Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №206/3685/26 — Самарський районний суд міста Дніпра

Справа 206/3685/26

Провадження 2/206/2321/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Кушнірчука Р.О.,

при секретареві Ільїній І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача обґрунтувала позовну заяву тим, що 18 грудня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Партнер Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено Договір Позики № 85/81916090. Відповідно до умов Договору, Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти (надалі Позика або Сума Позики) у розмірі, встановленому цим Договором, а Позичальник зобов`язується повернути Суму Позики Позикодавцю та сплатити Плату за Договором у порядку та строки, передбачені цим Договором. Сума Позики за Договором становить 4000,00 грн. Строк на який надається Позика – 14 днів. Оскільки Договір є відплатним, ним передбачено нарахування наступних платежів на користь Позикодавця: Плата за Договором (у фіксованому розмірі 1120,00 грн) і проценти за Договором у розмірі 2,00% від Суми Позики (залишку Суми Позики) на день(п.5.6. Договору). Проценти нараховуються лише у випадку користування Позикою понад строк користування Позикою. Також Договором передбачена можливість Позикодавця нараховувати пеню у розмірі 2 % від Суми Позики (залишку Суми Позики) за кожен день прострочення виконання зобов`язання. 28 грудня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Партнер Фінанс» і Товариством з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» (яке в подальшому змінило назву на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС», надалі – «Позивач», «Новий Кредитор», «Фактор») було укладено Договір Факторингу №01.02- 91/23 ( надалі – «Договір Факторингу»). Відповідно до розділу 2 Договору Факторингу Клієнт відступає (передає) Фактору Права вимоги, а Фактор набуває Права вимоги від Клієнта та сплачує Клієнту за відступлення Прав вимог Фінансування у сумі, що дорівнює ціні Договору Факторингу у порядку та у строки встановлені цим Договором Факторингу. В тому числі за даним Договором Факторингу ТОВ «СВЕА ФІНАНС» було відступлено право вимоги за заборгованістю ОСОБА_1 перед Первісним Кредитором за договором №85/81916090 від 18 грудня 2019 року. Згідно з розрахунком заборгованості до Договору № 85/81916090 від 18 грудня 2019 року, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «СВЕА ФІНАНС» станом на дату подання позову, складає 33 280,00 гривень, з яких: 4 000,00 гривень - заборгованість за основним боргом; 1 120,00 гривень - заборгованість за платою; 28 160,00 гривень - заборгованість за пенею. Враховуючи вищевикладене представник позивача просила стягнути з відповідача на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором у розмірі 33 280,00 гривень та сплачений судовий збір у сумі 2 662,40 гривень.

Ухвалою суду від 12 червня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивача Паладич А. в судове засідання не з`явилася, в прохальній частині позовної заяви зазначила, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі та просить проводити розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився за невідомими суду причинами, про час і місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, про поважні причини неявки до суду не повідомив, відзив на позовну заяву не надавав, тому суд на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України та наявних у справі доказів ухвалює заочне рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18 грудня 2019 року між ТОВ «Партнер Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 85/81916090. Відповідно до умов договору сума позики становить 4 000,00 гривень (п. 1.2). Позичальник повинен сплатити позикодавцю плату за договором у розмірі 1 120,00 гривень, яка визначається з розрахунку (за фіксованою незмінною ставкою) 2 % від суми позики за кожен день користування в межах строку передбаченого п. 3.5 Договору (п. 2.1). Позичальник зобов`язаний повернути суму позики у повному обсязі та сплатити плату за договором у строк до 31 грудня 2019 року (п. 3.5). Сторони на підставі ст. 534 ЦК України досягли згоди про такий порядок погашення заборгованості за цим договором: в першу чергу сплачується пеня; в другу чергу сплачуються проценти згідно п. 5.6 Договору; в третю чергу сплачується плата згідно п. 2.1 Договору; в четверту чергу сплачується сума позики (п. 3.6). За порушення позичальником строків погашення грошових зобов`язань за цим договором, позикодавець має право вимагати від позичальника сплатити позикодавцю пеню (п. 5.2). У випадку нарахування позикодавцем пені, така пеня нараховується у розмірі 2 % від суми простроченого грошового зобов`язання за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості (п. 5.3). Сторони на підставі статті 625 ЦК України досягли згоди, у випадку прострочення сплати позичальником своїх грошових зобов`язань за цим договором, позичальник зобов`язується на вимогу позичальника сплатити 732 проценти річних від простроченої суми грошового зобов`язання (п. 5.6). Сторони досягли згоди, що нарахування процентів річних згідно п. 5.6 цього Договору є правом, а не обов`язком позикодавця. При цьому позикодавець може нарахувати менший розмір процентів ніж передбачено в п. 5.6 Договору (п. 5.7). Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії (п. 7.2). Позикодавець має право відступати свої права та обов`язки за цим договором третім особам без будь-якого погодження з боку позичальника (п. 7.5). Договір вважається укладеним з моменту передачі грошей та діє з 18 грудня 2019 року по 31 грудня 2019 року (п. 8.1). Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань, яке мало місце під час дії договору, а також не звільняє від відповідальності за порушення стороною своїх зобов`язань, що будуть тривати після закінчення строку дії договору (п. 8.2). Умови цього Договору, які залишились стороною невиконаними частково або в повному обсязі, після закінчення строку дії договору, зберігають чинність (продовжують діяти) до їх повного виконання (п. 8.3).

З розрахунку заборгованості наданого станом на 28 грудня 2023 року за договором позики № 85/81916090 від 18 грудня 2019 року встановлено, що за період з 18 грудня 2019 року по 17 грудня 2020 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість у розмірі 33 280,00 гривень, з яких: 4 000,00 гривень - заборгованість за основним боргом; 1 120,00 гривень - заборгованість за платою; 28 160,00 гривень - заборгованість за пенею.

