Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №619/5056/26 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/5056/26

провадження № 2-о/619/184/26

РІШЕННЯ

іменем України

30 вересня 2026 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області у складі головуючого судді Овсяннікова В.С., за участі секретаря судового засідання Ємець А.О., представника заявниці ОСОБА_1 , заявниці ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа Головне Управління Пенсійного фонду України у Харківській області про встановлення факту, що має юридичне значення,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернулася до суду, заінтересована особа Головне Управління Пенсійного фонду України у Харківській області, із заявою, у якій просила встановити юридичний факт її спільного проживання з чоловіком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 23.05.2026.

В обґрунтування заявлених вимог заявниця посилається на те, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 26.11.1983 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловік ОСОБА_3 помер.

Після його смерті заявниця звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявами про виплату недоодержаної пенсії за дні життя та про призначення пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Рішенням відділу з питань виплати пенсій військовослужбовців та деяких інших категорій громадян управління з питань виплат Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 26.06.2026 року заявниці було відмовлено у виплаті недоотриманої суми пенсії та призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю відомостей про сумісне проживання з пенсіонером на день його смерті.

Заявниця зазначає, що фактично вони з чоловіком з 2005 року постійно проживали однією сім`єю за місцем розташування належної йому на праві приватної власності квартири за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому її реєстрація місця проживання була за іншою адресою (в- АДРЕСА_2 ), де знаходився дачний будинок родини.

Зазначила, що факт її постійного проживання разом із померлим чоловіком підтверджується деклараціями про вибір лікаря первинної медичної допомоги, квитанціями про сплату комунальних послуг з її рахунку, заповітом від 01.02.2013 року, яким чоловік заповів їй усе майно, а також письмовими заявами свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5 .

Вказала, що встановлення цього факту необхідне їй для реалізації законного права на отримання суми недоодержаної пенсії померлого чоловіка та призначення пенсії у разі втрати годувальника.

Просила задовольнити заявлені вимоги, вважає, що існують на те усі правові та фактичні підстави.

Ухвалою суду заяву було прийнято заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено судове засідання.

Представник заявниці у судовому засіданні підтримала вимоги заяви у повному обсязі, просила їх задовольнити з підстав, викладених у ній.

Заявниця ОСОБА_2 у судовому засіданні просила визнати факт спільного проживання її з чоловіком, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначила, що ГУПФУ їй відмовив у виплаті суми недоотриманої пенсії за дні життя, що підлягала виплаті її чоловіку ОСОБА_3 , оскільки відсутні відомості про сумісне проживання з пенсіонером на день його смерті, так як вона і її чоловік були зареєстровані за різними адресами.

Також пояснила, що вона та її чоловік з 2005 року постійно проживали разом, до його смерті.

Представник заінтересованої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - у судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву, в якому просила розгляд справи проводити за відсутності УПФУ. Зазначила, що проти встановлення факту, що має юридичне значення не заперечує.

Свідок ОСОБА_4 , у судовому засіданні пояснив, що він є сусідом сім`ї ОСОБА_6 . Зазначив, що ОСОБА_7 та його дружина ОСОБА_8 проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 та вели спільне господарство, по день смерті ОСОБА_9 . З родиною ОСОБА_6 свідок знайомий довгий час, приблизно з 2003 року та постійно підтримували спілкування та дружні стосунки, допомогали одне одному, святкували різні свята родинами.

Свідок ОСОБА_5 , у судовому засіданні пояснив, що він є сусідом ОСОБА_10 та померлого ОСОБА_11 . Зазначив, що ОСОБА_12 та ОСОБА_13 проживали за адресою: АДРЕСА_1 , приблизно з березня 2005 року по день смерті ОСОБА_9 . Вказав, що сім`я ОСОБА_6 завжди проживали разом за цією адресою, вели спільне господарство. Протягом 20 років поспіль свідок товаришує із сім`єю ОСОБА_6 , підтримують дружні теплі стосунки, спілкуються сім`ями.

Суд, заслухавши пояснення представника заявника, заявниці, показання свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебували у зареєстрованому шлюбі з 26.11.1983 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу (повторно) серії НОМЕР_1 від 22.12.1995.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (номер запису у реєстрі 865/2025, апостиль від 01.06.2026 року.

