Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №725/4599/26 — Чернівецький районний суд міста Чернівців

Єдиний унікальний номер 725/4599/26

Номер провадження 2/725/1216/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2026 року м. Чернівці

Чернівецький районний суд м. Чернівців у складі:

головуючої судді Федіної А.В.,

за участю секретаря судового засідання Попова Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року позивач через свого представника в системі «Електронний суд» звернувся до суду з вище вказаним позовом в обґрунтування якого посилався на те, що 05.05.2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та відповідачем укладено угоду № 200521849 щодо кредитування відповідно до умов якої банк надав відповідачу кредит, а відповідач у свою чергу зобов`язувався повернути отримані кошти у встановлений в договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

23 травня 2016 року згідно з рішенням Правління НБУ України №14/БТ ПАТ "Банк Михайлівський" віднесено до категорії неплатоспроможних, а відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №812 розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації.

В подальшому, 20 липня 2020 року позивачем набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ від 20.07.2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15.06.2020 року, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 року у справі № 910/11298/16 відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», в тому числі і за вказаним кредитним договором.

Станом на 08.05.2026 року загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Кредитним договором становить 21926,77 грн., з яких: 7251,62 грн. – заборгованість за кредитом; 14675,15 грн. – заборгованість за відсотками. Заборгованість розрахована станом дату укладання до договору факторингу №7_БМ від 20.07.2020 укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» та зафіксована у додатку до договору – реєстрі кредитних договорів.

Також, вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати положення ч. 2 ст. 625 ЦК України та стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних – 1971,60 грн., а також інфляційні - 4794,60 грн.

Крім того, звертав увагу на те, що приналежність права вимоги за вищезазначеними кредитними договорами, які були предметом договору відступлення прав вимоги від 20.07.2020 року укладеним між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» було предметом спору у справі № 910/11298/16 Господарського суду міста Києва за позовом ПАТ «Банк Михайлівський» (ухвалою Господарського суду від 03.09.2020 замінено на правонаступника - ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; Національного банку України про застосування наслідків нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 № 1905 укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «ФК «Плеяда», визнання недійсним договору факторингу від 20.05.2016 № 1, укладеного між ТОВ «ФК «Плеяда» та ТОВ «ФК «Фагор».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказом Тимчасової адміністрації ПАТ «Банк Михайлівський» від 30.05.2016 № 37 затверджено результати проведеної перевірки, наведені в акті про проведення перевірки правочинів (у тому числі договорів), які відповідають критеріям нікчемності від 30.05.2016 № 1, згідно з якими встановлено нікчемність укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» і ТОВ «ФК «Плеяда» договору факторингу від 19.05.2016 № 1905, за умовами якого останній зобов`язався передати грошові кошти у розпорядження ПАТ «Банк Михайлівський», а банк зобов`язався відступити на користь ТОВ «ФК «Плеяда» право вимоги до третіх осіб (боржників), яке у подальшому ТОВ «ФК «Плеяда» відступило на користь ТОВ «ФК «Фагор» за договором факторингу від 20.05.2016 року № 1.

Постановою від 01.07.2021 року у справі № 910/11298/16 вирішено застосувати наслідки нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 № 1905, а саме: зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі від 20.05.2016 № 1 і № 2; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі до нього від 20.05.2016 № 1 і № 2. Застосовано наслідки нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 № 1905, а саме: зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі від 20.05.2016 № 1 і № 2. Визнано відсутніми у Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19.05.2016 №1905, реєстрах прав вимог від 19.05.2016 № 1 та від 20.05.2016 № 2 до цього договору та актах прийому-передачі від 20.05.2016 № 1 і № 2 до зазначеного договору факторингу. Визнано недійсним договір факторингу від 20.05.2016 № 1, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор». Окрім того, визнано відсутніми у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19.05.2016 №1905, реєстрах прав вимог до нього від 19.05.2016 № 1 та від 20.05.2016 № 2, актах прийому-передачі від 20.05.2016 до зазначеного договору факторингу № 1 і № 2, та в договорі факторингу від 20.05.2016 № 1 та додатках до нього. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі до нього від 20.05.2016 № 1 і № 2. Оригінали документів, а саме кредитних договорів, щодо яких право вимоги відступлено на підставі договору від 20.07.2020р. не були передані ТОВ «Діджи Фінанс» Так, на примусове виконання вищезазначеної постанови суду за заявами ТОВ «Діджи Фінанс» від 12.08.2021 - приватним виконавцем відкрито ВП 66483131 щодо ТОВ «ФК «Плеяда» та від 12.08.2021 - приватним виконавцем відкрито ВП 66491947 щодо ТОВ «ФК «Фагор». Лише на початку 2023 року оригінали вищезазначених документів були отримані ТОВ «Діджи Фінанс» (копії документів додаються).

Вказував на те, що наявність тривалого судового спору щодо приналежності права вимоги кредитору, в деяких випадках за частиною кредитних договорів призвело до спливу встановленого законодавством загального строку позовної давності, в межах якого суд має право задовольнити позовні вимоги кредитора (за умови що боржник клопотатиме перед судом про застосування такої позовної давності), що в свою чергу, на думку позивача є підставою для поновлення відповідного строку позовної давності, адже кредитор з об`єктивних причин був позбавлений можливості звернутись до суду в межах такого строку.

Крім того, звертав увагу на продовжені строки позовної давності на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), а також у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

На підставі вище викладеного, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, просив поновити строк позовної давності для подання позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 200521849 від 05.05.2016 року, стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за договором № 200521849 від 05.05.2016 року у загальному розмірі 28692,97 грн., яка складається з: суми заборгованості - 21926,77 грн., суми інфляційних втрат 4794,60 грн., суми 3% річних - 1971,60 грн.; стягнути з відповідача судові витрати, а саме судовий збір 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу – 7000 грн.

На вказану позовну заяву надійшов відзив в якому відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволені, постановив під сумнів належність та допустимість долучених позивачем до матеріалів справи доказів, заперечував правильність проведених розрахунків та вказував на недоведеність суми заборгованості. Також, просив застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності та відмовити позивачу в задоволенні клопотання про поновлення відповідного строку. Вважає, що позивачем не доведено поважність причин пропуску строку позовної давності.

В судове засідання сторони не з`явились, представник позивача просив справу розглядати без його участі, відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 1046, ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Судом встановлено, що 05.05.2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №200521849 оформлений у формі заяви (оферти) про надання та використання платіжної картки.

Пунктом першим ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За змістом ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За наслідками розгляду справи встановлено, що 20 липня 2020 року ТОВ «Діджи фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15 червня 2020 року, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі №910/11298/16, відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», в тому числі і за кредитним договором. Додатком до договору є реєстр кредитних договорів (а/с 10 Том 1).

З рішення Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року вбачається, що 19 травня 2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» (клієнт) і ТОВ «ФК «ПЛЕЯДА» (фактор) укладено договір факторингу №1905, за умовами якого фактор зобов`язався передати грошові кошти у розпорядження клієнта, а банк зобов`язався відступити на користь ТОВ «ФК «ПЛЕЯДА» право вимоги до третіх осіб (боржників).

20 травня 2016 року між ТОВ «ФК «ПЛЕЯДА» і ТОВ «ФК «ФАГОР» укладено договір факторингу №1, за умовами якого ТОВ «ФК «ПЛЕЯДА» за плату відступило на користь ТОВ «ФК «ФАГОР» права вимоги, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі договору факторингу № 1905.

Однак, 23 травня 2016 року згідно з рішенням Правління Національного банку України №14/БТ ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних, а відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №812 розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації.

На виконання своїх обов`язків, передбачених статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноваженою особою, згідно з наказом від 24 травня 2016 року №27/1 створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ «Банк Михайлівський».

Під час перевірки комісія виявила, що між ПАТ «Банк Михайлівський» і ТОВ «ФК «ПЛЕЯДА» було укладено договір факторингу від 19 травня 2016 року №1905, відповідно до якого банк відступив право вимоги за кредитними договорами на суму 682 297 854 грн 87 коп.

05 червня 2020 року відбувся продаж ПАТ «Банк Михайлівський» на публічних торгах (аукціоні) лоту №GL16N618071, який включав кредитний портфель фізичних осіб, відчужений на користь ТОВ «ФК «ПЛЕЯДА» (з подальшою переуступкою ТОВ «ФК «ФАГОР»), за яким застосована нікчемність.

