Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №132/2390/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/2390/26

3/132/1034/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 вересня 2026 року м. Калинівка

Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Сєлін Є.В., розглянувши матеріали, які надійшли з відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області Національної поліції України про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Калинівка Калинівського району Вінницької області, українки, громадянки України, із середньо-спеціальною освітою, неодруженої, непрацевлаштованої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП документально не підтверджений, до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 749817 від 10 липня 2026 року, ОСОБА_2 - 01 липня 2026 року близько 21 години 30 хвилин у місті Калинівка по вулиці Незалежності, біля магазину «Бонус», у громадському місці, вчинила суперечку, під час якої виражалася нецензурною лайкою та застосувала газовий балончик, чим порушила громадський порядок і спокій громадян, у зв`язку з чим її дії кваліфіковано за статтею 173 КУпАП як дрібне хуліганство.

До протоколу долучено рапорт старшого інспектора чергового відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області Оберемка Р.І. від 01 липня 2026 року, відповідно до якого цього дня о 22 годині 26 хвилин на службу «102» надійшло повідомлення від ОСОБА_3 про те, що в місті Калинівка по вулиці Незалежності, біля першої школи, невідомі особи розпилили перцевий балончик в обличчя його дружини ОСОБА_4 та дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також долучено протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 02 липня 2026 року, відповідно до якого ОСОБА_4 просить притягнути ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за те, що 01 липня 2026 року близько 22 години 00 хвилин у місті Калинівка біля магазину «Бонус» вона ненавмисно розпилила на її дитину балончик із сльозогінним газом.

Крім того, у матеріалах справи містяться письмові пояснення ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 01 липня 2026 року, згідно з якими у темну пору доби під час відпочинку поблизу магазину «Бонус» між їхньою компанією та іншою компанією, серед якої була ОСОБА_2 , виникла конфліктна ситуація, під час якої сталася штовханина, після чого ОСОБА_2 дістала балончик із сльозогінним газом та почала його розпилювати, зокрема на дитину, яка перебувала разом із ними.

Водночас у письмових поясненнях ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_2 від 01 липня 2026 року зазначено іншу послідовність подій, відповідно до якої саме компанія, до складу якої входили ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , спровокувала конфлікт, почала штовханину та завдавати ударів, у зв`язку з чим ОСОБА_2 під час таких неправомірних дій дістала балончик із сльозогінним газом та почала розпилювати його в бік осіб, які на неї нападали.

Заявою від 01 липня 2026 року ОСОБА_2 добровільно видала працівникам поліції газовий балончик «Шип-4», зазначивши, що застосувала його з метою самооборони під час конфлікту поблизу магазину «Бонус».

Також до матеріалів справи долучено консультативні висновки спеціаліста від 01 липня 2026 року, видані лікарем КП «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради ОСОБА_12 , відповідно до яких у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виявлено хімічне подразнення слизової оболонки ока внаслідок дії аерозольного перцевого балончика.

Під час розгляду справи ОСОБА_2 надала суду консультативний висновок спеціаліста від 02 липня 2026 року, виданий лікарем КП «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради ОСОБА_13 , згідно з яким у ОСОБА_11 виявлено забій очного яблука та тканин очної ями, підшкірну гематому повіки лівого ока, а також консультативний висновок спеціаліста від 02 липня 2026 року, виданий лікарем КП «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради ОСОБА_14 , згідно з яким у ОСОБА_8 виявлено забійні садна лівого передпліччя та грудної клітки зліва.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю з огляду на неможливість встановлення в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП, у межах пред`явленого їй адміністративного обвинувачення.

Відповідно до статті 1 КУпАП завданнями цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі й гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків та відповідальності перед суспільством.

За змістом статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з частиною першою статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна, умисна або необережна дія чи бездіяльність, яка посягає, зокрема, на громадський порядок і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 173 КУпАП передбачено відповідальність за дрібне хуліганство, тобто нецензурну лайку в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян.

Таким чином, для висновку про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП, необхідно встановити не лише факт перебування особи у громадському місці та вчинення нею певних дій, а й конкретний характер таких дій, їх спрямованість, обставини та спосіб вчинення, а також те, яким саме чином ці дії порушили громадський порядок і спокій громадян.

При цьому стаття 173 КУпАП охоплює декілька самостійних форм поведінки - нецензурну лайку в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії. Тому саме по собі формальне посилання на те, що особа «вчинила суперечку», «виражалася нецензурною лайкою» та «застосувала газовий балончик», без зазначення конкретних фактичних обставин, за яких такі дії набули ознак дрібного хуліганства, не розкриває належним чином об`єктивної сторони інкримінованого правопорушення.

Як убачається зі змісту протоколу серії ВАД № 749817 від 10 липня 2026 року, у ньому зазначено лише, що ОСОБА_2 «вчинила суперечку», під час чого «виражалась нецензурною лайкою та застосувала газовий балончик», чим «порушила громадський порядок і спокій громадян».

