Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №727/2448/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2026 року м. Чернівці

Справа № 727/2448/25

Провадження №22-ц/822/1194/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Литвинюк І. М.

суддів: Кулянди М. І., Лисака І. Н.,

за участю секретаря судового засідання: Собчук І. Ю.,

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Рендюк Наталя Василівна, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 квітня 2026 року, головуючий у І-й інстанції - Літвінова О. Г.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

На обґрунтування позовних вимог вказувала, що з 2016 року вона перебувала з ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась донька ОСОБА_3 .

Стверджувала, що через вчинення ОСОБА_2 протягом тривалого часу домашнього насильства щодо неї, вони розірвали відносини. З метою узгодження батьківських прав та обов`язків, 02 жовтня 2024 року між ними було укладено договір про здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Кривцовою К. Т. за № 9899.

Згідно з договором місце проживання дитини вони визначили з матір`ю, а кожну п`ятницю та суботу дитина проводить разом з батьком, в день побачень батько забирає доньку з дому (школи, гуртка), батько не обмежений у спілкуванні з дитиною.

Зазначала, що незважаючи на укладений договір, 27 січня 2025 ОСОБА_2 порушив його умови, забрав дитину до себе, перешкоджає її спілкуванню з донькою та ігнорує всі прохання повернути дитину матері.

На сьогоднішній день, внаслідок насильницького відібрання дитини, донька проживає з відповідачем, в той час як у матері з дитиною був налагоджений сталий соціальний та психологічний зв`язок. Така ситуація аж ніяк не відповідає найкращим інтересам дитини та порушує її права та інтереси.

Посилалася на те, що вона любить свою доньку, має змогу забезпечити її всім необхідним, оскільки працює у салоні масажистом, має регулярний дохід, графік роботи гнучкий, що дає змогу максимально дбати про дитину. Щонеділі вона ходила з донькою до храму, відвідувала ігрові кімнати, басейн, школу раннього розвитку для дітей.

Вона не чинитиме жодних перешкод у спілкуванні відповідача з донькою і готова, зі свого боку, усіма силами сприяти тому, щоб дитина через розлучення батьків не була позбавлена піклування батька.

Просила визначити місце проживання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір`ю - ОСОБА_1 , за місцем її реєстрації або проживання.

У квітні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про визначення місця проживання дитини.

Позов обґрунтований тим, що з лютого 2022 року по липень 2024 році він проживав з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась спільна донька ОСОБА_3 . Фактичні шлюбні відносини з відповідачкою були припинені через вживання останньою спиртними напоями та виникнення на цьому ґрунті постійних сварок та скандалів.

Вказував на те, що він неодноразово звертався в органи поліції щодо неналежного виконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов`язків, зловживання спиртними напоями, керування транспортним засобом в стані сп`яніння в той час, коли в автомобілі перебуває дитина. За результатами таких звернень з ОСОБА_1 було проведено профілактичну бесіду щодо недопущення останньою протиправних дій відносно дитини.

Оскільки після припинення спільного проживання ОСОБА_1 забороняла йому бачити доньку, між ними дійсно був укладений договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, за умовами якого дитина проживатиме з матір`ю за місцем її проживання щотижня з неділі по четвер включно, а за місцем проживання батька - з п`ятниці по суботу включно.

Зазначав, що ОСОБА_1 постійно погрожувала, що вивезе доньку за кордон, а у середині січня 2025 року його сусідка повідомила йому, що ОСОБА_1 дитиною не займається та зловживає алкоголем, після чого, переймаючись за життя та здоров`я дитини, він забрав доньку до себе.

Просив визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_2 за місцем його проживання.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 квітня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Визначено місце проживання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір`ю ОСОБА_1 за місцем її реєстрації або проживання.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що як мати, так і батько піклуються про життя та здоров`я дитини ОСОБА_4 , мають задовільні умови для проживання дитини, матеріально забезпечені, не притягувалися до кримінальної відповідальності, з любов`ю відносяться до дитини.

