Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №363/3672/26 — Київський апеляційний суд

Справа № 363/3672/26 Головуючий в суді І інстанції Лукач О. П.

Провадження № 33/824/4054/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції Писана Т.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі судді-доповідача Писаної Т.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Михайлова Дмитра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 ,на постанову Вишгородського районного суду Київської областівід 22 липня 2026 року у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення

ВСТАНОВИВ

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №680155 31.05.2026 о 08 год. 00 хв. у с. Старі Петрівці Вишгородського району Київської області, на вул. Святослава Князя, 13, водій ОСОБА_1 керував автомобілем «FORD RANGER», державний номерний знак НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння, зі згоди водія у встановленому законом порядку, проводився на місці події із застосуванням газоаналізатора «Drager Alcotest 6820» та результат огляду становив 1,02 проміле. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 2.9 «а» Правил дорожнього руху України.

Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 22 липня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн та позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь державного бюджету України судовий збір в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн 60 коп.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції адвокат ОСОБА_1 - Михайлов Дмитро Олександрович, звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою провадження у справі закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що за основу оскаржуваної постанови суд першої інстанції поклав відеозапис із нагрудної камери поліцейського та дійшов висновку, що наявні відео фрагменти відтворюють юридично значущі етапи.

На переконання апелянта, такий висновок суду першої інстанції є помилковим, оскільки сторона захисту неодноразово звертала увагу на те, що він є неповним та відкоригованим.

Зміст вказаного відео файлу не відображає всієї картини події, що стали підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 130 КУпАП.

Так, у відеозаписі наявні істотні часові розриви, а саме: відсутня фіксація події у проміжку часу з 08:17 до 09:54 та у проміжку часу з 10:05 до 10:20.

Наведені часові проміжки є значними та не можуть вважатися технічними перервами, що в свою чергу позбавляє суд можливості перевірити послідовність дій працівників поліції, повноту дотримання ними вимог законодавства та відсутність порушень процедури документування адміністративного правопорушення.

Допитаний у судовому засіданні 22.07.2026 старший сержант поліпії ОСОБА_2 пояснив (цитата з постанови): «що на місці події відеозапис здійснювався його бодікамерою та бодікамерою напарника безперервно; диск для направлення він особисто не формував і пояснити, які саме файли були скопійовані не може.»

Таким чином, на переконання апелянта, в суді першої інстанції було достеменно встановлено існування повного відеозапису. А в матеріалах справи міститься відкоригований та фрагментарний відеозапис події.

Також, сторона захисту вживала заходи щодо отримання повного та оригінального відеозапису події, що підтверджується відповідними документами, наявними в матеріалах справи. А оскільки відповідь на адвокатських запит отримана не була, до суду першої інстанції було подано відповідне клопотання про витребування доказів, зокрема, повного відеозапису.

На переконання сторони захисту, судом першої інстанції безпідставно було відмовлено в задоволенні клопотання та визнано достатніми лише окремі відео фрагменти, обрані невідомою особою, без перевірки повноти відеофіксації. За таких умов висновок про допустимість такого доказу є помилковим.

Також апелянт звертає увагу апеляційного суду на порушення процедури складання протоколу, а саме: при дослідженні складеного відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення серія ЕПР1 № 680155 від 31.05.2026 було виявлено, що примірник протоколу наданий до суду має виправлення, зокрема, в розділі опису даних про особу, щодо якої складено протокол, рукописним текстом зазначено інше по-батькові.

Допитаний у судовому засіданні 22.07.2026 старший сержант поліції ОСОБА_2 пояснив, що особисто складав та заповнював протокол. Підтвердив, що після підписання протоколу ОСОБА_1 , власноруч виправив помилково зазначене його по батькові.

Тобто, як вважає адвокат, в судовому засіданні працівник поліції підтвердив порушення профільної Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.11.2015 року №1376, де пунктом 7 передбачено, що не допускається закреслення чи виправлення відомостей, що заносяться до протоколу, а також внесення додаткових записів після того, як протокол підписано особою, стосовно якої його складено.

Крім того, відповідно до п. 2.2. Порядку оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженого Наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини 16.02.2015 за № 3/02-15, не допускається закреслення чи виправлення відомостей, що заносяться до протоколу, а також внесення додаткових записів після того, як протокол підписаний особою, щодо якої він складений.

Таким чином, вважає, що в судовому засіданні було встановлено та підтверджено самим працівником поліції допущені ним порушення щодо оформлення адміністративного матеріалу.

Суд першої інстанції фактично погодився із наявністю такого порушення, однак дійшов висновку, що воно є несуттєвим. Проте законом не передбачено можливості оцінювати такі порушення як істотні чи неістотні. Сам факт внесення змін після підписання протоколу свідчить про порушення порядку його оформлення та ставить під сумнів достовірність цього доказу.

Також, сторона захисту звертає увагу апеляційного суду на порушення процедури огляду. Як слідує з відеозапису працівник поліції після застосування спеціального технічного приладу газоаналізатора Драгер 6820 та отримання результату, повідомив ОСОБА_1 про те, що він перебуває в стані алкогольного сп`яніння і на нього буде складено протокол за ч.І ст. 130 КУпАП.

Таким чином, після проведення огляду працівники поліції повинні були роз`яснити ОСОБА_1 про те, що він має право не погодитись з результатами огляду, і у випадку незгоди запропонувати пройти огляд в найближчому закладі охорони здоров`я.

Як слідує з відеозапису, після отримання результату приладу Драгер працівник поліції взагалі не питав чи згоден він з результатами огляду на місці в безальтернативній формі повідомили ОСОБА_1 , що на нього складено протокол про адміністративне правопорушення, при цьому належним чином не роз`яснили процедуру і порядок проходження огляду на стан сп`яніння його права та обов`язки у межах такого огляду, зокрема, про можливість заперечення проти результату огляду на стан сп`яніння на місці зупинки, пройти огляд в медичному закладі для усунення будь-яких сумнівів перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння.

Суд першої інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 не було запропоновано пройти огляд у закладі охорони здоров`я є необґрунтованими. Оскільки незгоди з проведенням огляду його результатом він не висловив, що підтверджується не лише підписом у графі «з результатом згоден», а й усією його поведінкою.

З таким твердженням погодитись не можна, оскільки відеозаписом події, яка тривала більше двох годин, посадовими особами поліції до суду було надано лише декілька фрагментів тривалістю 15 хвилин.

Тому твердження суду, що згода з результатом огляду підтверджується поведінкою ОСОБА_1 є безпідставним, оскільки більша частина спілкування працівників поліції з особою відеозаписом не зафіксована.

Крім того, в матеріалах справи міститься акт огляду на стан алкогольного сп`яніння, в якому стоїть підпис ОСОБА_1 . Однак, даний акт не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки працівник поліції не питав згоду з результатами огляду.

На відеозаписі зафіксовано момент підписання даного акта (10:22 година), де працівник поліції не роз`яснюючи змісту даного документу та наслідків підписання, показує та каже: "вот тут будь-ласка". Така саме ситуація стосується підписання чеку з результатами застосування Драгеру, де працівник поліції каже; "це за то що Ви продувались".

Таким чином, на переконання захисту, працівник поліції в судовому засіданні надав неправдиві відомості щодо обставин складання адміністративного матеріалу, оскільки фактично шляхом обману були отримані підписи від ОСОБА_1 в Акті огляд чеку з Драгеру.

Саме вказані документи судом першої інстанції були використані як доказ згоди ОСОБА_1 з результатами огляду.

Таким чином, суд першої інстанції, без дослідження повного відеозапису, дійшов передчасного та помилкового висновку про те, що дійсне волевиявлення ОСОБА_1 щодо його згоди з результатом огляду підтверджується підписом в Акті огляді у графі «з результатом згоден».

В матеріалах справи міститься письмове Направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 31.05.2026 року.

Допитаний у судовому засіданні 22.07.2026 старший сержант поліції ОСОБА_2 пояснив, що до закладу охорони здоров`я ОСОБА_1 не доставлявся, а запис біля штампа у направленні поліцейський пояснив зазначенням своєї посади та підписом особи, яка оформила направлення.

Тобто, без надання працівником поліції додаткового пояснення в судовому засіданні було б неможливо зрозуміти, що вказаний письмовий документ містить недостовірну інформацію про доставлення особи до медичного закладу.

Таким чином, посадові особи не роз`яснили порядку проходження огляду та позбавили ОСОБА_1 права заперечувати результати огляду та не запропонували пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у найближчому закладі охорони здоров`я.

Вважає, що даному випадку має місце грубе порушення процедури огляду на стан алкогольного сп`яніння, а саме відсутність згоди з результатами огляду та відсутність пропозиції на проходження огляду в найближчому закладі охорони здоров`я.

Апелянт також звертає увагу на позбавлення права керування. В матеріалах справи міститься інформація з Вишгородського районного управління поліції, згідно якого 31.05.2026 року ОСОБА_1 керував транспортним засобом не маючи права керування такими транспортними засобами, за що його було притягнуто до відповідальності за ч.2 ст. 126 КУпАП.

Відповідно до п.1.10 Правил дорожнього руху водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машині, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон право керування транспортним засобом) відповідної категорії; водієм також є особою яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо транспортному засобі.

