Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №727/16067/25 — Чернівецький районний суд міста Чернівців

Єдиний унікальний номер 727/16067/25

Номер провадження 2/725/1515/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2026 року.Чернівецький районний суд м.Чернівці

в складі:

головуючої судді Вольської-Тонієвич О.В.

при секретарі Заяц Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (м.Київ б.Лесі Українки,26, офіс 411) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до Чернівецького районного суду м.Чернівці із вказаними вище позовом.

Посилався на те, що 09.03.2024 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 492574-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

09.03.2024 ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення кредитного договору, на умовах визначених офертою, шляхом направлення через ІТС одноразового ідентифікатора.

Позивач свої зобов`язання за Договором кредиту виконав та надав Позичальнику грошові кошти в розмірі 5000грн., зі сплатою 1,15514127 процентів за кожен день користування кредитом, натомість відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав.

Станом на 01.12.2025 у відповідача виникла заборгованість за наданим кредитом у розмірі 16 120,72грн., що складається: суми прострочених платежів по тілу кредиту – 5 000,00грн; суми прострочених платежів по процентах – 10 370,72грн; суми заборгованості по штрафам - 0,00грн; суми прострочених платежів за комісією – 750,00грн.

Просив суд стягнути із ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 16 120,72грн., а також 2422,40грн. сплаченого судового збору.

Ухвалою від 02.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

21.04.2026 судом ухвалено заочне рішення, яким позов ТОВ «Бізнес Позика» задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за Договором № 492574-КС-001 про надання кредиту від 09.03.2024 у розмірі 15 370грн. 72коп., а також судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2309грн. 70коп.

Ухвалою суду від 09.06.2026 скасовано заочне рішення та справу призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач ОСОБА_1 відзиву на позов та жодних клопотань, в тому числі про витребування доказів до суду не подав. Однак у своїй заяві про перегляд заочного рішення від 22.05.2026 зазначив, що позовні вимоги не визнає, оскільки суд під час ухвалення заочного рішення не дослідив усі докази та не перевірив нарахування позивачем заборгованості за процентами, відповідно до умов кредитного договору. Такі обставини мають істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки можуть вплинути як на сам факт існування заборгованості, так на її розмір.

У прохальній частині позову представник позивача просив розглядати справу у його відсутність.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, незважаючи на те, що неодноразово належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи. Причину своєї неявки не повідомив, відзиву на позов, жодних заяв та клопотань до суду не подав.

У зв`язку із тим, що в судове засідання учасники справи не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов обґрунтований, однак підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав:

Так, судом встановлено, що 09.03.2024 ТОВ «Бізнес Позика» направлено відповідачу ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір № 492574-КС-001 (а.с.24-28).

09.03.2024 ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення кредитного договору, на умовах визначених офертою, шляхом направлення через ІТС одноразового ідентифікатора (а.с.29-33).

Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача.

Відповідно до умов Кредитного договору, позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті Кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та відповідно, укладає Договір.

Таким чином, між ТОВ «Бізнес Позика» та відповідачем було укладено Договір № 492574-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію» (а.с.19-23).

Відповідно до умов Договору, Кредитодавець надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 5 000,00грн. на засадах строковості, поворотності, платності (Далі – Кредит), а Позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом та комісію за надання Кредиту у порядку та на умовах, визначених Договором та Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика».

Згідно з умовами Договору кредиту, сторони визначили, що строк, на який надається кредит становить 16 тижні. Строк дії договору до 29.06.2024.

Стандартна процентна ставка за кредитом є фіксованою та становить 2,00000000; знижена процентна ставка 1,15514127 за кожен день користування кредитом. Комісія за надання кредиту становить 750грн.

Відповідно до умов Кредитного договору, відповідач підписанням цього Договору підтвердив, що до укладення Договору отримав від Кредитодавця інформацію, надання якої передбачені законодавством України, зокрема передбачену ст.9 Закону України «Про споживче кредитування», Паспорт споживчого кредиту, частиною 2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також примірник Правил (у формі електронного документа), що розміщені на сайті Кредитодавця.

Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору позики та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до п.6 договору позики цей договір укладено дистанційно, в електронні формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до Закону України «Про електрону комерцію» договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно- телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, уклавши договір в електронній формі за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, погодився з умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, відтак укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, а тому на думку суду, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Таким чином, відповідач, підписавши Кредитний договір, паспорт споживчого кредиту шляхом введення одноразового ідентифікатора, був обізнаний з його умовами, що виключає можливість їх неоднозначного трактування.