Оскільки спір стосується чутливої сфери правовідносин, в яких батьки не дійшли спільного рішення щодо місця проживання їхньої дитини, враховуючи добросовісне виконання ОСОБА_1 батьківських обов`язків, вік дитини, створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення її усім необхідним, а також відсутність з боку матері негативного впливу на її виховання і розвиток, місцевий дійшов висновку, що визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 саме з матір`ю забезпечить якнайкращі інтереси дитини, буде сприяти збереженню зв`язку дитини із сім`єю. Саме у якнайкращих інтересах дитини позивачем ОСОБА_1 буде забезпечено її розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, оскільки для малолітнього віку дівчинки вкрай необхідним є контакт з матір`ю, у цьому віці діти найбільш прив`язані до матері.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача Рендюк Н. В. звернулася до Чернівецького апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та увалити нове рішення, яким в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Зазначає, що ухвалюючи рішення про визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції виходив з добросовісності виконання ОСОБА_1 батьківських обов`язків, віку дитини, створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення її усім необхідним та відсутності з боку матері негативного впливу на її виховання і розвиток.

Однак вказані обставини не були доведені ОСОБА_1 належними та допустимими доказами.

Встановлені в судовому засіданні обставини свідчать про те, що поведінка ОСОБА_1 створює для дитини конфліктне, емоційно- напружене та психологічно небезпечне середовище.

Сукупність аудіо-, відеозаписів та переписки підтверджує наявність обставин, які свідчать про неблагополучність середовища, в якому перебуває дитина разом із матір`ю, її нездатність забезпечити безпечні та стабільні умови для розвитку дитини, а також наявність факторів, що можуть завдати шкоди психоемоційному стану дитини. Вказані обставини підлягають обов`язковому врахуванню судом при вирішенні спору, зокрема при визначенні способу участі матері у вихованні дитини та доцільності встановлення відповідних обмежень такого спілкування.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи висновок про визначення місця проживання дитини з матір`ю, фактично виходив не з оцінки конкретних обставин справи, а із загальних стереотипних уявлень про особливу роль матері у житті малолітньої дитини.

Позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 не надано жодного належного та допустимого доказу ані на підтвердження наявності у неї самостійного доходу, ані факту офіційного працевлаштування. Матеріали справи не містять доказів фактичного отримання ОСОБА_1 доходу, його розміру, регулярності чи достатності для належного забезпечення потреб малолітньої дитини, так само як і доказів її трудових чи інших офіційних правовідносин, які б свідчили про наявність стабільного джерела доходу.

Отже, досліджені у судовому засіданні докази у своїй сукупності беззаперечно свідчать про те, що поведінка ОСОБА_1 не відповідає належному виконанню батьківських обов`язків та створює ризики для фізичного, психологічного та емоційного розвитку дитини, тоді як ОСОБА_2 забезпечує дитині стабільне, безпечне та сприятливе середовище для її розвитку, належним чином піклується про її здоров`я, виховання та потреби.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Неупереджений та об`єктивний розгляд справи є однією із фундаментальних засад здійснення правосуддя суддею. Проте учасники справи наділені правом спростування цієї «процесуальної теореми» шляхом заявлення відводу судді, тим самим, забезпечуючи його незалежність в кожному окремому провадженні.

У частині першій статті 36 ЦПК України визначено підстави для відводу (самовідводу) судді.

Порядок вирішення заявленого відводу та самовідводу визначений у статті 40 ЦПК України, відповідно до якої питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Відповідно до вимог частини одинадцятої статті 40 ЦПК України за результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.

Слід зазначити, що право учасника справи за наявності сумнівів у безсторонності суду заявити відвід одному із суддів або всьому складу суду, що розглядають справу, закріплене законодавством і спрямоване на усунення будь-яких сумнівів в об`єктивності та неупередженості суду і, як наслідок, забезпечення довіри до судових рішень.

Для гарантування того, що суд, який розглядає справу, є об`єктивним і неупередженим, чинне процесуальне законодавство встановлює дворівневий порядок розгляду відводу: спочатку суддею (суддями), якому (яким) заявлено відвід, а у разі визнання відводу необґрунтованим - іншим суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається шляхом автоматизованого розподілу.

