Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №405/5429/26 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

іменем України

30 вересня 2026 року м. Кропивницький

справа № 405/5429/26

провадження № 22-ц/4809/1854/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Письменного О.А.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне Товариство «Сенс Банк»,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рижков Анатолій Олександрович, на ухвалу Подільського районного суду міста Кропивницького від 04 серпня 2026 року у складі судді Шевченко І.М.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рижков Анатолій Олександрович, звернувся в суд з позовом до Акціонерного Товариства «Сенс Банк» (далі по тексту – АТ «Сенс Банк») про визнання недійсними кредитних договорів, укладених між ним та відповідачем по справі.

Ухвалою Подільського районного суду міста Кропивницького від 04 серпня 2026 рокуцивільну справу направлено за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва (03127, м. Київ, вул. Полковника Потєхіна, 14-А).

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рижков Анатолій Олександрович,подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм процесуального права, просив вказану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Відповідно до вимог ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені у пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п.9 ч.1 ст.353 ЦПК України).

У зв`язку з розглядом справи за відсутності її учасників, відповідно до ч.13 ст.7, ч.2 ст.247 ЦПК України судове засідання не проводиться і фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Крім того, згідно з ч.ч.4, 5 ст.268 та ст.383 ЦПК України постанова не проголошується, а датою її ухвалення є дата складання повного тексту судового рішення.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, що виникли між сторонами за цим позовом, а саме про визнання кредитних договорів недійсними, не є захистом прав споживача у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а тому на них не поширюються вимоги ЦПК України про право позивача на альтернативну підсудність - за його зареєстрованим місцем проживання та вважав, що, оскільки місцезнаходження відповідача АТ «Сенс Банк» знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, на яку поширює свою територіальну юрисдикцію Голосіївський районний суд м. Києва, тому ця справа не підсудна Подільському районному суду м. Кропивницького та її необхідно передати за підсудністю до Голосіївського районного суду м. Києва.

Апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду, виходячи з такого.

У позовній заяві ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що при укладенні спірних кредитних договорів з відповідачем порушено його права, як споживача, не дотримано вимоги законодавства, зокрема, частини 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо надання споживачу інформації перед укладенням договору, пунктів 3, 10 частини 3, частини 8 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов договору, а нечіткі та двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача, та частини 1 статті 19 цього Закону про нечесну підприємницьку практику. Крім того, як убачається зі змісту п.3 паспорту споживчого кредиту метою отримання кредиту, наданого АТ «Сенс Банк» позивачеві, зазначено «споживчі цілі».

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України передбачено право кожної особи в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частина 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для визначення підсудності спору суду необхідно з`ясувати коло цивільних справ, які компетентний вирішувати по суті даний суд.

Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду (ст.19 ЦПК України).

Територіальна підсудність (юрисдикція) - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.

Так, за загальними правилами підсудності позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ч.2 ст.27 ЦПК України).

Статтею 28 ЦПК України передбачено альтернативну підсудність (за вибором позивача).

Зокрема, згідно з ч.5 ст.28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у ч.2 п. постанови від 12 квітня 1996 року №5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг).

Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011, у справі №1-26/2011 положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023–XII з наступними змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, у тому числі нечесною підприємницькою практикою, позивач просив визнати кредитні договори недійсними.

Згідно із ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Суб`єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» порушенням прав споживача вважається будь-яке обмеження прав споживача на отримання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Частиною п`ятоюстатті 110 ЦПК України передбачено, що позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Отже, виходячи з вимог позову та його обґрунтування, до правовідносин, які виникли у вказаній справі, є очевидним, що до них застосовуються положення Закону України «Про захист прав споживачів». Позивачем виступає фізична особа, відповідачем зазначено фінансову установу – юридичну особу, а предметом спору є правовідносини між кредитодавцем і позичальником (споживачем) за договором про надання саме споживчого кредиту.

Відтак, позивач, як споживач фінансових послуг, визначивши на власний розсуд місце пред`явлення позову в цивільній справі про захист прав споживачів, пов`язаних із укладенням кредитного договору, а саме пред`явивши позов за місцем проживання, скористався своїм абсолютним правом, передбаченим ст.28 ЦПК України.

Постановляючи ухвалу суд першої інстанції на зазначене не звернув уваги та дійшов помилкового висновку про передачу позовної заяви за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва для розгляду у зв`язку з непідсудністю справи Подільському районному суду м. Кропивницького.

Хоча ст. 12 ЦПК України зобов`язує суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, суд підійшов до вирішення цього питання формально та безпідставно передав за територіальною підсудністю справу на розгляд іншому суду.

Колегія суддів зважає на те, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Європейський суд з прав людини, надаючи тлумачення принципу верховенства права в світлі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначав, що формальності не можуть бути підставами для виправдання несправедливості.

Відповідно до ч.6 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з п.4 ч.2 ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З урахуванням викладеного вище колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування ухвали суду з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 382 - 384 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рижков Анатолій Олександрович,задовольнити.

Ухвалу Подільського районного суду міста Кропивницького від 04 серпня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя О.І. Чельник

Судді О.Л. Карпенко

О.А. Письменний