Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №636/9604/26 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/9604/26 Провадження№ 3/636/3937/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року суддя Чугуївського міського суду Харківської області Гніздилов Ю. М., за участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , розглянувши в залі суду в м. Чугуїв справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла з ІНФОРМАЦІЯ_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , українця, громадянина України, одруженого, обіймаючого посаду розвідника 3 розвідувального відділення розвідувального взводу НОМЕР_1 механізованого батальйону в/ч НОМЕР_2 , у військовому званні «солдат», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч. 3 ст. 172-11 КУпАП,

встановив:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ДНХ/Ч № 6471 від 22 вересня 2026 року розвідник 3 розвідувального відділення розвідувального взводу 1 механізованого батальйону в/ч НОМЕР_2 ОСОБА_1 , не з`явився вчасно з відпустки та був відсутній протягом однієї доби, чим, на думку органу, який склав протокол порушив вимоги ст. 11, 12, 15 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 1,2,3,4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, за що передбачена відповідальність за ч. 3 ст. 172-11 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_1 фактичні обставини не заперечував, пояснив, що його невчасне з`явлення до військової частини з відпустки було зумовлено саме небезпечною ситуацією, яка виникла внаслідок обстрілу залізничного сполучення. Після того як з`явилася можливість безпечно пересуватися, він вжив заходів для повернення до місця служби та вже наступної доби прибув до військової частини автобусом, просив суд його не карати, а справу відносно нього закрити.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та додані матеріали, суд приходить на наступного.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

За змістом ч. 3 ст. 172-11 КУпАП адміністративна відповідальність настає, зокрема, за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем у випадках та протягом строку, прямо визначених диспозицією відповідної частини статті.

З огляду на досліджені докази суд вважає встановленим факт відсутності ОСОБА_1 за місцем служби без відповідного дозволу командира.

Разом з тим для правильного вирішення справи встановлення лише формального факту самовільної відсутності особи за місцем служби не є достатнім.

Застосування адміністративного стягнення є формою державного примусу, а тому суд зобов`язаний оцінити не тільки формальну відповідність дій особи диспозиції статті КУпАП, але й усі обставини вчиненого, характер діяння, тривалість відповідної поведінки, її причини, наслідки, особу правопорушника та ступінь фактичної шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам.

Саме такий підхід відповідає завданню провадження у справах про адміністративні правопорушення — забезпечити не формальне покарання особи, а справедливе та індивідуалізоване застосування закону.

Суд окремо оцінює обставини, за яких ОСОБА_1 не з`явився вчасно до місця несення служби.

Як установлено судом, безпосередньо перед його вибуттям мала місце небезпечна подія — обстріл залізничного сполучення.

Умови воєнного стану об`єктивно характеризуються підвищеним ризиком для життя та здоров`я військовослужбовців і цивільних осіб. Обстріл транспортної інфраструктури є обставиною, яка за своїм характером здатна створювати безпосередню та реальну загрозу життю людини.

При цьому суд не ототожнює сам факт воєнного стану з автоматичним виправданням будь-якого самовільного залишення місця служби.

Військова дисципліна в умовах воєнного стану має особливе значення, а військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконувати вимоги законодавства, статутів та наказів командирів.

Однак це не означає, що під час розгляду кожної конкретної справи суд має ігнорувати реальні обставини, які безпосередньо передували поведінці військовослужбовця.

Навпаки, саме індивідуальна оцінка таких обставин дозволяє відмежувати свідоме та тривале ухилення від виконання військового обов`язку від короткочасного порушення, спричиненого надзвичайною та небезпечною ситуацією.

У даному випадку суд не встановив, що метою ОСОБА_1 було ухилення від проходження військової служби. Навпаки, його подальша поведінка свідчить про протилежне.

Принципове значення суд надає тому, що ОСОБА_1 не допустив тривалого ухилення від служби. Відсутність тривала приблизно одну добу.

Після цього ОСОБА_1 самостійно вжив заходів для повернення до військової частини та вже наступної доби прибув до місця служби автобусом.

Тобто після усунення обставин, які перешкоджали його поверненню, особа не продовжила перебування поза місцем служби, а навпаки — добровільно повернулася до виконання військового обов`язку.

Ця обставина має істотне значення для оцінки спрямованості умислу ОСОБА_1 .

Якби метою його поведінки було ухилення від військової служби, логічною була б протилежна поведінка — тривале перебування поза місцем служби, приховування свого місцезнаходження, невжиття заходів до повернення та продовження самовільної відсутності. Однак таких обставин судом не встановлено.

Навпаки, матеріали справи свідчать про припинення самовільної відсутності за першої реальної можливості та повернення особи до виконання військових обов`язків.

Відповідно до статті 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити особу від адміністративної відповідальності та обмежитись усним зауваженням.

Застосування положень статті 22 КУпАП не означає заперечення самого факту вчинення адміністративного правопорушення.

Навпаки, інститут малозначності застосовується саме у випадках, коли формально в діях особи наявні ознаки складу адміністративного правопорушення, однак з урахуванням конкретних обставин справи вчинене не становить такої суспільної шкідливості, яка зумовлювала б необхідність застосування до особи адміністративного стягнення.