Відповідно до статті 41 ЦПК України у разі задоволення заяви про відвід судді, який розглядає справу одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому статтею 33 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 грудня 2025 року задоволено заяву судді Літвінової О. Г. у цій справі про самовідвід, яка мотивована тим, що суддя знайома з відповідачем, а її близькі родичі перебувають з ОСОБА_2 у дружніх відносинах (т. 2, а.с. 196).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, новий склад суду визначено не було, після задоволення заяви про самовідвід розгляд справи продовжувала здійснювати суддя Літвінова О. Г., тобто оскаржуване рішення ухвалено відведеним суддею, що вказує на те, що справу розглянуто неповноважним складом суду.

Враховуючи наведене, оскільки справу в суді першої інстанції розглянуто неповноважним складом суду, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, колегія суддів скасовує рішення суду на підставі пункту 1 частини третьої статті 376 ЦПК України та ухвалює нове судове рішення по суті заявлених позовних вимог.

Дослідивши всі обставини справи, проаналізувавши надані сторонами під час розгляду справи в суді першої інстанції докази, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних стосунках і ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась донька - ОСОБА_3 . Батьком малолітньої дитини ОСОБА_2 визнано рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 серпня 2023 року.

Також встановлено, що 22 жовтня 2024 року між сторонами був укладений договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Кривцовою К. Т. за № 9899, згідно з яким місце проживання ОСОБА_3 визначено з мамою - ОСОБА_1 , не порушуючи та не обмежуючи права батька - відповідача ОСОБА_2 .

Однак 27 січня 2025 року, після спільного проведення часу з дитиною, ОСОБА_2 не повернув дитину матері і з того часу донька проживає з батьком.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання ОСОБА_3 , який затверджено рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 29 липня 2025 року за № 368/17, вирішено за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 , не порушуючи права батька ОСОБА_2 на участь у вихованні дитини.

У вказаному висновку зазначено, що сторони в офіційному шлюбі не перебували. Мати ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади.

Працівниками Чернівецького міського центру соціальних служб складений акт оцінки та потреб сім`ї від 10 лютого 2025 року № 112/02-07 за місцем проживання ОСОБА_1 та встановлено, що родина проживає у власній однокімнатній квартирі. Для дитини відведене спальне місце, місце для гри. Загалом створені хороші умови для повноцінного розвитку та виховання дитини. ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, працює адміністратором магазину «ІНФОРМАЦІЯ_8» з 30.04.2025, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, до кримінальної відповідальності не притягалась. За місцем роботи ОСОБА_1 характеризується як дисциплінована, пунктуальна, володіє необхідними навиками, вимоглива до себе та підлеглих.

ОСОБА_2 15 серпня 2023 року згідно з рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 серпня 2023 року визнаний батьком малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Працівниками Чернівецького міського центру соціальних служб складений акт оцінки потреб сім`ї від 11 лютого 2025 № 115/02-07 за місцем проживання ОСОБА_2 та встановлено, що сім`я проживає у приватному будинку з усіма комунальними зручностями.

Службою у справах дітей міської ради проведено обстеження житлово-побутових умов проживання сім`ї ОСОБА_2 та встановлено, що родина проживає у власному будинку, помешкання складається з трьох кімнат. Для дівчинки відведено окреме спальне місце, дитина забезпечена харчуванням та засобами гігієни. Створені хороші умови для розвитку та виховання дитини.

ОСОБА_2 займає посаду завідувача господарством в обласному КНК «Чернівецька обласна психіатрична лікарня». За місцем роботи зарекомендував себе як відповідальний, дисциплінований працівник, успішно організовує та забезпечує ведення результативної роботи, користується авторитетом та повагою серед співробітників лікарі. На обліку у нарколога та психіатра не перебуває, до кримінальної відповідальності не притягався.

Також в матеріалах справи міститься Довідка про результати проведення перевірки інформації, викладеної у зверненні ОСОБА_2 , від 29 червня 2024 року, та встановлено, що 17 червня 2024 року до Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області надійшло звернення жителя АДРЕСА_2 ОСОБА_2 , який пояснив, що його цивільна дружина ОСОБА_1 неналежно виконує свої батьківські обов`язки.

Працівниками СЮП ВП ЧРУП з ОСОБА_1 було проведено профілактично-роз`яснювальну бесіду щодо належного виконання своїх батьківських обов`язків та недопущення вчинення останньою протиправних дій відносно дітей. ОСОБА_2 рекомендовано звернутися із відповідною заявою до суду чи органу опіки та піклування для визначення способів участі у вихованні дитини та побачення з нею.

