Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №711/10006/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/10006/26

Провадження № 2-о/711/244/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Скляренко В.М.

при секретарі: Півень С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи, заінтересована особа: відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , в особі свого представника - адвоката Мірошниченко Олени Миколаївни, звернулась до Придніпровського районного суду м. Черкаси із заявою, в якій просить суд встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Пляківка Кам`янського району Черкаської області, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 на території рф в смт. Боброво міста Видне Московської області.

В обґрунтування вимог в заяві зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 на території російської федерації в Московській області у місті Видне смт. Боброво померла бабуся заявниці, громадянка України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка села Пляківка Кам`янського району Черкаської області, РНОКПП НОМЕР_1 .

За повідомленням Міністерства закордонних справ України дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у місті Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у місті Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь зупинено з 27 грудня 2022 року.

З дати зупинення дії Конвенції, зокрема, до документів, виданих на території російської федерації і республіки білорусь, при їх пред`явленні на території України застосовується вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, від 05 жовтня 1961 року, яка є чинною у відносинах України з російською федерацією та Республікою Білорусь. Однак, заявниця позбавлена можливості проставити апостиль через відсутність будь-якого сполучення (зв`язку) з рф, бо апостиль проставляється повноважними органами рф. Оскільки смерть ОСОБА_2 настала на території держави-агресора - російської федерації, то документи, видані її органами, не можуть бути використані для державної реєстрації смерті в Україні. За таких умов державна реєстрація факту смерті на території України можлива виключно на підставі рішення суду.

В заяві також зазначено, що судове встановлення факту смерті є необхідним також тому, що без цього рішення органи державної реєстрації актів цивільного стану не мають можливості сформувати актовий запис про смерть, який є обов`язковим для подальшого оформлення спадкових, соціальних, пенсійних та інших прав. Встановлення факту смерті бабусі заявниці необхідно для проведення державної реєстрації смерті відповідно до вимог чинного законодавства України та отримання свідоцтва про смерть, згідно чинного законодавства України, а тому заявниця звернулась до суду із вказаною заявою.

28.09.2026р. судом відкрито провадження у справі.

Заявниця ОСОБА_1 та її представник – адвокат Мірошніченко О.М. в судове засідання не з`явилася, подавши до суду письмові заяви про розгляд справи без їх участі.

В судове засідання представник ВДРАЦС у м. Черкаси також не з`явився та не повідомив про причину неявки, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся в установленому законом порядку.

Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані до суду докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Заявниця ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується наступними документами:

- копією паспорта померлої ОСОБА_3 , серії НОМЕР_2 , виданого Кам`янським РВ УМВС України від 20.06.2003 року /а.с. 5-6/;

- копією свідоцтва про укладання шлюбу серії НОМЕР_3 від 14.04.1990 року, що видане відділом ЗАГС Кам`янського райвиконкому Черкаської області, що підтверджує зміну прізвища померлої з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » /а.с. 7/;

- копією свідоцтва про народження доньки померлої, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , серії НОМЕР_4 від 25.03.2015 року, місце реєстрації: Исполнительный комитет Мурманского сельського совета Белогорского района Крымской области, УССР /а.с. 8/;

- копією свідоцтва про укладання шлюбу серія НОМЕР_5 від 23.08.1995 р., що видане відділом запису актів громадянського стану виконкому сільської ради народних депутатів Кам`янського р-ну Черкаської області, що підтверджує зміну прізвища донькою померлої з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_7 » /а.с. 9/;

- копією свідоцтва про народження позивачки, ОСОБА_1 (дівоче ОСОБА_8 ) серія НОМЕР_6 , що видане повторно 25.04.2023 року Черкаським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) /а.с. 10/;

- Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № витягу 00039393630, що підтверджує зміну прізвища заявниці з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 » при реєстрації шлюбу.

Померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя була документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 20.06.2003 року Кам`янським РВ УМВС України в Черкаській області /а.с. 11/.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 , що видане 10.05.2025р. органом – 95050021 Муниципальное бюджетное учреждение Ленинского городского округа Московской области «Многофункциональный центр предоставления государственных и муниципальных услуг» (рос. мовою), громадянка російської федерації « ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , место рождения – Черкасская область, Каменский район, с. Пляковка» (рос. мовою) померла ІНФОРМАЦІЯ_6 в «РФ, Московская область, г. Видное, пгт. Боброво» (рос.мовою) /а.с. 12/. Вказане також вбачається із довідки про смерть №С-01109, що видана 10.05.2025 органом - Муниципальное бюджетное учреждение Ленинского городского округа Московской области «Многофункциональный центр предоставления государственных и муниципальных услуг» (рос. мовою) /а.с. 13/.

В документах доданих до матеріалів справи містяться розбіжності в частині зазначення громадянства померлої. Так, вищевказане свідоцтво про смерть містить інформацію, що померла є громадянкою російської федерації. Копія довідки про смерть № С-01109, що видана 10.05.2025 органом - Муниципальное бюджетное учреждение Ленинского городского округа Московской области «Многофункциональный центр предоставления государственных и муниципальных услуг» (рос. мовою) теж містить інформацію, що померла була громадянкою рф /а.с. 13/.

Заявниця стверджує, що громадянка російської федерації « ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , место рождения – Черкасская область, Каменский район, с. Пляковка» (рос. мовою), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 в «РФ, Московская область, г. Видное, пгт. Боброво» (рос.мовою), і громадянка України ОСОБА_2 , яка документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , є однією фізичною особою. Натомість заявниця, як онука померлої, не має можливості здійснити державну реєстрацію факту смерті її бабусі, окрім як на підставі судового рішення, що й обумовило її звернення до суду з даної заявою.

Надаючи оцінку доводам заявниці та заявленим нею вимогам суд виходить з наступного.

Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно з ч. 3 ст. 49 ЦК України, державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

Відповідно до ч. 4 ст. 49 ЦК України, реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Відповідно до п. 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 року №52/5, документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Це положення пункту 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні узгоджується зі змістом статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка встановлює правила визнання в Україні документів, що видані уповноваженими органами іноземних держав у формі, встановленій відповідним законодавством іноземних держав.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Отже, чинним законодавством України передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку або інший порядок, визначений законом або міжнародним договором України.

Основними процедурами встановлення дійсності іноземних офіційних документів є консульська легалізація та проставлення апостиля.

Вимоги та порядок консульської легалізації передбачено положеннями Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року та Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої Наказом Міністерства закордонних справ України № 113 від 04 червня 2002 року.

Процедура проставлення апостиля передбачена Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року (далі - Гаазька конвенція 1961 року), до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року № 2933-III. Дія конвенції поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів (стаття 1 конвенції).

Статтю 2 Гаазької конвенції 1961 року визначено, що кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

Відповідно до частини другої статті 3 Гаазької конвенції 1961 року дотримання процедури проставлення апостиля не можна вимагати, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

Так, прикладом скасування процедури легалізації є стаття 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами - членами СНД, зокрема, Україною і рф (далі - Конвенція СНД про правову допомогу 1993 року). Відповідно до статті 13 цієї конвенції, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

23.12.2022 року набрав чинності Закон №2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».

Відповідно до цього Закону дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах було зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь.

Це означає, що дія цієї Конвенції, у тому числі, і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (рф та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Проте, з дати зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь, до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Гаазькою конвенцією 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів.

Водночас, для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінетом Міністрів України було врегульовано питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Так, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04.02.2023 року №107, під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Частиною першою статті 4 ЦК України визначено, що постанови Кабінету Міністрів України є також актами цивільного законодавства.

Таким чином, після виходу України з Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року офіційні документи, видані в державах, які були учасницями цієї Конвенції станом на 24 лютого 2022 року, можуть прийматися на території України без вимоги додаткового засвідчення протягом строку, визначеного постановою № 107.

Слід зазначити, що практика Верховного Суду щодо визнання на території України під час воєнного стану документів, виданих компетентними органами рф, з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107, є сталою та аналогічні висновки неодноразово були викладені у постановах Верховного Суду: від 24 грудня 2024 року у справі № 387/228/24 (провадження № 61-11539св24), від 15 липня 2025 року у справі № 307/3991/23 (провадження № 61-3996св25), від 04 серпня 2025 року у справі № 757/27745/24-ц (провадження № 61-2461св25), від 23 грудня 2025 року у справі №165/894/25 (провадження № 61-11622св25).

Як встановлено судом факт смерті бабусі заявниці ОСОБА_2 на території рф зафіксовано відповідним державним органом іноземної держави про що складений актовий запис про смерть №170259505002101091009 від 10.05.2025р. та видано відповідне свідоцтво НОМЕР_8 /а.с. 12/.

Із копії свідоцтва про смерть вбачається, що його видано на підставі вимог чинного законодавства іноземної держави, на території якої померла бабуся заявниці. Такий документ містить необхідні реквізити та, в силу вимог постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04 лютого 2023 року № 107, не потребує засвідчення апостилем і подальшої легалізації, та визнається і приймається і Україні на час воєнного стану без спеціального посвідчення. Тому необхідність у реєстрації факту смерті ОСОБА_2 компетентними органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі українського свідоцтва про смерть відсутня.

Отже, заявниця не по збавлена можливості використовувати свідоцтво про смерть своєї бабусі ОСОБА_2 , що видане компетентними органами іноземної держави у будь-яких правовідносинах на території України, зокрема, щодо оформлення спадщини тощо.

Таким чином, враховуючи що смерть ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відповідно до законодавства іноземної держави, на території якої настала смерть, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для встановлення факту смерті ОСОБА_2 в судовому порядку.

Подібний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 04.08.2026 року по справі №635/4475/25.

Враховуючи вищенаведене, у суду відсутні законні підстави для встановлення факту смерті на території російської федерації, з огляду на що заявлені вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.2, 3, 10, 18, 82, 89, 259, 263-265, 268, 293-294, 315 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи, заінтересована особа: відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: В.М. Скляренко