Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №136/1184/26 — Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/1184/26

провадження № 2/136/601/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області

у складі головуючого судді Шпортун С.В.,

за участі секретаря судового засідання Белінської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, за правилами спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» звернулось до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_1 (далі – позичальник, відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи підставність позову тим, що 22.04.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» (далі – Первісний кредитор, ТОВ «СІРОКО ФІНАНС») та ОСОБА_1 було укладено Договір Позики №7522898, відповідно до якого Позикодавець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника з використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку кредиту, або достроково, та сплатити Кредитодавцю плату (Комісію та Проценти) від суми позики.

ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» свої зобов`язання за кредитним договором виконало, передавши обумовлену договором суму грошових коштів на рахунки відповідача.

26.08.2025 між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ», Позивач) укладено Договір факторингу № 26082025 (далі – Договір факторингу), у відповідності до умов якого ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Відповідно до Реєстру боржників №2 від 24.09.2025 до Договору факторингу № 26082025 від 26.08.2025, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 24 412,50 грн.

Ураховуючи те, що відповідач своєчасно не вносив грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, у зв`язку із чим допустив заборгованість, яка складає 22 912,50 грн., з яких: 7500,00 грн. – сума заборгованості за основною сумою боргу; 0,00 грн. – сума заборгованості за відсотками; 0,00 грн. – сума заборгованості по процентам за понаднормове користування Кредитом; 15 000,00 грн. – сума заборгованості за пенею; 412,50 грн. –комісія за надання Кредиту, які у добровільному порядку, а ні первісному кредитору, а ні новому не погашає, наведене стало підставою звернення позивача до суду із даним позовом.

04.07.2026 через систему Електронний суд відповідач подала відзив в межах визначеного судом строку, відповідно до якого позовні вимоги визнала частково в частині тіла кредиту та просила застосувати п.15, ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», врахувати сплачену нею суму у розмірі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) грн. Відзив мотивовано тим, що вона, ОСОБА_1 , являється дружиною військовослужбовця – ОСОБА_2 , який з 25 січня 2024 року і по даний час проходить військову службу у лавах Збройних Сил України, та виконує заходи, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України. Також зазначила, що вона 18 травня 2025 року зверталась до первісного кредитора ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» із заявою та підтверджуючими документами про проходження військової служби її чоловіком для застосування пільг по кредиту передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», утім відповіді не отримала. Водночас просила суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, якщо в матеріалах справи відсутні докази щодо переходу права вимоги до позивача. Також вказала, що відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про споживче кредитування», первісний кредитор ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» не повідомив її в установленому законом порядку про те, що право вимог за договором про споживчий кредит було відступлено та відбулась зміна кредитора, що позбавило її можливості своєчасно отримати інформацію щодо нового кредитора, перевірити законність переходу права вимоги та належним чином виконувати свої зобов`язання.

У визначений судом строк представником позивача було надано відповідь на відзив, відповідно до якого він просив позов задовольнити у повному обсязі, мотивуючи тим, що відповідачем визнаються обставини щодо укладення кредитного договору, умови якого нею не виконувались належним чином, відтак стягнення тіла та нарахування відсотків за користування кредитними коштами відповідно до умов Кредитного договору є правомірним, а Відповідач жодним чином не позбавляється від обов`язку виконання умов Кредитного договору та погашення заборгованості в повному обсязі. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надає право військовослужбовцям та членам їх сімей на отримання пільг при виконанні зобов`язань за кредитним договором. Для припинення нарахування штрафних санкцій, пені, а також процентів за користування кредитом Відповідач зобов`язаний був звернутись Первісного кредитора, надати відповідні підтверджуючі документи для призупинення нарахування штрафних санкцій за користування кредитом і як наслідок отримати документ, що підтверджує призупинення нарахування штрафних санкцій за користування кредитом, що не було дотримано відповідачем, відтак заборгованість вказана у позовній заяві, підлягає стягненню з Відповідача, вона нараховувалася Первісним кредитором станом на дату відступлення права вимоги до ТОВ «ФК «ЄАПБ», а ТОВ «ФК «ЄАПБ» не здійснювало жодних додаткових нарахувань та вживає дії щодо врегулювання заборгованості виключно у розмірі отриманих прав вимоги. Водночас посилання Відповідача на ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є безпідставним, оскільки Позивачем не пред`явлено вимоги до суду про стягнення будь-якої пені, будь-яких штрафів за невиконання умов Кредитного договору.

Інші заяви по суті до суду від учасників цивільного процесу не надходили.