Також в матеріалах справи наявні відповіді Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області, надані на неодноразові звернення ОСОБА_1 від 27 січня 2025 року, 31 січня 2025 року, 05 лютого 2025 року, в яких вона повідомляла про протиправні дії ОСОБА_2 та за результатами яких з останнім було проведено профілактичну бесіду.

Згідно з постановою Шевченківського районного суду від 26 березня 2025 року закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статі 173-2 КУпАП, за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

У відповіді від 06 березня 2025 року на запит представника ОСОБА_1 КНП «Міська дитяча поліклініка» повідомила, що неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за адресою АДРЕСА_2 , та спостерігається в КНП «Міська дитяча поліклініка». Декларація на первинну медичну допомогу на дитину укладена мамою ОСОБА_1 з лікарем-педіатром амбулаторно-поліклінічного відділення ПМЛ № 1 Погребенник С. В . Батько ОСОБА_2 30 січня 2025 року звертався з дитиною до лікаря-педіатра з метою отримання направлення на планове обстеження - УЗД внутрішніх органів та нирок дитини.

З відповіді від 09 квітня 2025 року на запит представника ОСОБА_1 КНП «Міська дитяча поліклініка» повідомила, що неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за адресою АДРЕСА_2 , та спостерігається в КНП «Міська дитяча поліклініка». Декларацію на первинну медичну допомогу на дитину укладено мамою ОСОБА_1 з лікарем-педіатром амбулаторно-поліклінічного відділення ПМЛ № 1 Погребенник С. В . Мати ОСОБА_1 відвідувала плановий профілактичний огляд дитини щомісячно, щеплення дитина отримала згідно з календарем профілактичних щеплень.

Згідно з довідкою про доходи від 08 квітня 2025 року № 41 ОСОБА_2 працює в ОКНП «Чернівецька обласна психіатрична лікарня» на посаді завідувача господарством та загальна сума доходів за період з 01 жовтня 2024 року по 31 березня 2025 року становить 106 787,38 грн.

З характеристики ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , завідувача господарством ОКНП «Чернівецька обласна психіатрична лікарня», вбачається, що взаємовідносини з колективом у нього склалися хороші, підтримував співробітників у складний період, але при цьому дотримується корпоративних правил і норм. Роботу виконує ефективно, старанно, мислить творчо, нешаблонно, схильний до пошуку сміливих рішень. Оперативно приймає рішення, швидко реагує на зміни в обстановці. Здатний зрозуміти індивідуальні особливості людей і на цій основі організувати їх роботу. Користується авторитетом та повагою у своїх співробітників та підлеглих, готовий прийти на допомогу, вникає в турботи оточуючих.

З Довідки про проходження попереднього, періодичного та позачергового психіатричних оглядів, у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин, № 1 від 11 квітня 2025 рок вбачається, що за результатами огляду ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ознак психічних та наркологічних захворювань не виявлено.

З Довідки про проходження попереднього, періодичного та позачергового психіатричних оглядів, у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин, № 1456 від 25 червня 2025 року вбачається, що за результатами огляду ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , психіатричні, у тому числі спричинені вживанням психоактивних речовин, протипоказання для виконання батьківських обов`язків відсутні.

Згідно з постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 жовтня 2025 року, залишеною без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 листопада 2025 року, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та призначено їй стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 16 серпня 2025 року о 10:45 год., знаходячись в м. Чернівці по вул. Вижницькій, 71-А, керувала транспортним засобом марки «Сітроен С3», днз НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння.

В суді першої інстанції також були допитані свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (сусіди ОСОБА_2 ), які показали, що з 2022 року знайомі з ОСОБА_1 та неодноразово бачили її напідпитку з дитиною. Знають, що ОСОБА_2 забрав дитину у матері. Вважають, що він хороший батько, а вона не дуже гарна мама.