При вирішенні питання про малозначність суд має оцінювати не лише абстрактний характер правопорушення, а конкретний спосіб, обставини, тривалість, мотиви, наслідки та поведінку особи після його вчинення. Згідно з ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними ст. 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ст. 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Також суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені зокрема в рішенні від 09.09.2011 року у справі «Лучанінова проти України», від 15.05.2018 року у справі «Надточій проти України», який неодноразово зазначав, що до провадження в справах про адміністративні правопорушення застосовується кримінальний аспект та відповідні гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема згідно яких кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Верховний Суд в постанові від 27 червня 2019 року зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Положеннями ч. 2 ст. 251 КУпАП передбачено, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Аналогічні положення фактично висловлені Європейським судом з прав людини в остаточному рішенні від 06 червня 2018 року у справі «Михайлова проти України», який зазначав, що в ситуації, коли суд за відсутності прокурора та особи, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, вимушений взяти на себе функцію пред`явлення та, що є більш важливим, нести тягар підтримки обвинувачення під час усного розгляду справи, можуть виникнути сумніви в наявності достатніх гарантій, здатних усунути обґрунтовані сумніви щодо негативного впливу такого процесу на безсторонність суду.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Отже, для притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 172-11 КУпАП недостатньо встановити лише факт її відсутності у певному місці протягом відповідного періоду часу.

Необхідним є встановлення саме факту самовільного залишення військової частини або місця служби, тобто такого залишення, яке здійснене без дозволу відповідного командира (начальника), а також наявності вини особи у вчиненні такого діяння.

У даному випадку сукупність таких обставин дозволяє суду дійти висновку про малозначність вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.

По-перше, тривалість відсутності була мінімальною — близько однієї доби.

По-друге, залишення місця служби відбулося на тлі надзвичайної та небезпечної події — обстрілу залізничного сполучення.

По-третє, судом не встановлено, що ОСОБА_1 мав на меті ухилитися від проходження військової служби або припинити виконання своїх службових обов`язків.

По-четверте, особа не приховувала своє місцезнаходження та не вживала заходів для тривалого уникнення повернення до військової частини.

По-п`яте, вже наступної доби ОСОБА_1 самостійно повернувся до військової частини автобусом.

По-шосте, матеріали справи не містять даних про настання внаслідок дій ОСОБА_1 будь-яких тяжких наслідків для бойової готовності підрозділу, життя чи здоров`я інших військовослужбовців або виконання конкретного бойового завдання.

По-сьоме, після повернення до військової частини ОСОБА_1 продовжив проходження військової служби.

Отже, оцінюючи вчинене не абстрактно, а в контексті конкретної ситуації, суд приходить до висновку, що ступінь фактичної шкоди від допущеного порушення є незначним, а застосування адміністративного стягнення у цій конкретній справі не є необхідним для досягнення мети адміністративної відповідальності.

При цьому суд враховує, що військова дисципліна має особливе значення, особливо в умовах воєнного стану.

Однак саме тому суд повинен застосовувати закон не механічно, а диференційовано.

Метою адміністративного стягнення є не покарання особи заради самого покарання, а виховання особи в дусі додержання законів та запобігання вчиненню нових правопорушень.

У цій справі поведінка ОСОБА_1 після події — добровільне та швидке повернення до військової частини — свідчить про те, що досягнення зазначеної мети можливе без застосування до нього адміністративного стягнення.

Суд вважає, що усного зауваження у даному випадку достатньо для усвідомлення ОСОБА_1 неприпустимості порушення порядку проходження військової служби та недопущення аналогічної поведінки надалі.

Суд також виходить із загального принципу пропорційності втручання держави у права особи.

Застосований до особи захід державного примусу має відповідати не лише формальній нормі закону, а й конкретним обставинам вчиненого.

Вчинене ОСОБА_1 порушення не можна оцінювати відірвано від причин його виникнення та подальшої поведінки особи.

Фактично йдеться про короткочасне залишення місця служби в умовах небезпечної ситуації, після чого особа самостійно повернулася до військової частини вже наступної доби.

За таких обставин накладення адміністративного стягнення не відповідало б необхідному ступеню індивідуалізації відповідальності.

Суд наголошує, що висновок про малозначність у цій справі не означає виправдання самовільного залишення місця служби чи заперечення значення військової дисципліни.

Такий висновок є результатом оцінки виключно конкретної сукупності встановлених у цій справі обставин: безпосередньої небезпеки, нетривалого періоду відсутності, відсутності даних про намір ухилитися від служби, добровільного повернення до частини вже наступної доби та відсутності встановлених тяжких наслідків.

Таким чином, суд приходить до переконання, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення є малозначним у розумінні статті 22 КУпАП.

За таких обставин ОСОБА_1 підлягає звільненню від адміністративної відповідальності з оголошенням йому усного зауваження.

Керуючись статтями 22, 172-11, 245, 251, 252, 280, 283, 284, 294 КУпАП, суд

постановив:

ОСОБА_1 звільнити від адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 172-11 КУпАП у зв`язку з малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення на підставі статті 22 КУпАП.

Обмежитися відносно ОСОБА_1 усним зауваженням.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 172-11 КУпАП закрити у зв`язку зі звільненням його від адміністративної відповідальності на підставі статті 22 КУпАП.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду в 10-денний строк з дня її винесення через Чугуївський міський суд Харківської області.

Суддя Ю. М. Гніздилов