Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №725/846/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 року м. Чернівці

Справа № 725/846/26

Провадження №22-ц/822/1474/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Литвинюк І. М.,

суддів: Кулянди М. І., Лисака І. Н.,

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство «Таскомбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Таскомбанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 травня 2026 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 червня 2026 року, головуючий у І-й інстанції – Одовічен Я. В.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2025 року АТ «Таскомбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 9.02.2021 між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 укладений договір шляхом підписання Заяви №167669 про приєднання до публічної пропозиції АТ «Таскомбанк» на укладення Договору про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної картки, надання банківських, фінансових та інших послуг в межах проекту «Sportbank».

Відповідач з 19.02.2021 є власником поточного рахунку у гривні № НОМЕР_1 , який відкритий до Заяви № 156523 з № Кредитного договору № 002/9439877-SP. Відповідно до Заяви №167669 з номером кредитного договору №002/9480231-SP.

Згідно із заявою №167669 ОСОБА_1 підтвердила, що приймає (акцептує) всі умови публічної пропозиції (оферти) АТ «Таскомбанк» на укладення договору про відкриття поточного рахунку та видачі платіжної картки, надання банківських, фінансових та інших послуг в межах проекту «Sportbank», яка розміщена разом з додатками, у тому числі, але не виключно, тарифами, довідкою про систему гарантування вкладів фізичних осіб, паспортом споживчого кредиту на сайті банку.

Позичальнику було надано послугу кредитування рахунку та встановлено ліміт кредитування рахунку в межах максимальної суми загального ліміту кредитування для вказаного продукту (що складає 100 000 гривень), а саме надано кредитні кошти в сумі 26 000 гривень, зі сплатою процентів із установленим кредитним лімітом 0,22%. Строк користування 12 місяців з автоматичною пролонгацією. Цільове призначення кредиту – на споживчі потреби.

Позивач свої зобов`язання виконав у повному обсязі. Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує. Станом на 02.09.2025 року заборгованість за Заявою-договором №002/9480231-SP від 19.02.2021 cтановить 63 060,54 грн, в тому числі: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) 25 962,88 грн; заборгованість за процентами (в т.ч. прострочена) 37 097,66 грн.

Позивач надіслав відповідачу повідомлення-вимогу про дострокове повернення кредиту та погашення заборгованості за процентами, однак зазначені порушення не були усунуті, а заборгованість не була погашена.

Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь банку кредитну заборгованість за заявою-договором №002/9480231-SP від 19.02.2021, що в частині тіла кредиту та процентів станом на 02.09.2025 становить 63 060,54 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 травня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором №002/9439877-SP від 19.02.2021 року у розмірі 19 792,21 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 червня 2026 року стягнуто з АТ «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір між сторонами укладений 19.02.2021 шляхом підписання ОСОБА_1 . Заяви-анкети №167669 щодо приєднання до Публічної пропозиції АТ «Таскомбанк» на укладення Договору про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної картки, надання банківських, фінансових та інших послуг в межах проєкту sportbank.

У вказаній Заяві-анкеті від 19.02.2021, підписаній відповідачем, процентна ставка не зазначена, тобто не містить всіх істотних умов, а саме сплати відсотків за користування наданими кредитними коштами, їх розмір та порядок нарахування.

Матеріали справи не містять доказів ознайомлення відповідача з умовами кредитування та погодження з ним розміру відсотків за користування кредитними коштами, виходячи з якого позивачем нарахована спірна заборгованість з відсотків.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем у рахунок погашення заборгованості за відсотками були сплачені грошові кошти у розмірі 6170, 67 грн, оскільки заява-анкета №167669 від 19.02.2021 не містить умов щодо відсоткової ставки, 6170,57 грн. підлягають зарахуванню у рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту (25 962,88 грн – 6170,67 грн = 19 792,21 грн).

Отже, заборгованість ОСОБА_1 за заявою-анкетою (договором) №167669 від 19.02.2021 становить 19 792,21 грн – заборгованість за тілом кредиту.

