Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №182/8120/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7393/26 Справа № 182/8120/25 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників, цивільну справу №182/8120/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності на частину домоволодіння у порядку спадкування за законом, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 — Баркова Олексія Костянтиновича на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2026 року про повернення позовної заяви, постановлену у складі судді Кобеляцької-Шаховал І.О.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності на частину домоволодіння у порядку спадкування за законом.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності на частину домоволодіння у порядку спадкування за законом, залишено без руху для усунення недоліків. Надано позивачу строк, який становить не більше десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху, усунути зазначені недоліки.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності на частину домоволодіння у порядку спадкування за законом - повернуто, на підставі ч.3 ст.185 ЦПК України.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 — ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що ухвала суду є незаконною, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що залишення позову без руху було неправомірним, оскільки позивачем було надано докази про неможливість надання постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії через евакуацію спадкової справи до м.Кривого Рогу через перебування м.Нікополь у зоні бойових дій.

Вважає, що повернення позову з цієї підстави суперечить ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та позбавляє позивача будь-якої можливості захистити свої права та законні інтереси у суді, що є грубим порушенням норм процесуального права.

Вказує, що суд не може надавати оцінку достатності або недостатності всіх обставин справи, наявності або відсутності доказів. Ці питання можуть вирішуватися на інших стадіях процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позову без руху або повернення позову.

У зв`язку із чим просив суд ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2026 року про повернення позовної заяви скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до положень частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові).

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі від 30 квітня 2026 року зазначив, що передбачені ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2026 року недоліки усунуті не були, а надана позивачем довідку № 351/02-14 від 29 травня 2025 року, не може бути прийнята в якості належного та допустимого доказу на підтвердження відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, тому суд прийшов до висновку про необхідність повернення позовної заяви позивачу.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до ч.3 ст.185 ЦПК України, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

У справі встановлено, ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності на частину домоволодіння у порядку спадкування за законом, залишено без руху для усунення недоліків, а саме: для надання доказів того, що спадкоємці в позасудовому порядку позбавлені можливості реалізувати свої спадкові права. Оскільки надана позивачем довідка №351/02-14 від 29 травня 2025 року, яка, з урахуванням предмету позову, не може вважатися належним та допустимим доказом.

Вказана ухвала Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2026 року була доставлена до електронних скриньок, як позивача, так і його представника, про що свідчать довідки про доставку електронного листа.

Згідно норм законодавства України кожна особа наділена правом на звернення до суду за захистом своїх прав та свобод, а на суд в свою чергу покладено обов`язок повного та всебічного розгляду спорів, які виникли, що можливо лише під час розгляду справи по суті.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Водночас не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року).

Колегія суддів наголошує, що залишення позову без руху з підстав неподання доказів при пред`явленні позову є неправомірним, оскільки подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процес.

ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. russia, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Rada Cavanilles v. Spain», § 49, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1998 року).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув, не перевірив належним чином доводи позивача, викладені в позовній заяві, та у порушення норм процесуального права, дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачу на підставі п.3 ст.185 ЦПК України.

Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2026 року про повернення позовної заяви скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — ОСОБА_3 — задовольнити.

Ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2026 року про повернення позовної заяви у справі №182/8120/25 — скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 29 вересня 2026 року.

Судді: