Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №393/92/26 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 вересня 2026 року м. Кропивницький

справа № 393/92/26

провадження № 22-ц/4809/1263/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),

судді – Дуковський О.Л., Письменний О.А.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2026 року (суддя Подліпінець Є. О.).

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі – ТОВ «ФК «Ейс») звернулось до суду з позовною заявою, відповідно до якої просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 528622658 від 28 вересня 2020 року у розмірі 44261,91 грн. Також просило покласти на відповідачку понесені судові витрати у справі, що складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позову вказує, що28 вересня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі – ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та ОСОБА_1 було укладено договір 528622658 (далі – Кредитний договір), за яким відповідачка отримала кредитні кошти в сумі 5700,00 грн. Проте, у подальшому відповідачка збільшила суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума отриманих кредитних коштів склала 12000,00 грн.

Відповідно до договору факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118/-01, укладеного між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі - ТОВ «Таліон Плюс») до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за Кредитним договором. 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (далі – ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») укладено договір факторингу № 05/0820-01, за яким до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідачки за Кредитним договором. 11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право вимоги до відповідачки за Кредитним договором.

Наголошує, що згідно з умовами Кредитного договору відповідачка зобов`язалася вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом у порядку, визначеному цим договором. Однак, свої зобов`язання не виконала, не повернула суму кредиту та не сплатила відсотки за користування кредитом, у результаті чого загальна сума заборгованості на момент подання позову у даній справі склала 44261,91 грн, де 11521,43 грн – заборгованість по кредиту; 32740,48 грн – заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

У поданому до суду першої інстанції відзиві на позов відповідачка позовні вимоги не визнала, просила відмовити у їх задоволенні, а також відшкодувати витрати на правову допомогу адвоката. Зазначає про безпідставність доводів позову щодо переходу права вимоги за Кредитним договором до позивача. Вказує, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»28 листопада 2018 року передало ТОВ «Таліон Плюс» неіснуюче право грошової вимоги до відповідачки за неіснуючим на день укладення договору факторингу Кредитним договором. Відповідно у подальшому на підставі укладених договорів факторингу також передавалось неіснуюче право вимоги. Також вказує на необґрунтованість пред`явленої до стягнення суми відсотків за користування кредитом, оскільки вважає, що відсотки нараховані поза межами визначеного в кредитному договорі строку кредитування. При цьому, наголошує, що вимога про стягнення відсотків на підставі ст. 625 ЦК України позивачем не пред`являлась (а.с. 128-134).

Відповідно до відповіді на відзив позивач заперечив доводи відповідачки. Зокрема, у частині нарахування процентів за користування кредитом вказує на неодноразове укладення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 додаткових угод до Кредитного договору, якими сторонами погоджувалося продовження строку кредитування та розмір процентів за користування кредитом. Також зазначає, що згідно з умовами Кредитного договору сторонами узгоджено, що проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту, є процентами у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України. Вважає. що позивач має право вимагати від відповідачки повернення отриманих за Кредитним договором кредитних коштів, а також процентів за неправомірне користування такими коштами, що передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України. Щодо переходу права вимоги за Кредитним договором звертає увагу, що право вимоги перейшло від Клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, а отже право вимоги до відповідачки перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» 25 травня 2021 року, тобто після укладення Кредитного договору. У контексті викладеного звертає увагу на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 07 січня 2026 року у справі 727/2790/25. Також вважає, що заявлені до стягнення з позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн є необґрунтованими та завищеними відносно складності справи (а.с. 143-157).

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2026 року позов ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №528622658 від 28 вересня 2020 року, яка станом на 26 грудня 2025 року становить 44 261,91 грн, у тому числі: 11 521,43 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 32 740,48 грн - прострочена заборгованість за процентами; здійснено розподіл судових витрат.

Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Таліон Плюс» набуло права вимоги до відповідачки з моменту підписання відповідного реєстру прав вимоги до цього боржника № 135 від 25 травня 2021 року, а позивач, відповідно, набув таке право вимоги після підписання реєстру боржників та акту прийому-передачі реєстру боржників від 11 липня 2025 року. За викладеного, суд відхилив відповідні заперечення відповідачки, вказавши, що позивач, як кредитор у зобов`язанні, має право на задоволення вимог до ОСОБА_1 .

Доводи відповідачки щодо нарахування процентів після закінчення 30-денного строку кредитування також не прийняті до уваги судом першої інстанції, оскільки згідно з умовами кредитного договору та додаткових угод до нього сторони погодили порядок продовження строку кредитування, кінцевий строк повернення кредиту, умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.

Судом зауважено, що позивач у відповіді на відзив обґрунтовував свої вимоги у стягненні процентів поза межами кредитування приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України та умовами укладеного відповідачкою з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитного договору.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції вважав, що вимоги позивача про стягнення процентів у розмірі 32 740,48 грн є обґрунтованими.

Оскільки фактично отримані та використані відповідачкою кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, вказане, на переконання суду першої інстанції, свідчить про порушення прав останнього, а тому позов підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції у даній справі, відповідачка оскаржила його в апеляційному порядку. Відповідно до поданої апеляційної скарги проситьрішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2026 року у даній справі скасувати та хвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Ейс»відмовити. Вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, без врахування правових позицій Верховного Суду по аналогічним спорам, висновки суду не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги вказує, що з урахуванням факту передачі ТОВ «Таліон Плюс» доТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та передачею ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс»неіснуючого права вимоги до відповідачки, у позивача відсутнє право вимоги про стягнення грошових коштів за кредитним договором, неіснуюче право вимоги за яким первісно було передано 28 листопада 2018 року, тобто за два роки до укладення кредитного договору.

Наполягає на незаконності нарахування процентів за користування кредитом поза межами визначеного кредитним договором строку кредитування.

Звертає увагу, що вимог про стягнення процентів за неправомірне користування кредитом, як міри відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, або положеннями договору про відповідальність позивач не заявляв, а тому підстави для їх стягнення з відповідачки відсутні.

Короткий зміст заперечень на апеляційну скаргу

У поданому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

З підстав, наведених у відзиві, наполягає на обґрунтованості пред`явленої до стягнення суми процентів за користування кредитом, а також на своєму праві вимагати від відповідачки сплати процентів за неправомірне користування коштами на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Також стверджує, що укладання договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до виникнення кредитних правовідносин з відповідачкою не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договір факторингу був чинним. Право вимоги по кредитному договору передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс» та в подальшому позивачу на підставі реєстру, який оформлений належним чином. Наголошує, що предметом договору факторингу можуть бути права вимоги, які не існують на момент укладення самого договору, але які виникнуть або будуть набуті клієнтом у майбутньому (а.с. 225-239).

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Відповідно до ухвали Кропивницького апеляційного суду від 18 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2026 року залишено без руху; запропоновано скаржниці у встановлений судом строк усунути недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою апеляційного суду від 22 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Згідно з ухвалою апеляційного суду від 22 травня 2026 року закінчено підготовчі дії; постановлено розгляд справи за апеляційною скаргою здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до наказів в. о. голови та голови Кропивницького апеляційного суду у періоди з 25 травня 2026 року до 19 червня 2026 року (включно), з 24 серпня 2026 року по 07 вересня 2026 року (включно) та з 16 вересня 2026 року по 18 вересня 2026 року (включно) головуючий суддя у даній справі Дьомич Л. М. перебувала у відпустці.

На підставі відповідних наказів у періоди з 08 червня 2026 року до 03 липня 2026 року (включно), з 17 серпня 2026 року по 27 серпня 2026 року (включно) у відпустціперебувавчлен колегії з розгляду вказаної справи суддя Письменний О. А., а у періоди з 29 червня 2026 року по 04 серпня 2026 року (включно), з 24 серпня 2026 року по 28 серпня 2026 року (включно)- член колегії з розгляду вказаної справи суддя Дуковський О.Л.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 496/1332/18 (провадження № 61-559св21) зазначив, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. За правилами ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким чином, з урахуванням того, що розгляд даної справи здійснювався у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступного.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 вересня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Кредитодавець, Товариство) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено договір № 528622658 (далі – Кредитний договір, а.с. 13-14) у формі електронного документа з використанням Позичальником електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора MNV895JR , за умовами п. 1.1. якого Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові кредит на суму 5 700,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п. 1.3, п.1.4 або п.1.5 цього договору.

