Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №172/2776/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8330/26 Справа № 172/2776/25 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І.Г. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» на заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Битяк І.Г.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У жовтні 2025року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (далі – ТОВ «Фінпром Маркет», Товариство) звернулося в суд з позовом проти ОСОБА_1 про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором у розмірі 5 643,72грн, з яких: 1 815,00грн – заборгованість за тілом кредиту; 3 828,72грн – заборгованість за нарахованими процентами.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що 22 серпня 2021року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладений договір позики № 75179246 на суму 1 815,00грн на строк 17 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99% в день, відповідно до умов якого відповідач отримав в кредит кошти, які зобов`язався повернути з процентами на умовах обумовлених в договорі, однак взятих на себе зобов`язань належним чином не виконав, через що утворилася заборгованість яку позивач просив стягнути на свою користь, так як 21 грудня 2021року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» уклали договір факторингу № 2112, відповідно до умов якого останнє набуло право грошової вимоги до боржників первісного кредитора згідно з реєстром прав вимог, а в подальшому 31 березня 2023року ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» уклали договір факторингу № 311023-ФК.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2026року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами набуття прав вимоги стосовно ОСОБА_1 від первісного кредитора до ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та в подальшому до позивача, за договорами факторингу відступлення прав вимоги може відбуватись виключно за плату, проте позивачем не надано доказів на підтвердження оплати за перехід прав вимоги за договором факторингу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

08 червня 2026року ТОВ «Фінпром Маркет» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2026року.

В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення та ухвалення нового про задоволення позову в повному обсязі.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції надав неправильну оцінку наявним у справі доказам. Вважав, що надані докази у справі є достатніми, допустимими та належними, а висновки суду помилковими та такими, що зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Наполягав, що укладений між первісним кредитором та відповідачем кредитний договір повністю відповідає вимогам законодавства України, факт укладення кредитного договору та перерахування позичальнику кредитних коштів підтверджується належними доказами.

Стверджував, що підписаний сторонами договору факторингу та скріплений печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора права вимоги, немає жодних сумнівів, що до ТОВ «Фінпром Маркет» відповідно до укладеного договору факторингу перейшло право грошової вимоги до відповідача.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

11 червня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду справу №172/2776/25 витребувано із суду першої інстанції; та 22 липня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 липня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

13 серпня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду без повідомлення учасників справи.

Про місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

22 серпня 2021року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладений договір позики № 75179246 на суму 1 815,00грн на строк 17 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99% в день, за цим договором Позикодавець надав кошти в обумовленій в договорі сумі, однак відповідач не виконав умови кредитного договору і його заборгованість за договором становить 5643,72грн, з яких: 1815,00грн – заборгованість за тілом кредиту; 3828,72грн – заборгованість за нарахованими процентами.

Матеріали справи містять Договір факторингу № 2112 від 21 грудня 2021року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами», відповідно до умов якого останнє набуло право грошової вимоги до боржників первісного кредитора згідно з реєстром прав вимог, в тому числі до ОСОБА_1 за договором позики №75179246.

За змістом іншого Договору факторингу № 311023-ФК від 31 березня 2023року між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет», останнє набуло право грошової вимоги до боржників первісного кредитора згідно з реєстром прав вимог, в тому числі до ОСОБА_1 за договором позики №75179246.

За умовами вказаних договорів факторингу, фактор передає грошові кошти, що дорівнюють ціні продажу, в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає факторові права вимоги до боржників, зазначених в реєстрі заборгованостей, в розмірі портфеля заборгованості. Сторони погодили, що до фактора переходять всі права грошової вимоги, які належали клієнту за кредитними договорами. Відповідно до п. 5.1 договорів клієнт на підставі договору з врахуванням п. 5.2 договору, відступає фактору, а фактор набуває права вимоги та зобов`язується сплатити клієнту ціну продажу згідно з п. 6 цього договору. Пунктом 5.2 договорів передбачено перехід клієнта до фактора прав вимоги за портфелем заборгованості відбувається в момент підписання актів прийому-передачі реєстру заборгованостей (з одночасною передачею реєстру заборгованостей в електронному вигляді), після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно портфеля заборгованості та набуває відповідні права вимоги.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що за договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватись виключно за плату, проте позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження оплати за перехід до позивача права грошової вимоги за Договором факторингу та як наслідок не доведено факт відступлення права грошової вимоги стосовно відповідача.

Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Частиною першою статті 627 ЦК України задекларовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Та статті 626, 628 ЦК України містять визначення за яким – договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди /частина перша статті 638 ЦК України/.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася /частина друга статті 639 ЦК України/.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України “Про електронну комерцію”, за умовами якого електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Та за встановлених обставин Товариством зроблена пропозиція шляхом розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах, а ОСОБА_1 ідентифікувався в такій системі та прийняв пропозицію шляхом надсилання електронного повідомлення і заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, а також підписав Кредитний договір, використавши електронний підпис одноразовим ідентифікатором, що повністю узгоджується із положеннями статей 6, 8, 11, 12 Закону України “Про електронну комерцію”.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Встановивши зазначені обставини у справі, можна дійти висновку, що між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення в повному обсязі вказаних грошових сум кредитору у вигляді кредиту чи відсотків матеріали справи не містять.

Одночасно, відмовляючи ТОВ «Фінпром Маркет» в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції діяв в межах закону.

Так, статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема, пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом /стаття 514 ЦК України/; згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором /частина перша статті 519 ЦК України/.

Договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

В розуміння положень частини першої статті 1077 ЦК України поняттям договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) охоплюється те, що одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Із наведеного визначення випливає, що мова йде про надання факторингової операції між банком або іншою фінансовою установою та фізичною або юридичною особою, яка є суб`єктом підприємницької діяльності щодо предмету договору факторингу, який визначено статтею 1078 ЦК України, за змістом частини першої якої предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У постанові від 16 березня 2021року по справі №906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов?язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.

Тож, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Аналіз вищезазначених норм законодавства свідчить, що за договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Верховний Суд у своїй сталій практиці також неодноразово наголошував, що належними доказами, які засвідчують факт набуття прав вимоги за договором позики (кредитним договором), є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

В Розділах 6 вказаних договорів факторингу від 21 грудня 2021року та від 31 березня 2023року, урегульовано ціну продажу та порядок розрахунків.

Так, вказано загальну суму прав вимоги та ціну продажу, а також зазначено, що днем сплати Фактором Клієнту ціни продажу вважається день перерахування грошових коштів на рахунок Клієнта.

Проте, позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження належного виконання фактором - ТОВ «Фінпром Маркет» своїх зобов`язань перед клієнтом ТОВ «Фінансова компанія управління активами» за вищевказаним договором факторингу в частині повної оплати грошових коштів (ціни продажу) за відступлені права вимоги, що є умовою дійсності договору факторингу та як наслідок переходу права вимоги.

Як і не надано доказів сплати ціни продажу за договором факторингу, який був укладений раніше вказаного вище договору факторингу.

При цьому, наведена обставина є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором на користь правонаступника первісного кредитора.

За таких обставин, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що позивач надав суду всі необхідні документи на підтвердження факту переходу прав вимоги до відповідача за Кредитним договором від клієнта до фактора.

Самі по собі договір факторингу, витяг з реєстру боржників та акт прийому-передачі реєстру боржників, без доказів оплати за договором факторингу, яка є умовою дійсності договору факторингу, достеменно не свідчать про набуття позивачем прав кредитора по відношенню до позичальника ОСОБА_1 .

Частина перша статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. /частина перша, друга статті 77 ЦПК України/.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування /стаття 78 ЦПК України/.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наявні в матеріалах справи докази не дають можливості суду з`ясувати обставини здійснення повної оплати за договором факторингу на час або після його укладення в обумовлений цим договором строк, а тому суд не може зробити достовірний висновок про належне виконання ТОВ «Фінпром Маркет» своїх зобов`язань як фактора за Договором факторингу від 31 березня 2023року та відповідно зробити висновок про перехід права вимоги від первісного кредитора до позивача.

Та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях /частина шоста статті 81 ЦПК України/.

За таких обставин, суд першої інстанції, встановивши, що матеріалами справи достовірно не підтверджується набуття позивачем права вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором про надання кредиту №75179246 від 22 серпня 2021року, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Апеляційний суд виходить з конструкції згаданих вище правових норм щодо договору факторингу та відмінності його юридичної природи від цесії, яка на відміну від факторингу, не завжди має оплатний характер. Як вже було зазначено вище, здійснення оплати за відступлені права вимоги є умовою дійсності договору факторингу та як наслідок переходу права вимоги.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач є належним кредитором та отримав дійсне право вимоги за Кредитним договором, апеляційний суд вважає недоведеними.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не стосуються підстав відмови позивачу судом першої інстанції у задоволенні позову, а також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За конкретних обставин цієї справи вбачається, що суд першої інстанції розглянув ключові аргументи зазначені заявником в позові, тому доводи висунуті ТОВ «Фінпром Маркет» в апеляційній скарзі не є сумісними із принципом верховенства права і не вважаються такими що позбавлені свавілля.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Суд апеляційної інстанції вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет».

Заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2026року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 вересня 2026року.

Судді: