Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №727/5562/26 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/5562/26

Провадження № 2/727/2133/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Чернівці

Шевченківський районний суд м. Чернівців в складі:

головуючого судді Дубець О.С.

за участю секретаря судового засідання Чебуришкіної Н.Ю.

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Саламандика А.І.,

представниці Служби у справах дітей Чернівецької міської ради – Венгринюк Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Шевченківського районного суду м.Чернівців цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент соціальної політики Чернівецької міської ради, Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, Відділ з питань опіки та піклування виконавчого комітету Чернівецької міської ради, про визнання факту здійснення постійного догляду, виховання та утримання неповнолітніх дітей,

УСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Зміст позовних вимог та процесуальні дії вчинені в ході справи

ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом в якому просить: визнати, що він самостійно здійснює постійний догляд, виховання та матеріальне утримання своїх неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Встановити, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 фактично постійно проживають разом із батьком — ОСОБА_1 — за адресою: АДРЕСА_1 , перебувають на його постійному утриманні та під його щоденним доглядом.

Ухвалою суду від 07 травня 2026 року позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху та позивачу наданий строк для усунення недоліків.

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою суду від 14 травня 2026 року відкрито провадження у справі. Суд вирішив розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначив по справі підготовче судове засідання.

Відповідачка своїм правом на подання відзиву не скористалася.

Від Служби у справах дітей Чернівецької міської ради надійшли пояснення відповідно до яких Служба просила при розгляді справи врахувати інтереси дітей відповідно до чинного законодавства.

Департамент соціальної політики Чернівецької міської ради та Відділ з питань опіки та піклування виконавчого комітету Чернівецької міської ради пояснень третьої особи не подали, заяв та клопотань також до суду не спрямували.

Ухвалою від 26 червня 2026 року судом було закрите підготовче провадження у справі та справа призначена до розгляду по суті.

Стислий виклад позиції учасників справи

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує такими доводами.

Позивач вказує, що він є батьком двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Шлюб між позивачем та відповідачкою був зареєстрований 17.03.2021, актовий запис №307, та рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 17.01.2023 по справі № 727/9471/22, яке набрало законної сили, шлюб був розірваний. Зазначає, що після розірвання шлюбу діти фактично залишилися проживати разом зі ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Посилається на те, що рішенням органу опіки та піклування Чернівецької міської ради та рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради №132/5 від 14.03.2023 місце проживання дітей було визначено разом із батьком — позивачем по справі. Крім того, рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 31.05.2024 по справі № 727/11471/22 було визначено місце проживання сина ОСОБА_5 з батьком.

Далі позивач зазначає, що з моменту розірвання шлюбу діти постійно проживають разом із ним, перебувають під його щоденним доглядом та фактично знаходяться на його повному утриманні. Позивач вказує, що забезпечує дітям щоденний догляд, матеріальне забезпечення, організацію навчання, медичне обслуговування, належні житлово-побутові умови, розвиток та виховання дітей.

Відповідачка не бере постійної участі у повсякденному житті дітей, не здійснює їх щоденного догляду, не забезпечує регулярного матеріального утримання дітей та не бере активної участі у вирішенні питань їх навчання, лікування та розвитку.

З огляду на наведене ОСОБА_1 вказує, що фактичні обставини справи свідчать про те, що діти перебувають на його постійному утриманні та під його щоденним доглядом.

Від Служби у справах дітей Чернівецької міської ради надійшли пояснення в яких представниця Служби зазначила, що нормами СК України закріплено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Вказує, що у дітей є матір ОСОБА_2 , яка не позбавлена батьківських прав. При цьому зазначає, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом, зокрема, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, є підставою позбавлення батьківських прав.

Водночас, вказує представниця Служби, факт проживання дітей з батьком або здійснення ним основного догляду не є безумовним доказом самостійного виховання. Також звертає увагу суду, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини можливе виключно за умови доведення фактичної, тривалої та повної відсутності іншого з батьків у житті дітей. Відповідно до практики Верховного Суду проживання матері окремо від дитини не свідчить про те, що вона самоусунулась від виховання та утримання дітей і не звільняє її від батьківських обов`язків.

В судовому засіданні позивач та його представник – адвокат Саламандик А.І. – підтримали позові вимоги з мотивів, наведених у позові, та просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представниця Служби у справах дітей Чернівецької міської ради в судовому засіданні підтримала наведену в письмових поясненнях позицію Служби та просила взяти її до уваги при ухваленні рішення у справі.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином за зареєстрованим місцем проживання в порядку, передбаченому положеннями статей 130, 131 ЦПК України, про що у справі є належні докази. Про причини неявки не повідомила.