Вирішуючи питання про стягнення з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду із позовною вимогою про стягнення заборгованості у розмірі 63 060,54 грн, а судом позовні вимоги АТ «Таскомбанк» було задоволено частково у розмірі 19 792,21 грн, тобто задоволено 31% позовних вимог (у задоволенні 69% позовних вимого відмовлено) та з огляду на складність справи, ціну справи та її значення для сторін, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тривалість судового провадження, наявність численної усталеної практики, тому витрати на професійну правничу допомогу в сумі 11 000 грн, які просить стягнути представник відповідача є дещо завищеними та підлягають зменшенню до 5000 грн.

Не погоджуючись із судовими рішеннями суду першої інстанції, АТ «Таскомбанк» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення від 25 травня 2026 року в частині відмови у стягненні процентів та в частині визначення розміру тіла кредиту, ухвалити нове рішення про стягнення 37 097,66 грн процентів і додатково 6 170,67 грн тіла кредиту, а також скасувати додаткове рішення від 09 червня 2026 року в частині стягнення 5 000 грн витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачка, підписуючи заяву-анкету, погодилася з Публічною пропозицією, тарифами та умовами обслуговування, отримала доступ до них у мобільному додатку «Sportbank», фактично користувалася кредитними коштами і вносила платежі, частина яких зараховувалася як проценти. Вказує, що така поведінка підтверджує визнання кредитних правовідносин та погодження умов кредитування.

Щодо додаткового рішення банк вказує, що сума 5 000 грн є завищеною, не відповідає складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи та частці задоволених позовних вимог.

У відзиві представник відповідача Дорошенко О. О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення — без змін.

Вказує, що у підписаній заяві-анкеті відсутня процентна ставка, долучені банком тарифи й Публічна пропозиція не підписані відповідачкою та не доведено, що саме їх конкретна редакція діяла і була погоджена на момент укладення договору. Звертає увагу також на розбіжності у зазначених банком ставках та на переддоговірний характер Паспорта споживчого кредиту.

Крім того, відповідачка заявила клопотання про залучення ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» як правонаступника АТ «Таскомбанк», посилаючись на отримане 07 липня 2026 року повідомлення про те, що 29 червня 2026 року право вимоги за кредитним договором № 002/9480231-SP було відступлено цій фінансовій компанії.

Щодо клопотання про залучення правонаступника.

Частиною першою статті 55 ЦПК України передбачено, що у разі заміни кредитора у зобов`язанні суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони на будь-якій стадії судового процесу. Процесуальне правонаступництво є похідним від правонаступництва у матеріальному правовідношенні, тому його застосування можливе лише за умови належного підтвердження переходу саме того суб`єктивного права, з приводу якого виник спір.

За статтями 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав за правочином, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу, якщо інше не встановлено договором або законом. Частина перша статті 517 ЦК України покладає на первісного кредитора обов`язок передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, важливу для їх здійснення.

Верховний Суд у постанові від 28 травня 2025 року у справі № 202/3652/16-ц виснував, що для вирішення питання процесуального правонаступництва суд має встановити належними доказами юридичний факт матеріального правонаступництва, зокрема підставу переходу права та обсяг прав, що перейшли до нової особи.

У цій справі на підтвердження відступлення права вимоги подано лише копію (скріншот) повідомлення, в якому зазначено про відступлення 29 червня 2026 року права вимоги за кредитним договором ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів». Водночас у матеріалах справи відсутні договір відступлення права вимоги (факторингу), реєстр (витяг з реєстру) переданих вимог, акт приймання-передачі, а також інші первинні документи, з яких можливо було б достовірно встановити включення саме спірної вимоги до предмета відступлення, момент переходу права та його обсяг.

Саме повідомлення боржника не замінює первинних документів, які посвідчують перехід права вимоги, і не дає суду можливості перевірити матеріально-правову підставу заміни кредитора. Отже, факт вибуття АТ «Таскомбанк» зі спірного матеріального правовідношення та набуття ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги у цій справі належними і достатніми доказами не підтверджений.

Крім того, апеляційну скаргу АТ «Таскомбанк» подано 23 червня 2026 року, тобто до зазначеної у повідомленні дати можливого відступлення права вимоги — 29 червня 2026 року. Тому на час подання апеляційної скарги повноваження АТ «Таскомбанк» як позивача та апелянта сумніву не викликали.

За таких обставин клопотання відповідачки ОСОБА_2 про залучення ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» як правонаступника АТ «Таскомбанк» задоволенню не підлягає через недоведеність матеріального правонаступництва.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

За змістом частин 4, 6 статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб); справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із частинами 4, 6 статті 19, частини 1 статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови у стягненні процентів та в частині визначення розміру тіла кредиту, а також додаткове рішення суду першої інстанції, в іншій частині рішення не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 19.02.2021 ОСОБА_1 підписала Заяву-анкету №167669 щодо приєднання до Публічної пропозиції АТ «Таскомбанк» на укладення Договору про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної картки, надання банківських, фінансових та інших послуг в межах проекту sportbank.

Розмір процентної ставки указана Заява-анкета не містить.

За змістом пункту 1 заяви відповідач просить банк відкрити поточний рахунок № НОМЕР_1 у національній валюті України на її ім`я та встановити ліміт кредитування.

За змістом підпункту «б» пункту 3 Заяви відповідач підтвердив, що приймає (акцептує) всі умови Публічної пропозиції (оферти) АТ «Таскомбанк» на укладення Договору про відкриття поточного рахунку та видачі платіжної картки, надання банківських, фінансових та інших послуг в межах проекту «Sportbank», яка розміщена разом з додатками, у тому числі, але не виключно, Тарифами, Довідкою про систему гарантування вкладів фізичних осіб, Паспортом споживчого кредиту на сайті банку http://taskombank.ua/ та http://sportbank.com.ua, посилання на примірники якої, разом з додатками отримав в мобільному додатку «Sportbank», з якою ознайомлений і повністю згоден, положень якої зобов`язується неухильно дотримуватись.

У заяві зазначено, що підписанням указаної Заяви відповідач підтвердив, що ця Заява є заявою на відкриття рахунку та карткою із зразком її підпису (п.8).

Публічна пропозиція (оферти) АТ «Таскомбанк» на укладення Договору про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної картки, надання банківських, фінансових та інших послуг в межах проєкту «Sportbank», яка затверджена Рішенням Правління АТ «Таскомбанк», протокол № 48-8 від 24.11.2020, уведена в дію з 19.01.2021, та яка містить тарифи та умови обслуговування для картки sportbank, не містить підпису відповідача ОСОБА_1 .

Згідно довідки АТ «Таскомбанк», ОСОБА_1 з 19.02.2021 є власником поточного рахунку у валюті гривня № НОМЕР_1 , який відкритий до заяви-анкети №167669 з номером кредитного договору №002/9480231- SP від 19.02.2021, № картки НОМЕР_2 , відкритого в АТ «Таскомбанк».

Позивач 26 вересня 2025 року направив відповідачу повідомлення-вимогу від 26.09.2025, в якій у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 кредитного договору №002/9480231-SP від 19.02.2021 вимагав дострокового повного повернення кредиту.

Згідно з наданим позивачем розрахунком за відповідачем ОСОБА_1 обліковується заборгованість за кредитним договором № 002/9480231-SP від 19.02.2021, яка станом на 02.09.2025 складає 25 962,88 грн заборгованості за тілом кредиту; 37 097,66 грн (43 268,33 грн (нараховані відсотки) – 6170,67 грн (сплачені відсотки)) - заборгованості за відсотками.

Таким чином, між сторонами склались правовідносини, що врегульовані нормами цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.03.2025 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб. Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище – « ОСОБА_5 ».

Відповідно до положень статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 628, 629 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст.638 ЦК України).

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ст. 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою, цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «ТАСКОМБАНК»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з установленими судом першої інстанції обставинами 19 лютого 2021 року відповідачка підписала заяву-анкету № 167669 про приєднання до Публічної пропозиції АТ «Таскомбанк». Однак ця підписана заява-анкета не містить конкретного розміру процентної ставки та порядку нарахування процентів за користування кредитними коштами.

