Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №379/2390/25 — Київський апеляційний суд

Справа № 379/2390/25 Головуючий в суді І інстанції Разгуляєва О. В.

Провадження № 33/824/1928/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції Писана Т.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі судді-доповідача Писаної Т.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Біленчука Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 ,на постанову Таращанського районного суду Київської областівід 18 лютого 2026 року у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 539360 від 12.12.2025 о 23:39 год в с. Ківшовата, вул. Свободи, водій ОСОБА_1 керував т/з ВАЗ 217230 д.н.м.м. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці очей, що не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість. Водій від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку у медичному закладі у лікаря нарколога, категорично відмовся, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР.

Постановою Таращенського районного суду Київської області від 18 лютого 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн та позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь державного бюджету України судовий збір в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн 60 коп.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції адвокат ОСОБА_1 - Біленчук Сергій Миколайович, звернувся з апеляційною скаргою, в свою чергую вказує, що рішення було винесено без судового засідання та без ОСОБА_2 і його захисника Біленчука С.М.

22.02.2026 року постанову суду першої інстанції адвокат Біленчук С.М. отримав через систему «Електронний суд» та ознайомився із даною постановою.

Апеляційну скаргу подано у вставлений процесуальний строк 03.03.2026 року через електронну пошту Таращанського районного суду Київської області.

Відповідно до статті 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Таким чином, з матеріалів справи встановлено, що строк на оскарження постанови ОСОБА_1 пропустив з поважних причин, а тому суд вважає за необхідне поновити цей строк.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що зупинка ОСОБА_1 є без причинною і не законною. А тому, усі подальші дії працівників поліції є незаконними та протиправними.

Також, апелянт звертає увагу апеляційного суду на надуманість ознак наркотичного сп`яніння. На переконання сторони захисту з відеозапису приєднаного до протоколу не видно і не вбачається у комплексі ознак саме наркотичного сп`яніння. Відеозапис не містить інформації про розширення чи не розширення зіниць очей ОСОБА_1 .. Усі інші ознаки озвучені працівниками поліції є суб`єктивними, носять фізіологічний характер, тому не можуть свідчити про перебування особи у стані саме наркотичного сп`яніння.

Крім того, захисник зазначає, що працівники поліції запропонували пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння ОСОБА_1 саме після того, як водій сам зізнався працівникам поліції, що в суді перебувають на розгляді справи відносно нього за ст.. 130 КУпАП, саме після цього працівники полії без жодних на те підстав запропонували йому пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння.

Захист вказує на те, що ОСОБА_1 категорично заперечував і заперечує на даний час наявність у нього ознак та стану наркотичного сп`яніння саме 12.12.2025 року.

Апелянт звертає увагу, що працівниками поліції складено направлення від 12.12.2025 року в неіснуючий заклад охорони здоров`я, а саме «Таращанську лікарню» якої немає у переліку закладів охорони здоров`я, які мають право і повноваження проводити огляд водіїв на стан алкогольного чи наркотичного сп`яніння.

На переконання сторони захисту, вірна назва Комунальне некомерційне підприємство Таращенської міської ради «Таращенська міська лікарня». Тому сам по собі факт направлення водія ОСОБА_1 для проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння є не законним, адже здійснений у неіснуючий заклад, який не має повноважень щодо огляду водіїв на стан алкогольного чи наркотичного сп`яніння.

Також, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативною факту доведеності вини особи, адже не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», не доказує співіснування достатнього переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

У судове засідання, яке було призначене на 20 серпня 2026 року, ОСОБА_1 та його захисник Біленчук С.М. не з`явилися, в свою чергу були належним чином повідомленні про розгляд справи, що підтверджено звітом про направлення вихідної кореспонденції через електронний суд від 03.08.2026 року.

Відповідно до ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП не відносяться до переліку справ, при розгляді яких присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов`язковою.

У зв`язку із викладеним, апеляційний суд вирішив переглянути дану справу за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та його захисника, оскільки не встановлено обставин, що унеможливлюють розгляд справи.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність, обґрунтованість та вмотивованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Постанова суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вище вимогам.

Як убачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суд першої інстанції достатньо повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і такий висновок, всупереч тверджень апелянта, ґрунтується на наявних у матеріалах адміністративної справи доказах.

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння, а також за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Для встановлення події правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП необхідно з`ясувати чи дійсно особа знаходилася в стані сп`яніння під час керування транспортним засобом та чи дійсно саме та особа, відносно якої складено протокол, а не інша, керувала транспортним засобом.

Згідно вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.

Відповідно до п. 2.5. Правил Дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, 2.5. Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Порядок проходження огляду водіїв на стан сп`яніння регламентується ст. 266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі - Інструкція) та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1103).

Проте, вимоги названих пунктів ПДР ОСОБА_1 дотримано не було.

У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Таким чином, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами, а саме: даними, які містяться:

- у протоколі про адміністративне правопорушення, складеного уповноваженою особою-іспектором поліції ППП в місті Біла Церква та Білоцерківського району УПП в Київській області Романовським В.В. від 13.12.2025;

- у відеозаписі з нагрудної камери працівника патрульної поліції;

- у рапорті про відсторонення від керування шляхом відібрання зобов`язання від 12.12.2025 р.

Вказані докази здобуті з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб, а тому будь-які сумніви у їх достовірності та істинності відсутні.

Дані докази у розумінні ст. 251 КУпАП, суд першої інстанції правильно визнав належними, допустимими, та такими, які повністю доводять вину ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення.