Представники Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради та Відділу з питань опіки та піклування виконавчого комітету Чернівецької міської ради в судове засідання не з`явилися, про причини неявки не повідомили.

Відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З урахуванням викладеного, а також наявністю згоди позивача на проведення заочного розгляду даної справи, суд вважає за можливе, на підставі статті 280 ЦПК України, розглянути вказану справу у відсутності відповідачки на підставі наявних у справі доказів та ухвалити у справі заочне рішення.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, встановлені судом

Дослідивши докази по справі судом встановлені такі фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , серії НОМЕР_1 , виданого повторно 02 вересня 2022 року, батьком дитини є ОСОБА_1 та матір`ю – ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 , серії НОМЕР_2 , виданого повторно 02 вересня 2022 року, батьком дитини є ОСОБА_1 та матір`ю – ОСОБА_2 .

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади, сформованого станом на 18.11.2024, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади, сформованого станом на 05.08.2024, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади, сформованого станом на 27.06.2024, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 17 січня 2023 року у справі № 727/9471/22, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Чернівецької міської ради за № 01/02-24/645 від 16.03.2023 «Про доцільність визначення місця проживання дітей», враховуючи рівні права батька та матері на проживання з дітьми та їх виховання, вік дітей, прихильність дітей до батька, ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, та інші обставини, що мають істотне значення, орган опіки та піклування виконавчого комітету міської ради вважав за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із батьком ОСОБА_1 , не порушуючи право матері ОСОБА_2 на участь у вихованні дітей.

Відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 31 травня 2024 року у справі № 727/11471/22 визначено місце проживання ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 разом із батьком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 за місцем проживання батька за адресою: АДРЕСА_1 . В частині визначення місця проживання ОСОБА_3 із батьком ОСОБА_1 – відмовлено.

Відповідно до судового наказу від 21 жовтня 2024 року, виданого Шевченківським районним судом м. Чернівців, стягнуто з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01 жовтня 2024 року і до повноліття дитини.

Відповідно до судового наказу від 28 січня 2025 року № 727/1032/25, виданого Шевченківським районним судом м. Чернівців, стягнуто з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 24 січня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до Договору № 734751 про надання соціальних послуг від 05 червня 2025 року, укладеного між Чернівецьким міським центром соціальних служб та ОСОБА_1 , як законним представником сім`ї, яка належить до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, сторони погодили, що предметом Договору є надання соціальних послуг відповідно до затвердженого плану.

Відповідно до довідки від 10.02.2026 № 52, виданої Чернівецьким ліцеєм № 13, адміністрація ліцею підтверджує, що мати ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 не відвідувала батьківські збори та інші заходи, не брала участі у вихованні дитини. Інтересами та вихованням дитини цікавиться виключно батько – ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до довідки № 127/26 від 11.03.2026, виданої Чернівецьким фаховим коледжем Київського університету інтелектуальної власності та права, ОСОБА_3 є студенткою денної форми навчання вказаного коледжу. Термін навчання – з вересня 2025 року по липень 2028 року. Договір про навчання укладений із батьком ОСОБА_1 .

Відповідно до акту від 10 березня 2026 року, складеного головою ЖБК-39, при обстеженні квартири АДРЕСА_2 , власником є ОСОБА_1 , який проживає разом із дітьми: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки, виданої міською дитячою поліклінікою 10 лютого 2026 року, діти ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 проживають за адресою: АДРЕСА_1 , перебувають під спостереженням в КНП «Міська дитяча поліклініка». По медичну допомогу з дітьми звертається батько ОСОБА_1 .

Відповідно до листа Служби у справах дітей Чернівецької міської ради від 17 квітня 2026 року № 1/1101, адресованого ОСОБА_1 , вбачається, що останнього повідомлено про те, що служба у справах дітей не наділена повноваженнями щодо надання висновків про доцільність встановлення факту самостійного виховання дітей.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що він є головою ЖБК, де проживає позивач. Сім`ю позивача знає довгий час. Зазначив, що сім`я було хороша, дружня, проживали всі разом – ОСОБА_8 , його дружина та діти. Пізніше йому стало відомо, що ОСОБА_8 із дружиною розлучилися. Наразі дітьми займається позивач. Діти доглянути, нагодовані. Чи допомагає мати дітям матеріально – вказав, що йому невідомо.