Разом із тим у протоколі не зазначено, між ким саме відбувалася суперечка, не наведено конкретних обставин її виникнення, не вказано, у що саме вона переросла, які конкретно дії вчиняла кожна зі сторін конфлікту, не зазначено, на адресу якої саме особи або осіб ОСОБА_2 висловлювалася нецензурною лайкою, які саме висловлювання або дії становили таку поведінку, а також не конкретизовано, щодо якої саме особи чи осіб вона застосувала газовий балончик.

Не містить протокол і конкретних відомостей про те, яких саме громадян було позбавлено спокою або щодо яких осіб порушено громадський порядок, у чому саме полягало таке порушення та які конкретні наслідки або прояви порушення громадського порядку стали результатом дій ОСОБА_2 .

Таким чином, наведена у протоколі фабула фактично зводиться до загальної констатації вчинення конфліктної поведінки без належної конкретизації її фактичного змісту.

Відповідно до частини першої статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення, зокрема, зазначаються місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення, прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Отже, вимога щодо зазначення суті адміністративного правопорушення не може розумітися формально. Фабула протоколу повинна містити саме ті фактичні дані, які дають можливість встановити, яке конкретно діяння ставиться особі у вину та якими фактичними обставинами підтверджується наявність усіх істотних ознак складу адміністративного правопорушення.

Такий підхід відповідає також завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення, визначеним статтею 245 КУпАП, відповідно до яких провадження має забезпечувати своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 252 КУпАП докази оцінюються за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Водночас така оцінка можлива лише щодо конкретного адміністративного обвинувачення, фактичні межі якого визначені протоколом.

Суд не вправі встановлювати замість органу, який склав протокол, нові фактичні обставини, яких у фабулі адміністративного правопорушення не зазначено, а саме самостійно визначати потерпілу особу, адресата нецензурної лайки, конкретну спрямованість застосування газового балончика, характер конфлікту та фактичні обставини, за яких виникло порушення громадського порядку.

Інший підхід означав би фактичне доповнення судом адміністративного обвинувачення та зміну його фактичної фабули, що несумісно з функцією суду як незалежного та безстороннього органу правосуддя.

Конституція України у статті 19 встановлює, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. З огляду на каральний характер адміністративної відповідальності та застосування до адміністративно-деліктного провадження відповідних гарантій справедливого суду зазначені засади мають бути враховані і під час вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає, зокрема, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 7 цього Закону кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

У цьому контексті істотне значення має і стаття 268 КУпАП, яка гарантує особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою та оскаржувати постанову.

Реалізація зазначених прав передбачає, що особа повинна розуміти, яке саме конкретне діяння, щодо якої особи, за яких обставин і якими саме діями їй ставиться у вину. Без належної конкретизації фактичної сторони обвинувачення право на захист стає формальним, оскільки особа фактично позбавлена можливості визначити межі заперечень, подати докази на спростування конкретних обставин та належним чином підготуватися до розгляду справи.

Аналогічні гарантії передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд справи незалежним та безстороннім судом, а пункт 3 статті 6 Конвенції передбачає право кожного обвинуваченого бути поінформованим про характер і причину обвинувачення проти нього та мати достатні час і можливості для підготовки свого захисту.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v. Russia), заява № 36673/04, рішення від 30 травня 2013 року, Суд звернув увагу на особливе значення належного повідомлення особи про фактичні обставини адміністративного обвинувачення та недопустимість ситуації, за якої національний суд фактично доповнює або змінює обвинувачення, встановлюючи у своєму рішенні конкретні обставини, яких особі до цього не було пред`явлено.

У справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року, Європейський суд з прав людини наголосив на необхідності дотримання принципу безсторонності суду та змагальності у провадженні про адміністративне правопорушення. За обставин, коли суд фактично перебирає на себе функцію сторони обвинувачення, зокрема шляхом самостійного пошуку доказів або уточнення фактичної фабули обвинувачення, виникає проблема сумісності такого підходу з вимогами статті 6 Конвенції.

Правова позиція про необхідність належної конкретизації фактичної сторони адміністративного обвинувачення випливає також із рішення ЄСПЛ у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v. France), в якому Суд наголосив, що право бути поінформованим про характер і причину обвинувачення пов`язане з правом особи належним чином підготувати свій захист, а інформація щодо фактичної та правової підстави обвинувачення має бути достатньо детальною.

Отже, суд не може усунути недоліки протоколу шляхом самостійного формування нової фабули адміністративного правопорушення на підставі окремих доказів, оскільки в такому випадку особа фактично захищалася б уже не від того обвинувачення, яке було сформульовано уповноваженою посадовою особою у протоколі, а від нового обвинувачення, сформованого судом під час розгляду справи.

Таке розуміння відповідає і роз`ясненням пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», відповідно до яких судам рекомендовано вмотивованими постановами повертати протоколи про адміністративні правопорушення, складені без додержання вимог статті 256 КУпАП, для належного оформлення. Водночас у конкретній справі питання полягає не лише у формальному недоліку протоколу, а в тому, що відсутність істотних фактичних відомостей у пред`явленому обвинуваченні не дає суду можливості встановити склад інкримінованого правопорушення, не змінивши при цьому межі обвинувачення.