Як вбачається з умов кредитного договору, кредит у сумі 5000грн. підлягає перерахунку на банківський рахунок Позичальника, шляхом використання вказаних Позичальником реквізитів електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 .

Факт перерахування відповідачу кредитних коштів у сумі 5000грн. підтверджено листом АТ «Універсал Банк» та випискою за картковим рахунком, згідно яких, на ім`я ОСОБА_1 , Банком була емітована платіжна картка № НОМЕР_1 та відкрито відповідний банківський рахунок. 09.03.2024 на платіжне карту клієнта перераховано кошти у розмірі 5000грн. (а.с.83-98).

Як вбачається із змісту кредитного договору (розділ 8 Договору), в ньому зазначено номер особистого електронного платіжного засобу відповідача, а саме № НОМЕР_1 . Зазначену інформацію про банківські реквізити платіжної картки вказано у відповідному вигляді, зважаючи на ту обставину, що, така інформація згідно з чинним законодавством України становить банківську таємницю та, відповідно, позивач за будь-яких обставин не міг би отримати ці банківські реквізити не інакше як від самого відповідача або за його згодою (стаття 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність»).

При цьому відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить.

Оскільки товариство не є банківською установою, то, відповідно, позбавлене можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів, і, як наслідок, формувати платіжні доручення та виписки за такими рахунками не може.

При цьому, чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості. Відповідно застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків щодо доказування.

Згідно норм статті 46 Закону України «Про платіжні послуги»: а) порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ; б) виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону; в) надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників г) надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією зобов`язаний перевірити в платіжній інструкції відповідність: - номера рахунку отримувача та коду отримувача (коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України/податкового номера або серії (за наявності) та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); або - унікального ідентифікатора отримувача. д) надавач платіжних послуг отримувача зараховує кошти за платіжною операцією на рахунок отримувача лише у разі, якщо зазначена у пункті 1 або 2 цієї частини інформація, яку він перевіряє відповідно до вимог цієї частини, відповідає тій інформації про отримувача, що зберігається у такого надавача платіжних послуг. У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг отримувача має право: 1) зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного отримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення; 2) не уточнювати номер рахунку та/або код отримувача. У такому разі надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення.

Зважаючи на вищенаведені норми Закону про платіжні послуги, у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, як про належного отримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 зроблено висновок, що презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Втім таких доказів відповідачем суду не надано.

Таким чином, за встановлених обставин справи та досліджених доказів, суд приходить до висновку про укладеність договору №492574-КС-001 між сторонами.

Кредитний договір та його умови в судовому порядку не оскаржувалися, не визнавалися недійсними, а тому є таким, що відповідає волевиявленню сторін та відповідно до статей 628, 629 ЦК України є обов`язковим для виконання.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідач належним чином своїх зобов`язань за договором не виконав, у зв`язку з чим, у нього станом на 01.12.2025 у відповідача виникла заборгованість за наданим кредитом у розмірі 16 120,72грн., що складається: суми прострочених платежів по тілу кредиту – 5 000,00грн; суми прострочених платежів по процентах – 10 370,72грн; суми заборгованості по штрафам - 0,00грн; суми прострочених платежів за комісією – 750,00грн. (а.с.11-16).

Наданий позивачем розрахунок заборгованості є чітким, зрозумілим, містить розмір відсоткової ставки, суми нарахувань за кожний окремий проміжок часу, у тому числі окремо по відсотках, тілу кредиту, суму нарахувань по кожному з видів зобов`язань, а тому приймається судом як належний та допустимий доказ заборгованості за договором.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту та відсотками за користування кредитними коштами, суд виходить із наступного:

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з умовами Договору кредиту, сторони погодили, що стандартна процентна ставка за кредитом є фіксованою та становить 2,00000000; знижена процентна ставка 1,15514127 за кожен день користування кредитом.

Тобто сторонами було погоджено процентну ставку, яку має сплатити відповідач у межах строку кредитування за користування кредитними коштами.

Згідно з п.2.3, 2.7 Договору, строк, на який надається кредит становить 16 тижні. Строк дії договору до 29.06.2024.

Отже, обґрунтованими є вимоги позивача щодо стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами.

У відповідності до п.п.4.1.2 Договору відповідач не скористався можливістю відмовитися від укладання договору протягом 14 календарних днів з дня його укладення.