Свідок ОСОБА_9 показала, що знає позивача та його сім`ю з 2018 року. Пояснила, що сім`я була хороша, щира, дружня. Потім ОСОБА_10 пішла із сім`ї та ОСОБА_8 із нею розлучився. Наразі їй невідомо, де перебуває ОСОБА_10 . Батько повністю забезпечує всі потреби дітей.

Свідок ОСОБА_11 пояснила, що вона є сусідкою позивача. Вказала, що ОСОБА_10 не проживає разом із сім`єю, діти живуть з батьком. Діти доглянуті, всім забезпечені. Зі слів ОСОБА_12 знає, що він не спілкується із ОСОБА_10 .

З урахуванням наведених позицій сторін та досліджених доказів по справі судом встановлено, що предметом даного позову є встановлення факту здійснення постійного догляду, виховання та утримання батьком ОСОБА_1 неповнолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Релевантні джерела права й акти, їх застосування та позиція суду

Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

З цих самих мотивів у своїй практиці Верховний Суд визнавав необґрунтованими доводи касаційних скарг щодо відмов у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту одноосібного виховання та утримання позивачем дітей (див., наприклад, ухвали Верховного Суду про відмову у відкриті касаційного провадження від 02 липня 2025 року у справі № 199/4800/24, від 28 листопада 2025 року у справі № 760/2822/25).

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 зазначила, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Сам факт проживання дитини з батьком не підтверджує факту самостійного виховання ним дитини, на що звертає увагу в своїй практиці Верховний Суд (див. пункт 58 постанови Верховного Суду від 13 листопада 2025 року у справі № 592/20023/23).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що звертаючись з позовом позивач просив встановити факт, що ОСОБА_1 самостійно здійснює постійний догляд, виховання та матеріальне утримання своїх неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Встановити, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 фактично постійно проживають разом із батьком — ОСОБА_1 — за адресою: АДРЕСА_1 , перебувають на його постійному утриманні та під його щоденним доглядом.

Разом з тим, суд зазначає, що Закон не передбачає обов`язку підтверджувати факт відсутності участі батьків у вихованні дитини або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні шляхом встановлення юридичного факту в судовому порядку. Натомість, такий факт може бути підтверджений за рішенням суду в разі вирішення питання, зокрема, щодо позбавлення особи батьківських прав. Факт самостійного виховання та утримання позивачем дитини може бути підставою (обставиною), яка підлягає доведенню під час розгляду судової справи про захист конкретних прав чи свобод позивача і не потребує додаткового попереднього його встановлення судом.

Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був розірваний на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 17 січня 2023 року. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 31 травня 2024 року визначено місце проживання ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 разом із батьком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 за місцем проживання батька за адресою: АДРЕСА_1 . В частині визначення місця проживання ОСОБА_3 із батьком ОСОБА_1 – відмовлено. Позивач звертався до суду із заявами про видачу судових наказів про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей, разом з тим в судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що, наразі, він відкликав вказані судові накази, а тому примусового стягнення аліментів з ОСОБА_2 не відбувається.

З наданих позивачем довідок із навчальних закладів та від сімейного лікаря вбачається, що батько піклується про стан здоров`я дітей та цікавиться навчальним процесом. Разом з тим з вказаних доказів не можливо однозначно встановити, що мати дітей не бере участі в житті дітей.

Разом з тим, у цій справі не встановлено обставин, які свідчать, що мати дітей не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно останніх.

Беручи до уваги наведене, суд доходить висновку, що в ході розгляду справи не встановлено порушення прав позивача та інтересів дітей, які б підлягали захисту у судовому порядку в обраний позивачем спосіб, та необхідність встановлення (підтвердження) судом факту, про який просить позивач.

Наведене узгоджується із висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 31 липня 2026 року у справі № 461/5194/24.

Висновки суду за результатами розгляду справи

Щодо суті позовних вимог

Таким чином, беручи до уваги досліджені в ході розгляду справи докази та встановлені обставини справи, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент соціальної політики Чернівецької міської ради, Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, Відділ з питань опіки та піклування виконавчого комітету Чернівецької міської ради, про визнання факту здійснення постійного догляду, виховання та утримання неповнолітніх дітей є необґрунтованими та в їх задоволенні слід відмовити.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі відмови в позові - на позивача.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги те, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, понесені позивачем судові витрати стягненню з відповідачки не підлягають.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 273, 280-289, 351-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент соціальної політики Чернівецької міської ради, Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, Відділ з питань опіки та піклування виконавчого комітету Чернівецької міської ради, про визнання факту здійснення постійного догляду, виховання та утримання неповнолітніх дітей.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його повного складання до Чернівецького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дата складання повного судового рішення 30 вересня 2026 року.

Суддя Дубець О.С.