ОСОБА_3 був пенсіонером та отримував пенсію, призначену відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ.

Після смерті чоловіка заявниця звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявами про виплату недоотриманої пенсії за дні життя її чоловіка ОСОБА_3 , яку призначено згідно з ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Рішенням відділу з питань виплати пенсії військовослужбовців та деяких інших категорій громадян управління з питань виплат головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 26.06.2026 року, завниці було відмовлено у задоволенні такої заяви через розбіжність у відомостях щодо сумісного проживання заявниці з пенсіонером на день його смерті, а саме у копії паспорту, який залучено до матеріалів архівної пенсійної справи та наданої довідки ОСОБА_3 проживав за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Заявниці було відмовлено у виплаті суми недоотриманої пенсії за дні життя, що підлягала виплаті її чоловіку через відсутність відомостей про спільне проживання з пенсіонером на день його смерті.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 18.01.2007, квартира що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , на праві приватної власності належить ОСОБА_3 .

Згідно до договору купівлі-продажу житлового будинку серії ВАА № 457509 від 23.08 2002 року, будинок за адресою: АДРЕСА_2 , також належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .

Обидва права приватної власності виникли під час шлюбу подружжя.

ОСОБА_2 проживала разом зі своїм чоловіком, ОСОБА_3 , за його місцем реєстрації, а саме за адресою: АДРЕСА_3 , з 2005 року, при цьому заявниця була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (будинок був придбаний родиною та використовувався як дачний будинок).

З декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу № 0001-3Т74-2110 адресою місця фактичного проживання або перебування ОСОБА_2 вказана адреса: АДРЕСА_3 , так само як і у декларації про вибір лікаря, який надавав первинну медичну допомогу № 0001-7РТ4-2110 ОСОБА_3 .

На підтвердження факту спільного проживання, ведення спільного господарства та побуту за адресою: АДРЕСА_1 , заявницею надано виписку за банківським рахунком (карткою) АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 . Зі змісту вказаного документа вбачається, що в період з 2024 року і по теперішній час оплата всього комплексу комунальних послуг за вищезазначеною адресою здійснювалася систематично та безпосередньо з рахунку Заявниці, що свідчить про її спільні витрати на утримання житла

Окрім того окремим підтвердженням сталих сімейних відносин, взаємної підтримки та волевиявлення померлого є те, що 01.02.2013 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений у встановленому законом порядку. Згідно з текстом якого, усе належне йому майно, зокрема квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , він заповів своїй дружині - заявниці ОСОБА_2 .

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили факт того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 2005 року і до дня смерті останнього постійно спільно проживали однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство.

Судом оцінені та узяті до уваги письмові докази, надані заявницею, а саме: свідоцтво про шлюб (повторно) серії НОМЕР_1 від 22.12.1995, згідно якого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 26.11.1983 уклали шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції; свідоцтво про право власності на житло від 18.01.2007 року та договір купівлі-продажу, згідно з якими квартира за адресою: АДРЕСА_1 , та будинок за адресою: АДРЕСА_2 , належали на праві приватної власності чоловіку ОСОБА_3 під час шлюбу; декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу (№ 0001-3Т74-2110 та № 0001-7РТ4-2110), у яких адресою фактичного проживання як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_3 зазначено: АДРЕСА_1 ; виписку по картковому рахунку АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_2 , з якої вбачається, що з 2024 року комунальні платежі за квартиру а адресою: АДРЕСА_1 , здійснювалися безпосередньо з її рахунку; заповіт від 01.02.2013 року, яким ОСОБА_3 заповів усе своє майно, зокрема квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , своїй дружині ОСОБА_2 .

Встановлення факту спільного проживання заявниці з її чоловіком ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_4 , їй необхідно задля можливсті скористатися правом на отримання суми недоотриманої пенсії за дні життя, що підлягала виплаті її чоловіку ОСОБА_3 та на призначення пенсії у разі втрати годувальника.

Оскільки заявниця і її чоловік були зареєстровані за різними адресами, а також у зв`язку з тим, що чоловік заявниці помер у неї відсутня можливість надати довідку або інші документи про склад сім`ї, тому вона звертається до суду для встановлення такого факту.

Враховуючи наведені обставини, суд вважає встановленим, що, попри реєстрацію місця проживання подружжя за різними адресами ( ОСОБА_3 - за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 - за адресою: АДРЕСА_2 ), вони перебували у зареєстрованому шлюбі, проживали однією сім`єю та вели спільний побут.

Встановлення юридичного факту їхнього спільного проживання за адресою: АДРЕСА_1 станом на 23.05.2026 року має ключове значення для реалізації заявницею права на отримання соціальних гарантій, з огляду на те, що її померлий чоловік отримував пенсію, призначену відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частиною 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення звільнених зі служби військовослужбовців, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 Закону № 2262-ХІІ, суми пенсії, що належали пенсіонерові з числа військовослужбовців і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю, виплачуються членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті.

Згідно зі ст. 30 Закону № 2262-ХІІ, право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих військовослужбовців, які перебували на їх утриманні.

При цьому, дружина померлого, яка досягла пенсійного віку або є особою з інвалідністю, має право на таку пенсію незалежно від того, чи перебувала вона на утриманні, якщо вона втратила джерело засобів до існування. Спільне проживання та ведення спільного господарства є ключовою ознакою сім`ї та перебування на утриманні.

Також дані правовідносини регулюються загальною нормою ст. 1227 ЦК України, яка передбачує, що суми пенсії, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, які проживали разом з ним.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 50 Сімейного кодексу України закріплено право чоловіка та дружини на вільний вибір місця свого проживання.

Наявність у подружжя, шлюб якого тривав понад 42 роки (з 1983 року), різних адрес реєстрації у паспортах не спростовує факт їхнього фактичного спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємного піклування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.04.2020 року у справі № 200/13233/19 та постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 року у справі №185/224/19 викладено правовий висновок, згідно з яким: «Саме по собі проживання подружжя за різними адресами реєстрації чи наявність у паспорті штампу про реєстрацію за іншою адресою не спростовує факт їхнього спільного проживання однією сім`єю, ведення спільного господарства та побуту. Для виникнення права на отримання недоотриманої пенсії визначальним є саме факт фактичного сумісного проживання на день смерті пенсіонера».

Факт фактичного спільного проживання ОСОБА_2 разом із її чоловіком ОСОБА_3 на день його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) за адресою: АДРЕСА_1 повністю та беззаперечно підтверджується сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, а також усними та послідовними свідченнями допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які є сусідами за вказаною адресою та підтвердили суду, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали разом як чоловік та дружина, вели спільний побут, заявниця здійснювала догляд за чоловіком до останніх днів його життя, а розбіжність у реєстрації місця проживання мала виключно формальний характер.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ч.1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У Постанові від 30.05.2024 року у справі №990/49/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла обґрунтованого висновку про те, що (далі - по тексту) як обов`язок із доказування потрібно розуміти закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), а також практики Європейського суду з прав людини, які, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року, застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, з врахуванням позиції УПФУ в Харківській області, який не заперечував проти встановлення такого факту, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_2 є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Факт її спільного проживання з чоловіком ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 повністю підтверджений належними та допустимими доказами.

Оскільки встановлення цього факту не пов`язується зі спором про право і необхідне заявниці виключно для реалізації її соціальних прав у відносинах з органами Пенсійного фонду України, які не можуть бути захищені в інший спосіб, суд вважає за можливе задовольнити вимоги в порядку окремого провадження.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України, при ухваленні судом рішення у справах окремого провадження, судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Керуючись ст. 3, 1227 ЦК України, ст. 24, 50 СК України, ст. 30, 61 Закону України № 2262-ХІІ, ст. 10, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 82, 247, 259, 263-265, 273, 268, 280-283, 293, 294, 315-319, 354 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Заяву ОСОБА_2 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити факт спільного проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 23.05.2026 року.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

Заявниця: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 ;

Заінтересована особа: Головне Управління Пенсійного фонду України у Харківській області, код ЄДРПОУ: 14099344, місцезнаходження: 61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, e-mail: gu@kh.pfu.gov.ua (є користувачем підсистеми ЄСІТС – Електронний Суд).

Суддя В. С. Овсянніков