Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №757/18084/26-п — Київський апеляційний суд

Справа №757/18084/26-п Головуючий в суді І інстанції Константінова К.Е.

Провадження № 33/824/4150/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції Писана Т.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі судді-доповідача Писаної Т.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Конюшка Дениса Борисовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Печерського районного суду міста Києва від 11 травня 2026 року у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №616617 від 16.03.2026 водій ОСОБА_1 о 16 год. 00 хв. в м. Києві по вул. Академіка Богомольця, 7/14, керуючи автомобілем Тойота, д.н.з. НОМЕР_1 , всупереч вимогам п. 10.9 Правил дорожнього руху, рухаючись заднім ходом не впевнилась в безпечності, внаслідок чого здійснила наїзд на припаркований автомобіль Деу, д.н.з. НОМЕР_2 (водій ОСОБА_2 ), в результаті чого обидва автомобілі отримали механічні пошкодження.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №616637 від 16.03.2026 водій ОСОБА_1 о 16 год. 15 хв. в м. Києві по вул. Академіка Богомольця, 7/14, вчинивши ДТП вживала алкогольні напої, за її участю. Під час спілкування з водієм були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, порушення мови, всупереч п. 2.10є Правил дорожнього руху, відмовилась від проходження огляду на стан сп`яніння в законному порядку, що зафіксовано на нагрудні боді-камери № 474030, №474785 працівників поліції.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 11 червня 2026 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених ст. 124, ч. 4 ст. 130 КУпАП та призначено стягнення за ст. 124 КУпАП у виді штрафу на користь держави в сумі 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень, за ч. 4 ст. 130 КУпАП у виді штрафу на користь держави в розмірі 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 (три) роки.

На підставі ст. 36 КУпАП визначено ОСОБА_1 остаточне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 (три) роки.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь державного бюджету України судовий збір в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн 60 коп.

Разом з апеляційною скаргою, адвокат ОСОБА_1. - захисник Конюшко Денис Борисович звернувся з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке мотивує тим що, судове засідання, за результатами якого було винесено оскаржувану постанову, відбулося 11 травня 2026 року. Однак, ні захисник, ні ОСОБА_1 не були присутні у судовому засіданні. Копію постанови суду в день її винесення не було отримано та з повним текстом рішення ознайомлено не було.

Захисник звертає увагу, що ознайомився з постановою суду першої інстанції лише 22.07.2026 року після перевірки порталу Єдиного державного реєстру судових рішень.

Також звертає увагу, що згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень (ЄДРСР), повний текст оскаржуваної постанови був надісланий до реєстру лише 13 липня 2026 року, зареєстрований 14 липня 2026 року та оприлюднений 15 липня 2026 року.

Таким чином, суд першої інстанції допустив значну затримку у виготовлені, направленні та оприлюднені повного тексту постанови,, що об`єктивно унеможливлює подання мотивованої апеляційної скарги в межах загального 10-денного строку з моменту винесення.

Звертає увагу на справу «Воловік проти України» (від 06.12.2007) де ЄСПЛ наголосив, що держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції. Суд нагадує у рішенні у справі «Мельник проти України» (від 28.03.2006), що правила регулювання строків для подання скарги мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя. У той же час такі правила не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту. Це піднімає проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист (справи Miragall Escolano and Others v. Spain; Zvolsky and Zvolska v. the Czech Republic).

Враховуючи викладене, на переконання апелянта строк на апеляційне оскарження пропущений з поважних причин, що не залежали від волі Захисника та/або особи, яка притягається до відповідальності, а тому підлягає поновленню.

Відповідно до статті 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Таким чином, з матеріалів справи встановлено, що строк на оскарження постанови ОСОБА_1 пропустила з поважних причин, а тому суд вважає за необхідне поновити цей строк.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов висновку про винуватість ОСОБА_1 за ст. 130 КУпАП, мотивуючи це тим, що вона нібито вживала алкогольні напої після ДТП і до проведення медичного огляду.

На переконання сторони захисту, матеріали справи не містять жодного об`єктивного та беззаперечного доказу того, що вживання алкоголю ОСОБА_1 відбулося саме після моменту ДТП. Працівниками поліції не було зафіксовано факту розпивання алкогольних напоїв на місці події, не виявлено та не долучено до матеріалів справи жодних речових доказів (ємностей з-під алкогольних напоїв тощо). Свідки, які б підтверджували факт вживання ОСОБА_1 алкоголю після зіткнення автомобілів, також відсутні.

Єдиним доказом, на який посилається суд у цій частині, є усні фрази ОСОБА_4 , зафіксовані на нагрудну камеру поліцейського. Однак суд не врахував той факт, що ОСОБА_1 після дорожньо-транспортної пригоди перебувала у стані сильного психологічного стресу, шоку та розгубленості. Будь-які слова, сказані людиною у такому стані, є емоційними, плутаними та не можуть сприйматись як свідоме і безапеляційне зізнання у вчиненні правопорушення, тим більше за відсутності будь-яких інших об`єктивних доказів.

Також апелянт зазначає, що самі по собі усні, плутані пояснення особи, сказані у стані сильного душевного хвилювання, не підкріплені жодними об`єктивними даними (відеофіксацією самого процесу вживання, свідченнями очевидців, виявленими речовими доказами), не можуть бути достатньою підставою для кваліфікації дій за ч. 4 ст. 130 КУпАП. Тягар доказування вини покладається на уповноважені органи, і вина не може ґрунтуватися виключно на припущеннях чи словах, вирваних із контексту стресової ситуації.