Ухвалою суду від 10.06.2026 відкрито провадження за позовною заявою, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у заяві просив про розгляд справи за відсутності представника банку, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач, будучи повідомленим у встановленому законом порядку про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши усі зібрані у справі докази, встановив, що 22.04.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено Договір Позики № 7522898 (а.с.8-9), відповідно до якого кредитодавець зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника з використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку кредиту, або достроково, та сплатити Кредитодавцю плату (Проценти) від суми позики та Комісію за надання кредиту. Мета кредиту придбання товарів для задоволення власних потреб не пов`язаних із підприємницькою діяльністю; вид фінансової послуги – надання коштів у кредит; сума Кредиту: 7 500 ,00 грн.; Строк, на який надається Кредит - 30 днів з дати його надання. Дата надання кредиту 22.04.2025, дата повернення кредиту 21.05.2025 року. Процентна ставка/день 0,01% (фіксована), комісія за надання кредиту 25,21% від суми наданого кредиту (що у грошовому виразі складає 1890,75 грн.). Визначено розмір пені у 5% в день.

Згідно Додатку №1 до Договору сторонами узгоджено Таблицю обчислення загальної вартості кредиту.

Відповідач підписав договір електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора – y78w16.

Згідно довідки ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» від 30.10.2025 підтверджено перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 7 500,00 грн. на рахунок № НОМЕР_1 .

Згідно розрахунку ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» за кредитним договором №7522898 від 22.04.2025 (а.с.11-12) заборгованість ОСОБА_1 за період з 22.04.2025 по 24.09.2025 складає 24 412,50 грн., з яких: 7500,00 грн. – сума заборгованості за основною сумою боргу; 21,75 грн. – сума заборгованості за відсотками; 0,00 грн. – сума заборгованості по процентам за понаднормове користування Кредитом; 15 000,00 грн.- сума заборгованості за пеню; 1890,75 грн. – комісія за надання Кредиту.

26.08.2025 між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» укладено Договір факторингу № 26082025 відповідно до умов якого ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги вказаними у Реєстрі боржників.

Відповідно до Реєстру боржників №2 від 24.09.2025 до Договору факторингу № 26082025 від 26.08.2025, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 24 412,50 грн.

На підтвердження права вимоги до відповідача надано також Додаткова угода за №2 до Договору факторингу № 26082025 від 26.08.2025, Акт приймання-передачі від 24.09.2025, платіжна інструкція про перерахування грошових коштів на оплату за договором факторингу.

Згідно розрахунку ТОВ "ЄАПБ" за кредитним договором №7522898 від 22.04.2025 (а.с.11-12) заборгованість ОСОБА_1 за період з 24.09.2025 по 30.04.2026 складає 22 912,50 грн., з яких: 7500,00 грн. – сума заборгованості за основною сумою боргу; 0,00 грн. – сума заборгованості за відсотками; 0,00 грн. – сума заборгованості по процентам за понаднормове користування Кредитом; 15 000,00 грн.- сума заборгованості за пеню; 412,50 грн. – комісія за надання Кредиту. Із розрахунку встановлено, що 20.01.2026 відповідачем було сплачено в рахунок заборгованості за відсотками 21,75 грн. та в рахунок комісії за надання кредиту 1478,25 грн, а всього 1500,00 грн.

Частиною першою та третьою статті 512 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 у справі № 5026/886/2012).

Встановлені судом обставини та перевірені зібраними у справі доказами підтверджують, що внаслідок укладення Договору відступлення права від 26.08.2025 за № 26082025, ТОВ ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача за Договором Позики № 7522898 від 22.04.2025, що спростовує доводи зазначені відповідачем у відзиві, отож позивач набув прав нового кредитора по відношенню до ОСОБА_1 .

Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником за вказаним зобов`язанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України "Про електронну комерцію", який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Також частиною 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до ч. 3 ст. 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 12, 76-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана за допомогою належних та допустимих доказів довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно зі статтями 13 та 89 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог, на підставі доказів, які він оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, а на відповідача - спростувати розмір існуючої заборгованості.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, про що визначено в статті 209 ЦПК України.

Зі статті 213 ЦПК України слідує, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі надані сторонами.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпції щодо фактів.

Як підтверджено матеріалами справи, відповідач погодила можливість ідентифікувати себе за допомогою електронного підпису, таким чином підписавши Договір Позики № 7522898 від 22.04.2025, погодила розмір кредиту та інші істотні умови кредитного договору.

Аналізуючи зібрані у справі докази, суд вважає, що наявні у справі докази підтверджують укладення Договору 22.04.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 , надання грошових коштів (кредиту) відповідачеві в обумовленому цим договором розмірі, доведеною є вина відповідача щодо порушення умов виконання зобов`язання зібраними та дослідженими безпосередньо судом належними та допустимими доказами, що додані до матеріалів справи, що не заперечувалось відповідачем.

Вирішуючи питання щодо розміру існуючої заборгованості, суд враховує, що позивачем заявлено вимоги про стягнення із відповідача заборгованості за кредитним договором в розмірі 22 912,50 грн., з яких: 7 500,00 грн. – сума заборгованості за основною сумою боргу; 15 000,00 грн. – сума заборгованості за пенею; 412,50 грн. – сума заборгованості за комісією та виходить з наступного.

Відповідно до частини 15 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Пунктом 1 Розділу II Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннями Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі N 813/402/17 (провадження N 11-609апп19) дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Статтею 3 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" унормовано, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.

У ч. 6 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено види військової служби:

базова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

До суду відповідачем подано документи, що підтверджують її перебування у шлюбі із ОСОБА_2 відповідно до Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 18.05.2012 (а.с.40).

Згідно військового квитка (а.с.36) встановлено, що ОСОБА_2 являється військовослужбовцем.

Відповідно до довідки №1605/3969 від 30.04.2025 з ВЧ НОМЕР_3 , підтверджується, що солдат ОСОБА_2 в період з 16.06.2024 по 16.06.2024 брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в с. Рівнопіль, Великоновосілівської селищної громади, Донецької області..

Згідно довідки від 14.05.2026 виданої в/ НОМЕР_4 (а.с.42) підтверджено, що ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_5 по теперішній час.

ОСОБА_1 зверталась до первісного кредитора «ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» із заявою про застосування пільгового режиму обслуговування, яка датована 18.05.2025 (а.с.38).

Отож зібрані у справі докази підтверджують, що відповідач ОСОБА_1 є дружиною військовослужбовця ОСОБА_2 , реалізувала своє право на звільнення її від сплати платежів відповідно до ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", утім її заява залишена без належного реагування, оскільки позивачем вказані обставини не спростовано, а обов`язок передання усіх документів щодо боржника новому кредиторові лежить на первісному кредиторові.

Судом встановлено, що Кредитний договір між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено 22.04.2025 тоді як ОСОБА_2 вже був військовослужбовцем, який безпосередньо приймав участь у бойових діях під час особливого періоду, починаючи з 16.06.2024, а тому за час проходження військової служби на членів його сім`ї поширювалися пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", - він брав безпосередню участь у захисті країни. Це право активується з першого дня такої участі і зберігається на весь подальший час служби під час дії особливого періоду.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що нарахована позивачем заборгованість підлягає перерахуванню судом з урахуванням положень ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Із розрахунку заборгованості за кредитним договором №7522898 від 22.04.2025 встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 складає 22 912,50 грн., з яких: 7500,00 грн. – сума заборгованості за основною сумою боргу; 0,00 грн. – сума заборгованості за відсотками; 0,00 грн. – сума заборгованості по процентам за понаднормове користування Кредитом; 15 000,00 грн.- сума заборгованості за пеню; 412,50 грн. – комісія за надання Кредиту, 20.01.2026 відповідачем було сплачено в рахунок заборгованості за відсотками 21,75 грн. та в рахунок комісії за надання кредиту 1478,25 грн, а всього 1500,00 грн., інші платежі відповідачем не вносились.

Отож 7500,00 грн. - 21,75 грн. сплачених в рахунок заборгованості за відсотками = 7478,25 грн., що підлягають до стягнення із відповідача на користь позивача, у зв`язку із неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань, в частині стягнення 15 000,00 грн.- суми заборгованості за пеню суд відмовляє з мотивів зазначених вище.

Що стосується вимог про стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 412,50 грн., суд зазначає наступне.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування », у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування ».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування», залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування», передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування », .

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22).

Таким чином, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1, ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України «Про споживче кредитування », які викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

Таким чином включення до загальної суми заборгованості за кредитним договором комісії за надання кредиту є обґрунтованим і узгоджується з умовами укладеного між сторонами договору.

Як було встановлено судом в рахунок комісії відповідач сплатила за надання кредиту 1478,25 грн., які були зараховані позивачем, отож вимоги про стягнення решти комісії, що становить 412, 50 грн. є правомірними та підлягають до задоволення.

Враховуючи викладене вище суд вважає, що заявлені вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню.

Питання судових витрат суд вирішує з урахуванням приписів Глави 8 ЦПК України.

На підставі ст.141 ч. 1, ч.13 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 916,90 грн. (2 662,40 х 7890.75 : 22 912,50), тобто пропорційно до задоволеної суми позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст.12, 13, 141, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» заборгованість за Кредитним договором №7522898 від 22.04.2025 у розмірі 7890, 75 (сім тисяч вісімсот дев`яносто) гривень 75 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 916 (дев`ятсот шістнадцять) гривень 90 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів учасниками справи безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники цивільного процесу:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (вул. Лісова, 2, м. Бровари, Броварський р-н., Київська обл., 07400; ЄДРПОУ -35625014);

Відповідач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_6 ).

Суддя С.В. Шпортун