Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №636/4053/26 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/4053/26 Провадження№ 2/636/3365/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року Чугуївський міський суд Харківської області в складі: головуючого – судді Гніздилова Ю. М., за участю секретаря судового засідання – Селевко Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуїв в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ТОВ «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

встановив:

ТОВ «ФК Єврокредит» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, про стягнення заборгованості за кредитним договором № 31-118-867-2-21-Г в сумі 33633,52 грн, а також судових витрат, пов`язаних зі зверненням до суду, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що відповідач у справі добровільно не погашає суму кредиту, чим порушує умови договору № 31-118-867-2-21-Г від 08 вересня 2021 року, укладеного між позивачем та відповідачем

В судове засідання представник позивача не з`явився, надавши до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив справу розглянути за його відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач повторно в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлялася своєчасно і належним чином шляхом направлення на її адресу, підтверджену довідкою з Єдиного державного демографічного реєстру, рекомендованого листа, який повернувся до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надавши заяву в якій просив відмовити в задоволені в повному обсязі, розгляд справи просив провести за його відсутності.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, його значення для сторін, за письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення без участі сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних матеріалів справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, умови кредитного договору, виписки по рахунках, розрахунок заборгованості та письмові пояснення відповідача, приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

Як встановлено судом, 08 вересня 2021 року між АТ «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 31-118-867-2-21-Г, за умовами якого відповідачу було надано кредит у розмірі 30 000,00 грн. зі строком кредитування до 07 вересня 2023 року.

Позивач, посилаючись на невиконання відповідачем умов кредитного договору, просить стягнути 33 633,52 грн., з яких 14 655,53 грн. — заборгованість за основним боргом, 10 337,99 грн. — проценти та 8 640,00 грн. — комісія.

Разом із тим суд не може погодитися з розрахунком позивача в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, саме на позивача покладається обов`язок довести не лише факт укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів, а й конкретний розмір заборгованості, яка підлягає стягненню, із наведенням зрозумілого та перевірюваного розрахунку.

У даному випадку позивачем заявлено до стягнення 14 655,53 грн. заборгованості за тілом кредиту. Водночас із наданих до матеріалів справи банківських виписок убачається здійснення відповідачем численних платежів на погашення кредитної заборгованості.

При цьому сам відповідач у своїх письмових поясненнях, заперечуючи проти позову, фактично визнає наявність непогашеної частини основного боргу та прямо зазначає, що в частині стягнення заборгованості за основним боргом погоджується із сумою 9 858,61 грн.

Таким чином, процесуальна позиція відповідача є суперечливою: з одного боку, у мотивувальній частині своїх пояснень він прямо зазначає про визнання суми основного боргу в розмірі 9 858,61 грн., а з іншого — у прохальній частині просить відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

Однак сама по собі вимога про повну відмову в позові не спростовує наведеного відповідачем факту існування заборгованості за основною сумою кредиту. Більше того, наведений відповідачем власний розрахунок ґрунтується саме на визнанні залишку основного боргу в розмірі 9 858,61 грн.

За таких обставин суд оцінює зазначені пояснення відповідача в їх сукупності з іншими доказами у справі, а не лише виходячи з формулювання прохальної частини.

Суд також враховує, що відповідно до наданих відповідачем відомостей, із первісно наданих 30 000,00 грн. ним було погашено 20 141,39 грн. основного боргу, після чого, за даними банківського обліку, залишок становив 9 858,61 грн. Водночас позивач включив до суми основного боргу також 4 796,92 грн., які, за позицією відповідача, були перенесені банком на рахунок простроченої заборгованості.

При цьому позивач не надав суду такого деталізованого розрахунку, який би дозволяв безсумнівно встановити правову та фактичну природу зазначеної суми, період її формування, підстави її включення саме до основного боргу та відмежувати її від платежів і сум, які вже були сплачені відповідачем.

За таких обставин суд виходить із фактично підтвердженого матеріалами справи та не спростованого належними доказами залишку основного боргу в розмірі 9 858,61 грн.

Водночас вимоги позивача про стягнення 10 337,99 грн. процентів не можуть бути задоволені у заявленому розмірі.

Із матеріалів справи вбачається, що строк кредитування за договором був визначений до 07 вересня 2023 року. Разом із тим позивач включив до розрахунку проценти, нараховані після закінчення встановленого договором строку кредитування.

Сам відповідач звертає увагу суду на те, що після 07 вересня 2023 року банк продовжував нарахування процентів, зокрема в сумі 7 356,14 грн., при цьому доказів укладення сторонами угоди про продовження строку кредитування матеріали справи не містять.

Отже, позивач не довів правових підстав для стягнення процентів, нарахованих після припинення строку кредитування, у заявленому ним порядку та розмірі.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що за період до 02 грудня 2022 року банком було нараховано процентів у розмірі 1 130,71 грн., тоді як відповідачем фактично сплачено 1 127,97 грн., а залишок становив лише 2,74 грн.