Так, враховуючи, що матеріалами справи об`єктивно не доведено об`єктивну сторону правопорушення - а саме сам факт вживання алкоголю після дорожньо-транспортної пригоди - адвокат вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 130 КУпАП.

Апелянт звертає увагу, що з рішенням суду першої інстанції в частині визнання ОСОБА_1 винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (порушення ПДР, що спричинили пошкодження транспортних засобів), сторона захисту погоджується та не оскаржує.

У судове засідання, яке було призначене на 10 вересня 2026 року, ОСОБА_1 та її захисник Конюшко Д.Б. не з`явилися, в свою чергу були належним чином повідомленні про розгляд справи, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції через електронний суд від 19.08.2026 року.

Відповідно до ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП не відносяться до переліку справ, при розгляді яких присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов`язковою.

У зв`язку із викладеним, апеляційний суд вирішив переглянути дану справу за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та його захисника, оскільки не встановлено обставин, що унеможливлюють розгляд справи.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність, обґрунтованість та вмотивованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Постанова суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вище вимогам.

Як убачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суд першої інстанції достатньо повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КУпАП, і такий висновок, всупереч тверджень апелянта, ґрунтується на наявних у матеріалах адміністративної справи доказах.

Відповідно до ч. 4 ст. 130 КУпАП вживання особою, яка керувала транспортним засобом, після дорожньо-транспортної пригоди за її участю алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду, тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк п`ятнадцять діб, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки і на інших осіб - накладення штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк п`ятнадцять діб.

Згідно вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.

Згідно з п. 2.10. «є» ПДР України, у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки). На вимогу працівника поліції водій повинен пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції ( п. 2.5 Правил).

Порядок проходження огляду водіїв на стан сп`яніння регламентується ст. 266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі - Інструкція) та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1103).

Проте, вимоги названих пунктів ПДР ОСОБА_1 дотримано не було.

У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Таким чином, ОСОБА_1 реалізувала своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.10є ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами, а саме: даними, які містяться:

- у протоколі про адміністративне правопорушення, складеного уповноваженою особою-інспектором УПП Крашевським С.В. від 16.03.2026р серії ЕПР1 №616637;

- у протоколі про адміністративне правопорушення, складеного уповноваженою особою-інспектором УПП Крашевським С.В. від 16.03.2026р серії ЕПР1 №616617;

- у відеозаписі з з нагрудної камери працівника патрульної поліції;

- у поясненнях ОСОБА_1 від 16.03.2026 р.

Вказані докази здобуті з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб, а тому будь-які сумніви у їх достовірності та істинності відсутні.

Дані докази у розумінні ст. 251 КУпАП, суд першої інстанції правильно визнав належними, допустимими, та такими, які повністю доводять вину ОСОБА_5 у вчинені адміністративного правопорушення.

Протокол про адміністративне правопорушення складено відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до постанови КАС ВС у справі №678/991/17 від 15.11.18 року відеозапис із нагрудного відеореєстратора інспектора, яким зафіксовано обставини зупинки автомобіля, є доказом, що може підтверджувати факт вчинення водієм порушення Правил дорожнього руху.

Дані відеозапису з нагрудної камери працівника патрульної поліції містять фактичні дані щодо обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення ОСОБА_1 дорожньо-транспортної пригоди, в свою чергую водійка ОСОБА_1 сама підтверджує та наполягає на тому що вживала алкогольні напої саме після вчинення ДТП, в подальшому працівниками поліції було запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння за допомогою приладу «Драгер», на що остання відповіла відмовою, такою було роз`яснено право про направлення особи до закладу охорони здоров`я для проведення огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку на що ОСОБА_1 також відповіла відмовою.

Доводи захисника про відсутність складу адміністративного правопорушення у зв`язку з недоведеністю факту вживання алкогольних напоїв після вчинення ДТП апеляційним судом відхиляються, оскільки ОСОБА_1 неодноразово було підтвердження факт вживання саме після події, також працівниками поліції було поставлене дане питання декілька разів, для уточнення інформації, при цьому остання свідомо відмовилась від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Відтак, наведені в апеляційній скарзі доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки є недоведеними, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення. Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.10є ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами.

Матеріали справи не містять доказів про порушення поліцейськими законодавства при складанні протоколів про адміністративне правопорушення та вимоги ч. 2 ст. 251, ст. ст. 256, 262, 266, 268 КУпАП, «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі».

Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки є недоведеними, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.

Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів апеляційний суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_1 з приводу відсутності в його діях ознак правопорушення, передбаченого ч.4 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності.

При цьому апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.4 ст.130 КУпАП доводиться сукупністю ознак та неспростовних презумпцій, які наведені вище, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які доводять факт вчинення правопорушення і не викликають у суду сумнівів, які б можна було тлумачити на його користь, оскільки докази винності ОСОБА_1 одержані законним шляхом, у передбачений законом спосіб і повноважними особами.

Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт.

Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення.

Обраний суддею вид адміністративного стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 (три) роки, відповідає обставинам справи, вимогам ст.ст.23, 33 КУпАП, окрім того санкцією ч.4 ст.130 КУпАП не передбачено альтернативних видів стягнення.

Керуючись ст.294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Поновити адвокату Конюшку Денису Борисовичу, який діє в інтересах ОСОБА_1 , строк на оскарження постанови Печерського районного суду міста Києва від 11 травня 2026 року.

Апеляційну скаргу адвоката Конюшка Дениса Борисовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.

Постанову Печерського районного суду міста Києва від 11 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Т.О. Писана