Крім того, відповідачу було повідомлено про орієнтовану загальну вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом та орієнтовану реальну річну процентну ставку (п.2.8-2.10 Договору).

Позичальник був повідомлений про загальні витрати, які будуть понесені ним у разі отримання кредиту у відповідній фінансовій установі, зокрема, повідомлено про реальну переплату за кредитом, тобто розмір відсотків, які повинні бути повернуті разом із грошовими коштами, наданими фінансовою установою в кредит.

Таким чином, доводи відповідача про надмірність та непропорційність нарахованих позивачем відсотків, що суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості, суд вважає безпідставними, оскільки відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними у визначенні умов договору, а стаття 1054 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язується повернути кредит з процентами на погоджених умовах.

Крім того, судом встановлено, що відсотки за користування кредитом відповідачем нараховані кредитором в межах строку його дії, а саме з 09.03.2024 до 29.06.2024.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою наступного змісту: «максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%».

Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Враховуючи те, що вказаний кредитний договір було укладено після набрання чинності цим Законом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22 листопада 2023 року доповнено пунктом 17 розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15.11.2016.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5% (до 21.04.2024 включно); протягом наступних 120 днів 1,5% (з 22.04.2024 до 19.08.2024 включно). З 20.08.2024 денна процента ставка не може перевищувати 1%.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Проаналізувавши умови кредитного договору,відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування», суд приходить до висновку, що здійснений позивачем розрахунок не може братися судом як належний та допустимий доказ заборгованості за нарахованими відсотками.

При цьому відповідач не спростував розмір заборгованості за кредитним договором та ним не надано контррозрахунок, який би піддавав сумніву розмір такої заборгованості.

Також у разі неможливості самостійно надати розрахунок заборгованості, відповідач має право заявити клопотання про призначення судової економічної експертизи, проте також цього не зробив.

Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 760/14330/15-ц та від 08 жовтня 2023 року у справі № 489/192/17.

До того ж, при вирішенні спору спростувати доводи позивача покладається на відповідача, а не на суд, проте це означає, що у такому випадку суд повинен розглянути позов і визначити розмір заборгованості, виходячи з умов договору та вимог закону (постанова Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №156/268/21).

Верховний Суд у постанові від 03 липня 2024 року у справі №760/11927/16 (провадження №61-3985св24), виходячи із положень частини першої статті 81 ЦПК України дійшов висновку, що належним чином дослідити поданий стороною доказ (у тому числі розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок це процесуальний обов`язок суду.

Таким чином, суд наводить свій розрахунок заборгованості за процентами за період дії кредитного договору:

- за період з 09.03.2024 по 30.03.2024 (включно) за ставкою 1,15514127% (знижена процентна ставка, як визначено умовами договору), що становить 1270,72грн. (сума згідно розрахунку заборгованості);

- за період з 31.03.2024 по 21.04.2024 (включно) за ставкою 2% (стандартна процентна ставка, як визначено умовами договору), що становить 2200грн. (сума згідно розрахунку заборгованості);

- за період з 22.04.2024 до 29.06.2024 за ставкою 1,5%, відповідно до вимог ЗУ «Про споживче кредитування», що становить 5100грн.

Враховуючи наведене, обґрунтований та правильний розмір відсотків за період кредитування складає 8570,72грн., а не 10370,72грн., як це зазначено у розрахунку заборгованості.

Отже, заборгованість відповідача за кредитним договором складає 13570,72грн., з яких 5000грн. – тіло кредиту; 8570,72грн. - проценти за користування кредитом.

Отже, установивши, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ТОВ «Бізнес Позика» не повернуті, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту (5000грн.) та відсотками за користування кредитом (8570,72грн.)

Щодо стягнення з відповідача комісії, то суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Згідно ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.

Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк неуповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі №204/224/21, провадження №61-4202сво22 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена як надання кредиту в момент видачі та користування кредитом, має надаватися клієнту банку безоплатно.

За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення заборгованості по сплаті комісії за кредитом не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 536, 549, 550, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 12, 76, 89, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 )на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (код ЄДРПОУ: 41084239, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 411) заборгованість за Договором № 492574-КС-001 про надання кредиту від 09.03.2024 у розмірі 13570 (тринадцять тисяч п`ятсот сімдесят)грн. 72коп., а також судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2039 (дві тисячі тридцять дев`ять)грн. 22коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Вольська-Тонієвич О. В.