За період з 31 січня 2023 року до закінчення строку кредитування відповідачем визнається лише сума процентів у розмірі 2 235,54 грн.

Отже, навіть відповідно до наведеного самим відповідачем розрахунку, який узгоджується з наведеними ним даними щодо руху коштів за рахунком, сума процентів, яка потенційно може бути врахована при визначенні заборгованості, є істотно меншою за заявлені позивачем 10 337,99 грн.

Щодо вимоги про стягнення 8 640,00 грн. комісійної винагороди суд зазначає наступне.

Із наданих матеріалів убачається, що позивач включив до розрахунку зазначену суму як заборгованість за комісією. Водночас із банківських виписок не вбачається належного та послідовного формування всієї заявленої до стягнення суми 8 640,00 грн.

Більше того, сам відповідач детально вказує, що комісія нараховувалася у розмірі 540,00 грн. щомісячно, а фактично сплачена ним за відповідний період сума комісії становила 8 100,00 грн. При цьому подальше відображення окремих сум у банківському обліку, за твердженням відповідача, відбулося шляхом перенесення вже нарахованих сум, а не шляхом нового нарахування.

Таким чином, надані суду докази не дають можливості встановити безперервне та належно підтверджене формування саме тієї суми комісійної заборгованості, яку позивач просить стягнути.

Крім того, при вирішенні питання щодо стягнення комісії суд враховує правову природу споживчого кредитування та те, що плата за дії кредитодавця, які не становлять окремої послуги для споживача, не може стягуватися лише на підставі формального посилання на умови кредитного договору.

У зв`язку з цим вимога про стягнення 8 640,00 грн. комісійної винагороди задоволенню не підлягає.

Окремо суд вважає необхідним звернути увагу на суперечливість позиції відповідача щодо загального розміру заборгованості.

Так, у мотивувальній частині своїх письмових пояснень відповідач фактично погоджується з наявністю заборгованості за основним боргом у розмірі 9 858,61 грн. та наводить власний розрахунок можливої заборгованості, однак у кінцевій частині документа просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

З огляду на принцип диспозитивності та обов`язок суду надати оцінку кожному доказу і доводу сторін, суд не може залишити поза увагою фактичне визнання відповідачем існування частини основного боргу, яке узгоджується з даними банківських виписок.

Разом із тим таке визнання не означає автоматичного задоволення всієї заявленої позивачем суми, оскільки суд зобов`язаний перевірити кожну складову заявленої заборгованості та встановити її належність, допустимість, достовірність і достатність доказів.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин суд приходить до висновку, що документально підтвердженим та таким, що підлягає стягненню, є лише залишок основного боргу в розмірі 9 858,61 грн., тоді як вимоги про стягнення решти основного боргу, процентів та комісійної винагороди належними та достатніми доказами не підтверджені.

З огляду на викладене позов підлягає частковому задоволенню — виключно в частині стягнення 9 858,61 грн. основного боргу.

У задоволенні решти позовних вимог, у тому числі щодо стягнення 4 796,92 грн. понад підтверджений залишок основного боргу, 10 337,99 грн. процентів та 8 640,00 грн. комісійної винагороди, слід відмовити.

Позичальник умови кредитного договору не виконує, свою заборгованість по кредитному договору не погашає, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справ керується принципом верховенства права.

Згідно з ч. ч. 1 – 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь – які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час судового розгляду цієї справи позивачем були надані належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження своїх позовних вимог, на підставі яких судом встановлені обставини та факти, що обґрунтовують вказані вимоги.

Відповідачем, всупереч вимог ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України, належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог позивача не надано і в матеріалах справи не міститься. Доводи позивача, викладені в позові, відповідачем і матеріалами справи не спростовуються.

Суд бере до уваги як належний, допустимий, достовірний і достатній доказ розрахунок заборгованості за кредитним договором, наданий позивачем, який ні відповідачем, ні матеріалами справи не спростовується.

За таких обставин справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів окремо кожного, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в зв`язку з чим суд стягує з відповідача судовий збір на користь позивача.

На підставі кредитного договору, ст. 526, 625, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11, 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263 - 265, 268, 273, 274 - 279, 280 – 289, 352, 354, п. 15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ТОВ «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості – задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» (ідентифікаційний код юридичної особи: 40932411, місцезнаходження: Україна, 49001, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, пров. Ушинського, буд. 1, офіс 105) суму заборгованості в розмірі 9858,10 гривень та судові витрати: ? зі сплати судового збору в сумі 773 гривень; ? на оплату професійної правничої допомоги адвоката в сумі 3248 гривень

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Суддя Ю. М. Гніздилов