Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №344/22763/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/22763/25

Провадження № 22-ц/4808/1816/26

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Панасюк В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 08 липня 2026 року під головуванням судді Бабій О.М. у м. Івано-Франківську

в с т а н о в и в:

18 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського міського суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_2 , про встановлення факту самостійного виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що вони з відповідачкою перебували у зареєстрованому шлюбі та є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Шлюб розірвано 18.01.2022 року та з моменту припинення стосунків між сторонами, на теперішній час дитина проживає з батьком та буде проживати з батьком, перебуває повністю на його утриманні. Рішенням суду від 16.02.2023 року місце проживання дитини визначено з батьком. Відповідачка участі у вихованні та забезпеченні сина не приймає, його життям не цікавиться, вони не спілкуються, контакт відсутній. За місцем проживання син має все необхідне, батьком створені всі умови для розвитку дитини. Факт самостійного утримання та виховання позивачем дитини підтверджується характеристикою виданою ліцеєм № 22, відповідно до якої батько приділяє увагу розвитку дитини, відвідує всі збори, бере участь у шкільному житті, також вказаний факт можуть підтвердити свідки.

Встановлення такого юридичного факту позивачу необхідно для того щоб отримати відстрочку від проходження військової служби, якщо позивача мобілізують, то дитина залишиться одна, бо з матір`ю він не хоче жити та вона ним не цікавиться

Позивач вказував, що звертався до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про надання відстрочки, але листом від 19.06.2025 року йому відмовлено у наданні відстрочки у зв`язку з відсутністю рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини. Тому позивач змушений був звернутись з позовом до суду.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 08 липня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_2 , про встановлення факту самостійного виховання дитини відмовлено.

На зазначене рішення суду представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.Вважає, що оскаржуване рішення ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та з порушенням норм процесуального права і неправильним застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16.02.2023 року у справі №344/16033/21 позов визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом з батьком за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 участі у вихованні та забезпеченні сина не приймає та зовсім не цікавиться його успіхами у навчанні, його духовним та фізичним розвитком.

Вказує, що відповідач неодноразово зверталась до органу опіки та піклування з безпідставними скаргами, що позивач нібито не дає їй бачитись з дитиною. При цьому вона неодноразово повідомляла та обіцяла дитині приїхати, підтримувати з ним контакт та брати участь у його житті, однак жодного разу таких обіцянок не виконала. Зазначені обіцянки носили виключно формальний характер і не супроводжувалися жодними реальними діями, спрямованими на підтримання сімейних зв`язків або участь вихованні дитини.

Наразі матір усунулася від участі у житті дитини, не бере участі у його вихованні, навчанні, розвитку, лікуванні, не підтримує регулярного спілкування, не цікавиться емоційним станом та потребами. Така поведінка свідчить про відсутність реального батьківського піклування, незалежно від формального статусу чи наявності аліментних зобов`язань. Натомість, саме позивач протягом тривалого часу повністю самостійно утримує і виховує дитину, а саме: забезпечує сина житлом, харчуванням, одягом, медичним доглядом, психологічною підтримкою та повсякденним піклуванням. ОСОБА_1 є єдиною особою, яка постійно перебуває поруч із дитиною, приймає всі рішення, пов`язані з його життям та несе за сина повну відповідальність.

ОСОБА_2 у грубій формі ігнорує всі батьківські обов`язки, не спілкується з сином, що завдає йому емоційних страждань, дана обставина також була встановлено судом при розгляді справи №344/16033/21 щодо визначення місця проживання дитини.

Представник апелянта стверджує, що за місцем проживання позивача сину ОСОБА_3 було створено всі умови для проживання та розвитку, він має окрему кімнату, яка облаштована всім необхідним для його навчання та відпочинку. Всі питання щодо медичного обслуговування та в разі необхідності, лікування сина, завжди вирішує апелянт, що підтверджується листом №594/69 від 08.12.2025 року. Факт самостійного утримання та виховання дитини також підтверджується характеристикою від 04.12.2025 року, виданою Ліцеєм №22 Івано-Франківської міської ради, де навчається хлопчик.