28 грудня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Партнер Фінанс» і Товариством з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» (яке в подальшому змінило назву на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС», надалі – «Позивач», «Новий Кредитор», «Фактор») було укладено Договір Факторингу № 01.02- 91/23 ( надалі – «Договір Факторингу»). Відповідно до розділу 2 Договору Факторингу Клієнт відступає (передає) Фактору Права вимоги, а Фактор набуває Права вимоги від Клієнта та сплачує Клієнту за відступлення Прав вимог Фінансування у сумі, що дорівнює ціні Договору Факторингу у порядку та у строки встановлені цим Договором Факторингу. В тому числі за даним Договором Факторингу ТОВ «СВЕА ФІНАНС» було відступлено право вимоги за заборгованістю ОСОБА_1 перед Первісним Кредитором за договором № 85/81916090 від 18 грудня 2019 року.

Відповідно до реєстру боржників № 4 до договору факторингу № 01.02- 91/23 від 28 грудня 2023 року, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Свеа Фінанс» після передачі права вимоги за кредитним договором № 85/81916090 від 18 грудня 2019 року становить 33 280,00 гривень, з яких: 4 000,00 гривень - заборгованість за основним боргом; 1 120,00 гривень - заборгованість за платою; 28 160,00 гривень - заборгованість за пенею.

Частинами 1, 3 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.

Відповідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Предметом даного спору є стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» заборгованості за договором № 85/81916090 від 18 грудня 2019 року у розмірі 33 280,00 гривень, з яких: 4 000,00 гривень - заборгованість за основним боргом; 1 120,00 гривень - заборгованість за платою; 28 160,00 гривень - заборгованість за пенею.

Так, відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. ст. 628, 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та ТОВ «Партнер Фінанс» було укладено договір позики № 85/81916090 від 18 грудня 2019 року, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Доказів повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними грошима відповідачем матеріали справи не містять.

Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що позичальник (клієнт) ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання за договором № 85/81916090 від 18 грудня 2019 року не виконав, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування позикою, не повернув, унаслідок чого виникла заборгованість.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.

Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку в частині стягнення з відповідача у примусовому порядку суми заборгованості за договором № 85/81916090 від 18 грудня 2019 року.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Так, згідно умов договору № 85/81916090 від 18 грудня 2019 року товариство надає споживачу кошти у кредит в національній валюті України гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 допустив неналежне виконання умов договору, допустив прострочення виконання зобов`язань по договору.

Водночас, суд враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010, згідно яких зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Так, позичальник ОСОБА_1 не довів належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених укладеним кредитним договором, презумпція правомірності якого не спростована.

У матеріалах справи є належні та допустимі докази на підтвердження переходу прав вимоги від первісного кредитора до ТОВ «Свеа Фінанс», зокрема, копія договору факторингу, витяг з реєстру боржників до вказаного договору щодо заборгованості ОСОБА_1 , копія платіжної інструкції щодо оплати договору факторингу. Отже, позивач надав докази, які підтверджують факт передачі права вимоги заборгованості ОСОБА_1 до ТОВ «Свеа Фінанс». Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення з відповідача на користь ТОВ «Свеа Фінанс» заборгованості за кредитним договором, а договір факторингу відповідачем не оспорювався, то у даному випадку необхідно виходити із презумпції правомірності правочину вищезазначеного договору у даній справі (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України).

З огляду на викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за договором № 85/81916090 від 18 грудня 2019 року, а тому з нього на користь ТОВ «Свеа Фінанс» підлягає стягненню заборгованість частково у загальному розмірі 5 120,00 гривень.

Верховий Суд у постанові від 09 жовтня 2024 року у справі №582/202/22 зазначив, що умови договорів про сплату відсотків за користування кредитами є справедливими та не призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договорів, оскільки оспорювані пункти договорів про розміри відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін (договори укладені в електронній формі, про умови договорів позивач була ознайомлена попередньо, а відтак вільно та свідомо погодилась виконувати взяті на себе зобов`язання, у тому числі і щодо сплати процентів за користування кредитним коштами). Кредитний договір укладений на визначений термін, за якими позивач повинен сплатити проценти, що є платою за користування кредитом, а не компенсацією у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Щодо нарахування пені у сумі 28 160,00 гривень, суд зазначає наступне.

Стаття 549 ЦК України передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений судом, якщо він значно перевищує розмір збитків або за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов`язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, провадження № 14-442цс18, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, провадження № 14-64цс19, від 21 серпня 2019 року у справі № 727/9352/17, провадження № 14-319цс19.

Так, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за пенею в розмірі 28 160,00 гривень не є співрозмірною сумі кредиту у 4 000,00 гривень за договором про надання кредиту № 85/81916090 від 18 грудня 2019 року, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми за пенею у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір пені за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів, а саме з 28 160,00 гривень до 4 000,00 гривень відповідно загальної суми заборгованості.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору, суд виходить з наступного.

Процесуальні питання розподілу судових витрат визначено статтею 141 ЦПК України.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову у розмірі 718,84 гривень (9 120 / 33 280 х 2 662,40).

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 6, ЄДРПОУ 37616221) суму заборгованості за кредитним договором № 85/81916090 від 18 грудня 2019 року у сумі 9 120,00 гривень, з яких: 4 000,00 гривень - заборгованість за основним боргом; 1 120,00 гривень - заборгованість за платою; 4 000,00 гривень - заборгованість за пенею, а також стягнути сплачений судовий збір у розмірі 718,84 гривень.

В решті позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто Самарським районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддя: Р.О. Кушнірчук