Згідно з п. 1.2. Кредитного договору кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту Позичальником.

Пунктами 1.3. – 1.4. Кредитного договору передбачено, що на період строку, визначеного п. 1.2 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,85 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом. У випадку користування кредитом понад строк, встановлений п.1.2 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення).

Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного в п. 1.2 цього договору, є процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України (п. 4.3 Кредитного договору).

У пункті 4.18 Кредитного договору зазначено, що цей договір є електронним документом, створеним і збереженим в Інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.

У подальшому між Кредитодавцем та Позичальником було укладено ряд додаткових угод до Кредитного договору, а саме:

-13 жовтня 2020 року (далі – Додаткова угода 1), за якою погоджено збільшення суми кредиту на суму 5700,00 грн на строк дії Кредитного договору та викладено Графік платежів (Додаток №1) у новій редакції: термін платежу – 28 жовтня 2020 року, загальна сума кредиту – 11400,00 грн, нарахований процент – 2180,25 грн, до сплати (разом) – 13580,25 грн (а.с. 18);

-30 жовтня 2020 року (далі – Додаткова угода 2), за якою, у зв`язку з неможливістю Позичальника виконати умови Кредитного договору та на підставі звернення Позичальника, погоджено продовження строку, на який був наданий кредит на 30 днів; узгоджено, що починаючи з 28 жовтня 2020 року Позичальник сплачує за користування кредитом 1,70 % в день від суми кредиту за дисконтною процентною ставкою (а.с. 15);

-30 листопада 2020 року (далі – Додаткова угода 3), за якою, у зв`язку з неможливістю Позичальника виконати умови Кредитного договору та на підставі звернення Позичальника, погоджено продовження строку, на який був наданий кредит на 30 днів; узгоджено, що починаючи з 27 листопада 2020 року Позичальник сплачує за користування кредитом 1,36 % в день від суми кредиту за дисконтною процентною ставкою (а.с. 15 на звороті);

-30 грудня 2020 року (далі – Додаткова угода 4), за якою, у зв`язку з неможливістю Позичальника виконати умови Кредитного договору та на підставі звернення Позичальника, погоджено продовження строку, на який був наданий кредит на 30 днів; узгоджено, що починаючи з 27 грудня 2020 року Позичальник сплачує за користування кредитом 0,85 % в день від суми кредиту за дисконтною процентною ставкою (а.с. 16);

-29 січня 2021 року (далі – Додаткова угода 5), за якою, у зв`язку з неможливістю Позичальника виконати умови Кредитного договору та на підставі звернення Позичальника, погоджено продовження строку, на який був наданий кредит на 30 днів; узгоджено, що починаючи з 26 січня 2021 року Позичальник сплачує за користування кредитом 0,85 % в день від суми кредиту за дисконтною процентною ставкою (а.с. 16 на звороті);

-07 лютого 2021 року року (далі – Додаткова угода 6), за якою сторони домовилися збільшити суму кредиту на суму 600,00 грн на строк дії договору та виклали Графік платежів (Додаток №1) у новій редакції: термін платежу – 25 лютого 2021 року, загальна сума кредиту – 11522,07 грн, нарахований процент – 2598,48 грн, до сплати (разом) – 14120,55 грн (а.с. 19);

-23 лютого 2021 року (далі – Додаткова угода 7), за якою, у зв`язку з неможливістю Позичальника виконати умови Кредитного договору та на підставі звернення Позичальника, погоджено продовження строку, на який був наданий кредит на 28 днів; узгоджено, що починаючи з 25 лютого 2021 року Позичальник сплачує за користування кредитом 0,85 % в день від суми кредиту за дисконтною процентною ставкою (а.с. 17);

-27 березня 2021 року (далі – Додаткова угода 8), за якою, у зв`язку з неможливістю Позичальника виконати умови Кредитного договору та на підставі звернення Позичальника, погоджено продовження строку, на який був наданий кредит на 30 днів; узгоджено, що починаючи з 25 березня 2021 року Позичальник сплачує за користування кредитом 0,85 % в день від суми кредиту за дисконтною процентною ставкою (а.с. 17 на звороті).