Переможцем вказаних торгів (аукціону) стало ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС».

Рішенням Господарського суду м. Києва від 04 березня 2021 року позовні вимоги ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ПАТ «Банк Михайлівський», ТОВ «ФК «ПЛЕЯДА», ТОВ «ФК «ФАГОР» про застосування наслідків нікчемності договору факторингу від 19 травня 2016 року № 1905, а саме: зобов`язати ТОВ «ФК «ПЛЕЯДА» передати ПАТ «Банк Михайлівський» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19 травня 2016 року №1905 та актів прийому-передачі від 20 травня 2016 року №№ 1, 2; визнати відсутніми у ТОВ «ФК «ПЛЕЯДА» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19 травня 2016 року №1905, реєстрах прав вимог від 19 травня 2016 року №1 та від 20 травня 2016 року №2 до цього договору та актах прийому-передачі від 20 травня 2016 року №№ 1, 2 до зазначеного договору факторингу; визнати недійсним договір факторингу від 20 травня 2016 року №1, укладений між ТОВ «ФК «ПЛЕЯДА» та ТОВ «ФК «ФАГОР»; зобов`язати ТОВ «ФК «ФАГОР» передати ПАТ «Банк Михайлівський» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19 травня 2016 року №1905 та актів прийому-передачі до нього від 20 травня 2016 року №№ 1, 2; визнати відсутніми у ТОВ «ФК «ФАГОР» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19 травня 2016 року №1905, реєстрах прав вимог до нього від 19 травня 2016 року №1 та від 20 травня 2016 року №2, актах прийому-передачі від 20 травня 2016 року до зазначеного договору факторингу №1 і №2, та договорі факторингу від 20 травня 2016 року 1 та додатках до нього залишено без задоволення.

Рішенням Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року рішення Господарського суду міста Києва від 04 березня 2021 року у справі №910/11298/16 скасовано в частині немайнових вимог, з ухваленням нового рішення про задоволення позову ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» у цій частині; застосовано наслідки нікчемності договору факторингу від 19 травня 2016 року №1905, а саме: зобов`язано ТОВ «ФК «ПЛЕЯДА» передати ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19 травня 2016 року №1905 та актів прийому-передачі від 20 травня 2016 року № 1 і № 2; визнано відсутніми у ТОВ «ФК «ПЛЕЯДА» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19 травня 2016 року №1905, реєстрах прав вимог від 19 травня 2016 року №1 та від 20 травня 2016 року №2 до цього договору та актах прийому-передачі від 20 травня 2016 року №1 і №2 до зазначеного договору факторингу; визнано недійсним договір факторингу від 20 травня 2016 року №1, укладений між ТОВ «ФК «ПЛЕЯДА» та ТОВ «ФК «ФАГОР»; зобов`язано ТОВ «ФК «ФАГОР» передати ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19 травня 2016 року №1905 та актів прийому-передачі до нього від 20 травня 2016 року №1 і №2; визнано відсутніми у ТОВ «ФК «ФАГОР» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19 травня 2016 року №1905, реєстрах прав вимог до нього від 19 травня 2016 року №1 та від 20 травня 2016 року 2, актах прийому-передачі від 20 травня 2016 року до зазначеного договору факторингу №1 і №2, та в договорі факторингу від 20 травня 2016 року №1 та додатках до нього.

Таким чином, до позивача перейшло право вимоги за вказаним вище договором.

Зважаючи на те, що позивач звернувся до суду з клопотанням про поновлення строків позовної давності, слід зазначити, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними, а тому застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог (постанова ВП ВС від 04.12.2018 по справі №910/18560/16 (12-143гс18).

Натомість, суд вважає, що даний позов недоведений, а тому у його задоволенні слід відмовити, виходячи з наступних підстав.

Так, відповідно до умов заяви заяви (оферти) про надання та використання платіжної картки №НОМЕР_1 відповідач запропонував ПАТ «Банк Михайлівський» відкрити рахунок, що буде використовуватись виключно в рамках кредитного договору, та надати йому кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту. Відповідно до умов якого банк відкрив позивачу рахунок зі встановленим кредитним лімітом в розмірі 10000 грн.

