Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №536/298/26 — Кременчуцький районний суд Полтавської області

Справа № 536/298/26

Провадження № 2/536/742/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Кременчук

Кременчуцький районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Реки А.С.,

за участю секретаря судового засідання Черненко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-

Встановив:

ОСОБА_1 , від імені якої діє її представник – адвокат Бахмат О.І., звернулася до Кременчуцького районного суду Полтавської області із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 24.10.2014 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 . Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20.05.2020 року шлюб було розірвано. За час шлюбу сторони набули у спільну сумісну власність земельну ділянку загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 5322487003:03:001:0127, та житловий будинок з господарськими будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Титульним власником даних об`єктів нерухомості відповідно до договорів купівлі-продажу є ОСОБА_2 . Враховуючи, що відповідач чинить перешкоду у користуванні даним майном, позивачка просить суд припинити право спільної сумісної власності сторін та визнати за кожним право власності на частину нерухомого майна, а саме земельної ділянки загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 5322487003:03:001:0127, та житлового будинку з господарськими будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Також просить суд стягнути з відповідача понесені ним судові витрати.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 березня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито справу в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 01 липня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник – адвокат Бахмат О.І. в судове засідання не з`явилися, від представника надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивачки, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник – адвокат Сіромаха М.А. в судове засідання не з`явилися, повідомлялися належним чином про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується довідками про доставку електронного документу представника відповідача, тому, відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, в такому випадку вважається, що судовий виклик вручений стороні відповідача належним чином. Відповідач та його представник клопотання про розгляд справи у їхню відсутність до суду не подали, про причини неявки суд не повідомили. У встановлений судом строк відповідач та його представник відзив на позовну заяву не надали.

За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторін на підставі доказів, які додані до справи.

У зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено наступні факти та відповідні правовідносини, а саме, що шлюб, зареєстрований 24 жовтня 2014 року в Центральному відділі реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції у Полтавській області, актовий запис №1170, між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було розірвано рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 травня 2020 року, яке набрало законної сили 07.08.2020, по справі № 536/1167/19.

Відповідно до копії договору купівлі-продажу №816 від 02 травня 2018 року та копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №122531421 від 02 травня 2018 року, ОСОБА_2 купив житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , що в цілому складається з житлового будинку літ.А, житлова площа 21,4 кв.м., загальна площа 33,4 кв.м., літньої кухні літ.Б, погрібу літ.В,Вп, сараю літ.Г, вбиральні літ.Д, колодязя літ.К, огорожі №1,2,3, розташованих на земельній ділянці приватної власності, площею 0,2500 га, кадастровий номер 5322487003:03:001:0127. Зазначений об`єкт нерухомості набувається у спільну сумісну власність ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_1 , яка дає заяву про згоду на придбання цього об`єкта нерухомості.

Відповідно до копії договору купівлі-продажу №817 від 02 травня 2018 року, копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №122533605 від 02 травня 2018 року та копії інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 15 січня 2026 року, ОСОБА_2 купив земельну ділянку загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 5322487003:03:001:0127, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений об`єкт нерухомості набувається у спільну сумісну власність ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_1 , яка дає заяву про згоду на придбання цього об`єкта нерухомості.

Також, судом було досліджено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до положень статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частин 1-3 статті 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до положень статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно зі статтею 355 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників) належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Частиною 1 статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно з частиною 1 статті 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до положень статті 370 ЦК України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.

Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 ЦК України.

Відповідно до частини 3 статті 364 ЦК України, у разі виділу співвласником частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється.

Відповідно до частин 1, 3 статті 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою частки визначаються рівними.

Конструкція статті 60 Сімейного кодексу України передбачає застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Наведене дає правову можливість визнати майно не спільною, а особистою власністю, якщо воно набуте подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі, проте за особисті кошти, за умови доведення обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, тим із подружжя, який її спростовує, про що вказано у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.02.2021 у справі №264/2232/19.

Відповідно до вимог частини 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами 1, 2, 3 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і в взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин 1, 2 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Аналіз викладеного вище вказує, що під час перебування у шлюбі сторони набули нерухоме майно, що є їхньою спільною сумісною власністю, та презюмується, що їх частки у спільному майні є рівними.

Судом встановлено, що за час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ними були набуті у власність земельна ділянка загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 5322487003:03:001:0127, та житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 33,4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1

Статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2019 у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 344/5528/22.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вказані житловий будинок та земельна ділянка є об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і частки цих співвласників слід вважати рівними.

Вирішуючи питання про поділ об`єктів нерухомості, суд зазначає наступне.

З огляду на положення ч. 4 ст. 71 ЦК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок та земельну ділянку, допускається лише за його згодою.

Положення ч. 1 ст. 365 ЦК України передбачають підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов співвласника про припинення права особи на частку у спільному майні, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Така умова дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.

Отже, процедура внесення суми для відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання однією стороною у справі своїх зобов`язань перед іншою.

Відповідно до пункту 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Отже, в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 405/343/15-ц та від 07.06.2017 у справі № 199/7266/14-ц.

Суд у даному випадку виходить з того, що відповідних позовних вимог (про припинення права власності на спірні об`єкти нерухомості та стягнення грошової компенсації) сторонами не заявлялося, згоди на такий варіант поділу сторони не надавали, жодна зі сторін не вносила на депозитний рахунок суду грошових коштів у рахунок вартості своєї частки. Фактичні позовні вимоги сторін не були спрямовані на реальний поділ цього майна - жодна зі сторін не просила в порядку поділу майна залишити його собі або ж присудити іншій стороні зі стягненням відповідної компенсації на свою користь, щоб якась зі сторін отримала повноцінну можливість користуватися та розпоряджатися таким майном.

З урахуванням цього, оскільки ці об`єкти не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає таке майно об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також в порядку поділу спільного сумісного майна колишнього подружжя вважає за необхідне визнати за сторонами право власності на 1/2 ідеальної частки за кожним на це майно, залишивши його у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

З огляду на викладене вище, враховуючи, що спірне майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та права подружжя на спільне майно є рівними, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а тому суд вважає за необхідне в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на ідеальні частки в наступному майні без його реального поділу, припинивши право спільної сумісної власності сторін та залишивши майно у спільній частковій власності сторін на 1/2 (одну другу) частину за кожним на житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 33,4 кв.м., житловою площею 21,4 кв.м., та земельну ділянку загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 5322487003:03:001:0127, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.57, 60, 61, 63 СК України, ст. 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

Ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя – задовольнити.

В порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на ідеальні частки в наступному майні без його реального поділу, припинивши право спільної сумісної власності сторін та залишивши майно у їхній спільній частковій власності:

на 1/2 (одну другу) частку за кожним на житловий будинок з господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 33,4 кв.м., житловою площею 21,4 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1543336153224;

на 1/2 (одну другу) частку за кожним на земельну ділянки, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5322487003:03:001:0127, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1543349253224.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , судовий збір в розмірі 1675 (одна тисяча шістсот сімдесят п`ять) грн. 84 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Полтавського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повне найменування учасників процесу:

Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 .

СуддяА. С. Река