-

На виконання умов Кредитного договору та Додаткових угод 1, 6 до договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало Позичальнику 28 вересня 2020 року кредит у сумі 5700,00 грн; 13 жовтня 2020 року – кредит у сумі 5700,00 грн та 07 лютого 2021 року – кредит у сумі 600,00 грн, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (а.с. 94-95), а також банківськими виписками з рахунку відповідачки (а.с. 167-170).

28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) та TOB «Манівео Швидка Фінансова Допомога» (Клієнт) було укладено Договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 62-67).

Відповідно до укладеної між Фактором та Клієнтом Додаткової угоди від 31 грудня 2020 року № 26 до Договору факторингу №28/1118-01 сторони дійшли згоди викласти текст Договору факторингу №28/1118-01 у новій редакції (а.с. 68-72). Зокрема, сторони погодили, що за п. 4.1. Договору факторингу №28/1118-01 у новій редакції наявне право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги, по формі, встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимогим передається з моменту виникнення такого права вимоги до Боржника та додаткового оформлення не потребує. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до Боржників в повному обсязі за відповідним Реєстром права вимоги. Пунктом 8.2. Договору факторингу №28/1118-01 у новій редакції передбачено, що строк цього договору закінчується 31 грудня 2021 року.

У подальшому між сторонами також укладались Додаткові угоди, якими продовжувався строк дії договору факторингу №28/1118-01 (а.с. 73-74), зокрема, Додатковою угодою від 31 грудня 2023 року за №32 сторони продовжили строк дії Договору факторингу №28/1118-01 до 31 грудня 2024 року включно.

Згідно з витягом з реєстру прав вимоги № 135 від 25 травня 2021 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, ТОВ «Таліон Плюс» набуло права грошової вимоги до Боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором у загальній сумі 34860,63 грн, з яких: 11521,43 грн - заборгованість по основному боргу (тіло кредиту), 23339,20 грн – заборгованість по відсоткам (а.с. 60-61).

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» заборгованість відповідачки за Кредитним договором станом на 25 травня 2021 року складається з 11521,43 грн основного боргу та 23339,20 грн процентів. При цьому, зі вказаного розрахунку вбачається, що відповідачка частково виконувала умови Кредитного договору та додаткових угод до нього, сплативши на користь Кредитодавця загалом 21404,00 грн, з яких 478,57 грн були зараховані у рахунок погашення тіла кредиту та 20925,43 грн – у рахунок погашення процентів за користування кредитом (а.с. 34-36).

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» (Клієнт) та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (Фактор) укладено Договір факторингу №05/0820-01 (а.с. 53-57), строк дії якого закінчується 04 серпня 2021 року та в подальшому додаткові угоди № 2 від 03 серпня 2021 року та № 3 від 30 грудня 2022 року, якими продовжувався строк дії договору факторингу до 30 грудня 2024 року включно(а.с. 57 на звороті - 58).

Предметом даного договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, визначених у відповідних реєстрах прав вимоги.Право вимоги від Клієнта до Фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, встановленому у відповідному додатку до договору (п.4.1).

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 11 від 31 серпня 2023 до Договору факторингу від 05 серпня 2020 року №05/0820-01від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 44261,91 грн, з яких: 11521,43 грн - заборгованість по основному боргу (тіло кредиту), 32740,48 грн – заборгованість по відсоткам (а.с. 51-52).

Аналогічну інформацію щодо розміру заборгованості Позичальника за Кредитним договором містить розрахунок заборгованості, виконанийТОВ «Таліон Плюс» за період з 25 травня 2021 року по 31 серпня 2023 року (а.с. 33).

11 липня 2025 рокуроку між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (Клієнт) та ТОВ «ФК «Ейс» (Фактор) укладено Договір факторингу № 11/07/25-Е (а.с. 44-49), відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Ейс» відступлено право грошової вимоги до відповідачки за Кредитним договором. За цим договором Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників. Відповідно до п. 1.2. вказаного договору факторингу перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі Реєстру боржників підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру боржників за договором факторингу №11/07/25-Е від 11 липня 2025 року та Витягу з реєстру боржників до договору факторингу №11/07/25-Е від 11 липня 2025 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором на загальну суму 44261,91 грн, у тому числі: 11521,43 грн – прострочене тіло, 32740,48 грн – прострочені відсотки (а.с. 41-43).

За змістом виписки ТОВ «ФК «Ейс» з особового рахунку за Кредитним договором за період з 14 липня 2025 року по 26 грудня 2025 року станом на 26 грудня 2025 року заборгованість за Кредитним договором не погашена і становить 44261,91 грн, де 11521,43 грн – прострочене тіло, 32740,48 грн – прострочені відсотки (а.с. 32).

Матеріали справи містять докази здійснення оплати за зазначеними вище договорами факторингу (а.с. 37-40).

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Загальними положеннями ЦПК України передбачено обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі зазначеним вимогам процесуального закону відповідає не у повній мірі.

Колегією суддів враховано, що відповідачкою не заперечується факт укладення Кредитного договору, отримання від Кредитодавця кредитних коштів за цим договором та додатковими угодами до нього.

Разом з тим, відповідачкою заперечується факт переходу права вимоги за Кредитним договором, у тому числі - до позивача.

Щодо відповідних доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст.1078 ЦК України).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ч. 2 ст. 1078 ЦК України).

Виходячи з викладеного, Верховним Судом у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 зроблено наступні висновки.

Допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

- наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (ч. 1 ст. 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

- майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (ч. 1 ст. 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

- у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

- майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

У справі, яка переглядається встановлено, що скориставшись правом на врегулювання відносин у договорі, первинний кредитор – TOB «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» на власний розсуд визначили момент виникнення у фактора права вимоги, а саме: з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги, по формі, встановленій у відповідному додатку; право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до Боржника та додаткового оформлення не потребує; підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до Боржників в повному обсязі за відповідним Реєстром права вимоги.

Таким чином, перехід права вимоги за Договором факторингу № 28/1118-01 був спрямований на фактично існуюче зобов`язання, що підтверджує реальність предмета передачі та узгоджується з вимогами чинного законодавства щодо правомірності відступлення права вимоги.

Беручи до уваги викладене вище та враховуючи, що унаслідок послідовного укладення договорів факторингу права вимоги за Кредитним договором перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «ФК «Ейс», на переконання суду апеляційної інстанції, позивачем належним чином доведено факт виникнення у нього права вимоги за Кредитним договором.

Разом з тим, колегія суддів вважає підставними доводи скаржниці щодо необґрунтованості обчислення розміру пред`явлених до стягнення процентів за користування кредитними коштами.

У ч.ч. 1 - 3 ст. 1056 - 1 визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

За змістом ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №300/438/18.

У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Встановлені у даній справі фактичні обставини свідчать, що з урахуванням укладених між Кредитодавцем та Позичальником Додаткових угод №№ 1-8 до Кредитного договору, сторонами договору неодноразово погоджувалось продовження строку, на який був наданий кредит. При цьому, з урахуванням змісту Додаткових угод №№ 1-8 до Кредитного договору, строк кредитування за Кредитним договором у загальному тривав до 24 квітня 2021 року включно.

Відтак, у Позичальника виникло зобов`язання по оплаті процентів за Кредитним договором у розмірі, що розрахований за визначеною у договорі та Додаткових угодах процентною ставкою за кожен день користування кредитом протягом строку кредитування, яке згідно з умовами Кредитного договору та розрахунку, виконаного Кредитодавцем, з урахуванням здійснених відповідачкою оплат, станом на 24 квітня 2021 року складає 14 263,47 грн.