Також наявні психологічна характеристика психоемоційного стану та сімейних відносин психологічний висновок ТОВ «Серденько» підтверджують, що відповідач своїми діями завдає сину душевних страждань, оскільки жодного піклування, материнської любові дитина не отримує.

Однак, суд першої інстанції взагалі не надав належної оцінки наявним у справі доказам, не взяв їх до уваги та дійшов протилежних висновків.

Зазначає, що прагнення позивача реалізувати своє законне право на відстрочку від мобілізації є не формальним, а об`єктивно зумовленим інтересами дитини. У випадку мобілізації позивача дитина фактично залишиться без щоденного догляду, належного виховання та підтримки, оскільки інший з батьків участі у її житті не бере та не здатен забезпечити належні умови проживання і розвитку. Така ситуація грубо суперечитиме принципу пріоритету найкращих інтересів дитини, оскільки розлучення дитини з єдиною близькою та відповідальною для неї особою – батьком, очевидно не забезпечить кращих умов життя, ніж проживання і виховання з найріднішою людиною, яка фактично виконує всі батьківські обов`язки. Вважає, що судом першої інстанції зроблено безпідставний висновок про штучне створення підстав для уникнення мобілізації, що вочевидь не відповідає дійсності, оскільки відповідачка залишила сім`ю та перестала брати участь у вихованні сина ще з 03.10.2021 року.

Таким чином, ситуація самостійного виховання дитини батьком склалась об`єктивно і незалежно від будь-яких обставин пов`язаних з мобілізацією.

Суд першої інстанції фактично підмінив предмет доказування, зосередившись на з`ясуванні причин відсутності спілкування матері з дитиною та оцінці її поведінки, замість встановлення обставин, які підлягали доказуванню у цій категорії справ. Суд фактично не спростував доведеного позивачем юридичного факту самостійного виховання дитини, а лише навів власні припущення щодо причин відсутності спілкування між матір`ю та дитиною, що не має правового значення для правильного вирішення цієї справи та не спростовує обставини, які були належним чином доведені позивачем.

Представник апелянта вважає висновки суду першої інстанції про те, що під час розгляду справи не встановлено обставин, які свідчать про нездатність матері виконувати свої батьківські обов`язки, а також про те, що позивач не довів ухилення відповідачки від виконання таких обов`язків помилковими, оскільки такі ґрунтуються на неправильному визначенні предмета доказування у даній справі. Суд першої інстанції фактично ототожнив встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини із вирішенням питання про позбавлення матері батьківських прав або встановлення факту її ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Просить скасувати оскаржуване рішення повністю, ухвалити нове рішення, яким позовну заяву про встановлення факту самостійного виховання дитини задовольнити повному обсязі.

Представник відповідачки адвокат Тугай І.М. подав відзив на апеляційну скаргу, оскільки вважає оскаржуване рішення законним, обґрунтованим та таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги — необґрунтованими та такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Стверджує, що у грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про позбавлення відповідачки батьківських прав. З метою захисту своїх прав та прав дитини у лютому 2024 року вона була змушена звернутися до суду із зустрічним позовом про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною, а також із проханням встановити графік зустрічей. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 03 жовтня 2024 року у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав було відмовлено, у зв`язку з відсутністю будь-яких належних та допустимих доказів неналежного виконання батьківських обов`язків. Таким чином, суд уже встановив, що відповідачка є належною матір`ю та не ухиляюся від виховання дитини. В апеляційній скарзі позивач стверджує про нездатність відповідачки здійснювати виховання дитини, зокрема у випадку його можливої мобілізації. Такі твердження є виключно припущеннями позивача, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Відповідачка перебуває у зареєстрованому шлюбі, має постійне місце проживання та джерело доходу, самостійно веде побут і виховує іншу малолітню дитину від цього шлюбу, при цьому її чоловік наразі проходить військову службу у складі Збройних Сил України. Ці обставини не применшують, а навпаки підтверджують спроможність забезпечити належний догляд і виховання сина ОСОБА_4 у разі потреби, зокрема у випадку мобілізації позивача. Посилання позивача на психологічну характеристику дитини як доказ відсутності належного контакту з матір`ю є маніпулятивним. Дитина перебуває під постійним впливом батька та обмеження контактів з матір`ю з боку позивача, що призводить до виникнення більшої психологічної прихильності дитини до особи батька. Відсутність у дитини бажання спілкуватися з матір`ю не може свідчити про ухилення від виховання, а є наслідком психологічного тиску та дій позивача та, крім того, не є належною підставою, необхідною для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, що є предметом позову.

Позивач необґрунтовано стверджує про своє самостійне утримання дитини. Відповідачка сплачує аліменти, а невелика заборгованість була відразу повністю погашена і станом на 30.04.2026 року заборгованість відсутня.

Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлявся про місце і час розгляду справи.

Враховуючи вищенаведене та необхідність дотримання судом строків розгляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів відповідно до статті 372 ЦПК України перешкод у розгляді справи в зв`язку з неявкою сторін не вбачає.

Представник ОСОБА_5 адвокатка Ременькова І.О. через систему «Електронний суд» подала клопотання про відкладення розгляду справи, яке надійшло після розгляду апеляційної скарги і прийняття судом відповідної постанови, тому апеляційним судом до уваги не береться. У представниці була можливість здійснювати свої повноваження і представляти інтереси позивача у режимі відеоконференцзв`язку, однак остання таким правом не скористалася.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, ураховуючи таке.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що не встановлено обставин, які свідчать, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини. Позивач не надав належних і допустимих доказів ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків. Проживання матері окремо від дитини чи відсутність спілкування між ними, не через не бажання матері, а через небажання дитини та позивача, який так чи інакше має значний вплив на сина, не свідчить про те, що вона самоусунулась від виховання та утримання дитини, і не звільняє її від батьківських обов`язків. Відповідачка сплачує аліменти на утримання дитини, є учасником батьківського чату, перераховує грошові на потреби класі, виявляє бажання спілкуватися з сином, але зважаючи на стосунки, які склалися між нею та позивачем і сином, зважаючи на постійні судові спори, немає можливості на даний час для нормального спілкування з сином. Доводи про те, що син не хоче спілкуватися з матір`ю, на даний час, не підтверджують факт ухилення матері від батьківських обов`язків, а свідчить лише про те, що на даний час батько має більший вплив на сина, оскільки той проживає з ним і батько повністю контролює його, не дозволяючи будь-яких особистих контактів сина та матері.

Відповідно до ч. 1, 2, 3-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 01.88.2012 року по 18.01.2022 року, що підтверджується копією рішення суду (а.с.14-18).

В сторін у шлюбі народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.13).

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16.02.2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, орган опіки та піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання дитини задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом з батьком за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Також роз`яснено ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , що відповідно до положень статті 157 СК України той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (а.с.19-37).

Згідно психологічних характеристик психоемоційного стану дитини та сімейних відносин від 07.11.2023 та 03.02.2025 року ОСОБА_4 має близькі стосунки з батьком та має негативні переживання щодо матері і це є для хлопчика складною темою, він намагається її уникати (а.с.39-48).

Згідно інформації наданої директором ліцею № 22 ОСОБА_7 є учнем ліцею, батько приділяє синові належну увагу, цікавиться його життям, бере активну участь у шкільному житті, спілкується з класним керівником. З матір`ю зв`язку немає (а.с.51).

Згідно інформації з ОСОБА_8 реєстру позивач та його син ОСОБА_4 зареєстровані за однією адресою, відповідачка та мати ОСОБА_4 проживає за іншою адресою (а.с.59-61).

Інформації про свої доходи сторони не надали, тому судом самостійно здобуто таку інформацію з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків (а.с.62-64).

Згідно наданої інформації позивач ОСОБА_1 стабільних доходів немає.

Також позивач в судовому засіданні не пояснив де він працює, ким, звідки отримує дохід.

Відповідачка працює в ПП «Галицький двір» та отримує соціальні виплати у зв`язку з народженням дитини, та з Пенсійного фонду.

Між сторонами з моменту розірвання шлюбу існують конфлікти щодо участі у вихованні, спілкуванні з дитиною, щодо утримання дитини, що підтверджується рішеннями судів.

На підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 12.06.2023 року з відповідачки стягуються аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21 березня 2023 року до досягнення дитиною повноліття (а.с.153-154).

Згідно рішення Івано-Франківського міського суду від 01.04.2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів – задоволено. Змінено розмір аліментів, які стягуються на підставі рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 червня 2023 року по справі № 344/4920/23 та ухвалено стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/5 частини від усіх видів її доходів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повнолітня. Припинено стягнення аліментів згідно рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 червня 2023 року по справі № 344/4920/23.

Згідно довідки начальника Івано-Франківського ВДВС від 30.04.2026 року станом на 30.04.2026 року відсутня заборгованість зі сплати аліментів (а.с.210).

Також в 2023 році позивач звертався до суду з позовом про позбавлення відповідачки батьківських прав відносно сина, а відповідачка звернулась до суду із зустрічним позовом про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 03.10.2024 року, яке залишено в силі постановою апеляційною інстанції від 16.12.2024 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_2 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Встановлено ОСОБА_2 наступний порядок участі у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_4 : кожну середу з 18.00 год до 20 00 год; кожну першу та третю суботу, другу та четверту неділю місяця з 15.00 год до 18.00 год; спілкування ОСОБА_2 з сином засобами телефонного чи іншого засобу зв`язку щопонеділка та щочетверга у проміжку з 17.30 год до 19.30 год; святкові та інші дні - за домовленістю між батьками, з урахуванням стану здоров`я та розпорядку дня дитини. В решті вимог позову – відмовлено (а.с.135-141).

Судом встановлено, що немає підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, а навпаки встановлено факт того, що позивач ОСОБА_1 чинить перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з сином.

У 2025 році позивач звертався до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про надання відстрочки, але за результатами розгляду його звернення у задоволенні заяви було відмовлено, оскільки подані документи не відповідають вимогам п. 4 додатку 5 постанови КМУ № 560 від 16.05.2024 року, а саме не долучено рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини (а.с.52).

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є не правозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції , що позивачем не надано доказів умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків і від участі у вихованні та утриманні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

При цьому, окреме проживання матері ОСОБА_2 не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та приймати участь у вихованні дитини. Крім того, відповідачка сплачує аліменти на утримання дитини, є учасником батьківського чату, перераховує гроші на потреби в класі, що спростовує доводи позивача про факт самостійного виховання та утримання сина.

Крім того, колегією суддів не встановлено інших обставин, які свідчать про нездатність матері дитини виконувати свої батьківські обов`язки та позбавлення її у визначений законом спосіб можливості здійснювати свої батьківські права щодо дитини.

Суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що за місцем проживання позивача сину ОСОБА_3 було створено всі умови для проживання та розвитку, він має окрему кімнату, яка облаштована всім необхідним для його навчання та відпочинку, оскільки саме по собі проживання матері окремо від дитини та її обмежена участь у вихованні не є підставою для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком. Для цього необхідно довести обставини, які свідчать про припинення або істотне обмеження батьківських прав іншого з батьків у встановленому законом порядку. Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 16 березня 2026 року у справі № 487/11354/24

Доводи апеляційної скарги про те, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини не пов`язане з питанням виконання матір`ю своїх батьківських обов`язків, оскільки самостійність виховання передбачає встановлення фактичної участі другого з батьків у вихованні дитини також не заслуговують на увагу. Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на недоведеність позивачем ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків. Відсутність доказів неналежного виконання матір`ю батьківських обов`язків має безпосереднє значення для оцінки твердження про виховання дитини батьком самостійно.

Крім того, наявність між сторонами судового спору щодо участі матері у вихованні дитини та звернення відповідачки із зустрічним позовом про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні із сином, спростовує доводи позивача про ігнорування ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків. Таким чином, питання участі матері у вихованні сина було предметом спору між батьками, що спростовує доводи апелянта про самостійне виховання ним сина.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд дійшов переконання, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про встановлення факту самостійного виховання дитини ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд приходить до переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з наведених у ній мотивів не встановлено.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 08 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 30 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач: І.В.Бойчук

Судді: О.В.Пнівчук

О.О.Томин