При цьому суд враховує, що протокол про адміністративне правопорушення та долучені до нього матеріали містять відомості про конфлікт між двома компаніями та застосування газового балончика, однак ці матеріали не утворюють однозначної та несуперечливої фактичної картини саме того адміністративного правопорушення, яке викладено у протоколі серії ВАД № 749817.

Зокрема, з рапорту ОСОБА_15 вбачається повідомлення про те, що невідомі особи розпилили перцевий балончик в обличчя ОСОБА_4 та малолітнього ОСОБА_5 . При цьому у самому протоколі не зазначено, що ОСОБА_2 застосувала балончик саме щодо цих осіб.

У протоколі прийняття заяви ОСОБА_4 зазначає про ненавмисне розпилення балончика на її дитину, однак протокол про адміністративне правопорушення не конкретизує, чи ставиться ОСОБА_2 у вину умисне розпилення газу щодо ОСОБА_4 , її дитини, ОСОБА_16 чи іншої конкретної особи.

Натомість пояснення ОСОБА_2 та інших осіб з її компанії містять іншу фактичну версію, відповідно до якої газовий балончик був застосований не як прояв хуліганської поведінки, а під час конфлікту та у відповідь на фізичні дії інших осіб.

Самі по собі такі суперечності не дають суду права самостійно обрати одну з версій події та на її основі сформулювати інше фактичне обвинувачення.

Особливо істотним є те, що протокол не містить конкретної відповіді на ключові для кваліфікації за статтею 173 КУпАП питання: кому саме адресувалася нецензурна лайка; хто був адресатом поведінки ОСОБА_2 ; щодо кого саме застосовано газовий балончик; у чому саме полягала протиправність такого застосування; які саме громадяни позбавилися спокою або щодо яких було порушено громадський порядок; яким конкретно чином поведінка ОСОБА_2 вийшла за межі звичайного конфлікту та набула ознак дрібного хуліганства.

За таких обставин наявні у справі докази не можуть бути використані судом для фактичного доповнення фабули протоколу, оскільки це означало б самостійне формування судом істотних елементів обвинувачення.

Суд звертає увагу, що особа не може бути притягнута до адміністративної відповідальності на підставі припущень або шляхом реконструювання судом змісту обвинувачення з окремих доказів. Обов`язок сформулювати конкретну суть адміністративного правопорушення та надати докази на підтвердження всіх його істотних ознак покладається на орган, уповноважений складати протокол.

Таким чином, недоліки протоколу у цій справі мають не технічний, а сутнісний характер, оскільки стосуються самого змісту пред`явленого ОСОБА_2 адміністративного обвинувачення та не дозволяють встановити, яке саме діяння з числа передбачених диспозицією статті 173 КУпАП їй фактично ставиться у вину.

Відповідно до частини другої статті 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

Суд при цьому не є органом, який здійснює функцію адміністративного обвинувачення, та не може перебирати на себе обов`язок щодо формування обвинувачення, визначення його фактичних меж або самостійного пошуку доказів на підтвердження обставин, які не зазначені у протоколі.

Інакше було б порушено передбачені статтею 129 Конституції України принципи доведеності вини та змагальності, а також гарантії статті 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду.

З огляду на викладене суд позбавлений можливості надати належну правову оцінку долученим до протоколу доказам саме в контексті пред`явленого ОСОБА_2 обвинувачення, оскільки для цього необхідно було б спочатку визначити та доповнити фактичний зміст самого обвинувачення.

За таких обставин суд не має правових підстав робити висновок про наявність у діях ОСОБА_2 усіх необхідних ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

У даному випадку суд не встановлює та не стверджує, що 01 липня 2026 року між присутніми особами взагалі не відбувалося конфліктної ситуації чи що газовий балончик не застосовувався. Предметом судової оцінки є питання про те, чи встановлено належним чином склад саме того адміністративного правопорушення, яке поставлено ОСОБА_2 у вину протоколом серії ВАД № 749817.

Оскільки фабула протоколу не містить необхідної конкретизації об`єктивної сторони правопорушення, а її доповнення або зміна судом призвели б до фактичної зміни адміністративного обвинувачення та порушення права особи на захист, суд приходить до висновку про відсутність установленого складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП, у межах пред`явленого обвинувачення.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 7, 9, 173, 245, 247, 251, 252, 256, 268, 280, 283, 284, 287, 289, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статтями 19, 62, 129 Конституції України, статтями 2, 7, 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», з урахуванням правових позицій Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v. Russia), «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), «Пелісьє та Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v. France), а також роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 , яка притягається до адміністративної відповідальності за статтею 173 КУпАП - закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП.

Постанова може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, потерпілою особою, її представником, захисником, прокурором у випадках, передбачених законом, до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя