до правового висновку щодо правозастосування, який міститься у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №753/10028/18 (провадження №51-121км20) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо).

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду (зокрема, від 11.06.2020 у справі №821/227/17 (провадження №К/9901/24344/18), від 31.03.2020 у справі №726/549/19 (провадження №К/9901/22135/19), від 17.09.2019 у справі №810/3806/18 (провадження №К/9901/12479/19, №К/9901/11333/19), від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц (провадження №61-15441св19), від 09.06.2020 у справі №466/9758/16-ц (провадження №61-39474св18, від 15.05.2024 у справі №129/2809/19 (провадження №51-7059км23) та в постанові ІНФОРМАЦІЯ_8 (від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значення справи для сторони (постанова Верховного Суду від 23.06.2022 у справі №607/4341/20 (провадження №61-18451св20).

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 03.09.2024 у справі №509/2283/20 (провадження №51-1694км24) акцентує увагу на тому, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має урахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу, а також пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності витрат.

При цьому суд враховує, що інформація, яка міститься в акті виконаних робіт, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, та неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу (постанова ІНФОРМАЦІЯ_9 від 23.11.2020 у справі №638/7748/18 (провадження №61-13573св19).

Пред`являючи цивільний позов, потерпілим ОСОБА_17 заявлено вимогу про стягнення із обвинуваченого на користь цивільного позивача 20 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

На обґрунтування вказаний вимог до позовної заяви долучено договір про надання правничої допомоги від 20 вересня 2022 року, укладений між ОСОБА_17 та адвокатом ОСОБА_18 , ордер серії АО № 1072651 від 30 вересня 2022 року, копії посвідчення адвоката та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, а також квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки № 285T004GYP від 28 жовтня 2022 року у розмірі 20 000,00 грн. на рахунок адвоката ОСОБА_18 , де у призначенні платежів зазначено: плата за надані послуги зг договору про надання правової допомоги від 30.09.2022.

Однак, відсутність розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги) є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку із відсутністю якого у стягненні із ОСОБА_5 витрат на правничу допогу слід відмовити за недоведеністю вимог.

Запобіжний захід стосовно обвинуваченого не застосовувався.

Керуючись ст. ст. 370, 371, 374, 615 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та призначити покарання у вигляді позбавлення волі на строк три роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов`язки.

Установити ОСОБА_5 іспитовий строк тривалістю два роки.

Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Стягнути з ОСОБА_5 у користь ОСОБА_17 22 500 (двадцять дві тисячі п"ятсот) грн. майнової шкоди та 100 000 (сто тисяч) грн. на відшкодування моральної шкоди.

Відмовити у решті позовних вимог про стягнення майнової шкоди у розмірі 80 337,50 грн. - витрат на лікування, 150 000,00 грн. - неотриманого заробітку, 200 000,00 грн. - на відшкодування моральної шкоди та 20 000,00 грн. - витрат на правничу допомогу.

Речові докази:

мобільний телефон марки «Iphone», моделі «ХS», переданий потерпілому ОСОБА_17 на відповідальне зберігання – повертути ОСОБА_17 .

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано, і може бути оскаржений в апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через суд, який ухвалив вирок, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку за заявою.

Суддя ОСОБА_1