Свідки ОСОБА_9 (брат ОСОБА_2 ) та ОСОБА_10 (син ОСОБА_2 ) також вказували на те, що ОСОБА_1 любила вживати алкогольні напої.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, суд першої інстанції прийшов до висновку, що визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір`ю відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, тому первісний позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 необхідно відмовити.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зі змінами, схваленими резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року № 50/155, ратифікованої постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-X11 (далі - Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі № 635/4186/20 (провадження № 61-3818св23) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених вище норм права, прецедентної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Такий висновок є сталий у практиці Верховного Суду (див., зокрема: постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), постанови Верховного Суду: від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21), від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23) та інших.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати й батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21) зроблено висновок, що «при визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини. Колегія суддів зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів»

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Так, в матеріалах справи наявний висновок органу опіки та піклування, затверджений рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 29 липня 2025 року за № 368/17, яким вирішено за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 .

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку висновку органу опіки та піклування Чернівецької міської ради від 29 липня 2025 року за № 368/17, яким визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір`ю, колегія суддів звертає увагу на те, що у цьому висновку не наведено обґрунтування рекомендації комісії щодо визначення місця проживання дитини разом з матір`ю. Орган опіки та піклування не проаналізував та не вказав на ті характерні обставини, які мають значення та послужили саме для такого висновку, на позитивні чи негативні риси кожного з батьків, які вплинули на рішення органу. Вказаний висновок фактично містить лише описову частину, без всебічного, повного з`ясування обставин, які підлягали з`ясуванню при винесенні такого висновку.

Крім того, на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення (22 квітня 2026 року) суттєво змінилися обставини справи, які існували як на момент звернення до суду з даним позовом, так і на момент складення висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Однак суд першої інстанції на вищезазначене уваги не звернув та взагалі не мотивував прийняття чи відхилення зазначеного доказу.

Враховуючи наведене, оскільки висновок органу опіки та піклування не містить належного обґрунтування та мотивів необхідності визначення місця проживання дитини разом з матір`ю та чому при ухваленні такого висновку будуть захищені саме найкращі інтереси дитини, колегія суддів з таким висновком не погоджується та відхиляє його як неналежний доказ.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції в основу рішення поклав те, що незважаючи на укладений договір між батьками про здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, 27 січня 2025 року ОСОБА_2 порушив його і забрав дитину, в подальшому відмовився повертати її матері, та перешкоджає їх спілкуванню.

Однак поза увагою суду залишились обставини, за яких батько змінив місце проживання малолітньої доньки.

Суд не надав належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам, які свідчать про те, що поведінка ОСОБА_1 не відповідає вимогам щодо забезпечення дитині стабільного, безпечного та психологічно здорового середовища для її розвитку.

Так, з показань свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 вбачається, що вони неодноразово бачили ОСОБА_1 напідпитку. Знають, що ОСОБА_2 забрав дитину у матері і вважають, що він хороший батько, а вона не дуже хороша мама.

На підтвердження заявлених вимог ОСОБА_2 надав роздруковану переписку з ОСОБА_1 у мобільному додатку «WhatsApp», з якої чітко вбачаються автори листування (що не заперечувалось сторонами), наявність між ними особистого конфлікту та неприязних відносин, а також використання ОСОБА_1 у цій переписці нецензурної лексики на адресу батька дитини, погроз, образ, приниження гідності, психологічного тиску та маніпуляцій.

У частинах першій, третій статті 100 ЦПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

У постанові КЦС ВС від 13 липня 2020 року у справі № 753/10840/19 сформовано висновок, що не є порушенням норм процесуального права недослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів та за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу.

Разом із тим слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами в месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності й допустимості таких доказів, а також обсягу обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням.

Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі. Така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21.

Враховуючи наведене, із врахуванням конкретних обставин цієї справи, що листування у месенджері між сторонами дає можливість суду встановити авторів цієї переписки, її зміст та морально-психологічний портрет кожного з батьків, апеляційний суд розглядає таке листування як належний та допустимий доказ.

Надаючи оцінку цьому доказу сукупно з іншими наявними у справі доказами, керуючись виключно найкращими інтересами дитини, колегія суддів вважає, що така агресивна поведінка матері не здатна забезпечити дитині спокійне та здорове виховання.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи частини 2 статті 161 СК України, які прямо містять обмеження: орган опіки або суд не можуть передати дитину для проживання тому з батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає алкоголем чи наркотичними засобами або своєю поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Так, матеріали справи не містять доказів, які вказували б на те, що ОСОБА_1 має постійне місце роботи та самостійний дохід.