У довідці про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту в рамках карткового продукту Visa Platinum CashBack неіменна/Зарплатна, з якою 05.05.2016 року був ознайомлений ОСОБА_1 , зазначено строк кредитування 12 місяців, тобто до 05.05.2017 року, орієнтовна сукупна вартість кредиту в рамках карткового продукту Visa Platinum CashBack неіменна/Зарплатна - 3 роки, щомісячний платіж на погашення кредитного ліміту становить 3 % від фактично використаного кредиту в розрахунковому періоді на розрахункову дату.

Так, з довідки про умови кредитування зазначено строк кредитування - 12 місяців, натомість у розділі про орієнтовну сукупну вартість кредиту вказаний строк 3 роки, при цьому у заяві (оферті) №200521849 вказано суму кредитного ліміту до 10000 грн., а у довідці про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту в рамках карткового продукту Visa Platinum CashBack неіменна/Зарплатна вказано кредитний ліміт 50000 грн.

Слід також зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження встановлення відповідачу кредитного ліміту та зарахування коштів на платіжну картку, яку було відкрито банком.

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 по справі №755/2284/16-ц.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

Позивачем до матеріалів електронної справи долучив виписку по особовим рахункам (ф.281 ) з 23.05.2016 року по 27.07.2020 року всього на 685 аркушів з якої неможливо достовірно встановити який розмір кредитного ліміту було встановлено відповідачу, чи були перераховані кошти банком відповідачу за умовами укладеного договору, а також доказів користування відповідачем зазначеними коштами.

При цьому, інших первинних бухгалтерських документів на підтвердження отримання відповідачем кредиту на платіжку картку, які дозволяли однозначно встановити отримання відповідачем кредитних коштів за вказаним вище договором матеріали справи не містять.

Слід зазначити, що для з вирішення заявлених сторонами клопотань щодо поновлення строку позовної давності та застосування наслідків спливу строку позовної давності слід встановити строк настання виконання зобов`язання відповідно до умов кредитного договору, натомість долучені до матеріалів позовної заяви докази є неналежної якості, з змісту кредитного договору №200521849 оформленого у формі заяви (оферти) про надання та використання платіжної картки та довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту не можливо встановити на який строк був наданий кредит та коли настав термін виконання зобов`язання.

З метою усунення вказаних неточностей та з`ясування умов кредитування судом було визнано обов`язковою явку сторін в судове засідання, натомість позивач не забезпечив явку свого представника, а також відповідач в судове засідання не з`явився.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.3 ст.13 ЦПК України).

У статті 44 ЦПК України закріплено обов`язок учасників справи, добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Так, про обов`язковість явки в судове засідання позивач був обізнаний, адже наявність зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» вказує на те, що, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), та відповідна ухвала якою визнано явку сторін була доставлена позивачу на його електронну адресу.

За змістом ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

Як відзначив ЄСПЛ у рішенні у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» (1989), сторона зобов`язана демонструвати готовність брати участь у всіх етапах розгляду, що мають безпосередній стосунок до нього, утримуватися від використання прийомів для затягування процесу, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухань. Особа, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Натомість, позивач не забезпечив участь свого представника, не надав будь-яких додаткових доказів з метою усунення вказаних вище неточностей, про наявність яких повідомлявся ухвалою від 13.08.2026 року, якою визнано явку сторін обов`язковою.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обгрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. theUnitedKingdom), n. 161, SeriesА заява № 25).

Крім того, у справі «Paul andAudreyEdwardsv. theUnitedKingdom» (№ 46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необгрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 8 лютого 2001 року, «Лавенте проти Латвії» від 07.11.2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. В той же час, державні органи не мають права перекладати обов`язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення.

Отже, матеріали справи не містять сукупності доказів, які б поза розумним сумнівом доводили обґрунтованість вимог позивача до відповідача, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 509, 512, 514, 517, 526, 530, 536, 549, 550, 625, 1048, 1049 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 1, 12, 76-89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Чернівецького апеляційного суду.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Федіна А. В.