Подальше, поза строком кредитування, нарахування TOB «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» процентів за користування відповідачкою кредитними коштами за Кредитним договором було необґрунтованим, чого безпідставно не враховано судом першої інстанції.

При цьому, апеляційним судом не беруться до уваги твердження позивача, з якими помилково погодився суд першої інстанції, про те, що пред`явлена до стягнення сума відсотків включає в себе як відсотки, нараховані на підставі ст. 1048 ЦК України, так і відсотки, нараховані відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Так, у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 ЦК України не можуть застосовуватись одночасно.

До того ж, наведені доводи позивача спростовуються змістом позовної заяви, а також доданими до позову розрахунками заборгованості, з яких чітко вбачається, що нарахування відсотків здійснювалось саме за користування кредитом, тобто на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

Таким чином, виходячи із розміру і порядку здійснених Кредитодавцем зарахувань часткових оплат Позичальника за Кредитним договором, стягненню з відповідачки підлягає заборгованість за Кредитним договором у загальному розмірі 14263,47 грн, з яких 11521,43 грн складає тіло кредиту та 2742,02 грн – відсотки за користування кредитом.

За викладеного, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги – частковому задоволенню.

Судові витрати

Місцевий суд, вирішуючи питання витрат позивача на правову допомогу у суді першої інстанції, дійшов висновку, що заявлений стороною позивача розмір вартості послуг за правничу допомогу у сумі 7000,00 грн є завищеним і неспівмірним із предметом даного позову, у зв`язку з чим зменшив розмір витрат на правничу допомогу до 4000,00 грн.

У поданій апеляційній скарзі відповідачка проти наведеного розподілу витрат позивача на правову допомогу не заперечила, а тому рішення суду першої інстанцій у відповідній його частині апеляційним судом не переглядається.

Разом з тим, за результатом розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції має бути вирішено питання розподілу витрат відповідачки на правову допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій.

Оскаржуваним рішенням Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2026 року позов ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено у повному обсязі, а тому питання відшкодування витрат відповідачки на правову допомогу у суді першої інстанції місцевим судом не вирішувалось.

Разом з тим, у поданому до суду першої інстанції відзиві на позов відповідачка заявила про понесені нею витрати на правову допомогу у сумі 6000,00 грн, надала відповідні докази та просила покласти відшкодування вказаних витрат на позивача.

Згідно з відповіддю на відзив позивач вважав, що зазначені витрати є завищеними та належним чином не обґрунтованими з урахуванням складності справи, обсягу і складності виконання адвокатом роботи, значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин.

У апеляційній скарзі на рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2026 року відповідачка також заявила, що понесла витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 6000,00 грн та просила їх стягнути на свою користь з позивача. До апеляційної скарги відповідачкою додані докази на підтвердження понесених нею витрат у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу позивач вказав на те, що стягнення правничої допомоги з ТОВ «ФК «Ейс» у розмірі 6000,00 грн є необґрунтованим та завищеним відносно складності справи.

Апеляційним судом з`ясовано, що належними у справі доказами підтверджується надання відповідачці правової допомоги під час розгляду даної справи у судах першої та апеляційної інстанцій адвокатом Жупинським Миколою Андрійовичем, а саме: договорами про надання правової допомоги від 26 лютого 2026 року № 26/02-26 та від 05 травня 2026 року № 05/05-26, укладеними між ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Жупинським Миколою Андрійовичем (Адвокат) (а.с. 137-139, 203-205), актами прийняття – передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договорів про надання правової допомоги від 06 березня 2026 року та від 06 травня 2026 року (а.с. 140, 206), ордерами на надання правничої допомоги серія АХ №1329294 від 26 лютого 2026 року та серія АХ №1336180 від 05 травня 2026 року (а.с. 135, 200) та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю від 13 лютого 2008 року № 1514 (а.с. 136).

Так, зі змісту договорів про надання правової допомоги від 26 лютого 2026 року № 26/02-26 та від 05 травня 2026 року № 05/05-26 вбачається, що Клієнтом та Адвокатом погоджено надання відповідачці надання правової допомоги, а саме: 1) складання та подання до Новгородківського районного суду Кіровоградської області відзиву на позовну заяву у справі № 393/79/26 за позовом ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості; 2) складання та подання до Кропивницького апеляційного суду апеляційної скарги на рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2026 року у справі № 393/79/26 за позовом ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Відповідно до п. 3 договорів про надання правової допомоги від 26 лютого 2026 року № 26/02-26 та від 05 травня 2026 року № 05/05-26 за надання Адвокатом правничої допомоги за цими договорами Клієнт зобов`язаний виплатити Адвокату гонорар (винагороду) у фіксованому розмірі 6000,00 грн та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання цих договорів.

Шляхом підписання актів прийняття – передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договорів про надання правової допомоги від 06 березня 2026 року та від 06 травня 2026 року підтверджено надання Адвокатом Клієнту відповідних послуг та здійснення повного розрахунку Клієнтом за надані послуги.

Дослідивши надані докази, оцінивши їх на предмет підтвердження понесення наведених витрат, апеляційний суд зважає на наступне.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Відповідно до висновків Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладених 910/906/18, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Зазначена правова позиція є усталеною та такою, що послідовно підтримувалась судом касаційної інстанції, зокрема, у постановах Верховного Суду 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18, від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц, додатковій постанові Верховного суду від 13 березня 2024 року у cправі № 910/5724/23, додатковій постанові Верховного Суду від 24 грудня 2024 року у справі № 206/5280/21 тощо.

Надаючи оцінку рівня адвокатських витрат, понесених відповідачкою у судах першої та апеляційної інстанцій, апеляційний суд дійшов висновку, що сума витрат на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн у суді першої інстанції та 6000,00 грн у суді апеляційної інстанції не є завищеною, тобто являється цілком співмірною з ринковими цінами та проведеною адвокатом роботою, а, отже, є обґрунтованою.

При цьому, апеляційним судом зважено на те, що позивач про зменшення таких витрат ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не заявляв.

У контексті викладеного, апеляційним судом враховано, що за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

Усталеною та послідовною є практика суду касаційної інстанції, за якою у розумінні положень ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (див., зокрема, додаткову ухвалу Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20, постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, постанову Верховного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 915/1624/16, постанову Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі №275/150/22. постанову Верховного Суду від 22 січня 2026 року у справі № 372/6826/24).

З огляду на відсутність заяв позивача про зменшення витрат відповідачки у місцевому та апеляційному суді, апеляційним судом не беруться до уваги посилання не необґрунтованість таких витрат відповідачки та завищення їх розміру.

Водночас, відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, присуджені до стягнення з відповідачки витрати позивача на правову допомогу у суді першої інстанції, а також належним чином підтверджені витрати відповідачки на правову допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій підлягають відшкодуванню сторонами пропорційно задоволеним вимогам позову (4000,00 грн х 32% = 1280,00 грн) та апеляційної скарги (6000,00 грн х 68% = 4080,00 грн).

У відповідності до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційним судом також здійснений відповідний перерахунок витрат сторін зі сплати судового збору.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Викладене, а також встановлені у даній справі фактичні обставини свідчать, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2026 року у даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»заборгованість за кредитним договором № 528622658 від 28 вересня 2020 року у розмірі 14263,47 грн, з яких: 11521,43 грн - заборгованість по тілу кредиту та 2742,02 грн – заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом.

У задоволенні решти вимог позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»судовий збір за подання позовної заяви у сумі 851,97 грн, а також витрати на правову допомогу у суді першої інстанції у розмірі 1280,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 2715,65 грн, а також витрати на правову допомогу у суді першої інстанції у розмірі 4080,00 грн та у суді апеляційної інстанції у розмірі 4080,00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. М. Дьомич

Судді О. Л. Дуковський

О. А. Письменний