Посилання у висновку органу опіки та піклування та у рішенні суду першої інстанції на те, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, працює адміністратором магазину «ІНФОРМАЦІЯ_8» з 30 квітня 2025 року, не відповідають дійсним обставинам справи, які, можливо, змінились з часу подання позову. В судовому ж засіданні ОСОБА_1 пояснила, що працює в салоні масажистом, однак на підтвердження цих обставин належних та допустимих доказів не надала ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді.

Вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька, як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності.

Суд першої інстанції не врахував всі обставини справи та не надав правову оцінку постанові Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 жовтня 2025 року, яка залишена без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 листопада 2025 року, згідно з якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

З огляду на викладене, враховуючи найголовніший критерій - найкращі інтереси дитини, навіть попри те, що батько порушив попередній договір і змінив місце проживання дитини, забравши її у матері, колегія суддів вважає, що інтереси та безпека дитини мають найвищий пріоритет над умовами будь-яких договорів між батьками.

При цьому колегія суддів не бере до уваги долучений ОСОБА_2 до матеріалів справи в суді апеляційної інстанції «Психологічний висновок оцінки психоемоційного стану дитини» від 24 липня 2026 року, оскільки такий складено за зверненням батька дитини без залучення матері.

У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 712/111527/17 суд виснував, що взявши до уваги висновок спеціаліста за результатами проведення психологічного дослідження, апеляційний суд не врахував, що такий висновок психолога ґрунтується на поясненнях матері, а також окремих письмових документах, наданих лише однією стороною; у психолога не перебували у дослідженні матеріали справи, яка переглядається, психолог особисто не спілкувалася з малолітньою дитиною та батьком дитини. Висновок психолога містить загальні висновки про зв`язок матері з дитиною такого віку без урахування фактичних обставин цієї справи, яка переглядається. Отже, такий висновок психолога не містить інформацію щодо предмета доказування, а тому не може бути належним доказом у цій справі.

Безпідставними є посилання ОСОБА_1 в позовній заяві на вчинення ОСОБА_2 щодо неї протягом тривалого часу домашнього насильства, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин позивачкою не надано.

Так, постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 березня 2025 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, закрито за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що неодноразові звернення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в поліцію, які мали місце після початку їх роздільного проживання та протягом розгляду справи в суді, - свідчать про конфліктність стосунків сторін з початку їх роздільного проживання та здебільшого стосувалися розбіжності у поглядах батьків щодо їх участі у спілкуванні та вихованні дитини.

Наявність між сторонами у справі конфліктної ситуації не може мати правового значення при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, де пріоритетом є забезпечення найкращих інтересів самої дитини. Такий правовий висновок містить постанова Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 127/9377/21.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 з нею.

До того ж слід зауважити, що в суді апеляційної інстанції позивачка ОСОБА_1 та її представник пояснили, що мати давно не бачилась з донькою і розуміє, що на сьогоднішній день у дитини сильний емоційний зв`язок з батьком і що різка зміна житла та розлука з батьком можуть викликати серйозну психологічну травму у дитини.

У зв`язку з наведеним, щоб мінімізувати стрес під час зміни місця проживання та спілкування дитини з матір`ю, сторонам пропонувалось укласти мирову угоду, в текст якої внести графік адаптації, кроки відновлення побутового контакту дитини з матір`ю, можливість почергового проживання дитини з кожним із батьків (постанова ВС від 16 лютого 2024 року в справі № 465/6496/19), однак сторони такої згоди не дійшли.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що матеріально-побутові умови, фінансовий стан, фізичні можливості, звичайно, не є визначальними при вирішенні справи про визначення місця проживання дитини, однак при порівнянні у цій справі ситуації, що склалася у матері, яка не довела створення нею безпечного, сталого та спокійного середовища для життя дочки, та стабільного, усталеного, безпечного життєвого середовища, яке створив та довів належними доказами батько, колегія суддів вважає, що стале сімейне середовище, яке створив батько, є важливим фундаментом для забезпечення стабільності та безпеки та однозначно відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Колегія суддів відзначає, що найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на оцінці всіх обставин у сукупності.