Банк на підтвердження права нараховувати проценти послався на Публічну пропозицію, тарифи та умови обслуговування, які розміщувалися на вебресурсах банку та у мобільному додатку. Разом із тим матеріали справи не містять належного підтвердження того, що саме долучена до справи редакція цих документів діяла станом на 19 лютого 2021 року, була надана відповідачці до або під час укладення договору, містила саме заявлену банком процентну ставку та була нею підписана або іншим належним способом акцептована.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 виходила з того, що умови договору приєднання, розроблені банком, мають бути доведені до відома споживача, а банк повинен підтвердити, що на час укладення конкретного договору діяли саме ті умови, на які він посилається. Мінливі за своїм змістом тарифи та умови, щодо яких не доведено ознайомлення й погодження позичальником, не можуть автоматично вважатися частиною підписаного кредитного договору.

Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2025 року у справі № 202/8160/22 вказано, якщо в підписаній анкеті-заяві процентна ставка не зазначена, а банк не довів, що конкретні умови та тарифи були погоджені позичальником, відсутні підстави вважати погодженим розмір договірних процентів.

Посилання апелянта на фактичне користування кредитом, рух коштів за рахунком та здійснення платежів не спростовує наведеного. Такі обставини підтверджують сам факт існування кредитних правовідносин та користування коштами, який у цій справі не заперечується, однак не є доказом погодження конкретної процентної ставки. Верховний Суд у справі № 202/8160/22 окремо вказав, що висновки постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16 стосувалися ситуації, коли необхідно було встановити сам факт існування кредитних зобов`язань, тоді як у спорі про правомірність нарахування процентів вирішальним є доведення погодження відповідної ставки.

Не змінюють цього висновку й посилання банку на постанови Верховного Суду у справах № 760/21863/16-ц та № 331/2974/23, оскільки в тих справах процентна ставка була безпосередньо визначена у підписаних сторонами документах, тобто фактичні обставини не є подібними до обставин цієї справи.

У даній справі визначальним є те, що підписана 19 лютого 2021 року заява-анкета ставки не містить, а належних доказів включення конкретних тарифів до договору банк не надав. Сам по собі Паспорт споживчого кредиту виконує переддоговірну інформаційну функцію і за відсутності підтвердження включення його конкретних умов до договору не доводить погодження процентної ставки, що також узгоджується з постановою Верховного Суду від 14 квітня 2025 року у справі № 202/8160/22.

Не заслуговують уваги доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не здійснив належного розрахунку тіла кредиту, оскільки спростовується змістом оскарженого рішення.

Суд першої інстанції правильно встановив, що за розрахунком банку заборгованість за тілом кредиту становила 25 962,88 грн, а 6 170,67 грн внесених відповідачкою коштів були зараховані банком як проценти. Оскільки договірна умова про процентну ставку належним чином не погоджена, суд першої інстанції обґрунтовано зарахував указані кошти на погашення тіла кредиту та визначив залишок у сумі 19 792,21 грн.

Такий підхід відповідає постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 697/302/20, у якій за аналогічної відсутності погодженої процентної ставки Верховний Суд визнав правильним зарахування коштів, безпідставно списаних банком у рахунок процентів, на погашення основної суми боргу.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані сторонами належні, допустимі та достовірні докази як кожний окремо, так і у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заборгованість ОСОБА_1 за заявою-анкетою (договором) №167669 від 19 лютого 2021 року становить 19 792, 21 грн.

Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо оскарження додаткового рішення суду, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини 1, 3 ст.133 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст.60 ЦПК України).

Згідно з частинами 1 та 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, зі змісту частини 4 статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі №910/615/14 (№910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі №369/849/18 та від 17.12.2025 року у справі №944/1035/24.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

З урахуванням характеру і складності спору, обсягу фактично виконаної представником роботи, ціни позову, часткового задоволення позовних вимог та заперечень АТ «Таксомбанк» на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає суму 5000 грн завищеною у частині її покладення на позивача. Розумним, необхідним і співмірним розміром витрат, що підлягають компенсації відповідачці за рахунок АТ «Таскомбанк», є 3000 грн.

Отже, додаткове рішення від 09 червня 2026 року підлягає зміні в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу — зі зменшенням їх із 5000 грн до 3000 грн.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 травня 2026 року залишити без змін.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 червня 2026 року змінити, зменшивши компенсацію судових витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню з Акціонерного товариства «Таскомбанк» (ЄДРПОУ 09806443) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_3 ) до 3 000 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І. М. Литвинюк

Судді: М. І. Кулянда

І. Н. Лисак