Протокол про адміністративне правопорушення складено відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до постанови КАС ВС у справі №678/991/17 від 15.11.18 року відеозапис із нагрудного відеореєстратора інспектора, яким зафіксовано обставини зупинки автомобіля, є доказом, що може підтверджувати факт вчинення водієм порушення Правил дорожнього руху.

Дані відеозапису з нагрудної камери працівника патрульної поліції містять фактичні дані щодо обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, які вказують на факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом ВАЗ 217230 д.н.м.м. НОМЕР_1 , повідомивши про причину зупинки, а саме: не видно номерного знаку, та не горить під світка номерних знаків, що викликало підозру у працівників поліції, в ході розмови було встановлено, що відносно ОСОБА_1 наявні на розгляді ще протоколи про адміністративні правопорушення за фактом ст.. 130 КУпАП. Після чого працівниками поліції було здійснено певний огляд на стан наркотичного сп`яніння, оскільки було виявлено первині ознаки, такі як: не природна блідість, звужені зіниці очей які не реагують на світло та виражене тремтіння пальців рук. Також, неодноразово було запропоновано пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку, на що ОСОБА_1 дав відмову, мотивуючи це тим, що він хоче додому побачитись з родиною і дуже втомився.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те що, доводи захисника Біленчука С.М. щодо відсутності підстав для зупинки транспортного засобу, суд вважає безпідставними оскільки, внаслідок ведення на території України бойових дій та введення в Україні воєнного стану, зупинення транспортного засобу працівниками поліції з метою його візуального огляду на предмет наявності заборонених предметів, перевірки документів водія та пасажирів є достатньою підставою для здійснення зупинки транспортного засобу. Більш того, з матеріалів відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 було повідомлено про причини зупинки, а саме: не видно номерного знаку та не горить під світка.

Судом першої інстанції встановлено що, із відеозапису з боді-камери поліцейського після зупинки автомобіля під керуванням ОСОБА_1 , перевірки багажника, поліцейські повідомляють, що вбачають в останнього ознаки сп`яніння (час 23:43 год). О 23:44 год ОСОБА_1 оголошено ознаки наркотичного сп`яніння та запропоновано пройти огляд на визначення стану сп`яніння. ОСОБА_1 своїми діями фактично ухиляється і відмовляється від огляду та о 00:03 год вказує, що не буде проходити огляд. Працівником поліції були роз`яснені наслідки відмови від проходження медичного огляду. В подальшому працівниками поліції складено протокол про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП.

Таким чином, у разі наявності у поліцейського підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного сп`яніння, огляд такого водія поліцейським на стан сп`яніння на місці із використанням спеціальних технічних засобів не проводиться, а водій в обов`язковому порядку направляється до найближчого закладу охорони здоров`я для встановлення того, чи перебуває він в стані наркотичного сп`яніння та для проведення лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини.

Ознаки сп`яніння, які виявляються поліцейським при первинному контакті з особою на місці зупинки, визначаються в результаті візуального огляду особи, її поведінки, запахів тощо, і саме ці ознаки є підставою для пропозиції особі пройти огляд на стан сп`яніння.

Виявлення ознак, як слідує зі змісту діючого законодавства, не потребує проведення будь-яких спеціальних дій з боку поліцейського та складання поліцейським будь-яких документів.

З огляду на те, чи погодиться особа на проходження огляду на стан сп`яніння, чи відмовиться від цього, поліцейський вносить виявлені ознаки або до протоколу про адміністративне правопорушення в разі відмови, або до направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, якщо особа надала згоду на проходження огляду в закладі охорони здоров`я.

В даному випадку працівники поліції, оцінивши поведінку та стан ОСОБА_1 , дійшли до висновку, що він може перебувати в стані наркотичного сп`яніння, а тому в порядку вимог ПДР України запропонували пройти огляд на визначення стану наркотичного сп`яніння, на що останній відмовився.

Таким чином, спростування виявлених ознак сп`яніння передбачено шляхом проходження огляду на стан сп`яніння, а не шляхом заперечення наявності таких ознак, встановлення яких віднесено до повноважень поліцейського.

Також, апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративну відповідальність саме за відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння.

Доводи апеляційної скарги про неналежний заклад охорони здоров`я апеляційним судом відхиляється, оскільки вони не спростовують факту відмови особи від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку.

Відтак, наведені в апеляційній скарзі доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки є недоведеними, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення. Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами.

Матеріали справи не містять доказів про порушення поліцейськими законодавства при складанні протоколів про адміністративне правопорушення та вимоги ч. 2 ст. 251, ст. ст. 256, 262, 266, 268 КУпАП, «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі».

Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки є недоведеними, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.

Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів апеляційний суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_1 з приводу відсутності в його діях ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності.

При цьому апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП доводиться сукупністю ознак та неспростовних презумпцій, які наведені вище, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які доводять факт вчинення правопорушення і не викликають у суду сумнівів, які б можна було тлумачити на його користь, оскільки докази винності ОСОБА_1 одержані законним шляхом, у передбачений законом спосіб і повноважними особами.

Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт.

Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення.

Обраний суддею вид адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, відповідає обставинам справи, вимогам ст.ст.23, 33 КУпАП, окрім того санкцією ч.1 ст.130 КУпАП не передбачено альтернативних видів стягнення.

Керуючись ст.294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Поновити адвокату Біленчуку Сергію Миколайовичу, який діє в інтересах ОСОБА_1 строк на оскарження постанови Таращенського районного суду Київської області від 22 липня 2026.

Апеляційну скаргу адвоката Біленчука Сергія Миколайовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Таращенського районного суду Київської області від 22 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Т.О. Писана