Враховуючи вищевикладені обставини справи в їх сукупності та взаємозв`язку, що малолітня ОСОБА_3 тривалий час проживає з батьком (з січня 2025 року), який належним чином виконує свої батьківські обов`язки, створив належні умови для проживання, виховання та розвитку доньки, виходячи з пріоритету найкращих інтересів дитини, з огляду на подані сторонами докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, беручи до уваги відсутність переваг у матері для визначення місця проживання дитини разом з нею, колегія суддів вважає, що місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , доцільно визначити разом з батьком.

ОСОБА_1 не надала суду переконливих доказів на підтвердження того, що проживання дитини з батьком буде суперечити найкращому забезпеченню інтересів дитини, а також не надала достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності зміни місця проживання дитини, її звичного середовища та визначення місця проживання дитини з матір`ю, не пояснила детально здійснені нею кроки або сплановані майбутні кроки щодо їх спільного проживання, з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами і бажаннями її батьків.

Мати, безсумнівно, відіграє важливу роль у житті та розвитку маленької дитини, має право та обов`язок піклуватися про її здоров`я, розвиток, проводити з дочкою необхідну кількість часу незалежно від того, з ким вона буде проживати більшість часу. Мати не обмежена в можливості реалізації належного їй права на спілкування з дочкою та участі у її вихованні. Визначення місця проживання ОСОБА_3 з батьком не повинно негативно впливати на її взаємовідносини з матір`ю, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків, що мають усвідомлювати обоє батьків. В разі порушення прав того з батьків, хто проживає окремо на участь у вихованні дитини, він не позбавлений права на судовий захист у спосіб, визначений статтею 159 СК України.

Колегія суддів звертає увагу на важливість усвідомлення батьками потреби у вирішенні конфлікту в інтересах дитини, налагодження співпраці між батьками з метою забезпечення належного контакту кожного з них з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу, а також недопустимість створення з боку батька будь-яких обмежень контактів дитини з матір`ю та його обов`язку забезпечити ОСОБА_1 безперешкодне спілкування з дочкою.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Така правова позиція, у якій суд детально проаналізував баланс інтересів батьків та найкращих інтересів дитини, міститься у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2026 року у справі № 210/1936/22, від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19.

У контексті наведеного обґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при вирішенні спору безпідставно надав перевагу одному з батьків при реалізації батьківських прав та обов`язків, не врахував всі обставини справи, не навів мотивів та посилань на конкретні докази, які б підтверджували, що визначення місця проживання дитини саме з ОСОБА_1 якнайкраще відповідатиме інтересам дитини.

Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 381/2182/22 вважав необхідним роз`яснити сторонам, що правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунками між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.

Апеляційний суд звертає увагу, що залежно від обставин, які можуть виникнути у житті дитини та батьків, місце проживання дитини може бути змінено в подальшому як за рішенням суду, так і за згодою самих батьків.

Незважаючи на те, що сторони спільно не проживають, однак усі найважливіші питання щодо життя їх дитини мають вирішуватися ними спільно, на засадах рівності, справедливості, добросовісності та розумності.

Сторонам перш за все необхідно налагодити стосунки між собою, спільно вирішувати суттєві питання щодо виховання і розвитку дитини, керуючись при цьому найкращими інтересами дитини.

Наявність особистісного конфлікту та непослідовні дії сторін, пов`язані із вирішенням судових спорів, безпосередньо впливають на стан дитини та вочевидь не сприяють дотриманню права дитини на належне виховання та гармонійний розвиток, забезпечення якого є обов`язком обох батьків.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

З урахуванням порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог частини 1 статті 376 ЦПК України, - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та задоволення зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 та визначення місця проживання малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком за місцем його реєстрації або проживання.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Рендюк Наталя Василівна, задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про визначення місця проживання дитини задовольнити.

Визначити місце проживання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за місцем його реєстрації або проживання.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_7 , про визначення місця проживання дитини відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 25 вересня 2026 року.

Суддя - доповідач І. М. Литвинюк

Судді: М. І. Кулянда

І. Н. Лисак