Тому особа, яка вчинила правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП керуючи транспортним засобом, але не маючи посвідчення водія відповідної категорії, на переконання сторони захисту, не є водієм у розумінні ПДР та положень ст.130 КУпАП, відповідно, суд першої інстанції не мав підстав для застосуванню покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що доведення винуватості особи не повинно залишати жодного «розумного сумніву цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

З урахуванням зазначених вище обставин, адвокат стверджує про те, що вина ОСОБА_1 в інкримінованому йому діянні не підтверджується належними та допустимими доказами по справі, а тому провадження по справі підлягає закриттю в силу п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

У судове засідання, яке було призначене на 20 серпня 2026 року, ОСОБА_1 та його захисник Михайлов Д.О. не з`явилися, в свою чергу були належним чином повідомленні про розгляд справи.

Відповідно до ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП не відносяться до переліку справ, при розгляді яких присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов`язковою.

У зв`язку із викладеним, апеляційний суд вирішив переглянути дану справу за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та його захисника, оскільки не встановлено обставин, що унеможливлюють розгляд справи.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також додаткові пояснення надані протягом розгляду в апеляційному провадженні працівником поліції, перевіривши законність, обґрунтованість та вмотивованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Постанова суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вище вимогам.

Як убачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суд першої інстанції достатньо повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і такий висновок, всупереч тверджень апелянта, ґрунтується на наявних у матеріалах адміністративної справи доказах.

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння, а також за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Для встановлення події правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП необхідно з`ясувати чи дійсно особа знаходилася в стані сп`яніння під час керування транспортним засобом та чи дійсно саме та особа, відносно якої складено протокол, а не інша, керувала транспортним засобом.

Згідно вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.

Відповідно до пункту 2.9 «а» Правил дорожнього руху України - водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

Порядок проходження огляду водіїв на стан сп`яніння регламентується ст. 266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі - Інструкція) та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1103).

Проте, вимоги названих пунктів ПДР ОСОБА_1 дотримано не було.

У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Таким чином, ОСОБА_1 , реалізуючи своє право на володіння та керування транспортним засобом, погодилася дотримуватися встановлених законодавством України правил його експлуатації, а також нести передбачену законом відповідальність за їх порушення та виконувати покладені на неї обов`язки у правовому полі.

Водночас, у зв`язку із застосуванням до особи адміністративного стягнення, передбаченого статтею 126 КУпАП, вона втратила право на керування транспортними засобами на встановлений законом строк. Незважаючи на це, особа продовжила керувати транспортним засобом, усупереч установленій забороні та вимогам законодавства, чим створювала загрозу безпеці дорожнього руху та наражала на небезпеку інших його учасників.

Посилання сторони захисту на те, що до особи вже було застосовано адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, а тому за вчинення нового правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, особа не може бути повторно позбавлена такого права, саме по собі не спростовує наявності підстав для застосування до неї передбаченого законом адміністративного стягнення.

Попереднє позбавлення особи права керування транспортними засобами не означає набуття нею права керувати транспортними засобами без відповідальності за подальші порушення встановленої заборони. Навпаки, продовження керування транспортним засобом особою, яка вже позбавлена права керування, свідчить про невиконання нею встановленого законом обмеження та створює додатковий ризик для безпеки дорожнього руху.

У даній справі слід керуватися аналогічним правовим висновком, викладеним у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 вересня 2023 року (справа № 702/301/20), згідно якого особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286, 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.

У наведеній постанові Верховним Судом також зроблені висновки щодо можливості призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли така особа на момент вчинення правопорушення не мала посвідчення на право керування транспортним засобом.

Зокрема, Верховним Судом було наголошено, що "суб`єкт кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК, є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку (загальний) і керує транспортним засобом.

При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

У кожному випадку призначення покарання за ст. 286 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Крім того, позбавлення права керувати транспортними засобами як обов`язкове додаткове покарання передбачено у санкціях всіх частин ст. 286-1 КК, якою передбачено кримінальну відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп`яніння.

У цьому випадку предметом розгляду є не повторне притягнення особи за те саме правопорушення та не повторне встановлення вже застосованого обмеження, а відповідальність за нове самостійне порушення правил дорожнього руху - керування транспортним засобом у стані сп`яніння, передбачене статтею 130 КУпАП.

При цьому обставина, що на момент вчинення нового правопорушення ОСОБА_1 вже був позбавлений права керування, має правове значення для визначення відповідної частини статті 130 КУпАП та виду адміністративного стягнення, передбаченого законом. Попереднє позбавлення права керування не усуває факту нового правопорушення та не звільняє останнього від відповідальності за його вчинення.

Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.9а ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами, а саме: даними, які містяться:

- у протоколі про адмінправопорушення, складеного уповноваженою особою- інспектором поліції Вишгородського районного управління поліції ГУНП в Київській області ОСОБА_2 від 31.05.2026р.;

- у тестуванні на алкоголь на технічному приладі «Драгер» від 31.05.2026р., якими встановлено у ОСОБА_1 стан алкогольного сп`яніння з результатом 1,02 проміле;

- у відеозаписі з нагрудної камери працівника патрульної поліції, згідно якого, прибувши на місце дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_1 підтверджує факт керування транспортним засобом, в подальшому повідомляє поліції про те, що повинен приїхати його командир та усунути наслідки дорожньо-транспортної пригоди. Пізніше по прибутті побратимів ОСОБА_1 представниками поліції було запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, а саме за допомогою «Драгера», на що останній надав свою згоду, після неодноразових спроб пройти освідчення, прилад показав 1,02 проміле. Вже при підписані акта та протоколу представник поліції наголошував на тому, що ОСОБА_1 може відмовитись від підписання, але водій підписав, і цікавився що йому робити далі в такий ситуації.

Доводи апелянта, що відео фіксації є неповним та немає цілісності доказування факту вчинення адміністративного правопорушення є безпідставним, оскільки відео містить необхідну інформацію для встановлення вини ОСОБА_1 , а доводи апеляційної скарги про наявність іншої інформації носить характер припущення.

Дані докази у розумінні ст. 251 КУпАП, суд першої інстанції правильно визнав належними, допустимими, та такими, які повністю доводять вину ОСОБА_1 у вчинені адміністративних правопорушень.

Протокол про адміністративне правопорушення складено відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до постанови КАС ВС у справі №678/991/17 від 15.11.18 року відеозапис із нагрудного відеореєстратора інспектора, яким зафіксовано обставини зупинки автомобіля, є доказом, що може підтверджувати факт вчинення водієм порушення Правил дорожнього руху.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що на відеозаписі з бодікамер представників поліції відображені ключові юридичні факти підтвердження здійснення водієм ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого ст. 130 КУпАП, а саме, встановлений факт керування цією особою, відображено процедуру освідування водія та відсутні будь-які заперечення щодо результатів.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, що поліцейський після його підписання, виправив по батькові особи ОСОБА_1 з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », при цьому слід зазначити, що таке виправлення стосується лише уточнення по батькові і не зачіпає опису події, дати, часу, місця, транспортного засобу, результату огляду чи правової кваліфікації. Особа ОСОБА_1 безспірно встановлена за військовим квитком, його власними поясненнями, підписами в усіх документах і відеозаписом, а тому такі доводи сторони захисту судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки описка допущена саме у встановленні особи водія, а не в самому описі події та за обізнаності особи, щодо якої складено протокол.

Тобто внесення виправлення відбулось саме з відома ОСОБА_1 під час підписання ним протоколу, тому не можуть бути визнані недійсними з формальних підстав.

Доводи захисту про те, що ОСОБА_1 не було запропоновано пройти огляд у закладі охорони здоров`я, судом апеляційної інстанції відхиляється, оскільки ОСОБА_1 добровільного погодився на огляд на місці події, після чого не висловив свої заперечення щодо такого результату. У зв`язку з чим відсутні підстави для обов`язкового огляду в медичному закладі.

А доводи апеляційної скарги стосовно того, що поліцейські мали в обов`язковому порядку запропонувати пройти огляд у медичному закладі ґрунтується на помилковому тлумаченні норми права, як визначає такий обов`язок лише у разі незгоди особи пройти огляд на місці, або незгоди з результатами огляду на стан сп`яніння.

Матеріали справи не містять доказів про порушення поліцейськими законодавства при складанні протоколів про адміністративне правопорушення та вимоги ч. 2 ст. 251, ст. ст. 256, 262, 266, 268 КУпАП, «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» поліцейськими дотримано.

Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки є недоведеними, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.

Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів апеляційний суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_1 з приводу відсутності в його діях ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності.

При цьому апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП доводиться сукупністю ознак та неспростовних презумпцій, які наведені вище, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які доводять факт вчинення правопорушення і не викликають у суду сумнівів, які б можна було тлумачити на його користь, оскільки докази винності ОСОБА_1 одержані законним шляхом, у передбачений законом спосіб і повноважними особами.

Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт.

Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення.

Обраний суддею вид адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, відповідає обставинам справи, вимогам ст.ст.23, 33 КУпАП, окрім того санкцією ч.1 ст.130 КУпАП не передбачено альтернативних видів стягнення.

Керуючись ст.294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Михайлова Дмитра Олександровича, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а постанову Вишгородського районного суду Київської області від 22 липня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Т.О. Писана